Научно-практический комментарий к Налоговому кодексу - Раздел II «Администрирование налогов, сборов (обязательных платежей)» страница 3-Профи Винс
logo
Украинский (UA)Русский (RU)

ЗМІСТ

Науково - практичний коментар

до

Податкового кодексу

України

РОЗДІЛ II. АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ (ОБОВ'ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ) сторінка 3

ГЛАВА 9. ПОГАШЕННЯ ПОДАТКОВОГО БОРГУ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ

Стаття 87. Джерела сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків

87.1. Джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

87.2. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

87.3. Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків:

87.3.1. майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави;

87.3.2. майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління;

87.3.3. майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння, а також немайнові права, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження;

87.3.4. кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих на користь такого платника податків, суми акредитивів, що виставлені на ім'я платника податків, але не відкриті, суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості, отримані від замовників морських, річкових суден та інших плавучих засобів, які зараховуються на окремі рахунки цих підприємств, відкриті відповідно до статті 1 Закону України "Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні";

87.3.5. майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України;

87.3.6. майно, вільний обіг якого заборонено згідно із законодавством України;

87.3.7. майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України "Про заставу";

87.3.8. кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

87.4. Посадові особи, у тому числі державні виконавці, які прийняли рішення про використання майна, визначеного пунктом 87.3 цієї статті, як джерела погашення грошового зобов'язання або податкового боргу платника податків несуть відповідальність відповідно до закону.

87.5. У разі якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби.

Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Орган державної податкової служби повідомляє платника податків про таке надходження коштів в п'ятиденний термін з дня отримання відповідного документа.

87.6. У разі відсутності у платника податків, що є філією, відокремленим підрозділом юридичної особи, майна, достатнього для погашення його грошового зобов'язання або податкового боргу, джерелом погашення грошового зобов'язання або податкового боргу такого платника податків є майно такої юридичної особи, на яке може бути звернено стягнення згідно з цим Кодексом.

Порядок застосування пунктів 87.5 і 87.6 цієї статті визначається центральним органом державної податкової служби.

87.7. Забороняється будь-яка уступка грошового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам. Положення цього пункту не поширюються на випадки, коли гарантами повного та своєчасного погашення грошових зобов'язань платника податків є інші особи, якщо таке право передбачено цим Кодексом.

87.8. Додатково до джерел, визначених у пункті 87.1 цієї статті, джерелом погашення податкового боргу банків, небанківських фінансових установ, у тому числі страхових організацій, можуть бути кошти, незалежно від джерел їх походження та без застосування обмежень, визначених у підпунктах 87.3.4 та 87.3.8 пункту 87.3 цієї статті, у сумі, яка не перевищує суму їх власного капіталу (без урахування страхових та прирівняних до них обов'язкових резервів, сформованих відповідно до закону). Визначення розміру власного капіталу здійснюється відповідно до законодавства України.

87.9. У разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

87.10. З моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов'язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" без застосування норм цього Кодексу.

87.11. Орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

87.12. У разі якщо податковий борг виник за операціями, що виконувалися в межах договорів про спільну діяльність, джерелом погашення такого податкового боргу є майно платників податків, що є учасниками такого договору.

Статтею, що коментується, визначаються джерела сплати грошових зобов'язань (добровільна сплата) або погашення податкового боргу (за рішенням органу державної податкової служби) платників податків.

Джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань (у розумінні пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Кодексу) або погашення податкового боргу (у розумінні пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Кодексу) визначаються будь-які власні кошти такого платника податків, у тому числі ті, що отримані від здійснення його господарської діяльності (реалізація товарів, надання послуг, виконання робіт, реалізація майна, випуск цінних паперів, залучені фінансові ресурси) та інших джерел, за винятком майна та коштів, визначених у даній статті (див. п. 87.3 ст. 87 Кодексу).

Одним із джерел сплати грошових зобов'язань або податкового боргу з відповідного платежу визначено суми надміру сплачених сум такого платежу або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів до відповідних бюджетів. У першому випадку такі суми спрямовуються в рахунок погашення грошових зобов'язань або податкового боргу без заяви платника податків, а другому - за заявою.

Надходження до бюджету від сплати грошових зобов'язань та погашення податкового боргу здійснюється у грошовій формі.

Нормою закріплено можливість погашення податкового боргу майном платника податків (у визначенні ст. 190 Цивільного кодексу України) за винятком майна, визначеного п. 87.3 ст. 83 Кодексу та іншими законодавчими актами.

Законодавцем закріплено перелік винятків щодо джерел погашення податкового боргу платника податків.

По-перше, до такого переліку віднесено майно платника податків, яке надано у заставу іншим особам, якщо така застава зареєстрована у відповідному реєстрі. Вказане майно не може бути використано як джерело погашення податкового боргу під час дії застави. Порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна затверджено постановою КМУ N 830 від 05.07.2004.

Функції реєстрації заставного майна покладено на державних та приватних нотаріусів, які згідно з договорами, укладеними з Міністерством юстиції України, здійснюють державну реєстрацію іпотек, відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою та ін.

По-друге, не може бути джерелом погашення податкового боргу майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у тимчасовому володінні (користуванні) платника податків на умовах: лізингу (оренди) (у розумінні визначення пп. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), відповідального зберігання (у розумінні визначення пп. 14.1.32 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), комісії (консигнації) та ін. Крім того, до такого майна відносять давальницьку сировину (крім тієї частини, яка є платою за її переробку), а також майно, яке прийнято платником податків у агентське управління.

По-третє, до винятків віднесені майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння, а також немайнові права, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження.

По-четверте, до джерел погашення податкового боргу не включаються кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою (обліковуються на позичкових рахунках, відкритих на користь такого платника податків), а також суми акредитивів, що виставлені на ім'я платника податків, але не відкриті.

По-п'яте, до таких винятків віднесено майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Процедура затвердження переліків майна, включених до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, визначена наказом ФДМУ «Про Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації».

По-шосте, не може бути джерелом погашення податкового боргу майно, вільний обіг якого заборонений законодавством України. У випадку якщо підприємницька діяльність з майном, що продається, підлягає ліцензуванню згідно із Законом України «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності», покупцями такого майна можуть бути лише особи, які отримали відповідну ліцензію.

По-сьоме, майно, яке ст. 4 Закону України «Про заставу» визначено таким, що не може бути предметом застави, законодавцем також віднесено до винятків з джерел погашення податкового боргу. До такого майна, зокрема, віднесено:

  • культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;
  • пам'ятки культурної спадщини, які відповідно до Закону занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Крім того, не може бути джерелом погашення податкового боргу майно та кошти благодійних організацій, а також приватизаційні папери.

По-восьме, не можуть бути джерелом погашення податкового боргу кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

Одним із додаткових джерел погашення податкового боргу може бути заборгованості третіх осіб перед платником податків - боржником (дебіторська заборгованість). Дебіторська заборгованість може бути джерелом погашення податкового боргу, якщо:

  • на момент застосування даного повноваження строк погашення сум дебіторської заборгованості настав;
  • право вимоги такої дебіторської заборгованості переведено на орган стягнення, а саме: орган державної податкової служби.

Крім того, законодавець визначає, що дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, до моменту надходження коштів до бюджету за рахунок цієї дебіторської заборгованості. Про надходження коштів орган державної податкової служби повідомляє платника податків у п'ятиденний термін з дня отримання відповідного документа.

Законодавцем передбачено можливість погашення податкових зобов'язань філії платника податків не тільки за рахунок власних коштів, але й за рахунок майна юридичної особи, у складі якої знаходиться така філія. Так, у разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна філії, відокремленого підрозділу юридичної особи або неможливості їх продажу, орган стягнення приймає відповідне рішення про продаж майна такої юридичної особи.

Прямою нормою заборонена будь-яка уступка грошового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам. Така норма не застосовується у разі, коли гарантами повного та своєчасного погашення грошових зобов'язань, які оскаржуються платником податків в адміністративному або судовому порядку, платника податків виступають інші особи у випадках, визначених Кодексом, зокрема це стосується випадку використання податкової поруки. Відповідно до визначення пп. 14.1.174 п. 14.1 ст. 14 Кодексу податковою порукою визначена видана банком гарантія погашення податкового боргу платника податків. Податковою порукою гарантується погашення грошового зобов'язання, що входить до складу податкового боргу, якщо нарахування такого грошового зобов'язання оскаржується платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Додатковим джерелом погашення податкового боргу банків, небанківських фінансових установ, у тому числі страхових організацій, визначено кошти (у тому числі депозитні вклади та залучені кредитні ресурси), у сумі, яка не перевищує суму їх власного капіталу (без урахування страхових та прирівняних до них обов'язкових резервів, сформованих відповідно до закону). Визначення розміру власного капіталу здійснюється відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Нормою визначається, що кошти, які надходять у рахунок погашення податкового боргу органами податкової служби спрямовуються на погашення податкового боргу або грошового зобов'язання, виходячи з черговості їх виникнення, причому спочатку погашаються суми податкового боргу, а потім поточні суми грошових зобов'язань (за винятком випадків спрямування коштів платника податків на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування).

У разі винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов'язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно з нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Стягнення податкового боргу з платника податку - фізичної особи відбувається за рішенням суду. Для цього орган стягнення повинен звернутися до суду з відповідним позовом.

Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до законодавства про виконавче провадження.

Нормою визначено, що у разі, коли податковий борг виник за операціями, що виконувались у межах договорів про спільну діяльність, джерелом погашення такого податкового боргу є майно платників податків, що є учасниками такого договору.

Стаття 88. Зміст податкової застави

88.1. З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

88.2. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

88.3. У разі якщо податковий борг виник за операціями, що виконувалися в межах договорів про спільну діяльність, у податкову заставу передається майно платника податків, який згідно з умовами договору був відповідальним за перерахування податків до бюджету та/або майно, яке внесене у спільну діяльність та/або є результатом спільної діяльності платників податків. У разі недостатності майна такого платника податків у податкову заставу передається майно інших учасників договору про спільну діяльність у розмірах, пропорційних їх участі у такій спільній діяльності.

Коментована стаття присвячена змісту податкової застави. Відповідно до пп. 14.1.155 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави. Податкова застава спрямована на гарантування надходження до бюджетів податків і зборів у разі порушення платником встановленого законом терміну сплати податкового зобов'язання.

Сутністю податкової застави є тимчасове обмеження щодо відчуження майна платником податків, який має податковий борг. Конституція України встановлює гарантії права власності (ст. 13, 41, 42). Конституційні положення щодо права власності відповідають європейським стандартам. Зокрема, згідно зі ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, що жодним чином не обмежує право держави вводити в дію такі закони, які є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Цивільний кодекс України (ст. 321) закріплює непорушність права власності. Відповідно до зазначеної статті особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і порядку, встановлених законом.

Проблема конституційності інституту податкової застави стала предметом розгляду Конституційного Суду України. У Рішенні N 2-рп / 2005 від 24.03.2005 р. Конституційний Суд України визначив, що при унормуванні податкових прав стосовно порядку погашення зобов'язань платника податків перед бюджетом держава має право визначати механізми, які забезпечують платником належну сплату податків і зборів. Одним із способів такого забезпечення є інститут податкової застави. Сутність податкової застави полягає у запровадженні на певний строк особливого порядку розпорядження платником податків своїм майном. Наявні законодавчі положення щодо запровадження інституту податкової застави, а також щодо можливості настання певних негативних наслідків для платника податків не суперечать вимогам статей 13, 41, 42 Основного Закону України. Факт несплати платником податків у визначений законом строк суми грошового зобов'язання є підставою для вжиття відповідних заходів державою в особі її податкових органів з метою виконання боржником свого конституційного обов'язку. Підсумовуючи викладене, Конституційний суд України зазначив, що, вдавшись до такого способу забезпечення грошових зобов'язань, як встановлення податкової застави, законодавець діяв у межах Конституції України.

Пунктом 88.1 ст. 88 Податкового кодексу України визначено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно з Податковим кодексом України та не потребує письмового оформлення.

Певну особливість має режим застосування податкової застави у разі, коли податковий борг виник за операціями, що виконувались у межах договорів про спільну діяльність. У такому випадку в податкову заставу передається майно платника податків, який згідно з умовами договору був відповідальним за перерахування податків до бюджету та/або майно, яке внесене у спільну діяльність та/або є результатом спільної діяльності платників податків. У разі недостатності майна такого платника податків у податкову заставу передається майно інших учасників договору про спільну діяльність у розмірах, пропорційних їх участі у такій спільній діяльності.

Стаття 89. Виникнення права податкової застави

89.1. Право податкової застави виникає у разі:

89.1.1. несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

89.1.2. несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

89.2. З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

89.3. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом державної податкової служби.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

89.4. У разі якщо платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документів, необхідних для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу.

Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та заборона відчуження таким платником податків майна діють до дня складення акта опису майна платника податків у податкову заставу податковим керуючим або акта про відсутність майна, що може бути описано у податкову заставу, або погашення податкового боргу в повному обсязі. Податковий керуючий не пізніше робочого дня, що настає за днем складення зазначених у цьому пункті актів, зобов'язаний надіслати банкам та іншим фінансовим установам рішення про складення таких актів. Таке рішення є підставою для поновлення видаткових операцій на рахунках платника податків.

89.5. У разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

Платник податків зобов'язаний не пізніше робочого дня, наступного за днем набуття права власності на будь-яке майно, повідомити орган державної податкової служби про наявність такого майна. Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня отримання зазначеного повідомлення прийняти рішення щодо включення такого майна до акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави та балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, або відмовити платнику податків у включенні такого майна до акта опису.

У разі якщо орган державної податкової служби приймає рішення про включення майна до акта опису, складається відповідний акт опису, один примірник якого надсилається платнику податків з повідомленням про вручення.

До прийняття відповідного рішення органом державної податкової служби платник податків не має права відчужувати таке майно.

У разі порушення платником податків вимог цього пункту він несе відповідальність згідно із законом.

89.6. Якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу, таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі.

89.7. Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою органу державної податкової служби.

89.8. Орган державної податкової служби зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Коментована стаття визначає підстави виникнення права податкової застави. Законодавець встановлює дві підстави виникнення права податкової застави:

  • несплати у строки, встановлені Податковим кодексом України, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;
  • несплати у строки, встановлені Податковим кодексом України, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених п. 89.5 ст.89 Податкового кодексу України, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Встановлення співвідношення між балансовою вартістю майна, на яке поширюється право податкової застави, та сумою податкового боргу платника податків відповідає правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у Рішенні від 24.03.2005 р. N 2-рп/2005: «Розмір податкової застави, виходячи із загальних принципів права, повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу. Забезпечення надходження до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів має здійснюватися шляхом запровадження податкової застави на активи платника податків у такому розмірі, який би забезпечував гарантоване відшкодування державі несплачених податків».

У разі коли балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми відповідної сумі податкового боргу платника податків, передбаченому цією статтею.

Право податкової застави не поширюється на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою доходністю, та грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю й на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

Коментована стаття визначає процедуру оформлення опису майна, на яке поширюється право податкової застави. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом державної податкової служби. Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш, ніж двох понятих.

У разі коли платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документи, необхідні для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

У цьому разі орган державної податкової служби звертається до суду з поданням про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу. Цей захід спрямований на забезпечення виконання платником податків обов'язків, передбачених Податковим кодексом, а також на підвищення ефективності адміністрування податків.

Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та заборона відчуження таким платником податків майна діє до дня складення акта опису майна платника податків у податкову заставу податковим керуючим або акта про відсутність майна, що може бути описано у податкову заставу, або погашення податкового боргу в повному обсязі. Податковий керуючий не пізніше робочого дня, що настає за днем складення зазначених у цьому пункті актів, зобов'язаний надіслати банкам та іншим фінансовим установам рішення про складення таких актів. Таке рішення є підставою для поновлення видаткових операцій на рахунках платника податків.

На практиці виникають ситуації, коли на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша суми податкового боргу. У такому разі право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

Платник податків зобов'язаний не пізніше робочого дня, наступного за днем набуття права власності на будь-яке майно, повідомити орган державної податкової служби про наявність такого майна. Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня отримання зазначеного повідомлення прийняти рішення щодо включення такого майна до акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, та балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, або відмовити платнику податків у включенні майна до акта опису.

У разі коли орган державної податкової служби приймає рішення про включення майна до акта опису, складається відповідний акт опису, один примірник якого надсилається платнику податків з повідомленням про вручення. До прийняття відповідного рішення органом державної податкової служби платник податків не має права відчужувати таке майно.

У разі відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби, відповідно до ст. 124 Податкового кодексу України, платник податків сплачує штраф у розмірі вартості відчуженого майна.

Винятком із загального правила співвідношення суми податкового боргу та балансової вартості майна платника податків є випадок, коли майно платника податків неподільне і його балансова вартість більша від суми податкового боргу. У такому випадку таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі.

Коментована стаття передбачає можливість для платника податків заміни предмета застави. Така заміна може здійснюватися тільки за згодою органу державної податкової служби.

Орган державної податкової служби зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Стаття 90. Податковий пріоритет

90.1. Пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.

Коментованою статтею визначено, що пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону. Таким законом є Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб щодо рухомого майна. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з яким закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.

Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (ст. 4) встановлено, що обтяження поділяються на публічні та приватні. Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення. Відповідно до ст. 37 зазначеного Закону податкова застава належить до публічних обтяжень. Приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними. Іншими договірними є приватні обтяження, які не віднесені до забезпечувальних і виникають унаслідок передачі рухомого майна, право власності на яке належить обтяжувачу, у володіння боржнику, або з інших підстав, що обмежують право обтяжувача чи боржника розпоряджатися рухомим майном.

Стаття 91. Податковий керуючий

91.1. Керівник органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податків податкового керуючого. Податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби. Податковий керуючий має права та обов'язки, визначені цим Кодексом.

91.2. Порядок призначення та звільнення, а також функції та повноваження податкового керуючого визначає центральний орган державної податкової служби.

91.3. Податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди органу державної податкової служби (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов'язковою згідно з вимогами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб. У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

91.4. У разі якщо платник податків, що має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень у порядку та за формою, що встановлюються центральним органом державної податкової служби.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом. Строк, на який можуть бути зупинені видаткові операції, визначається судом, але не більше двох місяців.

Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків може бути достроково скасовано за рішенням податкового керуючого або суду.

Податковий керуючий є посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків. Податковий керуючий призначається керівником органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг.

Пунктом 91.1 коментованої статті встановлено, що податковий керуючий має права та обов'язки, визначені цим Кодексом. Відповідно до п. 91.3 ст. 91 податковий керуючий виконує такі функції:

  • описує майно платника податку, що має податковий борг у податкову заставу;
  • здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;
  • проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом;
  • одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди органу державної податкової служби (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов'язковою згідно з нормами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб.

У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

У разі коли платник податків, що має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень. На підставі цього орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого. Суд визначає строк, на який можуть бути зупинені видаткові операції, проте він не може перевищувати двох місяців. Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків може бути достроково скасовано за рішенням податкового керуючого або суду.

Стаття 92. Узгодження операцій із заставленим майном

92.1. Платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом.

Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби, а також у разі, якщо орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

У разі якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без згоди органу державної податкової служби за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу.

92.2. У разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою органу державної податкової служби зобов'язаний замінити його іншим майном такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою органу державної податкової служби за умови часткового погашення податкового боргу.

92.3. У разі здійснення операцій з майном, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби платник податків несе відповідальність відповідно до закону.

Сутність податкової застави як способу забезпечення виконання обов'язку по сплаті податків і зборів є особливий порядок розпорядження платником податків своїми активами (майном). На цьому акцентує увагу Конституційний Суд України в Рішенні від 24.03.2005 р. N 2-рп/2005. Особливість такого порядку полягає в тому, що платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі. Відчуження такого майна можливе виключно за згодою органу державної податкової служби. У наведеному Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що податковому органу надається законна підстава узгоджувати проведення таких господарських операцій боржника з його майном, що забезпечить погашення податкового боргу та реалізацію у зв’язку з цим конституційного обов'язку боржника щодо сплати податків і зборів.

У випадку, якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без погодження з органом державної податкової служби за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати та/або погашення податкового боргу.

Певну особливість має відчуження або оренда (лізинг) майна, яке перебуває у податковій заставі. У разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою органу державної податкової служби зобов'язаний замінити їх іншим майном такої самої або більшої вартості. При цьому зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою органу державної податкової служби при умови часткового погашення податкового боргу.

У разі відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби, відповідно до ст. 124 Податкового кодексу України, платник податків сплачує штраф у розмірі вартості відчуженого майна.

Стаття 93. Припинення податкової застави

93.1. Майно платника податків звільняється з податкової застави з дня:

93.1.1. отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку;

93.1.2. визнання податкового боргу безнадійним;

93.1.3. прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства;

93.1.4. отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження;

93.1.5. реєстрації в органі державної податкової служби податкової поруки у випадках, визначених цим Кодексом.

93.2. Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1 - 93.1.5 пункту 93.1 цієї статті.

93.3. Порядок застосування податкової застави встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Коментована стаття визначає підстави припинення податкової застави. Відповідно до п. 93.1 ст. 93 такими підставами є:

  • отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку;
  • визнання податкового боргу безнадійним;
  • прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства;
  • отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження;
  • реєстрації в органі державної податкової служби податкової поруки. Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених пп. 93.1.1 - 93.1.5 п. 93.1 ст. 93 Податкового кодексу України.

Порядок застосування податкової застави встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Стаття 94. Адміністративний арешт майна

94.1. Адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

94.2. Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин:

94.2.1. платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

94.2.2. фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

94.2.3. платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;

94.2.4. відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб'єктів господарювання, дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

94.2.5. відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

94.2.6. платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

94.2.7. платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

94.3. Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті.

94.4. Арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

94.5. Арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного органу державної податкової служби на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником органу державної податкової служби, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

94.6. Керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається:

94.6.1. платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна;

94.6.2. іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.

94.7. Арешт майна може бути також застосований до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком, та товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного законодавством, якщо їх власника не встановлено.

У цьому випадку службові (посадові) особи контролюючих органів або інших правоохоронних органів відповідно до їх повноважень тимчасово затримують таке майно із складенням протоколу, який повинен містити відомості про причини такого затримання з посиланням на порушення конкретної законодавчої норми; опис майна, його родових ознак і кількості; відомості про особу (особи), в якої було вилучено такі товари (за їх наявності); перелік прав та обов'язків таких осіб, що виникають у зв’язку з таким вилученням. Форма зазначеного протоколу затверджується Кабінетом Міністрів України.

Керівник підрозділу правоохоронного органу, у підпорядкуванні якого перебуває службова (посадова) особа, яка склала протокол про тимчасове затримання майна, зобов'язаний невідкладно поінформувати керівника органу державної податкової служби (його заступника), на території якого здійснено таке затримання, з обов'язковим врученням примірника протоколу.

На підставі відомостей, зазначених у протоколі, керівник органу державної податкової служби (його заступник) приймає рішення про накладення арешту на таке майно або відмову в ньому шляхом неприйняття такого рішення.

Рішення про накладення арешту на майно повинне бути прийняте до 24 години робочого дня, що настає за днем складення протоколу про тимчасове затримання майна, але коли відповідно до законодавства України орган державної податкової служби закінчує роботу раніше, то такий строк закінчується на час такого закінчення роботи.

У разі якщо рішення про арешт майна не приймається протягом зазначеного строку, майно вважається звільненим з-під режиму тимчасового затримання, а посадові чи службові особи, які перешкоджають такому звільненню, несуть відповідальність відповідно до закону.

94.8. При накладенні арешту на майно у випадках, визначених пунктом 94.7 цієї статті, рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) невідкладно вручається особі (особам, зазначеним у пункті 94.6 цієї статті), зазначеній у протоколі про тимчасове затримання майна, без виконання положень пункту 94.6 цієї статті.

94.9. У разі якщо місцезнаходження осіб, зазначених у протоколі про тимчасове затримання майна, не виявлено або коли майно було затримано, а осіб, яким воно належить на праві власності чи інших правах, не встановлено, рішення про арешт майна приймається керівником органу державної податкової служби (його заступником) без вручення його особам, зазначеним у пункті 94.6 цієї статті.

94.10. Арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується, - протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном.

Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

94.11. Рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) щодо арешту майна може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

У всіх випадках, коли орган державної податкової служби вищого рівня або суд скасовує рішення про арешт майна, орган державної податкової служби вищого рівня проводить службове розслідування щодо мотивів прийняття керівником органу державної податкової служби (його заступником) рішення про арешт майна та приймає рішення про притягнення винних до відповідальності відповідно до закону.

94.12. При прийнятті рішення про арешт майна банку арешт не може бути накладено на його кореспондентський рахунок.

94.13. Платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди, завданих органом державної податкової служби внаслідок неправомірного застосування арешту майна такого платника податків, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених органам державної податкової служби, згідно із законом. Рішення про таке відшкодування приймається судом.

94.14. Функції виконавця рішення про арешт майна платника податків покладаються на податкового керуючого або іншого працівника органу державної податкової служби, призначеного його керівником (заступником). Виконавець рішення про арешт:

94.14.1. надсилає рішення про арешт майна відповідно до пункту 94.6 цієї статті;

94.14.2. організовує опис майна платника податків.

94.15. Опис майна платника податків проводиться у присутності його посадових осіб чи їх представників, а також понятих.

У разі відсутності посадових осіб платника податків або їх представників опис його майна здійснюється у присутності понятих.

Для проведення опису майна у разі потреби залучається оцінювач.

Представникам платника податків, майно якого підлягає адміністративному арешту, роз'яснюються їх права та обов'язки.

Понятими не можуть бути працівники органів державної податкової служби або правоохоронних органів, а також інші особи, участь яких як понятих обмежується Законом України "Про виконавче провадження".

94.16. Під час опису майна платника податків особи, які його проводять, зобов'язані пред'явити посадовим особам такого платника податків або їх представникам відповідне рішення про накладення адміністративного арешту, а також документи, які засвідчують їх повноваження на проведення такого опису. За результатами проведення опису майна платника податків складається протокол, який містить опис та перелік майна, що арештовується, із зазначенням назви, кількості, мір ваги та індивідуальних ознак та за умови присутності оцінювача, вартості, визначеної таким оцінювачем. Усе майно, що підлягає опису, пред'являється посадовим особам платника податків або їх представникам і понятим, а за відсутності посадових осіб або їх представників - понятим, для огляду.

94.17. Посадова особа органу державної податкової служби, яка виконує рішення про адміністративний арешт майна платника податків, визначає порядок його збереження та охорони.

94.18. Виконання заходів, передбачених пунктами 94.15 - 94.17 цієї статті, у період з 20-ї години до 9-ї години наступного дня не допускається.

94.19. Припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв’язку з:

94.19.1. відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим;

94.19.2. погашенням податкового боргу платника податків;

94.19.3. усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту;

94.19.4. ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства;

94.19.5. наданням відповідному органу державної податкової служби третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об'єктів права власності цієї третьої особи;

94.19.6. скасуванням судом або органом державної податкової служби рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) про арешт;

94.19.7. прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту;

94.19.8. пред'явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

94.19.9. фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

94.20. У випадках, визначених підпунктами 94.19.2 - 94.19.4, 94.19.8, 94.19.9 пункту 94.19 цієї статті, рішення щодо звільнення з-під арешту майна приймається органом державної податкової служби.

У разі якщо рішення про звільнення майна з-під арешту прийнято щодо арешту, який було визнано судом обґрунтованим, орган державної податкової служби повідомляє про своє рішення відповідний суд не пізніше наступного робочого дня.

94.21. У разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадках, визначених пунктами 94.19.1, 94.19.6, 94.19.7, 94.19.9, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється.

Адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Підставами застосування арешту майна є з'ясування однієї з таких обставин:

  • фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;
  • платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;
  • платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;
  • відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб'єктів господарювання, спеціальні дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;
  • відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;
  • платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;
  • платник податків не допускає податкового керуючого до складання акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

Арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім того майна, що не підлягає арешту згідно із законодавством України, та арешту коштів на рахунку платника податків.

Арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, що полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного органу державної податкової служби на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном.

За наявності підстав застосування арешту майна керівник органу державної податкової служби (його заступник) приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна та іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Щодо застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків встановлено судовий порядок, який відповідає нормам глави 72 Цивільного кодексу України щодо правового режиму банківських рахунків. Зокрема, ст. 1074 Цивільного кодексу України встановлено, що "обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом". Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється винятково на підставі судового рішення після звернення органу державної податкової служби до суду. Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.

Відповідно до п. 94.7 ст. 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути також застосований до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком, та товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного законодавством, якщо їх власника не встановлено.

У цьому випадку службові (посадові) особи контролюючих органів або інших правоохоронних органів відповідно до їх компетенції тимчасово затримують таке майно із складенням протоколу, який повинен містити відомості про причини такого затримання з посиланням на порушення конкретної законодавчої норми; опис майна, його родових ознак і кількості; відомості про особу (особи), в якої було вилучено такі товари (за їх наявності); перелік прав та обов'язків таких осіб, що виникають у зв’язку з таким вилученням.

Керівник підрозділу правоохоронного органу, у підпорядкуванні якого перебуває службова особа, яка склала протокол про тимчасове затримання майна, зобов'язаний невідкладно поінформувати керівника органу державної податкової служби (його заступника), на території якого здійснено таке затримання, з обов'язковим врученням примірника протоколу.

На підставі відомостей, зазначених у протоколі, керівник органу державної податкової служби (його заступник) приймає рішення про накладення арешту на таке майно або відмову у ньому шляхом неприйняття такого рішення.

Рішення про накладення арешту на майно повинне бути прийняте до 24 години робочого дня, що настає за днем складення протоколу про тимчасове затримання майна, але якщо відповідно до законодавства України орган державної податкової служби закінчує роботу раніше, то такий строк закінчується в час такого закінчення роботи.

У разі якщо рішення про арешт майна не приймається протягом зазначеного строку, майно вважається звільненим з-під режиму тимчасового затримання, а посадові чи службові особи, які перешкоджають такому звільненню, несуть відповідальність згідно із законом.

Арешт майна є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання платником податків передбачених законом обов'язків.

Арешт може бути накладено на майно строком до 96 годин від години підписання відповідного рішення керівником органу державної податкової служби (його заступником), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, якщо власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі коли майно є таким, що швидко псується, - протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном. Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

У всіх випадках, якщо орган державної податкової служби вищого рівня або суд скасовує рішення про арешт майна, орган державної податкової служби вищого рівня проводить службове розслідування щодо мотивів прийняття керівником органу державної податкової служби (його заступником) рішення про арешт майна та приймає рішення про притягнення винних до відповідальності згідно із законодавством. Платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди, завданих органом державної податкової служби внаслідок неправомірного застосування арешту майна такого платника податків, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених органам державної податкової служби згідно із законом. Рішення про таке відшкодування приймається судом.

Функції виконавця рішення про арешт майна платника податків покладаються на податкового керуючого або іншого працівника органу державної податкової служби, призначеного його керівником (заступником). Виконавець рішення про арешт:

  • надсилає рішення про арешт майна платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна та іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження;
  • організовує опис майна платника податків.

Пункт 94.15 коментованої статті визначає процедуру опису майна платника податків під час адміністративного арешту. Опис майна платника податків проводиться у присутності його посадових осіб чи їх представників, а також понятих. (При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт "Профі Вінс" (www.profiwins.com.ua) обов’язкове) У разі відсутності посадових осіб платника податків або їх представників опис його майна здійснюється у присутності понятих. Для проведення опису майна у разі потреби залучається оцінювач.

Представникам платника податків, майно якого підлягає адміністративному арешту, роз'яснюються їх права та обов'язки.

Понятими не можуть бути працівники органів державної податкової служби або правоохоронних органів, а також інші особи, участь яких як понятих обмежується Законом України "Про виконавче провадження".

Під час опису майна платника податків особи, які його проводять, зобов'язані пред'явити посадовим особам такого платника податків або їх представникам відповідне рішення про накладення адміністративного арешту, а також документи, які засвідчують їх повноваження на проведення такого опису. За результатами проведення опису майна платника податків складається протокол, який містить опис та перелік майна, що арештовується, із зазначенням назви, кількості, мір ваги та індивідуальних ознак та, за умови присутності оцінювача, вартості, визначеної таким оцінювачем. Усе майно, що підлягає опису, пред'являється посадовим особам платника податків або їх представникам і понятим, а за відсутності посадових осіб або їх представників - понятим для огляду.

Забороняється опис майна платника податків та складання протоколу, який містить опис та перелік майна, що арештовується у період з 20-ї години до 9-ї години наступного дня.

Пунктом 94.19 ст. 94 Податкового кодексу України встановлюється перелік підстав припинення адміністративного арешту майна платника податків:

1)  відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим;

2)  погашенням податкового боргу платника податків;

3) усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту;

4)   ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства;

5) наданням відповідному органу державної податкової служби третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об'єктів права власності цієї третьої особи;

6) скасуванням судом або органом державної податкової служби рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) про арешт;

7) прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту;

8) пред'явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

9) фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Рішення щодо звільнення з-під арешту майна приймає орган державної податкової служби у разі погашення податкового боргу платником податків; ліквідації платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства; усунення платником податків причин застосування адміністративного арешту; пред'явлення платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій; фактичного проведення платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

У разі якщо рішення про звільнення майна з-під арешту прийнято щодо арешту, який  було визнано судом обґрунтованим, орган державної податкової служби повідомляє про своє рішення відповідний суд не пізніше наступного робочого дня.

Стаття 95. Продаж майна, що перебуває у податковій заставі

95.1. Орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

95.2. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

95.3. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення органу державної податкової служби підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою органу державної податкової служби. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом державної податкової служби.

95.4. Орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

95.5. Вилучені відповідно до цієї статті готівкові кошти вносяться посадовою особою органу державної податкової служби до банку в день їх стягнення для перерахування до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. У разі неможливості внесення зазначених коштів протягом того самого дня їх необхідно внести в банк наступного робочого дня. Забезпечення збереження зазначених коштів до моменту їх внесення в банк здійснюється відповідним органом державної податкової служби.

95.6. У разі якщо сума коштів, отримана у результаті продажу майна платника податків, перевищує суму його грошового зобов'язання та податкового боргу, різниця перераховується на рахунки такого платника податків або його правонаступників.

95.7. Продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації.

Продаж майна платника податків на публічних торгах здійснюється у такому порядку:

95.7.1. майно, яке може бути згруповано та стандартизовано, підлягає продажу за кошти виключно на біржових торгах, які проводяться біржами, що створені відповідно до закону і визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах;

95.7.2. цінні папери - на фондових біржах у порядку, встановленому Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок";

95.7.3. інше майно, об'єкти рухомого чи нерухомого майна, а також цілісні майнові комплекси підприємств підлягають продажу за кошти виключно на цільових аукціонах, які організовуються за поданням відповідного органу державної податкової служби на зазначених біржах.

95.8. Майно, що швидко псується, а також інше майно, обсяги якого не є достатніми для організації прилюдних торгів, підлягають продажу за кошти на комісійних умовах через організації торгівлі, визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах.

Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження законом, продається на закритих торгах, які проводяться на умовах змагальності. У таких закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

95.9. У разі якщо продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства, майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного органу державної податкової служби із дотриманням законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються.

Державний орган приватизації зобов'язаний організувати продаж цілісного майнового комплексу протягом 60 календарних днів з дня надходження подання органу державної податкової служби.

95.10. З метою реалізації майна, яке перебуває у податковій заставі, проводиться експертна оцінка вартості такого майна для визначення початкової ціни його продажу. Така оцінка проводиться у порядку, визначеному Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

95.11. Не проводиться оцінка майна, яке може бути згруповано або стандартизовано чи має курсову (поточну) біржову вартість та/або перебуває у лістингу товарних бірж.

95.12. Платник податків має право самостійно здійснити оцінку шляхом укладення договору з оцінювачем. Якщо платник податків самостійно не здійснює оцінку протягом двох місяців з дня прийняття рішення про реалізацію майна, орган державної податкової служби самостійно укладає договір про проведення оцінки майна.

95.13. Під час продажу майна на товарних біржах орган державної податкової служби укладає відповідний договір з брокером (брокерською конторою), яка вчиняє дії з продажу такого майна за дорученням органу державної податкової служби на умовах найкращої цінової пропозиції.

95.14. Покупець майна, яке перебуває у податковій заставі, набуває права власності на таке майно відповідно до умов, визначених у договорі (контракті), що укладається за результатами проведених торгів.

95.15. Порядок збільшення або зменшення початкової ціни продажу майна платника податків визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених пунктом 95.9 цієї статті, які регулюються законодавством про приватизацію.

95.16. Інформація про склад майна платників податків, призначеного для продажу, оприлюднюється відповідною біржею. Компенсація витрат, пов'язаних з такими публікаціями, здійснюється за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна платника податків, у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

95.17. Інформація про час та умови проведення прилюдних торгів майном платників податків оприлюднюється відповідною біржею.

95.18. Інформація, зазначена у пункті 95.17 цієї статті, та порядок її оприлюднення визначаються Кабінетом Міністрів України.

95.19. Платник податків або будь-яка інша особа, яка здійснює управління майном платника податків або контроль за їх використанням, зобов'язані забезпечити за першою вимогою безперешкодний доступ податкового керуючого та учасників публічних торгів до огляду та оцінки майна, що пропонується для продажу, а також безперешкодне набуття прав власності на таке майно особою, яка придбала їх на публічних торгах.

95.20. Якщо платник податків у будь-який момент до укладення договору купівлі-продажу його майна повністю погашає суму податкового боргу, орган державної податкової служби скасовує рішення про проведення його продажу та вживає заходів щодо зупинення торгів.

95.21. Операції з продажу визначеного у цій статті майна на біржовому ринку не підлягають нотаріальному посвідченню.

95.22. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

Коментована стаття визначає процедуру продажу майна, що перебуває у податковій заставі. Орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Орган державної податкової служби звертається до суду із заявою про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу.

Орган державної податкової служби на підставі рішення суду має право здійснити стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.

Вилучені готівкові кошти вносяться посадовою особою органу державної податкової служби до банку в день стягнення для перерахування до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. У разі неможливості внесення зазначених коштів протягом того самого дня їх необхідно внести в банк наступного робочого дня. Забезпечення збереження зазначених коштів до моменту їх внесення в банк здійснюється відповідним органом державної податкової служби.

У разі якщо сума коштів, отримана у результаті продажу майна платника податків,  перевищує суму його  грошового зобов'язання та податкового боргу, різниця перераховується на рахунки такого платника податків або його правонаступників.

Пунктом 95.7 ст. 95 встановлюється процедура продажу майна платника податків на публічних торгах та/або через торговельні організації.

Продаж майна платника податків на публічних торгах здійснюється у такому порядку:

  • майно, яке може бути згруповано та стандартизовано, підлягає продажу за кошти виключно на біржових торгах, які проводяться біржами, що створені відповідно до закону і визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах;
  • цінні папери - на фондових біржах у порядку, встановленому Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»;
  • інше майно, об'єкти рухомого чи нерухомого майна, а також цілісні майнові комплекси підприємств підлягають продажу за кошти виключно на цільових аукціонах, які організовуються за поданням відповідного органу державної податкової служби на зазначених біржах.

Майно, що швидко псується, а також інше майно, обсяги якого не є достатніми для організації прилюдних торгів, підлягає продажу за кошти на комісійних умовах через організації торгівлі, визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах. Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження законом, продається на закритих торгах, які проводяться на умовах змагальності. У таких закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

У разі продажу цілісного майнового комплексу підприємства, майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного органу державної податкової служби з дотриманням норм законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються.

З метою реалізації майна, яке перебуває у податковій заставі, проводиться експертна оцінка вартості такого майна для визначення початкової ціни його продажу. Така оцінка проводиться у порядку, визначеному Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Коментованою статтею визначено, що не проводиться оцінка майна, яке може бути згруповано або стандартизовано чи має курсову (поточну) біржову вартість та/або перебуває у лістингу товарних бірж.

Платник податків, майно якого перебуває в податковій заставі, має право самостійно здійснити оцінку шляхом укладення договору з оцінювачем. Якщо платник податків самостійно не здійснює оцінку протягом двох місяців з моменту прийняття рішення про реалізацію майна, орган державної податкової служби самостійно укладає договір про проведення оцінки майна.

Під час продажу майна на товарних біржах орган державної податкової служби укладає відповідний договір з брокером (брокерською конторою), яка вчиняє дії з продажу такого майна за дорученням органу державної податкової служби на умовах найкращої цінової пропозиції.

Пунктом 95.19 коментованої ст. 95 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків або будь-яка інша особа, яка здійснює управління майном платника податків або контроль за їх використанням, зобов'язані забезпечити за першою вимогою безперешкодний доступ податкового керуючого та учасників публічних торгів до огляду та оцінки майна, що пропонується для продажу, а також безперешкодне набуття прав власності на таке майна особою, яка придбала їх на публічних торгах.

Якщо платник податків у будь-який момент до укладення договору купівлі-продажу його майна повністю погашає суму податкового боргу, орган державної податкової служби скасовує рішення про проведення їх продажу та вживає заходів щодо зупинення торгів.

Орган державної податкової служби вживає заходів щодо погашення податкового боргу платника податків, включаючи стягнення з дебіторів платника податку, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби. З цією метою орган державної податкової служби звертається до суду із заявою про стягнення з дебіторів платника податку, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, стягнена понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

Стаття 96. Погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств

96.1. У разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства, не покриває суму його податкового боргу і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

96.1.1. виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків. Рішення про фінансування таких витрат розглядається на найближчій сесії відповідної ради;

96.1.2. затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу;

96.1.3. ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

96.1.4. прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків.

96.2. У разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

96.2.1. надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

96.2.2. досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету;

96.2.3. ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

96.2.4. виключення платника податків із переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.

96.3. Відповідь щодо прийняття одного із зазначених рішень надсилається органу державної податкової служби протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

96.4. Виникнення у державного або комунального підприємства податкового боргу є підставою для розірвання трудового договору (контракту) з керівником такого підприємства.

96.5. Трудові договори (контракти), що укладаються з керівником державного або комунального підприємства, повинні містити положення про зазначену відповідальність, що є їх істотною умовою.

Норми цього пункту не поширюються на випадки виникнення податкового боргу внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) або невиконання або неналежного виконання державними органами зобов'язань щодо оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством або з повернення платнику податків надміру внесених податків та зборів чи їх бюджетного відшкодування згідно з цим Кодексом та податковим законодавством України.

96.6. Будь-які договори про передачу акцій (інших корпоративних прав), що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам повинні містити зобов'язання таких третіх осіб щодо недопущення виникнення податкового боргу після такої передачі, а також умову щодо припинення дії договору в разі виникнення податкового боргу, право відповідно держави або територіальної громади на одностороннє (позасудове) розірвання таких договорів у разі виникнення такого податкового боргу. Ця умова є істотною для будь-яких договорів про приватизацію державного або комунального майна, укладених під інвестиційні зобов'язання.

Основним принциповим положенням щодо правового регулювання відносин у сфері погашення податкового боргу є те, що особливості правового режиму власності, формування майнової основи і управління майном певних видів підприємств, згідно із нормами спеціального законодавства, визначають особливості порядку діяльності ОДПС щодо здійснення функцій із погашення податкового боргу таких підприємств. Особливості правових підходів у регулюванні діяльності органів публічної адміністрації у сфері погашення податкового боргу залежать від особливостей сфери соціально-економічної діяльності суб'єктів господарювання - податкових боржників, умов спеціальних правових режимів власності і оподаткування.

Передумовою правозастосування заходів, передбачених коментованою статтею є проведення, відповідно до вимог ст. 95 цього Кодексу публічного продажу внесеного в податкову заставу майна комунальних підприємств та державних підприємств, які не підлягають приватизації. При цьому отримана від такого продажу сума грошових коштів не покриває суму податкового боргу зазначених видів підприємств і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у таких боржників власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено.

Норми коментованої статті встановлюють особливий порядок погашення податкового боргу певних видів суб'єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, зокрема таких, як:

  • комунальні підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної громади;
  • державні підприємства, що діють на основі державної власності і не підлягають приватизації.

При застосуванні необхідних організаційно-правових заходів погашення податкового боргу комунальних підприємств та державних підприємств необхідно враховувати такі положення:

1)  відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника в межах, визначених Конституцією України, а Кабінет Міністрів України конституційно визнаний тим органом, на який покладено управління державним майном відповідно до закону;

2) комунальна власність не входить до складу державної і є самостійним об'єктом права власності, управління якою здійснює безпосередньо територіальна громада або створені нею органи (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 3, частини другої статті 5, частин другої та сьомої статті 7 і частини п'ятої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 19 лютого 1997 року) (справа щодо приватизації державного майна) від 01.07.1998 р N 01/1501-97 N 9-рп N 1-8/98);

3) у випадках, передбачених спеціальним законодавством, не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних унітарних підприємств, виходячи із правового принципу розмірності (пропорційності) обмеження права кредиторів таких підприємств на справедливий судовийрозгляд1, а щодо державних підприємств, майно яких відповідно до закону не підлягає приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому законом порядку з переліку таких об'єктів (ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство).

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Правовий режим майна комунальних підприємств пов'язаний, по-перше, із основними принципами здійснення місцевого самоврядування - правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності у межах повноважень, визначених законом. По-друге, суспільною необхідністю у функціонуванні суб'єктів господарювання, заснованих і діючих на комунальній формі власності. По-третє, встановленими у спеціальному законодавстві особливостями:

1) порядку створення таких підприємств за рішенням органу місцевого самоврядування у розпорядчому порядку на основі відокремленої частини комунальної власності;

2) організаційно-правових форм: комунальні унітарні підприємства, комунальні підприємства корпоративного типу, інших форм, передбачених законодавством. При цьому вибір засновником організаційної форми суб'єкта господарювання, утворюваного на основі або із залученням комунального майна, повинен залежати від визначення в установчих документах цілей їх діяльності - інтереси територіальної громади або утримання прибутку2;

3) внутрішньоорганізаційного порядку прийняття власником і уповноваженими органами управління рішень щодо майна таких підприємств.

Засновником і власником комунальних унітарних підприємств є компетентний орган місцевого самоврядування, який є представником відповідної територіальної громади сіл, селищ, міст, районів у містах або територіальні громади перелічених адміністративно-територіальних одиниць, майно яких перебуває в управлінні районної або обласної ради. Управління комунальними підприємствами здійснюють виконавчі органи рад - виконавчі комітети, відділи, управління, комітети та інші органи сільських, селищних, міських рад. Функції управління комунальними підприємствами обласних та районних рад можуть бути передані відповідним місцевим державним адміністраціям згідно із вимогами законодавства.

У процесі створення і діяльності комунального підприємства до його статутного фонду, який формує виконавчий орган ради, передається майно та грошові кошти місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України. Із особливостями правового режиму використання та управління грошовими коштами місцевого бюджету пов'язана необхідність, з одного боку, прийняття органом управління комунального підприємства рішення про виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків, з іншого - виконання обов'язку ОДПС звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків, з поданням щодо прийняття відповідного рішення.

Крім виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків (п. 96.1.1), норми коментованої статті передбачають інші організаційно-правові заходи погашення податкового боргу комунальними підприємствами, зокрема:

  • затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу (п. 96.1.2);
  • ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії (п. 96.1.3);
  • прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків (п. 96.1.4).

За вимогами п. 96.2 коментованої статті при погашенні податкового боргу державних підприємств, що діють на основі майна державної форми власності і які не підлягають приватизації, у т. ч. казенних підприємств, ОДПС зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

  • надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків (п. 96.2.1);
  • досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету (п. 96.2.2);
  • ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії (п. 96.2.3);
  • виключення платника податків із переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство у порядку, встановленому законодавством України (п. 96.2.4).

Зміст організаційно-правових заходів із погашення податкового боргу зазначених видів підприємств, передбачений п. 96.2 коментованої статті, пов'язаний із особливостями правового режиму майна державної форми власності і правовим становищем державних підприємств, що не підлягають приватизації. Підприємства, що здійснюють свою діяльність на основі державної форми власності можуть бути як унітарного (державне комерційне підприємство і казенне підприємство), так і корпоративного типу (державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство). Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Казенне підприємство, відповідно до ч. 2 ст. 76 Господарського кодексу України, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Також, відповідно до ч. 7 ст. 77 Господарського кодексу України, казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

Нормами Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» затверджено: 1) перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації і 2) перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Для цілей збереження цілісних майнових комплексів державних підприємств, що не підлягають приватизації та забезпечення погашення податкового боргу таких підприємств встановлюється порядок визначення майна, яке не може бути використане як джерело погашення податкового боргу.

Органом, уповноваженим управляти майном державного підприємства боржника, з метою запобіганню його банкрутству проводяться заходи досудової санації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до господарського законодавства досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 211 Господарського кодексу України).

Встановлення і забезпечення дотримання строків щодо надсилання платником податків відповіді ОДПС щодо прийняття одного із зазначених у пп. 96.1 та 96.2 коментованої статті рішень забезпечує можливість виконання ОДПС вимог норм, передбачених цим Кодексом, щодо термінів проведення заходів із погашення податкового боргу платників податків.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений п. 96.3 строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог ОДПС зобов'язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Органи, які здійснюють управління майном, що є державною або комунальною власністю, реалізують надані їм законом повноваження, у т. ч. шляхом укладення і розірвання трудових договорів (контрактів) з керівниками державних і комунальних підприємств.

Трудовий договір (контракт) з керівником державного підприємства укладається міністерством, Фондом державного майна, іншим органом, що здійснює функції управління об'єктами державної власності, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір (контракт) з керівником комунального підприємства укладається уповноваженими органами місцевого самоврядування у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п. 96.4 коментованої статті виникнення у державного або комунального підприємства податкового боргу є підставою для розірвання трудового договору (контракту) і, згідно із ст. 36, 41 Кодексу законів про працю України, припинення трудових відносин власника або уповноваженого ним органу з керівником такого підприємства.

З метою попередження виникнення на державних або комунальних підприємствах податкового боргу уповноважені органи управління при укладенні трудових договорів (контрактів) з керівником підприємства повинні включати істотні умови положення про відповідальність погашення податкового боргу.

Положення п. 96.5 не поширюються на випадки виникнення податкового боргу внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) або невиконання або неналежного виконання державними органами зобов'язань щодо оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством, або з повернення платнику податків надміру внесених податків та зборів чи їх бюджетного відшкодування згідно з цим Кодексом та податковим законодавством України.

Пунктом 96.6 коментованої статті передбачені заходи запобігання виникненню податкового боргу у сфері управління (передачі в управління третім особам) корпоративними правами держави і територіальної громади.

Правове регулювання управління корпоративними правами, у т. ч. держави і територіальної громади, здійснюється нормами Господарського кодексу України (гл. 18 «Корпоративні права»); Цивільного кодексу України (гл. 70 «Управління майном»); законів України: «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери і фондову біржу»; спеціальними законами України, що регулюють особливості правового становища господарських товариств у сферах господарювання або товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації: «Про приватизацію державного майна», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про Державний бюджет України» та ін.; підзаконними нормативно-правовими актами: Президента України, Кабінету Міністрів України та відомчими нормативно-правовими актами органів виконавчої влади.

Управління корпоративними правами держави здійснюється на підставі зазначених вище норм законів 1) центральними органами виконавчої влади та 2) уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Центральними органами виконавчої влади є міністерства, відомства та інші органи, підпорядковані Кабінету Міністрів України. Уповноваженою особою є громадянин або юридична особа, що визначена за результатами конкурсу, з якою відповідний центральний орган виконавчої влади укладає договір доручення з управління корпоративними правами держави.

Управління корпоративними правами територіальних громад здійснюється відповідно до положень ст. 168 Господарського кодексу України з урахуванням компетенції органів суб'єкта корпоративних прав - територіальної громади, від імені якої діє відповідна рада, і в межах, наданих виконкомом відповідної ради повноважень.

Центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи, а також уповноважені органи місцевого самоврядування щодо управління корпоративними правами: здійснюють правочинності щодо участі в управлінні господарською організацією (підприємством) відповідно до частки (акцій, паїв) відповідно держави і територіальної громади у статутному фонді цієї організації.

Умови передачі повноважень та завдання з управління корпоративними правами держави, у тому числі щодо юридичної відповідальності уповноважених осіб, є обов'язковою частиною відповідного рішення Кабінету Міністрів України та договору з уповноваженою особою.

Договори про приватизацію державного або комунального майна укладаються у межах норм, передбачених державною програмою приватизації, і в порядку, встановленому законами України «Про Державну програму приватизації», «Про приватизацію державного майна»).

В умовах зростаючої тенденції корпоратизації та приватизації державних та комунальних підприємств в Україні законодавство передбачає різні способи вибуття (відчуження) майна платників податків. У цьому зв’язку для цілей оподаткування є важливим встановлення запобіжних заходів щодо виникнення податкового боргу і збереження майна державних і комунальних підприємств. Так, пунктом 96.6 коментованої статті встановлюються особливості правового режиму:

1) договорів про передачу акцій (інших корпоративних прав), що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам;

2) договорів про приватизацію державного або комунального майна, укладених під інвестиційні зобов'язання.

Будь-які договори про передачу корпоративних прав, що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам повинні містити зобов'язання таких третіх осіб щодо:

1)  недопущення виникнення податкового боргу після такої передачі;

2) умови відносно припинення дії договору в разі виникнення податкового боргу;

3) права відповідно держави або територіальної громади на одностороннє (позасудове) розірвання таких договорів у разі виникнення такого податкового боргу.

Управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законом.

Стаття 97. Погашення грошових зобов'язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків, не пов'язаної з банкрутством

97.1. У цій статті під ліквідацією платника податків розуміється ліквідація платника податків як юридичної особи або зупинення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

97.2. У разі якщо власник або уповноважений ним орган приймає рішення про ліквідацію платника податків, не пов'язану з банкрутством, майно зазначеного платника податків використовується у черговості, визначеній відповідно до законів України.

97.3. У разі якщо внаслідок ліквідації платника податків або скасування державної реєстрації фізичної особи - підприємця частина його грошових зобов'язань чи податкового боргу залишається непогашеною у зв’язку з недостатністю майна, така частина погашається за рахунок майна засновників або учасників такого підприємства, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов'язаннями платника податків згідно із законом, у межах повної або додаткової відповідальності, а в разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи - за рахунок юридичної особи незалежно від того, чи є вона платником податку, стосовно якого виникло грошове зобов'язання або виник податковий борг такої філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу.

В інших випадках грошові зобов'язання або податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Те саме стосується фізичної особи - платника податків, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою чи визнана недієздатною, крім випадків, коли з'являються інші особи, що вступають у права спадщини, незалежно від часу набуття таких прав.

97.4. Особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платника податків, є:

97.4.1. стосовно платника податків, який ліквідується, - ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію згідно із законодавством України;

97.4.2. щодо філій, відділень, інших відокремлених підрозділів платника податків, що ліквідуються, - такий платник податків;

97.4.3. стосовно фізичної особи - підприємця - така фізична особа;

97.4.4. стосовно фізичної особи, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою чи визнана недієздатною, - особи, які вступають у права спадщини або уповноважені здійснювати розпорядження майном такої особи;

97.4.5. щодо кооперативів, кредитних спілок, товариств співвласників житла або інших колективних господарств - їх члени (пайовики) солідарно;

97.4.6. щодо інвестиційних фондів - інвестиційна компанія, яка здійснює управління таким інвестиційним фондом.

97.5. У разі якщо платник податків, що ліквідується, має суми надміру сплачених грошових зобов'язань або суми невідшкодованих податків з відповідного бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його грошових зобов'язань або податкового боргу перед таким бюджетом.

97.6 У разі якщо суми надміру сплачених грошових зобов'язань або суми невідшкодованих податків з відповідного бюджету перевищують суми грошових зобов'язань або податкового боргу перед таким бюджетом, суми перевищення використовуються для погашення грошових зобов'язань або податкового боргу перед іншими бюджетами, а за відсутності таких зобов'язань (боргу) перераховуються у розпорядження такого платника податків. Порядок проведення заліків, визначених у цьому пункті, встановлюється Міністерством фінансів України.

Ліквідація є однією із форм припинення діяльності (прав і обов'язків) юридичної особи, суб'єкта господарювання. Загальний порядок ліквідації встановлений    Господарським    кодексом    України    щодо    суб'єкта господарювання (ст. 59-61); Цивільним кодексом України щодо юридичної особи (ст. 104-112); Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (ст. 33-41, 46-52), а також спеціальними законами, що визначають особливості правового статусу окремих видів юридичних осіб, суб'єктів господарювання. Відповідно до норм законодавства ліквідація господарської організації може проводитися на двох основних підставах добровільно або примусово.

Положення норм коментованої статті встановлюють особливості ліквідації платника податків, не пов'язаної з банкрутством. Відповідно до п. 97.1 під ліквідацією платника податків розуміється ліквідація платника податків як юридичної особи або зупинення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

Насамперед, погашення грошових зобов'язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків пов'язано, з одного боку, із загальним порядком ліквідації юридичної особи, фізичної особи - підприємця, суб'єкта господарювання, з іншого - із ліквідацією платника податків, під час якої відбуваються зміни у правовому статусі платника податків, що визначений цим Кодексом, та припиненням його податкового обов'язку. Так, відповідно до ст. 37 цього Кодексу, підставами для припинення податкового обов'язку є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісти відсутньою; втрата особою ознак платника податку, що визначені цим Кодексом; скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб.

Особливість правового регулювання у коментованій статті полягає у встановленні порядку самостійного або примусового погашення грошових зобов'язань або податкового боргу у разі ліквідації платника податків, не пов'язаної із застосуванням заходів, передбачених нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Такі терміносполучення як «погашення грошових зобов'язань» або «погашення податкового боргу» у статті методично визначають відповідні напрями організаційно-правових заходів податкового адміністрування, контролю й примусово-виконавчих процедур ОДПС та інших уповноважених державних органів при ліквідації платника податків.

Так, у разі добровільного прийняття власником або уповноваженим ним органом рішення про ліквідацію юридичної особи, відповідно до п. 16.1.10 ст. 16 цього Кодексу, виникає обов'язок платника податків за місцем обліку повідомити ОДПС про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов'язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації).

Водночас у разі отримання, відповідно до норм цього Кодексу та інших нормативно-правових актів, даних про початок ліквідаційної процедури платника податків ОДПС при наявності достатніх підстав має право, наприклад:

1) проводити документальні позапланові виїзні перевірки (ст. 78 цього Кодексу);

2) припинити адміністративний арешт майна платника податків у зв’язку із ліквідацією платника податків (ст. 94 цього Кодексу) та ін.

Наслідками проведення процедур ліквідації платника податків можуть бути закриття його рахунків у фінансових установах та/або втрата правового статусу як платника податків відповідно до норм цього Кодексу. Так, втрата правового статусу як платника податків може передбачати такі заходи, наприклад, як:

  • виключення з реєстру платників податку і анулювання такої реєстрації за умов, визначених цим Кодексом (ст. 184 цього Кодексу);
  • внесення держреєстратором в установленому порядку до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця на підставі довідки відповідного ОДПС про відсутність заборгованості по податках, зборах (обов'язкових платежах) тощо.

У випадках коли власник або уповноважений ним орган приймає у добровільному порядку рішення щодо припинення діяльності підприємства в результаті ліквідації, не пов'язаної з банкрутством, майно такого платника податків використовується у черговості, визначеній відповідно до законів України. Так, ст. 112 Цивільного кодексу України встановлено порядок черговості задоволення вимог кредиторів платоспроможної юридичної особи, у т. ч. вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів).

Положення коментованої статті визначають порядок погашення грошових зобов'язань або податкового боргу платників податків у разі, коли їх частина залишається непогашеною під час ліквідації або скасування державної реєстрації фізичної особи - підприємця у зв’язку з недостатністю майна, за рахунок інших джерел. Так, абз. 1 п. 97.3 передбачає правило, за яким така частина зобов'язань платника податків погашається:

  • за рахунок майна засновників або учасників підприємства-боржника, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов'язаннями платника податків згідно із законом, у межах такої відповідальності;
  • у разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи - за рахунок юридичної особи незалежно від того, чи є вона платником податку, стосовно якого виникло грошове зобов'язання або виник податковий борг такої філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу.

В інших випадках грошові зобов'язання або податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, вважаються безнадійним податковим боргом і підлягають списанню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також ст. 101 цього Кодексу.

У такому ж порядку погашаються зобов'язання фізичної особи - платника податків, яка померла або визнана судом безвісти відсутньою або оголошена померлою  чи  визнана недієздатною,  крім  випадків,  коли з'являються інші особи, що вступають у права спадщини, незалежно від часу набуття таких прав. Так, зміни у правовому статусі таких платників податків здійснюється ОДПС відповідно до п. «є» ст. 184 цього Кодексу шляхом виключення з реєстру платників податку і анулювання реєстрації фізичної особи - платника податків.

Перелік осіб, які відповідальні за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платників податків, визначений у п. 97.4 коментованої статті із урахуванням особливостей правового статусу і специфіки нормативно-правового регулювання ліквідаційних процедур окремих господарських організацій, передбачених нормами законодавства.

У разі коли платник податків, що ліквідується, має суми надміру сплачених або невідшкодованих податків з відповідного бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його грошових зобов'язань або податкового боргу перед таким бюджетом. При застосуванні положень п. 97.5 коментованої статті необхідно враховувати, по-перше, визначені у ст. 43 цього Кодексу умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, по-друге, що у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків закінчується нарахування пені, відповідно до вимог ст. 129 цього Кодексу.

У разі коли суми надміру сплачених або суми невідшкодованих податків з відповідного бюджету перевищують суми грошових зобов'язань або податкового боргу перед таким бюджетом, суми перевищення використовуються для погашення грошових зобов'язань або податкового боргу перед іншими бюджетами;

- за відсутності таких зобов'язань (боргу) перераховуються у розпорядження такого платника податку. (При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт "Профі Вінс" (www.profiwins.com.ua) обов’язкове) При цьому, відповідно до бюджетного законодавства, повернення платнику податків надміру та/або помилково сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету провадиться у межах надміру та/або помилково сплачених ним до бюджету коштів3.

Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів у порядку, визначеному ст. 87 цього Кодексу.

Стаття 98. Порядок погашення грошових зобов'язань або податкового боргу у разі реорганізації платника податків

98.1. Під реорганізацією платника податків у цій статті розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання:

98.1.1. зміна найменування платника податків, а для господарських товариств - зміна організаційно-правового статусу товариства, що тягне за собою зміну їх коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України та/або податкового номера;

98.1.2. злиття платників податків, а саме передача майна платника податків до статутних фондів інших платників податків, унаслідок чого відбувається ліквідація платника податків, який зливається з іншими;

98.1.3. поділ платника податків на декілька осіб, а саме поділ його майна між статутними фондами новоутворених юридичних осіб та/або фізичними особами, внаслідок якого відбувається ліквідація юридичного статусу платника податків, який поділяється;

98.1.4. виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків в обмін на їх корпоративні права, внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується;

98.1.5. реєстрацію фізичної особи як суб'єкта господарювання без скасування її попередньої реєстрації як іншого суб'єкта господарювання або з таким скасуванням.

98.2. У разі якщо власник платника податків або уповноважений ним орган приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, його грошові зобов'язання чи податковий борг підлягає врегулюванню в такому порядку:

98.2.1. якщо реорганізація здійснюється шляхом зміни найменування, організаційно-правового статусу або місця реєстрації платника податків, після реорганізації він набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу, які виникли до його реорганізації;

98.2.2. якщо реорганізація здійснюється шляхом об'єднання двох або більше платників податків в одного платника податків з ліквідацією платників податків, що об'єдналися, об'єднаний платник податків набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу всіх платників податків, що об'єдналися;

98.2.3. якщо реорганізація здійснюється шляхом поділу платника податків на дві або більше особи з ліквідацією такого платника податків, що розподіляється, усі платники податків, які виникнуть після такої реорганізації, набувають усіх прав і обов'язків щодо погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу, які виникли до такої реорганізації.

Зазначені зобов'язання чи борг розподіляються між новоутвореними платниками податків пропорційно часткам балансової вартості майна, отриманого ними у процесі реорганізації згідно з розподільним балансом.

У разі якщо одна чи більше новоутворених осіб не є платниками податків, щодо яких виникли грошові зобов'язання або борг платника податків, який був реорганізований, зазначені грошові зобов'язання чи податковий борг повністю розподіляються між особами, що є платниками таких податків, пропорційно часткам отриманого ними майна, без урахування майна, наданого особам, що не є платниками таких податків.

98.3. Реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого платника податків або внесення частини майна платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації платника податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу грошових зобов'язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, утвореними у процесі його реорганізації, чи встановлення їх солідарної відповідальності за порушення податкового законодавства, крім випадків, коли за висновками органу державної податкової служби така реорганізація може призвести до неналежного погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платником податків, який реорганізується. Рішення про застосування солідарної або розподільної відповідальності за порушення податкового законодавства може бути прийняте органом державної податкової служби у разі, коли майно платника податків, що реорганізується, перебуває у податковій заставі на момент прийняття рішення про таку реорганізацію. Для цілей цієї статті до зазначених видів реорганізації прирівнюється оренда цілісного майнового комплексу відповідно до законодавства України про оренду державного та комунального майна.

98.4. Платник податків, майно якого передане в податкову заставу, або той, що скористався правом реструктуризації податкового боргу, зобов'язаний завчасно повідомити орган державної податкової служби про прийняття рішення щодо проведення будь-яких видів реорганізації та подати органу державної податкової служби план такої реорганізації. У разі коли орган державної податкової служби встановлює, що план реорганізації призводить або може у майбутньому призвести до неналежного погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу, він має право прийняти рішення про:

98.4.1. розподіл суми грошових зобов'язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають у результаті реорганізації, з урахуванням очікуваної прибутковості (ліквідності) кожного такого платника податків без застосування принципу пропорційного розподілу, встановленого пунктами 98.2 і 98.3 цієї статті;

98.4.2. погашення грошових зобов'язань або податкового боргу, забезпечених податковою заставою, до проведення такої реорганізації;

98.4.3. встановлення солідарної відповідальності за сплату грошових зобов'язань платника податків, який реорганізується, щодо всіх осіб, утворених у процесі реорганізації, що тягне за собою застосування режиму податкової застави щодо всього майна таких осіб;

98.4.4. поширення права податкової застави на майно платника податків, який створюється шляхом об'єднання інших платників податків, якщо один або більше з них мали грошові зобов'язання або податковий борг, забезпечений податковою заставою.

98.5. Прийняті відповідно до пункту 98.4 цієї статті рішення органу державної податкової служби можуть бути оскаржені в порядку та у строки, визначені цим Кодексом для оскарження грошового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом.

98.6. Проведення реорганізації з порушенням правил, визначених пунктом 98.4 цієї статті, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

98.7. Реорганізація платника податків не змінює строків погашення грошових зобов'язань або податкового боргу платниками податків, утвореними у результаті такої реорганізації.

98.8. У разі якщо платник податків, що реорганізується, має суми надміру сплачених грошових зобов'язань, такі суми підлягають заліку в рахунок його непогашених грошових зобов'язань або податкового боргу за іншими податками. Зазначена сума розподіляється між бюджетами та державними цільовими фондами пропорційно загальним сумам грошового зобов'язання або податкового боргу такого платника податків.

98.9. У разі якщо сума надміру сплачених грошових зобов'язань або невідшкодованих податків та зборів платника податків перевищує суму грошових зобов'язань або податкового боргу з інших податків, сума перевищення перераховується в розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно його частці в майні, що розподіляється, згідно з розподільним балансом або передаточним актом.

Реорганізація, як і ліквідація, є однією із форм припинення діяльності (прав і обов'язків) юридичної особи, суб'єкта господарювання. Загальний порядок реорганізації встановлений Цивільним кодексом України (ст.106-109), Господарським кодексом України (ст. 59) та іншими нормами законодавства, що регулюють відносини припинення діяльності юридичної особи, суб'єктів господарювання.

Загальне правило припинення господарської організації, що встановлено нормами цивільного і господарського законодавства, визначає відмінні ознаки реорганізації юридичної особи, суб'єкта господарювання від їх ліквідації. Так, однією із характерних ознак реорганізації поряд із зміною у правовому статусі є так зване «правонаступництво». Сутність реорганізації суб'єкта господарювання полягає у припиненні існування, власне, господарської організації, її організаційно-правової форми. Водночас продовжується використання майна реорганізованої господарської організації, її правонаступниками4. Перехід прав і обов'язків до юридичної особи, суб'єкта господарювання - правонаступника у результаті реорганізації здійснюється на дату підписання передавального акта (у разі злиття, приєднання чи перетворення) або роздільного (розподільчого) балансу (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 107 Цивільного кодексу України передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення.

Відповідно до норм законодавства реорганізація може проводитися на двох основних підставах - добровільної реорганізації (за рішенням господарських організацій-учасниць реорганізації) або примусової реорганізації (у адміністративному порядку за рішеннями органів Антимонопольного комітету України у порядку, визначеному законом; у судовому порядку за рішеннями судів).

Норми коментованої статті із урахуванням зазначеного вище загального порядку реорганізації юридичної особи, суб'єкта господарювання встановлює особливості правового режиму погашення грошових зобов'язань або податкового боргу у разі реорганізації платника податків. Рівно як і у процедурах ліквідації платника податків за правилами ст. 97 цього Кодексу, реорганізація платника податків пов'язана із особливостями правового статусу платника податків, видами організаційно-правових форм господарювання, правового режиму оподаткування, сфер господарської діяльності тощо.

Так, наприклад, відповідно до п. 301.1 ст. 301 цього Кодексу платниками податку фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених п. 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Якщо сільськогосподарський товаровиробник утворюється шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення згідно з відповідними нормами законодавства, то норма щодо дотримання частки сільськогосподарського товаровиробництва, яка дорівнює або перевищує 75 відсотків за попередній податковий (звітний) рік, поширюється на:

  • усіх осіб окремо, які зливаються або приєднуються;
  • кожну окрему особу, утворену шляхом поділу або виділу;
  • особу, утворену шляхом перетворення.

Відповідно до п. 98.1 коментованої статті під реорганізацією платника податку розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з добровільних або примусових дій, визначених у п. 98.1.1 (перетворення платника податків); п. 98.1.2 (злиття платників податків); п. 98.1.3 (поділ платника податків на декілька осіб); п. 98.1.4 (виділення з платника податків інших платників податків); п. 98.1.5 (реєстрація фізичної особи як суб'єкта господарювання без скасування її попередньої реєстрації як іншого суб'єкта господарювання або з таким скасуванням) або їх поєднання.

Положеннями п. 98.2 визначений порядок погашення грошових зобов'язань або податкового боргу у разі добровільної реорганізації платника податків такими способами, як перетворення або зміна місця реєстрації (пп. 98.2.1); об'єднання (злиття) (пп. 98.2.2) та їх поділ (пп. 98.2.3) із ліквідацією платників (-ка) податків. У разі проведення такої реорганізації положення п. 98.2 визначають правила розподілу обов'язків щодо погашення грошових зобов'язань або податкового боргу між правонаступниками, новоутвореними юридичними особами, суб'єктами господарювання, платниками податків.

Положення п. 98.3 коментованої статті встановлюють особливості добровільної реорганізації платника податків у спосіб виділення із платника податків інших платників податків або внесення частини майна платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації, що не тягне за собою:

1)  розподілу грошових зобов'язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, утвореними у процесі його реорганізації;

2)  встановлення їх солідарної податкової відповідальності. Винятками із зазначеного вище правила є випадки, коли за висновками ОДПС така реорганізація може призвести до неналежного погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платником податків, який реорганізується.

У випадку наявності податкового боргу у платника податків, що реорганізується і відповідно його майно знаходиться у правовому режимі податкової застави, платник податків зберігає право володіння і користування майном, але правочини розпорядження у спосіб відчуження такого майна підлягають узгодженню з ОДПС.

У випадку порушення платником податків правил правового режиму податкової застави ОДПС має право застосувати заходи відповідальності, передбачені нормами цього Кодексу на момент прийняття рішення про таку реорганізацію солідарно (рівно до декількох платників податків, які є на стороні одного податкового боржника) або розподільно (відповідальність кожного окремого платника податків у визначених частинах). Зазначений порядок відповідальності може включати використання: штрафних та фінансових санкцій; застосування обмежень у правоздатності платника податків, що застосовуються у випадках прямо передбачених законом.

Для цілей застосування норм коментованої статті до зазначених видів реорганізації прирівнюється оренда цілісного майнового комплексу відповідно до законодавства України про оренду державного та комунального майна.

Суспільно-економічні відносини оренди державного та комунального майна регулюються нормами зобов'язального права, що виникають на підставі договору суб'єкта господарювання з власником майна про здійснення цим суб'єктом на його основі самостійного господарювання5.

Власники майна мають право приймати рішення щодо зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання. Відповідно до ч. 4 ст. 145 Господарського кодексу України правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній або комунальній власності, може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

Оренда державного та комунального майна разом із лізінгом, концесією є одним із способів реалізації права державної власності у вигляді користування. Правове регулювання орендних відносин у сфері реалізації права державної та комунальної власності здійснюється нормами Господарського кодексу України (гл. 14 ст. 133-134; ст. 141; ст. 145; гл. 30 парагр. 5), Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та інших законодавчих актів із урахуванням їх особливостей.

Положення п. 98.4 коментованої статті встановлюють зміст:

  • обов'язку платника податків, майно якого передане в податкову заставу або платника податків, що використав право реструктуризації податкового боргу, стосовно завчасного повідомлення ОДПС про прийняття добровільного рішення щодо проведення визначених у ст. 98 цього Кодексу видів реорганізації та подання відповідного плану;
  • рішень ОДПС щодо порядку розподілу зобов'язань та застосування заходів відповідальності стосовно такого платника податків, змін у правовому режимі власності у випадках, коли план реорганізації призводить або може у майбутньому призвести до неналежного погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу.

Реорганізація платника податків пов'язана зі здійсненням фінансово-господарських операцій, що передбачають передачу права власності на майно податкових боржників і створюють підвищені ризики щодо вкладення капіталу у різних формах, з різною метою та різні господарські організації. Це може призвести до позбавлення можливості державного контролюючого органу забезпечити виконання податкових обов'язків податковими боржниками. Тому основною метою прийняття рішень та застосування передбачених законом організаційно-правових заходів ОДПС є запобігання зменшення спроможності платника податків вчасно або у повному обсязі виконати податкові обов'язки та погасити податковий борг6.

Прийняті, відповідно до п. 98.4 коментованої статті, рішення ОДПС можуть бути оскаржені в порядку та строки, визначені цим Кодексом, для оскарження грошового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом.

Так, наприклад, відповідно до п. 56.1 ст. 56 цього Кодексу, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Скарга в адміністративному порядку подається, відповідно до п. 56.3 ст. 56 цього Кодексу, до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення - рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

З урахуванням строків давності платник податків, відповідно до п. 56.18 ст. 56 цього Кодексу, має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення7.

Стаття 99. Порядок виконання грошових зобов'язань фізичних осіб у разі їх смерті або визнання безвісно відсутніми чи недієздатними, а також неповнолітніх осіб

99.1. Грошові зобов'язання фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Претензії спадкоємцям пред'являються органами державної податкової служби в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця.

Після закінчення строку прийняття спадщини грошові зобов'язання та/або податковий борг спадкодавця стають грошовими зобов'язаннями та/або податковим боргом спадкоємців.

Протягом строку прийняття спадщини на грошові зобов'язання та/або податковий борг спадкодавців пеня не нараховується.

У разі переходу спадщини до держави грошові зобов'язання померлої фізичної особи припиняються.

99.2. Грошові зобов'язання неповнолітніх осіб виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами цивільної дієздатності в повному обсязі.

Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов'язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу.

99.3. Грошові зобов'язання фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, виконуються її опікуном за рахунок майна такої фізичної особи у порядку, встановленому цим Кодексом.

Опікун недієздатної особи виконує грошові зобов'язання, що виникли на день визнання її недієздатною за рахунок майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом, такої фізичної особи.

99.4. Грошові зобов'язання фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою, виконуються особою, на яку в установленому порядку покладено здійснення опіки над майном безвісно відсутньої особи.

Особа, яка здійснює опіку над майном безвісно відсутньої особи, виконує грошові зобов'язання, що виникли на день визнання її безвісно відсутньою, за рахунок майна такої фізичної особи, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом.

99.5. Батьки (усиновителі) та опікуни (піклувальники) неповнолітніх, опікуни недієздатних, особи, на яких покладено здійснення опіки над майном безвісно відсутніх (законні представники платників податків - фізичних осіб), повинні від імені відповідних фізичних осіб:

99.5.1. подати за наявності підстав органу державної податкової служби заяву для реєстрації таких фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та у випадках, передбачених цим Кодексом, іншу інформацію, необхідну для ведення зазначеного Державного реєстру;

99.5.2. своєчасно подавати належним чином заповнені декларації про доходи та майно;

99.5.3. у випадках, передбачених цим Кодексом, вести облік доходів і витрат;

99.5.4. виконувати інші обов'язки, визначені цим Кодексом.

99.6. Законні представники платників податків - фізичних осіб несуть відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами для платників податків, за невиконання обов'язків, зазначених у пункті 99.5 цієї статті.

99.7. Якщо майна недієздатної або безвісно відсутньої особи недостатньо для забезпечення виконання грошових зобов'язань такої фізичної особи, а також для сплати нарахованих штрафних (фінансових) санкцій, то суми податкового боргу списуються у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

99.8. У разі скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або прийняття рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка визнавалася недієздатною, грошове зобов'язання такої фізичної особи відновлюється в частині сум податків, списаних відповідно до пункту 99.7 цієї статті. Штрафні (фінансові) санкції у такому разі не сплачуються за період з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи недієздатною до дня набрання законної сили рішеннями про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Коментована стаття встановлює порядок виконання грошових зобов'язань фізичних осіб таких категорій, як:

  • фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою;
  • неповнолітніх осіб;
  • фізичної особи, яка визнана судом недієздатною;
  • фізичної особи, яка визнана судом безвісти відсутньою. Положення п.  99.1  встановлюють порядок погашення грошових

зобов'язань у сфері спадкових правовідносин. Правове регулювання спадкування здійснюється нормами Цивільного кодексу України (гл. 84-90) (далі - ЦК України), законів України «Про нотаріат», «Про міжнародне приватне право» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших   осіб   (спадкоємців). Одними із основних проблем правового регулювання відносин спадкування є, з одного боку забезпечення охорони і захисту прав усіх суб'єктів, права та інтереси яких пов'язані з переходом власності від спадкодавця до спадкоємців. З іншого - вирішення питань, які пов'язані зі смертю фізичної особи та подальшим правонаступництвом8.

Нормами п. 99.1 коментованої статті встановлено, що грошові зобов'язання фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Прийняття спадщини спадкоємцями може здійснюватись за заповітом чи за законом, а виконання грошових зобов'язань спадкоємцями залежить від відповідного складу і вартості майна, що було успадковано.

До складу спадщини, згідно зі ст. 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Так, наприклад, судова практика свідчить, що:

  • під час правореалізації спадкування, наприклад, частки учасника підприємницького товариства спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі;
  • в акціонерних товариствах до спадкоємців переходить право власності спадкодавців на акції;
  • право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом права власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. Наприклад, основним документом, що посвідчує таке право, може бути сертифікат про право на земельну частку (пай) та ін9.

При правозастосуванні норм коментованої статті також необхідно ураховувати недоліки практики нотаріальної діяльності у сфері спадкування, наприклад нез'ясовування нотаріусами правового режиму наявного спадкового майна та ін10.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними, і для цілей коментованої статті визначаються пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття. При розподілі такої спадщини, а також визначенні відповідних грошових зобов'язань необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності. Згідно з правилами ст. 1220 ЦК України та ст. 249 Цивільного процесуального кодексу України часом відкриття спадщини необхідно вважати день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, виданим відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану, або день, з якого вона оголошена судом померлою.

Визнання особи безвісно відсутньою не відкриває спадщини11.

Практика нотаріальної діяльності свідчить, що у свідоцтві про право на спадщину неправильно зазначаються:

  • розмір частки у спадщині або взагалі про її розмір не вказується;
  • відомості про спадкове майно або про правовстановлювальний документ, на підставі якого таке свідоцтво видавалось та ін12.

Претензії спадкоємцям, згідно із положеннями абз. 2 п. 99.1 коментованої статті, пред'являються ОДПС в порядку, встановленому цивільним законодавством України, для пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця. Так, наприклад, у кредитора спадкодавця, відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України, виникає право протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Питання відповідальності погашення грошових зобов'язань спадкодавця та їх розмір може вирішуватися і визначатися із урахуванням правил, передбачених ст. 625 ЦК України.

Водночас спадкоємці зобов'язані, відповідно до ст. 1282 ЦК України, задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Положення п. 99.1 передбачають таке терміносполучення, як «строк прийняття спадщини», від якого залежить визначення суб'єкта грошових зобов'язань та/або податкового боргу спадкоємців. Для прийняття спадщини, відповідно до ст. 1270 ЦК України, встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про  визначення додаткового  строку для прийняття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України13.

У практичній діяльності існують випадки, коли спадкоємців не повідомляють про відкриття спадщини і це є причиною пропуску строку для її прийняття, а також коли спадщина взагалі не відкривається протягом шести місяців. Тому у науковій літературі строк для прийняття спадщини

пропонується встановити з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про смерть спадкодавця14.

Цивільне законодавство встановлює права неповнолітньої особи (наприклад, ст. 32 ЦК України, ст. 174-75 Сімейного кодексу України) та цивільну відповідальність (наприклад, за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до ст. 33 ЦК України), а також за завдану неповнолітньою особою шкоду самостійно на загальних підставах (ст. 1179 ЦК України).

Положення п. 99.2 коментованої статті встановлюють порядок реалізації обов'язку неповнолітньою особою щодо погашення грошових зобов'язань в умовах її неповної цивільної дієздатності, тобто коли неповнолітня особа має право вчиняти більшість правочинів лише за згодою батьків (усиновителів) або опікуна чи піклувальника у випадках, визначених законом.

Грошові зобов'язання неповнолітніх осіб, що виникають у процесі здійснення такими особами право чинів, передбачених законом, виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами повної цивільної дієздатності, передбаченої ст. 34 ЦК України.

Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов'язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу. Це положення узгоджується, наприклад, із нормами ч. 4 ст. 232 Сімейного кодексу України, коли усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а усиновленим дітям - права і обов'язки в такому самому обсязі, який мають діти щодо своїх батьків (ст. 172, ч. 1 ст. 202, ч. 5 ст. 232 Сімейного кодексу України)

Відповідно до положень п. 99.3 грошові зобов'язання фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, виконуються її опікуном за рахунок майна такої фізичної особи у порядку, встановленому цим Кодексом.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до ст. 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Проте заповіт, складений особою до визнання її недієздатною, не може бути змінено чи скасовано її опікуном15.

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун, відповідно до ст. 1184 ЦК України.

Згідно із п. 99.3 коментованої статті опікун недієздатної особи виконує грошові зобов'язання, що виникли на день визнання її недієздатною за рахунок майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом, такої фізичної особи. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання чинності рішенням суду про це.

Положення п. 99.4 коментованої статті встановлюють порядок виконання грошових зобов'язань фізичної особи, яка визнана судом безвісти відсутньою. Фізична особа, відповідно ст. 43 ЦК України, може бути визнана судом безвісти відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісти відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

Згідно із ч. 3 ст. 44 ЦК України опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісти відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. Виходячи із основних положень цивільного законодавства, п. 99.4 коментованої статті передбачено покладення виконання грошових зобов'язань фізичної особи, яка визнана судом безвісти відсутньою на особу, що здійснює опіку над майном такої особи. Зазначена особа виконує грошові зобов'язання, що виникли на день визнання її безвісти відсутньої за рахунок майна такої фізичної особи, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом.

Положення пп. 99.5 та 99.6 встановлюють категорії законних представників платників податків - фізичних осіб, а також перелік їх податкових обов'язків, зміст і умови юридичної відповідальності.

Положення пп. 99.7 та 99.8 встановлюють особливості порядку погашення грошових зобов'язань:

  • в умовах недостатності майна недієздатної або безвісти відсутньої особи для забезпечення виконання грошових зобов'язань;
  • у випадку скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісти відсутньою або прийняття рішення про поновлення у дієздатності особи, яка визнавалася недієздатною.

Стаття 100. Розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків

100.1. Розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.

100.2. Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

100.3. Розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу в межах процедури відновлення платоспроможності боржника здійснюються відповідно до законодавства з питань банкрутства.

100.4. Підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

100.5. Підставою для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

100.6. Розстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

100.7. Відстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу погашаються рівними частками починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із пунктом 100.8 цієї статті затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з дня виникнення такого грошового зобов'язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі.

100.8. Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку:

стосовно загальнодержавних податків та зборів - керівником контролюючого органу (його заступником);

стосовно місцевих податків і зборів - керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

100.9. Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу стосовно загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного року, приймається керівником (заступником керівника) центрального контролюючого органу за узгодженням з Міністерством фінансів України.

100.10. Рішення щодо розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу окремих платників податків щороку оприлюднюються центральним контролюючим органом.

100.11. Розстрочення або відстрочення надаються окремо за кожним податком та збором. Строки сплати розстрочених (відстрочених) сум або їх частки можуть бути перенесені шляхом прийняття окремого рішення та внесення відповідних змін до договорів розстрочення (відстрочення).

100.12. Договори про розстрочення (відстрочення) можуть бути достроково розірвані:

100.12.1. з ініціативи платника податків - при достроковому погашенні розстроченої суми грошового зобов'язання та податкового боргу або відстроченої суми грошового зобов'язання або податкового боргу, щодо яких була досягнута домовленість про розстрочення, відстрочення;

100.12.2. з ініціативи контролюючого органу в разі, якщо:

з'ясовано, що інформація, подана платником податків при укладенні зазначених договорів, виявилася недостовірною, перекрученою або неповною;

платник податків визнається таким, що має податковий борг із грошових зобов'язань, які виникли після укладення зазначених договорів;

платник податків порушує умови погашення розстроченого грошового зобов'язання чи податкового боргу або відстроченого грошового зобов'язання чи податкового боргу.

100.13. Порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.

100.14. Розстрочення, відстрочення податкового боргу не звільняють майно платника податків з податкової застави.

Коментована стаття визначає процедуру розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків.

Відповідно до п. 100.1. ст. 100 розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному п.129.4 ст.129 Податкового кодексу України. Встановлення розміру процентів, який дорівнює розміру пені, що нараховується на суму непогашеного у строк податкового зобов'язання, є компенсацією втрат відповідного бюджету від несвоєчасного надходження сум податкових зобов'язань.

Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

Коментована стаття містить підстави для розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу.

Підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Розстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних санкцій) погашаються рівними частками, починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

Підставою для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Відстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу погашаються рівними частками, починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із п.100.8 ст. 100 затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, але не пізніше строку закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого грошового зобов'язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі.

Коментована стаття закріплює порядок прийняття рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу, яке приймається у такому порядку:

  • стосовно загальнодержавних податків та зборів - керівником контролюючого органу (його заступником);
  • стосовно місцевих податків і зборів - керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу стосовно загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного періоду, приймається керівником (заступником керівника) центрального контролюючого органу за узгодженням з Міністерством фінансів України. Відповідно до ч. 1 ст. 45 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету, а також погодження рішень центрального податкового органу про розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань на термін, що виходить за межі одного бюджетного періоду, стосовно загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Розстрочення або відстрочення надаються окремо за кожним податком та збором. Строки сплати розстрочених (відстрочених) сум або їх частки можуть бути перенесені шляхом прийняття окремого рішення та внесення відповідних змін до договорів розстрочення (відстрочення).

Коментована стаття містить підстави дострокового розірвання договорів про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу. Договори про розстрочення, відстрочення можуть бути достроково розірвані:

а) з ініціативи платника податків - при достроковому погашенні розстроченої суми грошового зобов'язання та податкового боргу або відстроченої суми грошового зобов'язання або податкового боргу, щодо яких була досягнена домовленість про розстрочення, відстрочення;

б) з ініціативи контролюючого органу в разі, якщо:

  • з'ясовано, що інформація, подана платником податків при укладенні зазначених договорів, виявилася недостовірною, неповною або перекрученою;
  • платник податків визнається таким, що має податковий борг із грошових зобов'язань, які виникли після укладення зазначених договорів;
  • платник податків порушує умови погашення розстроченого грошового зобов'язання чи податкового боргу або відстроченого грошового зобов'язання чи податкового боргу.

З метою гарантування можливості погашення розстроченого або відстроченого податкового боргу майно платника податків перебуває в податковій заставі.

Стаття 101. Списання безнадійного податкового боргу

101.1. Списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

101.2. Під терміном "безнадійний" розуміється:

101.2.1. податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв’язку з недостатністю майна банкрута;

101.2.2. податковий борг фізичної особи, яка:

визнана у судовому порядку недієздатною, безвісно відсутньою або оголошена померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;

померла, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;

понад 720 днів перебуває у розшуку;

101.2.3. податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом;

101.2.4. податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

101.2.5. податковий борг платника податків, державна реєстрація якого припинена на підставі рішення суду та внесено запис про виключення з Державного реєстру.

101.3. У разі якщо фізична особа, яка у судовому порядку визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, з'являється або якщо фізичну особу, яка перебувала у розшуку понад 720 днів, розшукано, списана заборгованість таких осіб підлягає відновленню та стягненню у загальному порядку з дотриманням строків позовної давності починаючи з дня відновлення такого податкового боргу.

101.4. Органи стягнення відкликають розрахункові документи, якими передбачено стягнення пені, штрафних санкцій та безнадійного податкового боргу, списаних відповідно до цього Кодексу.

101.5. Органи державної податкової служби щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Списання безнадійного податкового боргу разом із довгостроковою реструктуризацією та відстроченням, вексельними розрахунками відповідно до норм щорічних законів про Державний бюджет України, бюджетними взаємозаліками шляхом зарахування зустрічних платіжних вимог є так званими «пасивними» адміністративно-правовими і фінансово-економічними способами регулювання не лише відносин погашення податкового боргу платників податків, але й економічних відносин виробництва. Так, виходячи із досвіду практики державного податкового регулювання господарської діяльності, основною метою використання списання податкового боргу платників податків були:

  • фінансово-економічне «оздоровлення» та стабілізація фінансового стану суб'єктів господарювання;
  • скорочення видатків на ліквідацію збиткових підприємств;
  • реформування та реструктуризація підприємств державного і комунального секторів економіки, стратегічних галузей;
  • створення умов для залучення іноземних інвестицій тощо.

Також у практиці нормативно-правового регулювання проблем податкового боргу платників податків, починаючи із 1997 року, склалася певна ієрархічна класифікація заходів списання такого боргу, зокрема шляхом:

  • загального (або тотального) списання податкової заборгованості підприємств, установ, організацій - платників податків - незалежно від форм власності та підпорядкування (застосовувалося відповідно до норм окремих загальних законів щодо усіх платників податків);
  • галузевого списання та реструктуризації податкової заборгованості підприємств, установ, організацій - платників податків певної галузі економіки, відповідно до спеціальних галузевих законів, інших нормативно-правових актів (щодо підприємств визначеної галузі або сфери економічної діяльності);
  • індивідуальне - списання та реструктуризація податкової заборгованості визначених підприємств.

Положення коментованої статті встановлює загальне правило визначення податкового боргу «безнадійним» та функції ОДПС щодо реалізації права, передбаченого ст. 20 цього Кодексу щодо списання такого боргу, який включає пеню та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Так, п. 101.2 коментованої статті визначаються основні критерії податкового боргу як безнадійного.

У випадках після ліквідації платника податків грошові зобов'язання або податковий борг, що залишаються непогашеними, також вважаються безнадійним податковим боргом і підлягають списанню у встановленому порядку (абз. 2 п. 97.3 ст. 97 цього Кодексу).

Визначення й адміністрування списання сум безнадійного податкового боргу здійснюється за даними карток особових рахунків платників податків, що формуються в ОДПС в установленому порядку, станом на день виникнення такого боргу. При прийнятті рішення щодо списання сум податкового боргу (його частини) також приймається рішення щодо закінчення нарахування пені (п. 129.3 ст. 129 цього Кодексу).

Визнання податкового боргу безнадійним і списання його в установленому законом порядку може бути підставою для звільнення майна платника податків з податкової застави (ст. 93 цього Кодексу); зняття платника податків з обліку в ОДПС (ст. 67 цього Кодексу) тощо. Те саме стосується й фізичної особи - платника податків, яка помирає або визнається судом безвісно відсутньою або померлою чи недієздатною, крім випадків, коли з'являються інші особи, що вступають у права спадщини, незалежно від часу набуття таких прав (абз. 2 п. 97.3 ст. 97 цього Кодексу).

Якщо майна недієздатної або безвісно відсутньої особи недостатньо для забезпечення виконання грошових зобов'язань такої фізичної особи, а також для сплати нарахованих штрафних санкцій, то суми податкового боргу списуються у порядку, встановленому ДПА України (п. 99.7 ст. 99 цього Кодексу).

Стаття 102. Строки давності та їх застосування

102.1. Контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

102.2. Грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у частині першій цієї статті, якщо:

102.2.1. податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано;

102.2.2. посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

102.3. Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні.

102.4. У разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

102.5. Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

102.6. Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

102.6.1. перебував за межами України;

102.6.2. перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

102.6.3. перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

102.6.4. мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;

102.6.5. був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з цим пунктом.

102.7. Дія пункту 102.6 цієї статті поширюється на:

102.7.1. платників податків - фізичних осіб;

102.7.2. посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.

102.8. Порядок застосування пунктів 102.6 - 102.7 цієї статті встановлюється центральними контролюючими органами відповідно до їх повноважень.

Коментованою статтею встановлюються граничні строки давності щодо погашення грошових зобов'язань платника податків, умови їх застосування та права платників податків у зв’язку із застосуванням таких строків.

Положеннями п. 102.1 встановлений загальний строк визначення контролюючим органом суми грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом. Зокрема, контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 коментованої статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 календарних днів, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

За правилами визначення сум податкових та грошових зобов'язань, встановленими нормами ст. 54 цього Кодексу, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо, наприклад, платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію або дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

У разі якщо протягом зазначеного вище строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Крім того, відповідно до п. 54.5 ст. 54 цього Кодексу якщо сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 цього Кодексу у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім митної декларації або обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку. При цьому ОДПС відповідно до норм ст. 78 цього Кодексу, має право здійснити документальну позапланову виїзну перевірку.

Проте платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Положеннями п. 102.2 коментованої статті визначені випадки, при настанні  яких  грошове  зобов'язання  може  бути   1)  нараховане  або 2) провадження у справі про стягнення податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у частині першій цієї статті, якщо:

  • податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано;
  • посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили. Наприклад, відповідно до п. 58.4 ст. 58 цього Кодексу, складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами. Звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами здійснюється, наприклад, у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про амністію».

Відповідно до положень п. 102.3 відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого:

  • контролюючому органу, згідно з рішенням суду, заборонено проводити перевірку платника податків;
  • платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні.

Положенням п. 102.4 встановлені строки давності щодо застосування уповноваженим державним органом заходів стягнення податкового боргу.

Так, коли грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у п. 102.1 коментованої статті, і податковий борг виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, такий податковий борг платника податків може бути стягнений протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу.

Якщо податковий борг платника податків стягується за рішенням суду, строки застосування заходів стягнення встановлюються до повного погашення такого податкового боргу або визнання такого боргу безнадійним у порядку, встановленому цим Кодексом. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до норм Законів України «Про виконавче провадження», «Про державну виконавчу службу».

Положення п. 102.5 встановлюють граничний строк реалізації права платника податків щодо повернення надміру сплачених податків або їх відшкодування із бюджету у випадках, передбачених цим Кодексом. Платник податків може використати своє право шляхом подання у встановленому цим Кодексом заяви до контролюючого органу не пізніше 1095 календарного дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на бюджетне відшкодування.

Положення п. 102.6 встановлюють умови застосування граничних строків для подання:

1) податкової декларації;

2) заяв про перегляд рішень контролюючих органів;

3) заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, що підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків.

Категорії платників податків, на яких поширюються вимоги п. 102.6 встановлюються у п. 102.7 коментованої статті.

ГЛАВА 10. ЗАСТОСУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ ТА ПОГАШЕННЯ ПОДАТКОВОГО БОРГУ ЗА ЗАПИТАМИ КОМПЕТЕНТНИХ ОРГАНІВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

Стаття 103. Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України

103.1. Застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

103.2. Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

103.3. Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

103.4. Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

103.5. Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

103.6. У разі потреби така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або органом державної податкової служби під час розгляду питання про повернення сум надміру сплачених грошових зобов'язань на іншу дату, що передує даті виплати доходів.

У разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення центральним органом державної податкової служби запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної у довідці інформації.

103.7. При здійсненні банками та фінансовими установами України операцій з іноземними банками, пов'язаних з виплатою процентів, підтвердження факту, що такий іноземний банк є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, не вимагається, якщо це підтверджується витягом з міжнародного каталогу "International Bank Identifier Code" (видання S.W.I.F.T., Belgium International Organization for Standardization, Switzerland).

103.8. Особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.

103.9. Особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов'язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом державної податкової служби.

103.10. У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

103.11. У разі якщо нерезидент вважає, що з його доходів було утримано суму податку, яка перевищує суму, належну до сплати відповідно до правил міжнародного договору України, розгляд питання про відшкодування різниці здійснюється на підставі подання до органу державної податкової служби за місцезнаходженням (місцем проживання) особи, яка виплатила доходи нерезидентові та утримала з них податок, заяви про повернення суми податку на доходи із джерелом їх походження з України.

Необхідні документи подаються нерезидентом або посадовою (уповноваженою) особою, яка повинна підтвердити свої повноваження відповідно до законодавства України.

103.12. Орган державної податкової служби перевіряє відповідність даних, зазначених у заяві та підтвердних документах, фактичним даним та відповідному міжнародному договору України, а також факт перерахування до бюджету відповідних сум податку особою, яка виплатила доходи нерезидентові.

У разі підтвердження факту зайвого утримання сум податку орган державної податкової служби приймає рішення про повернення відповідної суми нерезидентові, копії якого надаються особі, яка під час виплати доходів нерезидентові утримала податок, та нерезидентові (уповноваженій особі). Висновок про повернення сум надміру сплаченого податку надсилається до відповідного органу Державного казначейства України.

У разі відмови в поверненні суми податку орган державної податкової служби зобов'язаний надати нерезидентові (уповноваженій особі) обґрунтовану відповідь.

103.13. Орган Державного казначейства України на підставі висновку органу державної податкової служби перераховує кошти у розмірі, визначеному у висновку, на рахунок особи, яка надміру утримала податок з доходів нерезидента.

103.14. Особа, яка здійснила виплату доходу нерезидентові, повертає йому різницю між сумою податку, яка була утримана, та сумою, належною до сплати відповідно до міжнародного договору України, після отримання копії рішення органу державної податкової служби про повернення суми надміру сплачених грошових зобов'язань або після зарахування коштів від відповідного органу Державного казначейства України.

Кошти, які за рішенням органу державної податкової служби повинні повертатись особі, яка зайво утримала податок з доходів нерезидента, можуть бути зараховані в рахунок сплати інших податкових зобов'язань такої особи за її письмовою заявою, яка подається під час розгляду заяви нерезидента про повернення надміру утриманих сум податку. У цьому разі висновок про повернення надміру сплаченої суми податку до відповідного органу Державного казначейства України не надсилається.

Міжнародний договір з податкових питань регулює відносини суб'єктів міжнародного права (договірних держав) стосовно поділу прав оподаткування доходів, що одержуються резидентом однієї договірної держави від господарської діяльності, що здійснюється в другій договірній державі, або з джерел у цій державі. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» 2004 р. при розбіжності правил міжнародного договору України з правилами внутрішнього законодавства нашої держави слід застосовувати правила міжнародного договору.

Міжнародним договором не може бути передбачено збільшення суми податкових або аналогічних їм зобов'язань, нарахованих у зв’язку з виплатою доходів із джерелом їх походження з України.

Застосування звільнення від оподаткування, або зменшення ставки податку відповідно до положень міжнародного договору можливе лише для тих суб'єктів, які не є посередниками, з чого випливає неможливість застосування звільнення (зменшення) такої ставки до комісіонерів за договорами комісії, повірених за договорами доручення або експедиторів за договорами перевезення тощо.

Дана норма кореспондує за принципом дії з попередньою нормою, але в ній чітко зазначено, хто не є бенефіціарним отримувачем (фактичним власником) такого доходу.

Практичне виконання положень податкових угод потребує проходження деяких спеціальних процедур: подання декларації про доходи, складання податкових розрахунків, заповнення форм заяв, які підтверджують право на передбачену в угодах пільгу або на повернення сплачених в іншій державі податків. Ці процедури переважно вирішуються відповідно до вимог національного податкового законодавства держав, а іноді й через домовленості компетентних органів договірних країн.

У пункті 103.5 йдеться про обов’язкове отримання довідки від компетентного органу держави перебування нерезидента, яка має бути легалізована в консульській або посольській установі України в державі нерезидента, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України. У разі, якщо форма довідки викликає сумніви щодо її відповідності міжнародному договору України, варто утриматися від звільнення від оподатковування такого нерезидента або від зменшення суми утриманих у нього податків. При цьому не виключається можливість застосувати процедуру звільнення від оподаткування або зменшення суми податків за рішенням компетентного суду України за позовом нерезидента до податкового агента. У даному випадку податковий агент звільняється від ризику застосування до нього відповідних адміністративних санкцій з боку відповідних контролюючих органів.

Акцентуємо увагу, що довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана, тобто якщо платник податків отримав її, наприклад, у грудні поточного року, то через місяць, тобто у січні наступного року, вона вже не є чинною. Але відповідно до положень п. 103.8 ця довідка може застосовуватись і в наступному податковому році з отриманням нової довідки після закінчення податкового року.

Пункт 103.6 ст. 103 Податкового кодексу встановлює альтернативний і, на нашу думку, безризиковий варіант повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, які були сплачені до бюджетів у вигляді авансових внесків.

Застосування другої частини цього пункту стосовно звернення до органу державної податкової служби України особою, яка виплачує доходи нерезидентові, з проханням підтвердження зазначеної у довідці інформації, варто вважати альтернативним судовому розгляду способом зменшення ризиків податкового агента під час звільнення від оподаткування або зменшення податкових зобов'язань нерезидента під час виплати доходів з джерелом їх походження в Україні.

Передбачається, що посилання на каталог можливе лише за наявності легалізованого перекладу державною мовою України витягу з нього стосовно відповідного банку нерезидента.

Допускається звільнення від оподаткування або зменшення розміру податкових зобов'язань на підставі міжнародних договорів України, якщо відповідний договір був чинний для України у попередньому податковому періоді (році), але нерезидент не скористався відповідною податковою пільгою, про що має довідку, видану після закінчення попереднього звітного (податкового) року.

Центральним податковим органом встановлюється форма звітності та порядок її подання.

У разі виникнення спору платник податків, що виплачує дохід нерезиденту з джерелом походження з України, має виступати стороною у відносинах з органом державної податкової служби з метою врегулювання такого спору та повернення нерезидентові надміру утриманих з його доходу сум.

Необхідні документи подаються нерезидентом або посадовою (уповноваженою) особою, яка повинна підтвердити свої повноваження відповідно до законодавства України.

Орган державної податкової служби, розглядаючи питання нерезидента, знову ж таки в межах відносин з платником податків - резидентом, йому повертає кошти, які той має повернути нерезидентові.

У разі відмови в поверненні суми податку орган державної податкової служби зобов'язаний надати нерезидентові (уповноваженій особі) обґрунтовану відповідь.

Зазначені в статті норми Податкового кодексу встановлюють порядок повернення сум податків та зборів, надміру стягнених з нерезидента внаслідок незастосування відповідних норм міжнародних договорів про звільнення від оподатковування або зменшення податкових зобов'язань. Йдеться про те, що питання повернення може вирішуватись у декілька способів, зокрема, отриманням коштів з цільовим призначенням від відповідного органу Державного казначейства України для виплати нерезидентові. У такому випадку виплата має бути здійснена в силу наведеної норми ПК без будь-яких додаткових дозволів або приписів. У разі, якщо буде отримано рішення органу державної податкової служби, податковий агент отримує право виплатити кошти нерезидентові з власних обігових коштів з подальшим отриманням компенсації від органу казначейства або заліком певних податкових зобов'язань порядку, встановленому уповноваженим податковим органом.

Кошти, які за рішенням органу державної податкової служби України повинні повертатись особі, яка надміру утримала податок з доходів нерезидента, можуть бути зараховані в рахунок сплати інших податкових зобов'язань такої особи за її письмовою заявою, яка подається під час розгляду заяви нерезидента про повернення надміру утриманих сум податку. У цьому разі висновок про повернення надміру сплаченої суми податку до відповідного органу Державного казначейства України не надсилається.

Стаття 104. Порядок надання допомоги у стягненні податкового боргу в міжнародних правовідносинах

104.1. Надання допомоги у стягненні податкового боргу в міжнародних правовідносинах, за міжнародними договорами України, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням визначених цією статтею особливостей.

104.2. Контролюючий орган після отримання документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, у тридцятиденний строк визначає відповідність такого документа міжнародним договорам України. У разі невідповідності такого документа повертає його компетентному органу іноземної держави. Якщо зазначений документ визнано таким, що відповідає міжнародним договорам України, контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах у порядку, передбаченому статтею 42 цього Кодексу.

104.3. Податковий борг в міжнародних правовідносинах перераховується у гривні за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, визначеним Національним банком України на день надсилання такому платнику податків податкового повідомлення.

Контролюючий орган, після отримання документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, у тридцятиденний строк визначає відповідність такого документа нормам міжнародних договорів України. За загальним правилом документ іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, складається у письмовій формі.

Документ супроводжується:

а) оригіналом або завіреною копією рішення компетентного органу іноземної держави про нарахування податкового боргу в міжнародних правовідносинах або іншого розпорядження, яке має таку ж силу і видане відповідно до процедури, передбаченої законодавством запитуваної Сторони;

б) викладенням підстав для нарахування суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах;

в) копією відповідних законодавчих актів або, якщо це неможливо, викладом відповідного закону, на підставі якого було здійснено нарахування суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах.

В окремих випадках додатково можуть надаватись будь-який інший документ, необхідний для здійснення стягнення.

У міжнародному договорі може встановлюватися спрощена форма документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, наприклад, шляхом встановлення необхідності відповідних реквізитів та зазначенням суми заборгованості.

У будь-якому разі контролюючий орган повинен визначити відповідність такого документа нормам конкретного міжнародного договору України з іноземною державою. При цьому, зокрема, перевірити факт ратифікації такого договору Верховною Радою України, термін набрання ним чинності, наявність застережень, терміни втрати чинності тощо.

У разі невідповідності документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, а також, якщо інформації, надісланої іноземною державою, недостатньо для надіслання платнику податків податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах у порядку, передбаченому ст. 42 цього Кодексу, контролюючий орган повертає його компетентному органу іноземної держави.

Нормами ст. 104 встановлено загальний порядок отримання виконавчого документа іноземної держави та надсилання платнику податків податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах. Слід звернути увагу на те, що «податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах» тут і далі в тексті Податкового кодексу використовується як назва форми документа, за яким виникає зобов'язання платника податків сплатити в Україні на користь іноземної держави суми податку або іншого платежу. У такому випадку контролюючий орган виступає агентом іноземної держави у відносинах з платником податків - резидентом, внаслідок чого і виникають особливості регулювання таких відносин, визначених цією главою.

Йдеться про офіційний курс Національного банку України, у відповідності до якого робляться перерахунки у національній валюті.

Стаття 105. Узгодження суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах

105.1. У разі якщо платник податків вважає, що податковий борг в міжнародних правовідносинах, визначений контролюючим органом на підставі документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу, не відповідає дійсності, такий платник податків має право протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах про визначення податкового боргу в міжнародних правовідносинах, подати через контролюючий орган компетентному органу іноземної держави скаргу про перегляд такого рішення.

105.2. У період оскарження суми грошового зобов'язання в міжнародних правовідносинах таке зобов'язання не може бути податковим боргом до отримання від компетентного органу іноземної держави остаточного документа про нарахування податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Такий документ надсилається контролюючим органом платнику податків разом з податковим повідомленням в міжнародних правовідносинах у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Таке податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах не підлягає адміністративному оскарженню.

105.3. На розгляд заяв платників податків про перегляд рішення компетентного органу іноземної держави не поширюються норми статті 56 цього Кодексу.

Податковий кодекс встановлює право платника податків на оскарження рішення компетентного органу іноземної держави про нарахування податкового боргу в міжнародних правовідносинах, яке реалізується шляхом подання через контролюючий орган компетентному органу іноземної держави скарги про перегляд такого рішення протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах про визначення податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Зауважимо, що, хоча підставою для такого оскарження є наявність у платника податків підстав вважати, що податковий борг в міжнародних правовідносинах, визначений контролюючим органом на підставі документа іноземної держави, не відповідає дійсності, оскаржується саме рішення компетентного органу іноземної держави, тобто констатується, що податковий борг в міжнародних правовідносинах контролюючим органом визначений коректно.

Хоча пункт 105.1 ст. 105 Податкового кодексу і встановлює досить обмежений строк для подання компетентному органу іноземної держави скарги про перегляд рішення про стягнення суми податкового боргу - десять днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення, міжнародними договорами можуть встановлюватися й інші, більш тривалі строки.

Під час тлумачення відповідних норм міжнародного договору треба уникати помилок, пов'язаних з особливістю термінології або різних значень, що має відповідний термін у правових системах окремих держав. (При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт "Профі Вінс" (www.profiwins.com.ua) обов’язкове) Так, п. 78.1 Податкового кодексу передбачає оскарження не податкового повідомлення, а рішення компетентного органу іноземної держави про нарахування податкового боргу до бюджету цієї держави.

З урахуванням того, що процедура оскарження податкових чи подібних їм зобов'язань може істотно відрізнятись в різних державах, ця норма буде, ймовірніше, конкурувати з нормами міжнародних договорів України, оскільки у певних випадках виконавчий документ іноземної держави взагалі може залишатися без виконання протягом невизначеного часу, що фактично буде невиконанням Україною своїх зобов'язань за міжнародним договором.

Норма про те, що остаточне податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах не підлягає адміністративному оскарженню, за своїм змістом має на увазі, що діючий порядок адміністративного оскарження податкових повідомлень - рішень не може розповсюджуватися на податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах. Однак це не виключає оскарження податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах в суді або в компетентному органі відповідної країни, визначеному міжнародним договором України.

Стаття 106. Відкликання податкових повідомлень в міжнародних правовідносинах або податкових вимог

106.1. Податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо компетентний орган іноземної держави скасовує або змінює документ іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Такі податкові повідомлення в міжнародних правовідносинах або податкові вимоги вважаються відкликаними з дня отримання контролюючим органом документа компетентного органу іноземної держави рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, який виник в іноземній державі.

У даній статті застосовано новий для цієї Глави Податкового кодексу термін «податкові вимоги». Слід вважати, що податкова вимога виникає в момент отримання документа іноземної країни, за яким здійснюється стягнення податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Таким чином, якщо контролюючий орган отримав документ про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, але до цього моменту не надіслав платнику податків податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах, відкликаною вважається податкова вимога у податкових правовідносинах, і контролюючий орган не приступає до дій, спрямованих на стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах.

Вказаний у цій нормі документ про відкликання податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах або податкових вимог контролюючий орган України отримує від компетентного органу іноземної держави. Слід зазначити, що спосіб отримання вказаного документа не має значення, якщо такий документ відповідає положенням міжнародного договору України та містить положення, що вказує на безумовне скасування або зміну документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах. У такому випадку відповідне податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах вважається відкликаним, що спонукає контролюючий орган припинити будь-які дії, спрямовані на стягнення податкового боргу за вищеназваним документом іноземної держави. У разі повного або часткового виконання вказаного податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах питання повернення стягненої суми має бути вирішено відповідно до норм внутрішнього законодавства України в разі, якщо кошти не було перераховано іноземній державі, та за нормами міжнародного договору України, якщо кошти вже були перераховані до країни, що надіслала таке повідомлення.

Стаття 107. Заходи щодо стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах

107.1. Орган державної податкової служби самостійно перераховує у гривні суму податкового боргу в міжнародних правовідносинах та здійснює заходи щодо стягнення суми податкового боргу платника податку не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати податку і збору в іноземній державі, зазначеного у документі компетентного органу іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Граничний строк стягнення податкового боргу в міжнародних правовідносинах визначається відповідно до пункту 102.4 статті 102 цього Кодексу, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 104 цієї Глави перерахування суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах здійснюється за курсом Національного банку України на день надіслання платнику податків податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах.

Встановлений цією нормою строк вжиття заходів щодо стягнення суми податкового боргу у 1095 днів не є припиняючим, тому що зобов'язання, взяті на себе Україною за міжнародним договором, повинні бути виконані належним чином. Отже, встановлені у цій статті строки можуть бути відповідно збільшені або зменшені відповідним міжнародним договором.

Стаття 108. Нарахування пені та штрафних санкцій на суму податкового боргу в міжнародних правовідносинах

108.1. Пеня не нараховується на суму податкового боргу в міжнародних правовідносинах при виконанні документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах.

108.2. Штрафні санкції на суму податкового боргу в міжнародних правовідносинах не накладаються при виконанні документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах.

Наявне в даній статті застереження щодо звільнення платника податку від нарахування штрафу та пені стосується саме виконання (точніше - неналежного виконання) документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, а не можливих штрафів та пені, що можуть бути нараховані у відповідній державі за порушення її податкового законодавства.

Пеня і штраф є специфічними інститутами публічного права кожної окремої країни. Отже, вирішити це питання на рівні міжнародного договору практично неможливо, а застосовувати заходи адміністративного примусу, до яких відносяться і пеня і штраф у податкових відносинах, до зобов'язань, які виникли в іншій країні, не вбачається можливим.

ГЛАВА 11. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Сукупність статей глави 11 ПК розділяється на дві групи. Перша група - загальні статті, що містять визначення загального поняття податкового правопорушення, перелік санкції, правила їх застосування тощо. Норми цих статей (ст. 109-116) поширюються на всі випадки порушень податкового законодавства.

Друга група - статті 117-128, що містять склади конкретних податкових правопорушень та санкції за їх вчинення. Кожна з них застосовується у випадку вчинення передбаченого нею правопорушення.

Стаття 109. Загальні положення

109.1. Податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

109.2. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

109.1. Ця норма містить загальні ознаки податкового правопорушення. Це означає, що передбачені главою 11 санкції можуть застосовуватися лише у випадках, коли дії чи бездіяльність осіб мають такі загальні ознаки:

- перша загальна ознака податкового правопорушення - діяння, тобто дія чи бездіяльність.

Під діями в праві розуміється активна форма поведінки особи. Бездіяльність - це певна форма поведінки особи, що пов'язана з невчиненням дій, які вона повинна була і могла здійснити в силу закону або взятого на себе зобов'язання. Наприклад, платник податків не сплачує суму самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом встановлених строків.

За відсутністю діяння (дії чи бездіяльності) лише наміри особи, її плани діяти певним чином і порушити законодавство (навіть якщо такі плани сформульовані письмово чи в інший об'єктивний спосіб) не можуть визнаватися податковим правопорушенням.

Так само не може накладатися штраф за бездіяльність, якщо певна норма містить пряму вказівку на те, що цей штраф накладається за певні дії. І навпаки. Дивись, коментар до підпункту 120.1.2 статті 120 ПК.

- друга загальна ознака податкового правопорушення - протиправність дії чи бездіяльності.

Протиправність означає невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Під іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, слід розуміти, наприклад, закони з питань митної справи (див. ч.1.2 ст.1 ПК), закони щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом тощо. Так, згідно зі ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарської діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у визначних розмірах.

Активні дії є протиправними у двох варіантах.

Перший - вчиняються дії, які прямо заборонені законом за правилом «дозволено все, що не заборонено законом». Наприклад, заборонена торгівля готівковими валютними цінностями без отримання відповідного патенту. Дії платників податків, які прямо не заборонені законом, не можуть визнаватися податковим правопорушенням.

Другий варіант протиправності активних дій - вчиняються дії, стосовно яких закон не містить прямого дозволу на їх вчинення. Це стосується переважно посадових осіб, які мають діяти в спосіб "дозволено те, що дозволено законом".

Бездіяльність визнається протиправною лише у випадках, коли, по-перше, на особу (платника податків чи посадову особу) покладений законом чи іншими нормативними актами обов'язок діяти певними чином, по-друге, вона мала можливість здійснити необхідні дії, по-третє, особа не здійснила ці дії. Наприклад, бездіяльністю є ненарахування платником податку-фізичною особою сум єдиного податку.

- третя загальна ознака податкового правопорушення - суб'єкти правопорушення.

Суб'єктом податкового правопорушення, тобто особою, яка вчиняє це правопорушення, відповідно до п.109.1 може бути:

  • платник податків;
  • податковий агент;
  • посадова особа платника податків;
  • посадова особа податкового агенту;
  • посадова особа контролюючих органів.

Про поняття платника податків див. коментар до ст.15 ПК. Про поняття податкового агенту див. коментар до пп.14.1.182 та до ст.18 ПК.

Під посадовими особами платників податків та податкових агентів слід розуміти осіб, які обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форми власності, службові посади, пов'язані з функціями нарахування та сплати податків, ведення бухгалтерського обліку, надання документів, звітності та іншої передбаченої законодавством інформації контролюючим органам. Такі функції за посадою виконують, зокрема, керівники підприємств, установ і організацій, їх заступники, головні бухгалтери. Зайняття певної службової посади або доручення тимчасово виконувати службові обов'язки повинно бути оформлене письмовим наказом. В іншому випадку така особа не може визнаватися суб'єктом податкового правопорушення.

Під посадовими особами контролюючих органів слід розуміти керівників, заступників керівників, інших державних службовців органів державної податкової служби та митних органів, посадові обов'язки яких передбачають здійснення відповідних владних функцій контролю.

Застосування у п. 109.1 формули «або/та» означає, що можливі випадки, коли правопорушення вчиняється платником податків (податковим агентом) через неправомірні дії його посадових осіб (варіант «та»). В інших випадках неправомірні дії посадових осіб не утворюють порушення податкового законодавства юридичною особою (варіант «або»).

До складів деяких податкових правопорушень включені такі суб'єкти, які не перераховані у п.109.1. Наприклад, банки та інші фінансові установи вчиняють правопорушення, передбачені ст.118 ПК, не в якості платника податку, податкового агента чи контролюючого органу. Також у п.120.1 ст.120 ПК в якості суб'єктів відповідних порушень вказані «інші особи, зобов'язані нараховувати та сплачувати податки, збори».

До обов'язкових ознак податкового правопорушення не віднесена вина посадової особи. Це означає, що передбачені статтями цієї глави ПК фінансові санкції застосовуються незалежно від того, чи є умисел або необережність посадової особи щодо порушення вимог податкового законодавства.

З урахуванням викладеного в подальшому в коментарі до цієї глави ПК поняття «податкове правопорушення» розуміється як синонім поняття «порушення вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи», яке використовується у статтях ПК.

109.2. Вчинення платниками податків та посадовими особами контролюючих органів порушень вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Таким чином, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, або вимог, установлених нормативними актами з питань оподаткування Кабінету Міністрів України, ДПА України, Державної митної служби України, і за які (протиправні діяння) передбачено застосування фінансових санкцій.

Стаття 110. Особи, які притягаються до відповідальності за вчинення правопорушень

110.1. Платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

110.1. Особами, які притягаються до відповідальності за змістом п. 110.1, виступають:

  • платник податків;
  • податковий агент;
  • посадова особа платника податків.

Про поняття платника податків див. коментар до ст.15 ПК. Про поняття податкового агенту див. коментар до пп.14.1.182.

Про поняття посадових осіб платників податків та податкових агентів див. коментар до п.109.1 ПК.

Порівняльний аналіз пунктів 110.1 і 109.1 ПК свідчить про те, що посадові особи контролюючих органів визнаються суб'єктами податкових правопорушень (особами, які можуть порушити податкове законодавство), однак не визнаються особами, які притягаються до відповідальності за порушення, передбачені статтями ПК. Статті 117-128 цієї глави, а також інші статті ПК не містять норм про відповідальність посадових осіб контролюючих органів.

У той же час, відповідальність посадових осіб контролюючих органів передбачена нормами адміністративного та кримінального законодавства (див. нижче коментар до ст. 111).

Застосування у п. 110.1 формули «або/та» означає, що можливі випадки, коли до відповідальності притягуються одночасно платники податків (податкові агенти) та їх посадові особи (варіант «та»). В інших випадках до відповідальність притягуються лише посадові особи (варіант «або»).

Деякі статті глави 11 Податкового кодексу передбачають відповідальність осіб, що не зазначені у п. 110.1 ПК України.

Наприклад, за неподання банками або іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків притягуються до відповідальності банки або інші фінансові установи і не в якості платників податків, а саме фінансових установ (див. ст. 117 ПК). У п. 120.1 ст. 120 ПК в якості суб'єктів відповідних порушень вказані «інші особи, зобов'язані нараховувати та сплачувати податки, збори». Відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть, зокрема, законні чи уповноважені представники фізичних осіб-платників податків (див. ст. 47 і 119 ПК).

Стаття 111. Види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи

111.1. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності:

111.1.1. фінансова;

111.1.2. адміністративна;

111.1.3. кримінальна.

111.2. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

111.1. Цей пункт ст. 111 ПК містить перелік видів юридичної відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Перелік не є вичерпним, оскільки, наприклад, посадові особи платників податків та податкових агентів можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, сам ПК передбачає за вчинення деяких податкових правопорушень певні санкції, які не можна віднести до фінансової відповідальності. Так, до суб'єктів господарювання, які порушили порядок отримання та використання торгового патенту, застосовується такий захід впливу, як припинення їх діяльності до дня сплати штрафів, а також до придбання торгового патенту або оформлення пільгового торгового патенту.

111.1.1. Характеристику змісту фінансової відповідальності див. в коментарі до п. 111.2 цієї статті.

111.1.2. Суб'єктами адміністративної відповідальності (особами, які можуть притягатися до цього виду відповідальності) за податкові правопорушення є громадяни та посадові особи. Це, наприклад, керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, на яких покладений обов'язок дотримання встановленого законом порядку ведення податкового обліку (ст.163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, далі КУАП). Громадяни несуть відповідальність за неподання або несвоєчасне подання декларацій про доходи (ст.164-1 КУАП).

Платники податків також можуть бути суб'єктами адміністративної відповідальності, якщо це фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (див. ком. до ст.15 ПК).

Платники податків-юридичні особи не можуть притягатися до адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність за податкові правопорушення передбачена такими статтями КУАП:

  • стаття 156. Порушення правил торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами (щодо відповідальності за торгівлю спиртом етиловим, коньячним або плодовим, алкогольними напоями чи тютюновими виробами без марок акцизного збору чи з підробленими марками цього збору);
  • стаття 163-1. Порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків;
  • стаття 163-2. Неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов'язкових платежів);
  • стаття 163-3. Невиконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби;
  • стаття 163-4. Порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи;
  • стаття 164-1. Порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів і витрат;
  • стаття 164-2. Порушення законодавства з фінансових питань;
  • стаття 164-5. Зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка;
  • стаття 166-6. Порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи;
  • стаття 166-9. Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Адміністративна відповідальність настає лише за умови вини громадянина чи посадової особи, тобто коли протиправне діяння (дія чи бездіяльність) було вчинено умисно або з необережності.

Необхідною умовою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст. 255 КУАП протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи:

  • ст.156 - органів внутрішніх справ;
  • статті 163-1 - 163-4 - органів державної податкової служби;
  • статті 164-1, 164-2, 164-5 - органів державної податкової служби України та органів внутрішніх справ;
  • ст. 166-6 - органів державної податкової служби;
  • ст.166-9 - спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

Складені в законний спосіб протоколи про адміністративне правопорушення розглядаються уповноваженими на те органами.

Так, відповідно до ст. 234-2 КУАП органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з ухиленням від подання декларації про доходи (стаття 164-1), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166-6).

111.1.3. Суб'єктами кримінальної відповідальності (особами, які можуть притягатися до цього виду відповідальності) за податкові правопорушення є громадяни та службові особи. Це, наприклад, службові особи підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, або особи, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, чи будь-яка інша особа, яка зобов'язана сплачувати податки, збори (ст. 212 Кримінального кодексу України).

Платники податків також можуть бути суб'єктами кримінальної відповідальності, якщо це фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно із цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно із цим Кодексом (див. ком. до ст. 15 ПК).

Платники податків-юридичні особи не можуть притягатися до кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність за злочини, що вчиняються шляхом невиконання або неналежного виконання вимог законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, передбачена, зокрема, такими статтями Кримінального кодексу України (далі - КК):

  • стаття 204. Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів;
  • стаття 205. Фіктивне підприємництво;
  • стаття 209. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;
  • стаття 212. Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів);
  • стаття 216. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок;
  • стаття 218. Фіктивне банкрутство;
  • стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства;
  • стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами. Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у

зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» змінені умови звільнення від кримінальної відповідальності осіб, винних у вчинені злочину, передбаченого ст. 212 К.

Зокрема, передбачена можливість звільнення від відповідальності не лише за вчинення діянь, передбачених частиною першою і другою (як раніше), а й за діяння, передбачені частиною третьою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 212 КК відповідна особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Ряд складів злочинів, передбачених КК, опосередковано пов'язані з порушенням вимог, установлених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Так, дії службових осіб органів ДПС у випадку виконання ними своїх обов'язків всупереч інтересам служби можуть утворювати склади злочинів у сфері службової діяльності - зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК) тощо.

Невиконання або неналежне виконання службовою особою контролюючих органів своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них у випадку заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб утворює склад злочину, передбаченого ст. 367 - службова недбалість.

У випадку давання громадянином чи службовою особою платника податків хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням службового становища працівником контролюючих органів утворює склад злочину, передбаченого ст. 368 - давання хабара.

Обов'язковою умовою притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили діяння, передбачені зазначеними статтями КК, є наявність у діянні (дії чи бездіяльності) вини у формі умислу чи необережності. Деякі злочини вчиняються лише умисно (наприклад, ухилення від сплати податків). Деякі можуть вчинятися як умисно, так і з необережності, інші - тільки характеризуються виключно необережною формою вини (наприклад, службова недбалість).

111.2. Суб'єктами фінансової відповідальності (особами, які притягаються до цього виду відповідальності) за податкові правопорушення є платники податків-фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (див. ком. до ст. 15 ПК).

Встановлення фінансової відповідальності означає прийняття та набуття чинності нормативного акта, в якому міститься опис ознак податкового правопорушення, вид і розмір фінансової санкції за його вчинення.

Так з набуттям чинності ПК встановлена фінансова відповідальність за правопорушення, передбачені статтями 117-128. Більшість цих статей мають кілька пунктів і підпунктів. Деякі з них розділяються на абзаци.

Більшість із цих пунктів, підпунктів і абзаців містить ознаки складів самостійних (окремих) правопорушень.

Деякі підпункти або абзаци описують ознаки не самостійного, а так званого кваліфікованого складу правопорушення, тобто правопорушення, яке має кваліфікуючі ознаки, що роблять його більш тяжким, порівняно з основним складом правопорушення. Так, якщо пункт 120.1 статті 120 ПК передбачає відповідальність за неподання та/або несвоєчасне подання платниками податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори, податкових декларацій (розрахунків), то наступний підпункт 120.1.1 встановлює фінансові санкції за таке ж діяння, але вчинене повторно протягом року.

Разом з тим, слід враховувати, що, окрім статей 117-128 Податковий кодекс містить ще ряд норм, які передбачають застосування штрафних санкцій за податкові порушення (див. таблицю наприкінці коментарю до цієї глави ПК).

ПК також містить ряд норм, у яких сформульовані ознаки податкового правопорушення та передбачено притягнення до відповідальності (застосування штрафних санкцій) - однак без конкретизації їх виду та розміру, але з відсиланням до інших норм ПК чи іншого законодавства.

Застосування фінансової відповідальності означає процедуру, яка має такі етапи:

  • фіксування конкретного факту податкового правопорушення;
  • прийняття рішення про притягнення до відповідальності (про застосування штрафної санкції);
  • виконання рішення про застосування штрафної санкції - сплата штрафу.

Штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п.14.1.265 ПК).

Таким чином, поняття «фінансова санкція» рівнозначно поняттю «штраф» та «штрафна санкція». Пеня не визнається санкцією, а відтак не може розглядатися елементом фінансової відповідальності.

Незважаючи на те, що у вказаних вище нормах ПК передбачена можливість платника податків вирахувати і сплатити штраф самостійно (наприклад, при самостійному виявленні факту заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів), відповідальність за застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, покладається на контролюючий орган. Це означає, що контролюючий орган має право і зобов'язаний приймати рішення про застосування фінансових санкцій і забезпечувати їх виконання.

Стаття 112. Загальні умови притягнення до фінансової відповідальності

112.1. Притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.

112.1. Платники податків, податкові агенти, та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі здійснення податкових правопорушень (див. ком. до ст. 110). Податковий кодекс містить норми про фінансову відповідальність платників податків, а також податкових агентів за вчинення конкретних правопорушень.

Зміст п. 112.1 полягає в тому, що посадові особи платників податків та податкових агентів (тобто працівники юридичних осіб), а також фізичні особи-платники податків за наявності відповідних підстав притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності за їх діяння, що призвели до податкового правопорушення, незалежно від притягнення чи не притягнення до фінансової відповідальності за це правопорушення відповідного платника податків чи податкового агента.

У випадках вчинення податкового правопорушення платником податків-фізичною особою можлива ситуація, за якою одна особа за одне правопорушення буде притягнена як до фінансової, так і до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Оскільки фінансова, адміністративна і кримінальна відповідальність є відповідальністю різного виду, така ситуація не суперечать ст. 61 Конституції України - «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

_________________________________________________________________________

1 Ч. 4 ст. 214 Господарського кодексу України; ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) та Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про офіційне тлумачення положень частини восьмої статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності) від 20.06.2007 р N 1-14/2007 N 5-рп/2007.

2 Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2007 р. N 1-14/2007 N 5-рп/2007.

3 П. 5 розділу VI, «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України».

4 Хозяйственное право: учебник / [В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др.]; под ред. В.К. Мамутова. - К. : Юринком Интер, 2002. - 912, [402-412].

5 Знаменський Г.Л. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України/ Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; [за заг. ред. В.К. Мамутова.]. - К.: Юринком Интер, 2004. - 688 с., с. 222.

6 Позняков С.П.  Адміністративно-правове  забезпечення погашення  податкового  боргу  в  Україні: [монографія] / С.П. Позняков. - К.: ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України, 2008. - 271, [74].

7 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон Клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. N 15-рп/2002.

8 Правова система : історія, стан та перспективи : у 5 т. : Цивільно-правові науки. Приватне право / [за заг. ред. Н.С. Кузнєцової]. - Т. 3. - Х. : Право, 2008. - 640 с., с. 406.

9 Про судову практику у справах про спадкування: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. N 7.

10 Щодо оформлення спадкових прав фізичних та юридичних осіб: Лист Мін'юсту від 11.10.2010 р. N 31­32/238.

11 Про судову практику у справах про спадкування: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. N 7.

12 Щодо оформлення спадкових прав фізичних та юридичних осіб: Лист Мін'юсту від 11.10.2010 р. N 31­32/238.

13 Про судову практику у справах про спадкування: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. N 7.

14 Див.: Правова система : історія, стан та перспективи: у 5 т. : Цивільно-правові науки. Приватне право / [за заг. ред. Н.С. Кузнєцової]. - Т. 3. - Х. : Право, 2008. - 640 с., с. 413.

15 Про судову практику у справах про спадкування: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. N 7.

 

МЕНЮ

Закон Украины «О Государственном бюджете Украины на 2019 год» N 2629-VIII

Налоговый кодекс Украины N 2755-VI

Таблица соответствия видов нарушений норм законов типам уведомлений-решений, составляемых при применении соответствующих штрафных санкций

Календарь бухгалтера

Август 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31 1