Лист Вищого адміністративного суду N 1158/11/13-10 від 30.07.2010 р-Профі Вінс
Російський(RU)Українська (UA)

Проект Закону «Про Державний бюджет України на 2018 рік» N 7000

Закон «Про Державний бюджет України на 2017 рік» N 1801-VIII

Податковий кодекс України N 2755-VI

Таблиця відповідності видів порушень норм законів типам повідомлень-рішень, які складаються при застосуванні відповідних штрафних санкцій

...

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 30.07.2010 р. N 1158/11/13-10

Головам апеляційних адміністративних судів України

На додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 04.02.2008 р. N 189/9/1/13-08 стосовно застосування норм чинного законодавства при вирішенні справ щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень про визначення сум податкових зобов'язань із податку на додану вартість доводимо до відома постанови Верховного Суду України, в яких викладено правові позиції з відповідного питання.

Просимо цей лист довести до відома місцевих адміністративних судів відповідного апеляційного округу.

Додаток: копії постанов Верховного Суду України:

1. від 15.06.2010 р. N 10/91;

2. від 27.04.2010 р. N 10/94;

3. від 01.06.2010 р. N 10/95;

4. від 15.06.2010 р. N 10/96;

5. від 22.06.2010 р. N 10/98.

В. о. Голови суду

Д. Ліпський

Додаток 1

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 15 червня 2010 року N 10/91

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., при секретарі судового засідання Міщенко Т. В. (за участю представників: позивача - Г. Й. Є., Генеральної прокуратури України - Д. В. А.), розглянувши у відкритому судовому засіданні за винятковими обставинами за скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області (далі - ОДПІ) та Заступника Генерального прокурора України справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова компанія "Укртатнафта" (далі - ЗАТ) до ОДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановила:

У червні 2008 року ЗАТ звернулося до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, згідно з якими позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за вересень 2007 року в розмірі 46445989 грн.

Господарський суд Полтавської області постановою від 1 серпня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2009 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 лютого 2010 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки за договорами купівлі-продажу нафти позивачем у ціні товару було сплачено ПДВ, продавцем на користь ЗАТ було виписано податкові накладні, на підставі яких останнім було сформовано податковий кредит за вересень 2007 року, то ОДПІ безпідставно зменшила позивачу суму бюджетного відшкодування. Судами також не прийнято до уваги твердження ОДПІ про неможливість включення позивачем до податкового кредиту сплачених сум ПДВ у зв’язку з тим, що одне з підприємств (ТОВ "Таїз") в ланцюгу постачання нафти не сплатило податок до бюджету.

У скарзі до Верховного Суду України ОДПІ та Заступник Генерального прокурора України порушили питання про перегляд за винятковими обставинами зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, а саме: пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Заслухавши пояснення представників сторін та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Судами встановлено, що між ЗАТ та НВ ТОВ "Техно-Прогрес" було укладено договори купівлі-продажу нафти сирої. На виконання умов договорів останнє відвантажувало ЗАТ нафту, що підтверджується актами прийому-передачі. На адресу позивача було виставлено рахунки по оплаті поставленого товару, які були позивачем повністю оплачені. Водночас НВ ТОВ "Техно-Прогрес" виписало на користь ЗАТ належним чином оформлені податкові накладні.

Зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ здійснено ОДПІ у зв’язку із тим, що одне з підприємств по ланцюгу постачання нафти - ТОВ "Таїз" (яке поставляло нафту НВ ТОВ "Техно-Прогрес") не сплачувало до бюджету ПДВ у зв’язку із тим, що на ЗАТ СП "Тайстра" та на його дочірні підприємства (у тому числі ТОВ "Таїз") поширюються гарантії захисту іноземних інвестицій.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні одних і тих самих норм права, колегія суддів виходить із нижченаведеного.

За змістом частин 4, 5 статті 71 КАС суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи.

Отже, встановивши, що надані сторонами докази є недостатніми для встановлення обставин справи, суд з власної ініціативи має право вжити необхідні заходи для витребування належних доказів.

Вищий адміністративний суд України, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, виходив із того, що наявність у платника податку - позивача у справі, виданих йому продавцем товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатніми підставами для формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету.

На думку колегії суддів, перелік підстав, на які посилається касаційний суд в оскаржуваній ухвалі, є необхідним, але не вичерпним, оскільки предметом доказування у цій справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету. Приймаючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, ОДПІ виходила з того, що одне із підприємств, яке постачало нафту, а саме ТОВ "Таїз", звільнено від сплати ПДВ та, відповідно, до бюджету його не сплачує.

Виходячи із сутності заперечень ОДПІ проти позову, останнє мало надати суду усі необхідні докази, які підтверджують її доводи відносно того, що позивач завідомо знав про те, що один із постачальників товару звільнений від сплати до бюджету ПДВ. Якщо ОДПІ таких доказів не надала або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 КАС, мав вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.

У справі, що розглядається, суд належним чином не виконав вимог закону, тим самим не створив стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У разі підтвердження податковим органом своїх доводів про наявність умислу у ЗАТ саме на отримання податкової вигоди, а не на досягнення фінансово-господарського результату, визначення податкового зобов'язання можна визнати обґрунтованим, незважаючи на наявність у платника податку - позивача у справі, доказів сплати продавцю ПДВ у вартості товару та належно оформлених податкових накладних.

Проте, суди цю обставину не врахували, в установленому законодавством порядку не дослідили доводи ОДПІ про те, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, оскільки позивач та його постачальник працювали в одному сегменті ринку в якому існують стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного, характеру діяльності та дійсними намірами при здійсненні господарських операцій між ними. Додаткових доказів із власної ініціативи суди не витребували, в результаті чого було допущено неповноту встановлення фактичних обставин справи.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За змістом статті 220 КАС суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі. Отже, вимоги цієї норми включають у себе обов'язок касаційного суду перевіряти повноту встановлення фактичних обставин.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справа Верховного Суду України постановила:

Скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області та Заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2009 року та постанову Господарського суду Полтавської області від 1 серпня 2008 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена,крім випадку,встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Додаток 2

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 27 квітня 2010 року N 10/94

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області (далі - МДПІ) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Омбілік-Трейд" (далі - ТОВ) до МДПІ, Головного управління Державного казначейства України у Харківській області, за участю прокуратури Харківської області, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та стягнення суми, встановила:

У травні 2009 року ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог порушило питання про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень МДПІ: від 24 квітня 2009 року N 0000051600/0, N 0000061600/0; від 14 травня 2009 року N 0000051600/1, N 0000061600/1; від 11 червня 2009 року N 0000081600/0 та N 0000091600/0, якими йому було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та зменшено суму бюджетного відшкодування, і про стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 356929,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, по-перше, ТОВ правомірно віднесло суми ПДВ до податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних; по-друге, на обґрунтування правомірного застосування нульової ставки ПДВ за експортними операціями, ТОВ зазначило, що відомості про одержувачів товарів (місце реєстрації компанії - нерезидента), наведені у вантажній митній декларації (далі - ВМД), відповідали дійсності, тому застосування ставки з ПДВ 0 % було правомірним.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 1 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2009 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 грудня 2009 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем доведено факт отримання податкових накладних від своїх постачальників у січні-лютому 2009 року, тому віднесення відповідних сум ПДВ, сплачених у ціні товару, до податкового кредиту є правомірним. Що стосується неправомірного, на думку МДПІ, застосування ТОВ нульової ставки з ПДВ у зв’язку із неналежним оформленням ВМД (відомості про контрагента - нерезидента) при експорті товару, то суди дійшли висновку про безпідставність посилання відповідача на лист Національного центрального бюро Інтерполу в Харківській області від 7 травня 2009 року про відсутність реєстрації компанії - нерезидента.

У скарзі до Верховного Суду України МДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), порушила питання про перегляд за винятковими обставинами зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України та скасування ухвалених у справі судових рішень із прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та заперечення на них, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм процесуального права, колегія суддів виходить із нижченаведеного.

За змістом частин 4, 5 статті 71 КАС суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи.

Отже, встановивши, що надані сторонами докази є недостатніми для встановлення обставин справи, суд з власної ініціативи має право вжити необхідні заходи для витребування належних доказів.

Вищий адміністративний суд України у цій справі дійшов висновку, що наявність у платника податку - позивача у справі, виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, а також сплата продавцю вартості товару з ПДВ та наявність належно оформленої ВМД є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету.

На думку колегії суддів, перелік підстав, на які посилається касаційний суд в оскаржуваній ухвалі, є необхідним, але не вичерпним, оскільки предметом доказування у цій справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету. Приймаючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, МДПІ виходила з того, що позивач, зазначивши недостовірні відомості у ВМД про контрагента-нерезидента, позбавлений права застосовувати нульову ставку ПДВ при експорті товару.

Виходячи із сутності заперечень проти позову, МДПІ могла подати суду всі наявні у неї документи та матеріали, які підтверджують її доводи відносно того, що відомості про місце перебування контрагента, наведені у ВМД, не відповідають дійсності. Якщо МДПІ таких доказів не надала або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 КАС, мав вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

У справі, що розглядається, суд належним чином не виконав вимог закону, тим самим не створив стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У разі підтвердження податковим органом своїх доводів, про відсутність фактичної та юридичної адреси контрагента позивача, що є нерезидентом, його дії, щодо визначення податкового зобов'язання, можна визнати правомірними, незважаючи на наявність у платника податку - позивача у справі ВМД, яка за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ та належно оформленої податкової накладної.

Проте, суди цю обставину не врахували, наведені доводи МДПІ в установленому законодавством порядку не дослідили, додаткових доказів із власної ініціативи не витребували, в результаті чого було допущено неповноту встановлення фактичних обставин справи.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За змістом статті 220 КАС суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі. Отже, вимоги цієї норми включають у себе обов'язок касаційного суду перевіряти повноту встановлення фактичних обставин.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справа Верховного Суду України постановила:

Скаргу Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 грудня 2009 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2009 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 1 липня 2009 р скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку,встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Додаток 3

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 1 червня 2010 року N 10/95

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі - СДПІ) справу за її позовом до Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - Банк) та Приватної фірми "Кібела" (далі - ПФ "Кібела") про зобов'язання вчинити дії, встановила:

У травні 2007 року СДПІ звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов'язати Банк та ПФ "Кібела" сплатити до бюджету 1530712 грн. 03 коп. за податковими векселями, поставленими останнім при імпорті товарів на митну територію України у березні - квітні 2007 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ПФ "Кібела", незважаючи на його неодноразові звернення, не погасила видані нею та авальовані Банком податкові векселі, хоча строк їх погашення минув.

Відповідачі заперечували проти позову, вказуючи, що податкові векселі ПФ "Кібела" погасила відповідно до вимог пункту 11.5 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 8 жовтня 2009 року зазначені судові рішення залишено без змін.

У скарзі до Верховного Суду України скаржник, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове - про задоволення позову. На обґрунтування скарги додано копії судових рішень касаційного суду в інших справах, в яких, на думку позивача пункт 11.5 статті 11 Закону N 168/97-ВР застосовано по-іншому і правильно, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені скаржником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що ПФ "Кібела" має право погасити поставлені нею податкові векселі, оскільки на момент їх поставки кожний податковий вексель був оформлений та авальований на суму податку на додану вартість, яка не перевищувала суму бюджетного відшкодування, підтверджену СДПІ (1301626 грн. 10 коп.), а тому у позивача було відсутнє право вимагати у відповідачів погашення податкових векселів.

Колегія суддів Верховного Суду України вже неодноразово висловлювала свою правову позицію з цього приводу. Так, у рішеннях від 16 лютого 2010 року у справі N 21-1985во09 та від 20 квітня 2010 року у справі N 21-2230во10 зазначено, що за змістом пункту 11.5 статті 11 Закону N 168/97-ВР, підтвердження податковим органом суми бюджетного відшкодування є необхідним для кожного податкового векселя, а тому платник податку мав право погасити лише частину поставлених податкових векселів у відповідному звітному періоді, загальна сума яких не перевищувала підтвердженої податковим органом суми бюджетного відшкодування на час їх поставки.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Оскільки при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, а суд касаційної інстанції цю помилку не виправив, то усі ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід звернути увагу на те, що цей позов (про зобов'язання погасити податкові векселі) не відповідає визначеному чинним законодавством порядку погашення податкового боргу та правам податкового органу, а відтак і способу захисту права.

Правила частини 3 статті 105 КАС, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 жовтня 2009 р, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного від 25 жовтня 2007 року, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку,встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Додаток 4

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 15 червня 2010 року N 10/96

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька (далі - ДПІ) справу за позовом Фізичної особи - підприємця К. К. О. до ДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановила:

У жовтні 2007 року К. К. О. звернувся до суду з позовом про визнання недійними податкових повідомлень-рішень ДПІ: від 18 квітня 2007 року N 0000281742/0, яким йому визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 2124573 грн. (у т. ч. основний платіж - 1416382 грн., штрафні (фінансові) санкції - 708191 грн.); від 19 липня 2007 року N 0000281742/2, від 26 вересня 2007 року N 0000281742/3, прийнятих за наслідками адміністративного оскарження ним першого рішення до Державної податкової адміністрації у Донецькій області, Державної податкової адміністрації України, якими скарги платника податку були залишені без задоволення.

У позові вказав, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27 лютого 2004 року по 31 грудня 2006 року, за наслідками якої складено акт від 6 квітня 2007 року N 432-17-2983105911, у якому вказано на порушення позивачем вимог пункту 4.7 статті 4, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР) унаслідок включення до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 1416382 грн. на підставі податкових накладних, виданих Приватним підприємством "Луганська брокерська компанія", від імені якої діяла особа, що не мала законних повноважень на здійснення господарських операцій з позивачем та підписання документів податкової звітності.

Справа розглядалась неодноразово.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 7 липня 2009 року позов задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 2 жовтня 2009 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 лютого 2010 року постанову апеляційного суду скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі.

У скарзі до Верховного Суду України ДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить ухвалу суду касаційної інстанції скасувати, постанову апеляційного суду залишити в силі. На обґрунтування скарги надано постанову Верховного Суду України та ухвали Вищого адміністративного суду України, в яких, на думку відповідача, по-іншому застосована та сама норма права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився касаційний суд, виходив із того, що виникнення права позивача як платника ПДВ на податковий кредит є наслідком фактичного здійснення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування, за наявності податкових накладних, виписаних його контрагентом, який у свою чергу був включений до відповідного державного реєстру та мав свідоцтво платника ПДВ.

Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, мотивував своє рішення тим, що в господарській операції з ПП "Луганська брокерська компанія" на стороні продавця діяла особа, яка не мала законних повноважень на здійснення таких операцій та підписання документів податкової звітності, тому ДПІ правомірно донарахувала позивачу зобов'язання з ПДВ.

Проте із законністю та обґрунтованістю ухвалених судами рішень погодитися не можна.

Судами установлено, що 12 січня 2006 року між позивачем та ПП "Луганська брокерська компанія" було укладено договір комісії щодо продажу насіння соняшнику врожаю 2005 року. Позивач до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів відніс суми ПДВ на підставі податкових накладних, виданих йому контрагентом. Також з'ясовано, що ПП "Луганська брокерська компанія" з жовтня 2006 року до податкового органу не звітує; постановою господарського суду Луганської області від 23 січня 2007 року запис про його державну реєстрацію визнано недійсним та припинено зазначену юридичну особу; договір та податкові накладні підписані не уповноваженою особою.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку, зокрема, з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У пункті 1.3 статті 1 Закону N 168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету, а ДПІ, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про визнання недійсним якого заявлено позов, виходила з того, що позивач товар не придбавав, а отже не було операції, з якою Закон пов'язує право на оформлення податкових накладних продавцем. Видані у відсутність встановлених законодавством юридичних фактів податкові накладні не відповідають вимогам законодавства та не можуть бути підставою формування податкового кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 70 КАС сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з частинами 2, 4 статті 72 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Тобто, ДПІ повинна надати суду відповідні докази, які підтверджують її доводи щодо відсутності господарської операції між позивачем та ПП "Луганська брокерська компанія" і правомірності прийнятих нею оспорюваних рішень. Якщо відповідач таких доказів не надав або надані докази є недостатніми, суд, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

У разі підтвердження доводів ДПІ про відсутність господарської операції, визначення податкового кредиту було б безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Проте суди цю обставину не врахували та зазначені доводи ДПІ у визначеному законодавством порядку не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини справи.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, скарга ДПІ підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справа Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2010 р, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2009 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 7 липня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку,встановленого пунктам 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Додаток 5

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 22 червня 2010 року N 10/98

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі - ДПІ) справу за позовом Державного підприємства "Завод 410 цивільної авіації" (далі - Підприємство) до ДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановила:

У січні 2006 року Підприємство звернулося до суду з позовом про визнання недійними податкових повідомлень-рішень ДПІ від 16 січня 2006 року N 000110/23 02/3, яким йому визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 14734,70 грн., та N 000109/2302/3, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість розмірі 64400 грн.

Оспорювані податкові повідомлення-рішення ДПІ, прийняті на підставі акта від 30 червня 2005 року N 93/23-0211/01128297 "Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Підприємства за період з 1 жовтня 2002 року по 1 жовтня 2004 року", у якому вказано на порушення позивачем підпункту 11.3.1 пункт 11.3 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" у зв’язку із заниженням податкового зобов'язання з податку на прибуток у II-му кварталі 2003 року на 29469,39 грн. та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" у зв’язку з безпідставним включенням до податкового кредиту сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість на підставі податкової накладної, яка не відповідає вимогам чинного законодавства.

Господарський суд м. Києва постановою від 30 березня 2006 року в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 14 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2010 року, рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.

У скарзі до Верховного Суду України ДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить рішення касаційного та апеляційного суду скасувати, постанову суду першої інстанції залишити в силі. На обґрунтування скарги надано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2008 року, в якій, на думку відповідача, по-іншому застосована одна й та ж сама норма права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що підстав для задоволення скарги немає.

Відповідно до частини 1 статті 243 КАС Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Частиною 1 статті 244 КАС встановлено, що Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

Оскільки обставини, що стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися, керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2010 р залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку,встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

...
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Календар бухгалтера

Вересень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
28 29 30 31 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 1
 
...