Научно-практический комментарий к Налоговому кодексу - Раздел III «Налог на прибыль предприятий» страница 4-Профи Винс
logo
Украинский (UA)Русский (RU)

ЗМІСТ

Науково-практичний коментар

до

Податкового кодексу

України

РОЗДІЛ III. ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ сторінка 4

Стаття 155. Особливості оподаткування виробників сільськогосподарської продукції

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сплачують податок у порядку і в розмірах, передбачених цим розділом, за підсумками звітного податкового року.

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, подають декларацію з податку у строки, визначені законом для річного податкового періоду.

Сума нарахованого податку зменшується на суму податку на землю, що використовується в сільськогосподарському виробничому обороті.

Для цілей оподаткування до підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, належать підприємства, дохід яких від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50 відсотків загальної суми доходу.

Дія абзацу першого цієї статті не поширюється на підприємства, основною діяльністю яких є виробництво та/або продаж продукції квітково-декоративного рослинництва, дикорослих рослин, диких тварин і птахів, риби (крім риби, виловленої в річках та закритих водоймах), хутряних товарів, лікеро-горілчаних виробів, пива, вина й виноматеріалів (крім виноматеріалів, що продаються для подальшої переробки), які оподатковуються в загальному порядку.

Відповідно до «Класифікації видів економічної діяльності»1 сільське господарство є окремим видом економічної діяльності. Згідно з «Методологічними положеннями щодо визначення основного виду економічної діяльності підприємства»2 економічною діяльністю є процес вирощування продукції, який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів. За результатами економічної діяльності здійснюються витрати на вирощування, процес вирощування та отримання сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарське підприємство може здійснювати декілька видів економічної діяльності різного характеру, але для їх класифікації визначаються основний, другорядний та допоміжний види економічної діяльності.

З метою оподаткування до основного виду діяльності відносяться підприємства, валовий дохід яких від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній звітний (податковий) рік перевищує п'ятдесят відсотків загальної суми валового доходу. Якщо за звітний (податковий) рік валовий дохід підприємств від продажу сільськогосподарської продукції не перевищує п’ятдесяти відсотків загальної суми валового доходу, прибуток таких підприємств не відноситься до сільськогосподарської продукції і оподатковується у загальному порядку.

Другорядним видом економічної діяльності є інший вид економічної діяльності підприємства (крім визначеного, як основний) з виробництва сільськогосподарської продукції. У міжнародній статистичній практиці другорядним видом економічної діяльності прийнято вважати підприємства, якщо обсяг його діяльності становить понад 10 % від загальних показників або не менше 5 % від загального обсягу економічної діяльності відповідного виду по регіону.

Сільськогосподарська продукція, яка виробляється за основним або другорядним видами економічної діяльності, призначена для реалізації на ринку.

До допоміжних видів економічної діяльності відносяться види діяльності, результати яких використовуються сільськогосподарським підприємством з метою забезпечення його основного та другорядних видів економічної діяльності. Допоміжні види сільськогосподарської діяльності не враховуються при розрахунку основного виду економічної діяльності, однак інформація цієї діяльності включається до статистичних показників.

При здійсненні оперативного та бухгалтерського обліку результатів роботи сільськогосподарське підприємство забезпечує накопичення інформації, за допомогою якої визначаються або розраховуються основні показники діяльності: вартість виробленої і реалізованої продукції, чисельність персоналу і витрати на його утримання. Другорядним видом економічної діяльності є інший вид економічної діяльності підприємства (крім визначеного, як основний) з виробництва сільськогосподарської продукції.

Відповідно до абзацу 2 пп. 152.9.1 п. 152.9 статті 152 ПКУ для виробників сільськогосподарської продукції річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року.

Підприємства, які, крім вирощування, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, займаються іншими видами діяльності, з метою оподаткування повинні вести окремий облік фінансових результатів від інших видів господарської діяльності. Такі фінансові результати підлягають оподаткуванню на загальних підставах. Сума нарахованого податку зменшується на суму податку на землю, що використовується в сільськогосподарському виробничому обороті.

Сільськогосподарські підприємства здійснюють свою діяльність на землях сільськогосподарського призначення. Земельним кодексом України (гл. 5, ст. 22)3 зазначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються: землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції; здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності; розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення; землі під господарськими будівлями і дворами, інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються земельні ділянки сільськогосподарського призначення відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних  і  комунальних  (Земельний  кодекс  ст.   28,  п.   1,  2)4,  землі сільськогосподарського призначення можуть належати на правах власності. Право власності на землю цих підприємств набувається шляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок їх засновників, придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Державний земельний кадастр (ст. 193, п. 1. Земельного кодексу)5 є єдиною державною системою земельно-кадастрових робіт, який встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Державний земельний кадастр призначений для забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств (установ) з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів.

Грошова оцінка земельних ділянок (ст. 201, п. 1 Земельного кодексу)6 визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, витрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання, раціонального використання та охорони земель. Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за Методикою нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів7. Для визначення розміру земельного податку використовується нормативна грошова оцінка земель8. Нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення, на які відсутні матеріали економічної оцінки, визначається за аналогічними агровиробничими групами ґрунтів, які до них прилягають. На відносно гірших землях, на яких не створюється диференційований рентний дохід (з нульовим або від’ємним показником оцінки), нормативна грошова оцінка земель визначається величиною абсолютного рентного доходу - 1,6 ц зерна з гектара.

В основу визначення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення покладено рентний дохід, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році. Рентний дохід в умовах інфляції обчислюється у натуральних одиницях (у центнерах зерна), який при визначенні грошової оцінки переводиться у вартісний вираз за поточними цінами на дату оцінки. За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація, а дані оформляються як витяг із технічної документації.

Відповідно до статті 270 розділу ХІІІ ПКУ об'єктом плати за землю є: 1) земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; 2) земельні частки (паї), які перебувають у власності. Платником плати за землю є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь, а також наданих у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням (незалежно від категорії земель) розраховуються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03 (див. коментар до розділу ХІІІ).

Для сільськогосподарських підприємств податкові декларації подаються за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному року - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року. У разі якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво та/або продаж продукції квітково-декоративного рослинництва, дикорослих рослин, диких тварин і птахів, риби (крім риби, виловленої в річках та закритих водоймах), хутряних товарів, лікеро-горілчаних виробів, пива, вина й виноматеріалів (крім виноматеріалів, що продаються для подальшої переробки), оподатковуються на загальних підставах.

Стаття 156. Особливості оподаткування страховика

156.1. Об'єктом оподаткування від діяльності страховика є прибуток від провадження його діяльності.

156.1.1. До доходів страховика, крім доходів, передбачених статтями 135, 136 цього Кодексу, які визначаються з урахуванням особливостей, передбачених даною статтею, належать також доходи від страхової діяльності.

Для цілей оподаткування під доходом від страхової діяльності розуміється сума доходів страховика, нарахована протягом звітного періоду, у тому числі (але не виключно) у вигляді:

страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами страхування, співстрахування і перестрахування ризиків на території України або за її межами протягом звітного періоду, зменшених з урахуванням вимог цього підпункту на суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами перестрахування. При цьому страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу доходів страховика (співстраховика) тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування;

суми зменшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах, сформованих відповідно до законодавства;

інвестиційного доходу, отриманого страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя;

доходи у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті;

суми винагород, належних страховику за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування;

частки від страхових внесків, страхових премій та страхових виплат, нарахованих перестраховиками за договорами перестрахування;

доходів від реалізації права регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяні збитки;

нарахованих відсотків на депоновані премії за ризиками, прийнятими в перестрахуванні;

суми санкцій за невиконання умов договору страхування, визначеної боржником добровільно або за рішенням суду;

суми винагород, нарахованих страховиком за надання послуг сюрвейєра, аварійного комісара та аджастера, страхового брокера та агента;

суми повернення частки страхових платежів (внесків, премій) за договорами перестрахування у випадку їх дострокового припинення;

винагород та тантьєм (форма винагороди страховика з боку перестраховика) за договорами перестрахування;

винагороди за надання послуг страхового агента, брокера;

інших доходів, отриманих страховиком.

У цілях цієї статті під терміном "сюрвейєр" слід розуміти фізичну або юридичну особу, яка здійснює обстеження об'єкту перед прийняттям його на страхування та після настання страхового випадку, а також з'ясовує причини страхової події.

Під терміном "аварійний комісар" розуміється фізична або юридична особа, яка з'ясовує причини настання страхового випадку, визначає розмір збитків і відповідає кваліфікаційним вимогам, передбаченим законодавством.

Під терміном "аджастер" розуміється фізична або юридична особа, що бере участь у вирішенні питань з урегулювання заявлених претензій страхувальника у зв’язку із настанням страхового випадку, а також здійснює оцінку збитку після страхового випадку та визначає суму страхового відшкодування, що підлягає виплаті, виходячи із зобов'язань страховика.

156.1.2. До витрат страховика, крім витрат, передбачених статтями 138, 139 цього Кодексу, належать також витрати, нараховані при здійсненні страхової діяльності, передбачені цим пунктом.

До витрат страховика в цілях даного пункту відносяться такі витрати, нараховані при здійсненні страхової діяльності, у тому числі (але не виключно):

у вигляді суми збільшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах, сформованих відповідно до законодавства;

нараховані суми страхових виплат (страхових відшкодувань) за страховими випадками, настання яких підтверджено відповідними документами в порядку, встановленому чинним законодавством, за договорами страхування, співстрахування та перестрахування. В цілях даного підпункту до страхових виплат належать виплати ануїтетів, пенсій, рент та інші виплати, передбачені умовами договору страхування;

аквізиційні витрати;

витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи в частині проведеної працівниками роботи з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування, оцінки ризику та збитків, завданих об'єктам страхування, розроблення умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків;

витрати на винагороди страховому агенту, страховому та перестраховому брокеру та іншим страховикам за надані послуги з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування;

суми винагороди та тантьєми за договорами перестрахування, співстрахування;

нараховані відсотки на депоновані премії за ризиками, переданими на перестрахування;

повернення частини страхової премії (платежу), а також викупних сум за договорами страхування, співстрахування, перестрахування у випадках, передбачених законодавством та/або умовами договору;

витрати у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті;

витрати на оплату за видачу ліцензій на ведення страхової діяльності;

витрати на оплату послуг фізичним та юридичним особам за надані послуги, пов'язані зі страховою діяльністю, у тому числі:

витрати на оформлення та надання довідок, висновків, статистичних даних лікувально-профілактичних закладів, органів Міністерства внутрішніх справ України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів тощо;

оплату послуг асистансу;

витрати на оплату послуг, пов'язаних із розробленням умов, правил страхування;

послуги актуаріїв;

медичне обслуговування при укладенні договору страхування життя, здоров'я, якщо оплата такого медичного обстеження відповідно до договору страхування здійснюється страховиком;

детективні послуги юридичних та фізичних осіб, які мають відповідні дозволи на здійснення такої діяльності, пов'язані з встановленням обґрунтування страхових виплат;

витрати на виготовлення страхових свідоцтв (полісів), бланків суворої звітності, квитанцій та іншої подібної страхової документації;

послуги спеціалістів (у тому числі експертів, сюрвейєрів, експертних установ, аджастерів, аварійних комісарів, юристів), яких залучають для оцінки ризику, визначення страхової вартості майна та розміру страхової виплати, оцінки наслідків страхових випадків, урегулювання страхових випадків;

витрати на оплату послуг організацій та установ за тендерну документацію, якщо такий тендер відкритий для вибору страховика;

витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно послуг у сфері страхування, що надаються страховиком;

інші витрати, пов'язані зі страховою діяльністю.

156.1.3. Для цілей цієї статті страхові резерви розраховуються згідно з методикою формування резервів із страхування життя та правилами формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, визначеними спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

156.2. Особливості визначення прибутку страховика, що здійснює страхування життя.

156.2.1. Об'єктом оподаткування від провадження страхової діяльності зі страхування життя є:

прибуток від страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення є прибуток від страхової діяльності, визначений відповідно до цієї статті та з урахуванням вимог, встановлених пунктом 156.1 цієї статті та підпунктом 153.1.7 пункту 153.1 статті 153, який оподатковується за ставкою, встановленою в пункті 151.2 статті 151 цього Кодексу, в разі виконання вимог до укладення таких договорів, визначених підпунктом 14.1.52 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Витрати від провадження страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, крім прямих витрат, включають суми витрат страховика, який здійснює страхування життя розподілених пропорційно до питомої ваги доходу від довгострокового страхування життя, пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення та інших договорів страхування життя;

інвестиційний дохід, отриманий від розміщення коштів за договорами довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення.

156.2.2. Якщо договір довгострокового страхування життя чи з недержавного пенсійного забезпечення протягом перших п'яти років його дії розривається з будь-яких причин, крім випадку, передбаченого абзацом третім цього підпункту, до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених цим Кодексом та іншим законодавством, в результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми чи повне припинення зобов'язань страховика за таким договором перед таким платником податку або порушуються інші вимоги, встановлені цим Кодексом до таких договорів, то платник податку, який збільшив витрати згідно з нормами пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, зобов'язаний включити до складу своїх доходів за відповідний звітний період суму таких попередньо сплачених платежів, внесків, премій із нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення у страхувальника податкового зобов'язання з податку, що виникає внаслідок такого збільшення доходів, обчислених з урахуванням суми такого податкового зобов'язання, що розраховується з початку податкового періоду, що настає за періодом, у якому такий платник податку вперше збільшив витрати на суму таких страхових платежів у межах такого договору, до дня подання податкової декларації за наслідками податкового періоду, на який припадає факт такого дострокового розірвання або порушення таких інших вимог. При цьому викупна сума або її частина, яка повертається платнику податку страховиком, не включається до складу доходів такого платника податку.

Штрафні санкції за заниження об'єкта оподаткування у випадках, визначених цим підпунктом, як до страховика, так і до платника податку не застосовуються.

Довгостроковий договір страхування життя, в якому страхувальником є роботодавець, може передбачати:

зміну страхувальника (роботодавця) на нового страхувальника, яким може бути або новий роботодавець, або застрахована особа, у разі звільнення застрахованої особи;

зміну страховика на нового страховика.

При цьому така зміна страхувальника (страховика) повинна підтверджуватися тристоронньою угодою між страхувальником (страховиком), новим страхувальником (страховиком) та застрахованою особою.

156.3. Платники податку ведуть окремий облік доходів та витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, що звільняється від оподаткування або оподатковується за ставкою нижчою, ніж визначена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу.

156. Дана стаття ПКУ унормовує особливості оподаткування податком на прибуток страховиків, виходячи із специфіки їх діяльності.

Стаття 156 структурно розподілена на 3 пункти (156.1, 156.2, 156.3). Такий розподіл пов'язаний із:

а) необхідністю визначення об'єкта оподаткування, а також специфічних доходів і витрат страховика, що знайшло своє відображення у виокремленні п.156.1;

б) неоднаковим підходом щодо оподаткування прибутку страховиків, що здійснюють страхування життя, і страховиків, що здійснюють страхування інше, ніж страхування життя, що знайшло своє відображення у виокремленні п. 156.2, в якому йдеться про особливості визначення як об’єкта оподаткування прибутку страховика, що здійснює страхування життя;

в) неоднаковим підходом до застосування ставок оподаткування за окремими операціями страховиків (у тому числі страховиків-резидентів з нерезидентами), що знайшло своє відображення у виокремленні п. 156.3, який містить вимогу щодо ведення страховиками окремого обліку доходів та витрат, пов’язаних з отриманням прибутку, що звільняється від оподаткування або оподатковується за ставкою нижчою, ніж визначена в п.151.1 ст.151 розділу ІІІ ПК.

156.1. Коментований пункт визначає об'єкт оподаткування: прибуток страховика від провадження його діяльності, а також унормовує перелік специфічних доходів і витрат страховика, які впливають на визначення бази оподаткування.

До прийняття ПК поняття «прибуток страховика» і порядок визначення такого прибутку в податковому законодавстві законодавчого унормування не мали, оскільки з 1997 р. і до сьогодні при оподаткуванні страхової діяльності податком на прибуток об’єктом такого оподаткування виступав не прибуток страховика, а його дохід у вигляді «страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом»9.

Отже, визначення Податковим кодексом України прибутку страховика як об'єкта оподаткування є принципово важливим не тільки з огляду на необхідність переведення страховиків на загальну систему оподаткування, а й з огляду на необхідність законодавчого унормування такого важливого економічного поняття, як «прибуток страховика».

П. 156.1 структурно розподілений на три підпункти. Перші два з них (пп. 156.1.1 та 156.1.2) унормовують відповідно склад специфічних доходів і специфічних витрат страховиків, які (додатково до доходів і витрат, визначених статтями 135, 136, 138, 139 розділу ІІІ ПКУ) враховуються при визначенні прибутку страховика як об'єкта оподаткування. Третій підпункт 156.1.3 унормовує законодавчі підходи щодо визнання обсягів страхових резервів, які (обсяги) прямо позначаються на величині доходів і витрат страховика, а отже, на величині об'єкта оподаткування.

156.1.1. Даний підпункт визначає (але не виключно) склад нарахованих протягом звітного періоду специфічних доходів страховика, пов’язаних з його страховою діяльністю. Зазначені доходи доповнюють перелік доходів, передбачених ст. 135, ст. 136 розділу ІІІ ПК.

У абзаці 3 пп. 156.1.1 визначено головний вид доходів страховика, якими є страхові премії, нараховані страховиком за укладеними договорами страхування, співстрахування і перестрахування. Для позначення цих доходів у пп.156.1.1 ПК використовуються терміни «страхові платежі, страхові внески, страхові премії».

Зазначені терміни слід розглядати як синоніми, що випливає зі змісту ст. 10 Закону України «Про страхування»: «Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування»10. У Директиві Ради ЄЕС «Щодо річних звітів та консолідованих звітів страхових компаній» для позначення таких доходів страховиків використовується єдиний термін «страхова премія»11, що потрібно враховувати вітчизняним страховикам при формуванні та поданні фінансової та податкової звітності.

Поняття «страхування», «перестрахування», «співстрахування» унормовуються відповідно ст. 1, ст. 12, ст. 11 Закону України «Про страхування».

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів12.

Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований13. Отже, перестраховик нарівні з цедентом (перестрахувальником) несе відповідальність за перестрахованим договором страхування і отримує за це від цедента обумовлену частину страхової премії. Враховуючи це, пп. 156.1.1. передбачено зменшення страхових премій, нарахованих страховиком за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування, на суму страхових премій, нарахованих для подальшої сплати перестраховику за кожним з видів страхування за договорами перестрахування (з метою усунення подвійного оподаткування страхових премій - у цедента та у перестраховика).

Предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування). При цьому в договорі повинні бути умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика»14. Тому є зрозумілою норма пп. 156.1.1, відповідно до якої страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу доходів страховика (співстраховика) тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування.

Відповідно до абзацу четвертого пп. 156.1.1 ПКУ доходи страховика від страхової діяльності збільшуються на суму від’ємної різниці між величиною страхових резервів, сформованих страховиком на кінець звітного періоду порівняно з величиною страхових резервів, сформованих на кінець попереднього звітного періоду. Збільшення частки перестраховиків у таких страхових резервах, відповідно зменшує цей вид доходів страховика. Коментуючи норму абзацу четвертого, слід зазначити, що, відповідно до ст. 31 Закону України «Про страхування», «Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя»15. Технічні резерви (в їх складі - «резерв незароблених премій; резерв заявлених, але не виплачених збитків; резерв збитків, які виникли, але не заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості»16) формують страховики, які займаються страхуванням іншим, ніж страхування життя. Резерви із страхування життя (в їх складі - резерви «довгострокових зобов'язань (математичні резерви; належних виплат страхових сум») формують страховики, що займаються страхуванням життя. В абзаці четвертому даного підпункту у складі страхових резервів об’єднані усі перелічені резерви.

До доходів від страхової діяльності, відповідно до абзацу п'ятого пп. 156.1.1. ПКУ, віднесено інвестиційний дохід, отриманий страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя. Такий дохід може бути отриманий страховиком відповідно до переліку активів, якими, згідно з Законом України «Про страхування», можуть бути представлені страхові резерви, а саме: «грошові кошти на поточному рахунку; банківські вклади (депозити); валютні вкладення згідно з валютою страхування; нерухоме майно; акції, облігації, іпотечні сертифікати; цінні папери, що емітуються державою; права вимоги до перестраховиків; інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України; банківські метали; кредити страхувальникам-фізичним особам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми...; готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України. Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України»17. Інвестиційні доходи від розміщення коштів резервів страхування життя можуть бути отримані лише внаслідок управління переліченими вище законодавчо визначеними активами. Крім того, слід мати на увазі, що отримані інвестиційні доходи від розміщення коштів резервів зі страхування життя мають законодавчо визначений порядок розподілу. У ст. 9 Закону України «Про страхування» зазначається, що «Договором страхування життя обов'язково передбачається збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов’язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування»18. У зв'язку з цим інвестиційний дохід від розміщення коштів резервів страхування життя відокремлюється від решти інвестиційних доходів страховика, що й унаочнює абзац п'ятий пп. 156.1.1.

Враховуючи норму Закону України «Про страхування», відповідно до якої «Грошові зобов'язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті...»19, а також те, що у переліку активів, якими можуть бути представлені страхові резерви, є валютні вкладення, абзацем шостим пп. 156.1.1 ПК передбачено у складі доходів від страхової діяльності доходи у вигляді позитивних курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви та/або активи, утворені в іноземній валюті. Разом з тим такі доходи, відповідно до пп. 153.1.7 статті 153 ПК, не включаються до складу доходів, передбачених ст.153.

Абзац сьомий пп. 156.1.1 унормовує визнання доходами від страхової діяльності сум винагород, належних страховику за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування, які (винагороди) не є страховими преміями (страховими внесками, страховими платежами). Це, наприклад, можуть бути винагороди одному із співстраховиків від інших співстраховиків-учасників договору співстрахування за діяльність щодо представлення «всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки»20. Або, наприклад, винагороди цеденту від перестраховика у вигляді комісійних за передачу цедентом ризику на перестрахування.

В абзаці восьмому пп. 156.1.1 йдеться про доходи перестраховика у вигляді нарахованих ним часток від страхових внесків, страхових премій за договорами перестрахування. Цей абзац є певною мірою подібним до абзацу третього цього підпункту, проте у третьому абзаці йдеться про доходи страховиків, а у восьмому - про доходи перестраховиків. Крім того, у абзаці восьмому визнається доходом нарахована страхова виплата. У зв’язку з цим варто зауважити, що за Законом України «Про страхування» страхова виплата - це «грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку»21, отже, страхова виплата має перебувати у складі витрат страховика (перестраховика), а не його доходів. У цьому абзаці, очевидно, йдеться про нараховану цедентом частку перестраховика у компенсації збитку відповідно до зобов’язань перестраховика за укладеним з цедентом договором перестрахування.

В абзаці дев'ятому пп. 156.1.1 враховано доходи страховика від реалізації його права на регресну вимогу, що закріплено ст. 27 Закону України «Про страхування»: «До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток»22.

Абзац десятий пп. 156.1.1 ПКУ визнає доходом від страхової діяльності відсотки, які отримує перестраховик від цедента у випадку депонування у цедента належної перестраховику страхової премії за укладеними договорами перестрахування. Таке депонування здійснюється з метою оптимізації вхідних і вихідних грошових потоків між сторонами договору перестрахування. Величина відсотків, які нараховуються на користь перестраховика за депонованими преміями, узгоджується у кожному конкретному випадку сторонами при укладенні договору перестрахування.

У випадку невиконання страхувальником умов договору страхування сума санкцій, визнана ним добровільно або за рішенням суду, відповідно до абзацу одинадцятого пп. 156.1.1, вважається доходом страховика. Ця норма, очевидно, поширюється й на суму санкцій, належних страховику за невиконання страхувальником умов договору співстрахування (у частині відповідальності страховика за договором співстрахування), а також на суму санкцій, належних перестраховику за невиконання перестрахувальником (цедентом) умов договору перестрахування.

Законом України «Про страхування» визначено, що «Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяється виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових   угод,   надання   послуг   (виконання   робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності.»23. Отже, страховик може отримувати доходи у вигляді винагород за надання послуг сюрвейєра (огляд майна, яке приймається на страхування та надання висновку про оцінку страхового ризику), аварійного комісара та аджастера (визначення причин, характеру та розмірів збитку під час страхового випадку), страхового брокера та агента, що й визначається абзацем дванадцятим пп.156.1.1.

У абзацах тринадцятому, чотирнадцятому, п'ятнадцятому пп.156.1.1 визначаються відповідно терміни «сюрвейєр», «аварійний комісар», «аджастер».

У випадку дострокового припинення договорів перестрахування перестраховик має повернути цеденту належні йому частки страхових платежів (внесків, премій) відповідно до терміну, який залишився до закінчення дії прямого договору страхування. Згідно з абзацем тринадцятим пп.  156.1.1 нараховані цедентом суми таких належних до повернення страхових платежів (внесків, премій) вважаються його доходом.

Умови договорів перестрахування можуть передбачати винагороди на користь цедента (у тому числі - тантьєму, яка виступає формою участі цедента у прибутку перестраховика) за проведену цедентом селекцію ризиків, внаслідок чого фактична збитковість за укладеними і в подальшому перестрахованими договорами страхування виявилася нижчою за заплановану. Такі винагороди включаються до доходів страховика від страхової діяльності згідно з абзацем чотирнадцятим пп. 156.1.1.

Абзац п'ятнадцятий пп.156.1.1 («винагорода за надання послуг страхового агента, брокера») повторює перелік доходів, які вже враховані в абзаці дванадцятому цього підпункту.

Абзац шістнадцятий пп. 156.1.1 «інші доходи, отримані страховиком» унормовує визнання доходів страховика, які не отримали свого висвітлення в попередніх абзацах цього підпункту.

Абзаци сімнадцятий, вісімнадцятий, дев'ятнадцятий визначають відповідно терміни «сюрвейєр», «аварійний комісар», «аджастер».

156.1.2. Цей підпункт визначає (але не виключно) склад нарахованих страховиком протягом звітного періоду специфічних витрат при здійсненні ним страхової діяльності. Зазначені витрати доповнюють перелік витрат, передбачених ст.138, ст. 139 розділу ІІІ ПК.

Перелік специфічних витрат страховика починається з абзацу третього пп. 156.1.2, відповідно до якого витрати страховика збільшуються на суму позитивної різниці між величиною страхових резервів, сформованих страховиком на кінець звітного періоду, порівняно з величиною страхових резервів, сформованих на кінець попереднього звітного періоду. Збільшення частки перестраховиків у таких страхових резервах відповідно зменшує цей вид витрат страховика і навпаки (коментарі щодо складу страхових резервів дано в коментарі до абзацу четвертого пп. 156.1.1).

В абзаці четвертому пп. 156.1.2 унормовано найбільш вагомий вид витрат страховика - нараховані ним у звітному періоді суми страхових виплат (страхових відшкодувань) за договорами страхування, співстрахування та перестрахування. Поняття «страхова виплата» визначене ст. 9 Закону України «Про страхування»: «Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат, обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету)», і далі в цій статті: «Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку»24. Отже, при формуванні страховиками фінансової та податкової звітності термін «страхова виплата» може використовуватися як єдиний узагальнюючий термін, який охоплює виплати страхового відшкодування, а також ануїтетів, пенсій, рент та інші виплати, передбачені договором страхування, про що йдеться у абзаці четвертому пп. 156.1.2.

Страхові виплати, відповідно до вимог цього абзацу, нараховуються за страховими випадками, настання яких підтверджено відповідними документами в порядку, встановленому чинним законодавством. Порядок здійснення страхових виплат регулюється ст. 25 Закону України «Про страхування»: «Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком»25 (щодо змісту договорів страхування, перестрахування, співстрахування див. коментарі до абзацу третього пп. 156.1.1).

Абзац п'ятий пп.156.1.2 визначає у складі витрат страховика аквізиційні витрати. Аквізиційні витрати - це витрати, пов'язані з укладанням та пролонгацією договорів страхування26. Перелік аквізиційних витрат частково містить абзац шостий цього підпункту (витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи в частині проведеної працівниками роботи з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування, оцінки ризику, розроблення умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків) та абзац сьомий цього підпункту (витрати на винагороди страховому агенту, страховому та перестраховому брокеру та іншим страховикам за надані послуги з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування). Враховуючи те, що Основа для висновків Міжнародного стандарту фінансової звітності 4 «Страхові контракти» до аквізиційних витрат відносить «витрати, яких зазнає страховик при продажу, андерайтингу та ініціації нового страхового контракту»27, такими витратами можна вважати витрати страховика на оплату послуг фізичним та юридичним особам за надані послуги, пов’язані зі страховою діяльністю, в тому числі визначені абзацами: вісімнадцятим (медичне обслуговування при укладені договору страхування життя, здоров'я, якщо оплата такого медичного обстеження, відповідно до договору страхування, здійснюється страховиком); частково - двадцять першим (послуги спеціалістів, зокрема експертів, сюрвейєрів, експертних установ, юристів, яких залучають для оцінки ризику, визначення страхової вартості майна); двадцять другим (витрати на оплату послуг організацій та установ за тендерну документацію, якщо такий тендер  відкритий  для  вибору  страховика);  двадцять  третім  (витрати  на проведення передпродажних та рекламних заходів щодо послуг у сфері страхування, що надаються страховиком).

Абзац шостий пп. 156.1.2, крім зазначених вище аквізиційних витрат, містить перелік ліквідаційних витрат страховика (витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи в частині проведеної працівниками роботи з оцінки збитків, завданих об'єктам страхування). Ліквідаційні витрати - це «витрати, пов’язані з регулюванням страхових випадків»28. Виходячи з цього, до складу ліквідаційних витрат відносять також витрати, визначені абзацами: чотирнадцятим (витрати на оформлення та надання довідок, висновків, статистичних даних лікувально-профілактичними закладами, органами Міністерства внутрішніх справ України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів тощо); п’ятнадцятим (оплата послуг асистансу, включаючи медичний та технічний асистанс); дев’ятнадцятим (детективні послуги юридичних та фізичних осіб, які мають відповідні дозволи на здійснення такої діяльності, пов’язані зі встановленням обґрунтування страхових виплат); частково - двадцять першим (послуги спеціалістів, зокрема експертів, сюрвейєрів, експертних установ, аджастерів, аварійних комісарів, юристів, яких залучають для визначення розміру страхової виплати, оцінки наслідків страхових випадків, урегулювання страхових випадків).

Абзац восьмий пп. 156.1.2 передбачає витрати перестраховика у вигляді винагород (включаючи тантьєми), що нараховані на користь цедента (перестрахувальника), а також винагороди, нараховані учасниками договору співстрахування на користь страховика, який представляє загальні інтереси співстраховиків у взаємовідносинах зі страхувальником (див. коментарі до абзаців сьомого та сімнадцятого пп.156.1.1 щодо змісту таких винагород).

Абзацем дев'ятим пп.156.1.2 до складу витрат віднесено нараховані цедентом на користь перестраховика відсотки на депоновані премії по ризиках, переданих на перестрахування (див. коментарі до абзацу десятого пп. 156.1.1 щодо змісту таких нарахувань).

Відповідно до абзацу десятого пп. 156.1.2 до складу витрат страховика включаються повернення частини страхової премії (платежу), а також викупних сум за договорами страхування, співстрахування, перестрахування у випадках, передбачених законодавством та/або умовами договору. Такі повернення пов’язані з розірванням договорів страхування. Порядок їх здійснення регулюється ст. 28 Закону України «Про страхування»: «У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя. Викупна сума - це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід’ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми»29.

Абзацем одинадцятим пп. 156.1.2 передбачені витрати страховика у вигляді від’ємних курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті (див. коментарі до абзацу шостого пп. 156.1.1 щодо змісту таких операцій). Разом з тим такі витрати, відповідно до пп. 153.1.7 статті 153 ПКУ, не включаються до складу витрат, передбачених ст. 153.

Абзацами дванадцятим (витрати на оплату за видачу ліцензій на ведення страхової діяльності); шістнадцятим (витрати на оплату послуг, пов'язаних з розробленням умов, правил страхування); сімнадцятим (послуги актуаріїв); двадцятим (витрати на виготовлення страхових свідоцтв (полісів), бланків суворої звітності, квитанцій та іншої подібної страхової документації) пп. 156.1.2 передбачені витрати страховиків на оплату відповідних послуг, необхідних для виконання страхової діяльності, які надаються страховику сторонніми фізичними та юридичними особами.

Абзац двадцять четвертий пп. 156.1.2 «інші витрати, пов'язані зі страховою діяльністю» унормовує визнання витрат страховика, які не отримали свого висвітлення у попередніх абзацах цього підпункту.

156.1.3. Цим підпунктом зазначається, що методика формування резервів із страхування життя, а також правила формування, розміщення та обліку страхових резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, визначаються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Страхові резерви, а також частки перестраховиків у страхових резервах, розраховані відповідно до зазначених методики та правил, визнаються при визначенні прибутку страховика як об’єкта оподаткування (див. коментарі до абзацу четвертого пп. 156.1.1 та до абзацу третього пп. 156.1.2).

156.2. Цим пунктом визначаються особливості визначення прибутку для цілей оподаткування страховика, що здійснює страхування життя. «Страхування життя» - це поняття, яке об'єднує довготермінові види особистого страхування, за якими передбачається «обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов'язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов’язковим протягом усього строку дії договору страхування життя»30. Довготермінові договори страхування життя (включаючи страхування пенсії) забезпечують, таким чином, не тільки страховий захист страхувальників, але й нагромадження коштів для подальшої виплати на користь застрахованої особи одноразово або у вигляді ануїтетів. У зв’язку з такою специфікою договорів страхування життя Законом України «Про страхування» встановлено, що «Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії»31. На таких страховиків поширюється особливий порядок оподаткування податком на прибуток, відмінний від порядку оподаткування податком на прибуток страховиків, які здійснюють страхування інше, ніж страхування життя.

Пп. 156.2.1. Цим підпунктом унормовується порядок визначення об'єкта оподаткування від провадження страхової діяльності зі страхування життя. Об'єкт оподаткування складається з двох частин:

1) прибутку від страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення (оподатковується за ставкою, встановленою в пункті 151.2 статті 151 цього Кодексу, тобто за ставкою 0 відсотків). Ставка 0 відсотків застосовується лише щодо прибутку, отриманого від тих договорів страхування життя, які відповідають вимогам до укладення таких договорів, визначеним підпунктом 14.1.52 статті 14 ПК: «договір довгострокового страхування життя - договір страхування життя строком на 5 і більше років, який передбачає страхову виплату одноразово або у вигляді ануїтету, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 5 років його дії, крім тих, що здійснюються у разі настання страхових випадків, пов'язаних із смертю чи хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності I або ІІ групи. При цьому платник податку - роботодавець не може бути вигодонабувачем за такими договорами страхування життя»32.

Відповідно до абзацу другого пп. 156.2.2 витрати від провадження страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, крім прямих витрат, включають суми витрат страховика, який здійснює страхування життя, розподілених пропорційно до питомої ваги доходу від довгострокового страхування життя, пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення та інших договорів страхування життя в загальних обсягах доходів такого страховика від усіх видів його діяльності.

Прибуток від інших договорів страхування життя, які не відповідають зазначеним вимогам, підпадає під загальний порядок оподаткування, передбачений для страховиків з урахуванням особливостей їх діяльності;

2) інвестиційного доходу, отриманого від розміщення коштів страхових резервів за договорами довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, який (дохід) оподатковується на загальних підставах.

156.2.2. Цим пунктом унормовуються податкові зобов'язання сторін довгострокового договору страхування життя чи договору з недержавного пенсійного забезпечення у випадку розірвання такого договору протягом перших п’яти років його дії з будь-яких причин (крім випадку, передбаченого абзацем третім цього підпункту) до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених цим Кодексом та іншим законодавством (у результаті такого розірвання може відбутися часткова страхова виплата, виплата викупної суми чи повне припинення зобов'язань страховика за таким договором перед страхувальником (застрахованою особою), та у випадку порушень інших вимог, встановлених цим Кодексом до таких договорів.

У таких випадках страхувальник (платник податку на прибуток), який збільшив витрати згідно з нормами пункту 142.2 ст.142 ПКУ у минулі звітні періоди, зобов'язаний включити до складу своїх доходів за відповідний звітний період суму таких попередньо сплачених платежів, внесків, премій із нарахуванням пені у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення у страхувальника податкового зобов’язання з податку, що виникає внаслідок такого збільшення доходів, обчислених з урахуванням суми такого податкового зобов'язання, що розраховується з початку податкового періоду, що настає за періодом, в якому такий платник податку вперше збільшив витрати на суму таких страхових платежів у межах такого договору, до дня подання податкової декларації за наслідками податкового періоду, на який припадає факт такого дострокового розірвання або порушення таких інших вимог. При цьому викупна сума або її частина, яка повертається платнику податку страховиком, не включається до складу доходів такого платника податку.

Абзацем другим пп. 156.2.3 передбачено, що штрафні санкції за заниження об'єкта оподаткування у випадках, визначених цим підпунктом, як до страховика, так і до страхувальника (платника податку) не застосовуються, оскільки розірвання такого договору не є правопорушенням.

Абзац третій пп. 156.2.3 унормовує порядок поводження сторін довгострокового договору страхування життя, в якому страхувальником є роботодавець, а застрахованою особою виступає працівник, при зміні страхувальника за таким договором. Такий договір, відповідно до цього підпункту, може передбачати зміну страхувальника (роботодавця) на нового страхувальника, яким може бути або новий роботодавець, або застрахована особа, у разі звільнення застрахованої особи; зміну страховика на нового страховика. Але при цьому така зміна страхувальника повинна підтверджуватися тристоронньою угодою між страхувальником (страховиком), новим страхувальником (страховиком) та застрахованою особою. При виконанні вимог абзацу третього пп. 156.2.3 зазначений договір страхування вважається таким, що відповідає вимогам ПКУ, визначеним пп. 14.1.52 п. 14.1 статті 14 ПКУ.

156.3. Цей пункт встановлює вимоги щодо окремого обліку страховиком доходів та витрат, пов’язаних з отриманням прибутку, що звільняється від оподаткування або оподатковується за ставкою нижчою, ніж визначена у п. 151.1 ст. 151 розділу ІІІ ПКУ, тобто нижчою за основну ставку податку - 16 відсотків.

Таким прибутком є оподатковуваний за ставкою 0 відсотків прибуток від страхової діяльності страховика, що здійснює страхування життя, у випадках, встановлених пунктом 156.2 цієї статті.

Крім того, ставки, нижчі за 16 відсотків, застосовуються при оподаткуванні страхових операцій з нерезидентами у випадках, встановлених п.160.6 ст.160 розділу ІІІ ПК (дивись відповідні коментарі), відповідно до якого «страховики або інші резиденти, які здійснюють страхові платежі (страхові внески, страхові премії) та страхові виплати (страхові відшкодування) у межах договорів страхування або перестрахування ризиків, у тому числі страхування життя на користь нерезидентів, зобов'язані оподатковувати суми, що перераховуються, таким чином:

- у межах договорів із обов'язкових видів страхування, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь фізичних осіб-нерезидентів, а також за договорами страхування у межах системи міжнародних договорів «Зелена карта» - за ставкою 0 відсотків;

- у межах договорів страхування ризиків за межами України, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь нерезидентів, крім ризиків, зазначених в абзаці другому цього пункту, - за ставкою 4 відсотки суми, що перераховується, за власний рахунок страховика у момент здійснення перерахування такої суми;

- під час укладання договорів страхування або перестрахування ризику безпосередньо із страховиками та перестраховиками-нерезидентами, рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких відповідає вимогам, установленим спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (у тому числі через або за посередництвом перестрахових брокерів, які в порядку, визначеному таким уповноваженим органом, підтверджують, що перестрахування здійснено в перестраховика, рейтинг фінансової надійності (стійкості) якого відповідає вимогам, установленим зазначеним уповноваженим органом), а також під час укладання договорів перестрахування з обов'язкового страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, - за ставкою 0 відсотків;

- в інших випадках, ніж зазначені в абзацах другому - четвертому цього пункту, - за ставкою 12 відсотків суми таких виплат за власний рахунок у момент здійснення перерахування таких виплат»33.

Стаття 157. Оподаткування неприбуткових установ та організацій

157.1. Ця стаття застосовується до неприбуткових установ та організацій, зареєстрованих згідно з вимогами законодавства та внесених органами державної податкової служби в установленому порядку до Реєстру неприбуткових організацій та установ, які є:

а) органами державної влади України, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами або організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

б) благодійними фондами і благодійними організаціями, створеними у порядку, визначеному законом для провадження благодійної діяльності; громадськими організаціями, створеними з метою надання реабілітаційних, фізкультурно-спортивних для інвалідів (дітей-інвалідів) та соціальних послуг, правової допомоги, провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, просвітньої, освітньої та наукової діяльності, а також творчими спілками та політичними партіями, громадськими організаціями інвалідів, спілками громадських організацій інвалідів та їх місцевими осередками, створеними згідно із відповідним законом; науково-дослідними установами та вищими навчальними закладами III - IV рівнів акредитації, внесеними до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави; заповідниками, музеями та музеями-заповідниками;

в) кредитними спілками, пенсійними фондами, створеними в порядку, визначеному відповідними законами;

г) іншими, ніж визначені в підпункті "б" цього пункту, юридичними особами, діяльність яких не передбачає отримання прибутку згідно з нормами відповідних законів;

ґ) спілками, асоціаціями та іншими об'єднаннями юридичних осіб, створеними для представлення інтересів засновників (членів, учасників), що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників (членів, учасників) та не провадять господарську діяльність, за винятком отримання пасивних доходів;

д) релігійними організаціями, зареєстрованими в порядку, передбаченому законом;

е) житлово-будівельними кооперативами та об'єднаннями співвласників багатоквартирного будинку;

є) професійними спілками, їх об'єднаннями та організаціями профспілок, а також організаціями роботодавців та їх об'єднаннями, утвореними в порядку, визначеному законом.

157.2. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "а" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:

коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

пасивних доходів;

коштів або майна, які надходять до таких неприбуткових організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг, у тому числі доходів державних навчальних закладів, отриманих від виготовлення та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг, у тому числі від надання платних послуг, пов'язаних з їх основною статутною діяльністю;

дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

157.3. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "б" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:

коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

пасивних доходів;

коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям від ведення їх основної діяльності, з урахуванням положень пункту 157.13 цієї статті;

дотацій або субсидій, отриманих із державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам згідно із законодавством з метою зниження рівня таких цін.

157.4. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "в" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:

коштів, які надходять до кредитних спілок або пенсійних фондів у вигляді внесків на недержавне пенсійне забезпечення або внесків на інші потреби, передбачені законом;

доходів від здійснення операцій з активами (у тому числі пасивних доходів) недержавних пенсійних фондів та кредитних спілок, за пенсійними вкладами (внесками), рахунками учасників фондів банківського управління відповідно до закону з цих питань;

дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

157.5. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "г" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:

разових або періодичних внесків, відрахувань засновників і членів;

коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям від провадження їх основної діяльності та у вигляді пасивних доходів;

дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевих бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

157.6. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "ґ" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:

разових або періодичних внесків засновників і членів;

пасивних доходів;

дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, що надаються таким неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

157.7. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "д" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:

коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

будь-яких інших доходів від надання культових послуг, а також пасивних доходів.

157.8. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "е" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді внесків, коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям для забезпечення потреб їх основної діяльності та у вигляді пасивних доходів.

157.9. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "є" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді вступних, членських та цільових внесків, відрахувань коштів підприємств, установ і організацій на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу, безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань і пасивних доходів, а також вартість майна та послуг, отриманих первинною профспілковою організацією від роботодавця згідно з положеннями колективного договору (угоди), з метою забезпечення умов діяльності такої профспілкової організації відповідно до статті 42 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

157.10. Доходи або майно неприбуткових організацій, за винятком неприбуткових організацій, визначених у підпунктах "а" і "в" пункту 157.1 цієї статті, не підлягають розподілу між їх засновниками, учасниками або членами та не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого засновника, учасника або члена такої неприбуткової організації, її посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "а" пункту 157.1 цієї статті, у тому числі доходи закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров'я, а також архівних установ та реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів, що мають відповідну ліцензію, які утримуються за рахунок бюджету, зараховуються до складу кошторисів (на спеціальний рахунок) для утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису (у тому числі фінансування господарської діяльності згідно з їх статутами), розрахованого та затвердженого в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо за наслідками звітного (податкового) року доходи, зараховані до кошторису для утримання зазначених організацій, перевищують суму визначених кошторисом витрат, сума перевищення враховується у складі кошторису наступного року.

При цьому із суми перевищення доходів над витратами зазначених неприбуткових організацій податок, передбачений у пункті 151.1 статті 151 цього розділу, не сплачується.

Перелік платних послуг, які можуть надаватися зазначеними закладами, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "в" пункту 157.1, розподіляються виключно між їх учасниками в порядку, встановленому відповідним законом.

157.11. У разі якщо доходи неприбуткових організацій, отримані протягом звітного (податкового) року з джерел, визначених пунктом 157.5 цієї статті, на кінець першого кварталу року, що настає за звітним, перевищують 25 відсотків загальних доходів, отриманих протягом такого звітного (податкового) року, така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок із нерозподіленої суми прибутку за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, до суми такого перевищення. Внесення до бюджету зазначеного податку здійснюється за результатами першого кварталу року, що настає за звітним, у строки, встановлені для інших платників податку.

Незалежно від положень абзацу першого цього пункту, у разі якщо неприбуткова організація отримує дохід із джерел, інших, ніж визначені пунктами 157.2 - 157.9 цієї статті, така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок на прибуток, який визначається як сума доходів, отриманих із таких інших джерел, що зменшена на суму витрат, пов'язаних з отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів.

У підрахунку суми перевищення доходів над витратами згідно із абзацом першим цього пункту, а також при визначенні сум оподатковуваного прибутку згідно з абзацом другим цього пункту сума амортизаційних відрахувань не враховується.

157.12. З метою оподаткування центральний орган державної податкової служби веде реєстр всіх неприбуткових організацій та їх відокремлених підрозділів, які звільняються від оподаткування згідно з положеннями цього пункту.

Право неприбуткової організації на користування пільгами в оподаткуванні податком на прибуток виникає після внесення такої організації до Реєстру неприбуткових організацій та установ органами державної податкової служби в порядку, встановленому законодавством.

Державна реєстрація неприбуткових організацій здійснюється в порядку, передбаченому відповідним законодавством.

Перереєстрація такої неприбуткової організації у випадках, передбачених законом, здійснюється без справляння будь-якої плати з такої неприбуткової організації.

157.13. У разі ліквідації неприбуткової організації її активи повинні бути передані одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зараховані до доходу бюджету, якщо інше не передбачено законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації.

157.14. Центральний орган державної податкової служби встановлює порядок обліку і подання податкової звітності про використання коштів неприбуткових організацій (визначених у підпункті "є" пункту 157.1 цієї статті в частині обліку і подання податкової звітності за доходами, що підлягають оподаткуванню) та вирішує питання про виключення організацій із Реєстру неприбуткових організацій та установ і оподаткування їх доходів у разі порушення ними положень цього Кодексу та інших законодавчих актів про неприбуткові організації. До порушень також належить використання звільнених від оподаткування коштів на цілі, не передбачені статутом, зокрема, для провадження господарської діяльності. Кошти та майно, використані не за цільовим призначенням, вважаються доходом і підлягають оподаткуванню за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу. Рішення центрального органу державної податкової служби можуть бути оскаржені в судовому порядку.

157.15. Термін "державні послуги" слід розуміти як будь-які платні послуги, обов'язковість отримання яких встановлюється законодавством та які надаються фізичним чи юридичним особам органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами і організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів. До розуміння терміна "державні послуги" не включаються податки, збори (обов'язкові платежі), визначені цим Кодексом.

Під терміном "основна діяльність" для цілей цього підпункту слід розуміти діяльність неприбуткових організацій, яка визначена для них як основна законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації, у тому числі з надання реабілітаційних та фізкультурно-спортивних послуг для інвалідів (дітей-інвалідів), благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх, соціальних та інших подібних послуг для суспільного споживання, зі створення систем соціального самозабезпечення громадян (недержавні пенсійні фонди та інші подібні організації).

До основної діяльності також включається продаж неприбутковою організацією товарів, виконання робіт, надання послуг, які пропагують принципи та ідеї, для захисту яких було створено таку неприбуткову організацію, та які є тісно пов'язаними з її основною діяльністю, якщо ціна таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг є нижчою від звичайної або якщо така ціна регулюється державою.

До основної діяльності не включаються операції з надання товарів, виконання робіт, надання послуг неприбутковими організаціями, визначеними в підпунктах "в" - "ґ" пункту 157.1 цієї статті, особам, іншим, ніж засновники (члени, учасники) таких організацій. Кабінет Міністрів України може вводити тимчасові обмеження щодо поширення норм цього пункту на продаж неприбутковими організаціями окремих товарів чи послуг у разі, якщо такий продаж загрожує або суперечить правилам конкуренції на ринку визначеного товару, при існуванні достатніх доказів, наданих особами, які оподатковуються цим податком та надають аналогічні товари, виконують роботи, надають послуги, про таке порушення. Статутні документи неприбуткових організацій повинні містити вичерпний перелік видів їх діяльності, які не передбачають одержання прибутку згідно з нормами законів, що регулюють їх діяльність.

157.16. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, отримані у вигляді коштів як третейський збір.

157. Коментована стаття регламентує принципи оподаткування доходів установ та організацій, яким у момент реєстрації в органах державної податкової адміністрації присвоюється ознака неприбутковості - від 0001 до 0016.

Залежно від фінансування неприбуткові організації (НО) класифікують (табл. 3.24) на:

  • бюджетні установи та організації, основними джерелами фінансування для яких є цільове фінансування та цільові надходження з бюджету;
  • небюджетні неприбуткові організації, що функціонують за рахунок коштів цільового фінансування та цільових надходжень з бюджету та позабюджетних фондів, а також від зовнішніх донорів (юридичних та фізичних осіб), безповоротної допомоги.

В основі діяльності НО - непідприємницька діяльність, що не передбачає отримання прибутку. Зазначені юридичні особи можуть проводити за окремим кошторисом операції підприємницького характеру. При цьому під очікувані надходження від госпрозрахункової діяльності плануються відповідні витрати, пов'язані з її веденням.

Таблиця 3.24

Класифікація неприбуткових організацій34

Структура ознаки неприбутковості

Неприбуткові організації

1

2

 

Бюджетні установи та організації

0001

Органи державної влади України: підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади; заклади і установи освіти, науки, культури, охорони здоров'я, архівні установи, засновані на державній та комунальній власності, які утримуються за рахунок бюджету

0002

Установи, організації, створені органами державної влади України, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів: відділ освіти, відділ культури, фінансове управління, управління сільського господарства, відділ соцзабезпечення, соціальна служба молоді, відділ земельних ресурсів, відділ державного казначейства, ДПІ, відділ УМВС, відділ статистики, пожежна частина, СПТУ, виправна колонія, дитячі санаторії та інші

0003

Органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст

0004

Установи, організації, створені органами місцевого самоврядування, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів: лікарні ветеринарної медицини, лікарні, санепідемстанції, школи - інтернати, госпіталі, оздоровчі дитячі табори, ДЮСШ, дитячі будинки та інші

 

Небюджетні неприбуткові організації

0005

Благодійні фонди (організації), створені у порядку, визначеному Законом для проведення благодійної діяльності, що діють на підставі Законів України «Про благодійництво та благодійні організації», «Про гуманітарну допомогу», інших нормативно-правових актів

0006

Громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності. У своїй діяльності керуються Законом України «Про об'єднання громадян», іншими нормативно-правовими актами

0007

Творчі спілки, які діють на підставі законів України «Про об'єднання громадян», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», інших нормативно-правових актів

0008

Політичні партії, які діють на підставі Конституції України, Закону України «Про об'єднання громадян», інших нормативно-правових актів

0009

Пенсійні фонди, які в своїй діяльності керуються законами України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», «Про страхування», іншими нормативно-правовими актами

0010

Кредитні спілки, які діють на підставі Закону України «Про кредитні спілки», інших нормативно-правових актів

0011

Інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку. Керуються у своїй діяльності Законом України «Про об'єднання громадян», іншими нормативно-правовими актами

0012

Спілки, асоціації, інші об'єднання юридичних осіб, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять господарської діяльності, за винятком отримання пасивних доходів. Керуються Законом України «Про об'єднання громадян», іншими нормативно-правовими актами

0013

Релігійні організації, що керуються в своїй діяльності Конституцією України, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», іншими нормативно-правовими актами

0014

Науково-дослідні установи та вищі навчальні заклади ІІІ-ІУ рівнів акредитації, яким надається підтримка держави. Керуються у своїй діяльності Законом України «Про освіту», іншими нормативно-правовими актами

0015

Житлово-будівельні кооперативи, об 'єднання співвласників багатоквартирних будинків, які керуються у своїй діяльності законами України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», «Про об'єднання громадян», іншими нормативно-правовими актами

0016

Профспілкові організації: професійні спілки, їх об'єднання та організації профспілок, що утворені в порядку, визначеному Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»

Пункти 157.2-157.7 статті 157 ПКУ дають вичерпний перелік джерел фінансування діяльності НО, що звільняються від оподаткування.

Для органів державної влади України, органів місцевого самоврядування та створених ними установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів (ознака неприбутковості 0001-0004), це:

  • кошти або майно, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;
  • пасивні доходи;
  • кошти або майно, які надходять як компенсація вартості отриманих державних послуг (у тому числі доходи державних навчальних закладів, отриманих від виготовлення та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг (зокрема, платних), пов'язаних з їх основною статутною діяльністю);
  • дотації або субсидії, отримані з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або у межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної допомоги (крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким НО або через них їх одержувачам, згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін).

Для благодійних фондів і благодійних організацій, громадських організацій, творчих спілок, політичних партій, науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації, заповідників, музеїв (ознака непр.0005-0008, 0014):

  • кошти або майно, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;
  • пасивні доходи;
  • кошти або майно, які надходять від ведення їх основної діяльності;
  • дотації або субсидії, отримані із державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги (крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким НО або через них їх одержувачам згідно із законодавством з метою зниження рівня таких цін).

Для кредитних спілок, пенсійних фондів (ознака непр. відповідно 0010, 0009):

  • кошти, які надходять у вигляді внесків на недержавне пенсійне забезпечення або внесків на інші потреби, передбачені законодавством;
  • доходи від здійснення операцій з активами (у тому числі пасивні доходи) недержавних пенсійних фондів та кредитних спілок, за пенсійними вкладами (внесками), рахунками учасників фондів банківського управління відповідно до Закону з цих питань;
  • дотації або субсидії, отримані із державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги (крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким НО або через них їх одержувачам, згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін).

Для інших юридичних осіб, діяльність яких не передбачає отримання прибутку згідно з нормами відповідних законів (ознака непр.0011);

  • кошти або майно, які надходять від провадження їх основної діяльності та у вигляді пасивних доходів;
  • дотації або субсидії, отримані із державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги (крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким НО або через них їх одержувачам, згідно із законодавством з метою зниження рівня таких цін).

Для спілок, асоціацій та інших об'єднань юридичних осіб (ознака непр. 0012):

  • разові або періодичні внески засновників і членів;
  • пасивні доходи;
  • дотації або субсидії, отримані з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або у межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної допомоги, що надаються таким НО відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються організаціям або через них їх одержувачам, згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін).

Для релігійних організацій (ознака непр. 0013):

  • кошти або майно, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;
  • будь-які інші доходи від надання культових послуг;
  • пасивні доходи.

Для житлово-будівельних кооперативів та об'єднань співвласників багатоквартирного будинку (ознака непр.0015):

  • внески;
  • кошти або майно, які надходять таким НО для забезпечення потреб їх основної діяльності;
  • пасивні доходи.

Для професійних спілок, їх об'єднань та організацій профспілок, а також організацій роботодавців та їх об'єднань (ознака непр. 0016):

  • вступні, членські та цільові внески;
  • відрахування коштів підприємств, установ і організацій на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу;
  • безповоротна фінансова допомога чи добровільні пожертвування;
  • пасивні доходи.

Отже, не підлягають оподаткуванню кошти цільового фінансування та цільових надходжень, безповоротної допомоги, що забезпечують основну діяльність НО.

Цільове фінансування - виділення фінансових ресурсів із завчасно обумовленими та затвердженими умовами їх використання. Надаються протягом певного періоду для досягнення визначеної мети.

Приклади цільового фінансування:

  • зовнішнього: субсидії з державного та місцевих бюджетів, асигнування з бюджету на соціальні потреби та утримання бюджетних установ та організацій, будівництво доріг, житла за рахунок позабюджетних коштів тощо;
  • внутрішнього: фінансування об'єктів соцкультпобуту юридичними особами-утримувачами, фінансування інноваційного проекту власними коштами підприємства тощо.

Цільові надходження - надходження коштів, матеріальних та нематеріальних активів цільового призначення для виконання юридичною особою-отримувачем певних завдань (реалізації програм, проектів, заходів), попередньо обумовлених з надавачем. У більшості випадків цільові надходження мають не тривалий характер, сприяють у вирішенні окремих завдань у межах цільового проекту.

Прикладами цільових надходжень є отримані виробничі запаси для виконання ліквідаційних робіт внаслідок стихійного лиха, отримане обладнання для реалізації інноваційного проекту, виділена підприємством готова продукція для виконання окремих операцій (заходів, проектів) тощо.

Безповоротна допомога (БД) - передача активів та надання економічних вигод однією юридичною чи фізичною особою іншій з метою матеріально-технічної та фінансової підтримки. БД, що надається неприбутковим організаціям для підтримки їх основної діяльності, набуває характеру цільового використання (цільового фінансування та цільових надходжень) і повинна використовуватись відповідно до попередньо затвердженого кошторису.

Вітчизняна нормативна база регламентує наступні форми БД35: безповоротна фінансова допомога; благодійні внески та пожертви; членські внески.

Якщо за наслідками звітного (податкового) року доходи, зараховані до кошторису для утримання НО, перевищують суму визначених кошторисом витрат, сума перевищення враховується у складі кошторису наступного року без сплати податку із суми перевищення.

У випадку отримання неприбутковою організацією доходів із джерел, інших, ніж визначені пунктами 157.2-157.7 цієї статті, така організація зобов’язана сплатити податок на прибуток, що визначається як сума доходів, отриманих із таких джерел, зменшена на суму витрат, пов’язаних з отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів.

Приклад 1. Регіональним відділенням Фонду державного майна України в звітному періоді отримано 1400 тис. грн коштів із загального фонду бюджету та 300 тис. - із спеціального фонду бюджету. У цьому ж періоді реалізовано автомобіль за ціною 48 тис. грн з ПДВ (переоціненою вартістю 80 тис. грн та сумою нарахованого зносу 62 тис. грн).

Кошти з бюджету не оподатковуються. Підлягає оподаткуванню податком на прибуток сума перевищення ціни продажу над залишковою вартістю без ПДВ. Організація за результатами звітного періоду, в якому відбулась операція (кварталу), зобов'язана сплатити податок на прибуток за ставкою 16 % відповідно до ст. 151.1:

(40 тис. грн - (80 тис. грн - 62 тис. грн)) *0,16 = 3, 52 тис. грн.

Режим оподаткування, передбачений ст.157, застосовується виключно до основної діяльності НО.(При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт "Профі Вінс" (www.profiwins.com.ua) обов’язкове) Статутні документи організацій повинні містити вичерпний перелік видів їх діяльності, які не передбачають одержання прибутку в рамках основної діяльності.

Відповідно до ст. 157.13 під терміном «основна діяльність» для цілей оподаткування слід розуміти діяльність НО, яка визначена для них як основна Законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації, в тому числі з надання реабілітаційних та фізкультурно-спортивних послуг для інвалідів (дітей-інвалідів), благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх, соціальних та інших подібних послуг для суспільного споживання, зі створення систем соціального самозабезпечення громадян (недержавні пенсійні фонди та інші подібні організації).

До основної діяльності також включається продаж організацією товарів, виконання робіт, надання послуг, які пропагують принципи та ідеї, для захисту яких було створено таку НО, та які є тісно пов'язаними з її основною діяльністю, якщо ціна таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг є нижчою від звичайної або коли така ціна регулюється державою.

До основної діяльності не включаються операції з надання товарів, виконання робіт, надання послуг неприбутковими організаціями, визначеними в підпунктах «в»-«ґ» пункту 157.1 цієї статті (кредитними спілками, пенсійними фондами, створеними в порядку, визначеному відповідними законами, спілками, асоціаціями та іншими об’єднаннями юридичних осіб, створеними для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не провадять господарську діяльність за винятком отримання пасивних доходів), особам, іншим, ніж засновники (члени, учасники) таких організацій.

Кабінет Міністрів України може вводити тимчасові обмеження щодо поширення норм цього пункту на продаж неприбутковими організаціями окремих товарів чи послуг у разі, коли такий продаж загрожує або суперечить правилам конкуренції на ринку визначеного товару, при існуванні достатніх доказів, наданих особами, які оподатковуються цим податком та надають аналогічні товари, виконують роботи, надають послуги, про таке порушення.

Визначальну роль у дотриманні статусу неприбутковості відіграє баланс доходів та витрат (видатків) попередньо затвердженого кошторису діяльності організації.

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до певних призначень.

Кошторис діяльності небюджетної неприбуткової організації не має суперечити законодавству, відповідно до якого організацію створено. Особливістю такого кошторису є включення у доходи очікуваних сум цільового фінансування та цільових надходжень, у витрати - використання отриманих цільових активів.

Неприбуткові організації складають кошториси на кожний вид фінансування та на кожний вид діяльності (утримання організації, виконання окремих програм та проектів тощо).

Особливої уваги потребує баланс доходів та витрат спілок, асоціацій та інших об'єднань юридичних осіб, створених для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не провадять господарську діяльність, за винятком отримання пасивних доходів (ознака непр. 0012).

Коли доходи зазначених НО, отримані протягом звітного (податкового) року з перелічених вище джерел, на кінець першого кварталу року, що настає за звітним, перевищують 25 відсотків загальних доходів, отриманих протягом такого звітного (податкового) року, така організація зобов'язана сплатити податок із нерозподіленої суми прибутку за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 до суми такого перевищення.

Внесення до бюджету зазначеного податку здійснюється за результатами І кварталу року, що настає за звітним, у строки, встановлені для інших платників податку.

Приклад 2. Спілка художників отримала в 2009 р. членських внесків на суму 4 000 грн, пасивних доходів на суму 1 000 грн, гуманітарної допомоги на суму 6 000 грн. На кінець першого кварталу 2010 р. невикористаними на заходи, передбачені кошторисом діяльності спілки в 2009 році та в першому кварталі 2010 р., залишились 4 500грн.

Визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток: -25% суми отриманих в 2009 році доходів, що звільняються від оподаткування:

(4 000 грн + 1 000 грн + 6 000 грн) х 0,25 = 2 750 грн;

- нерозподілена сума прибутку: 4 500 грн - 2 750 грн = 1 750 грн;

- податок із нерозподіленої суми прибутку за ставкою 16 % до суми перевищення: 1 750 грн х 0,16 = 280 грн.

Стаття 158. Особливості оподаткування прибутку підприємств, отриманого у зв’язку із впровадженням енергоефективних технологій

158.1. Звільняється від оподаткування 80 відсотків прибутку підприємств, отриманого від продажу на митній території України товарів власного виробництва за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України:

устаткування, що працює на відновлюваних джерелах енергії;

матеріали, сировина, устаткування та комплектуючі, які будуть використовуватись у виробництві енергії з відновлюваних джерел енергії;

енергоефективне обладнання і матеріали, вироби, експлуатація яких забезпечує економію та раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів;

засоби вимірювання, контролю та управління витратами паливно-енергетичних ресурсів;

устаткування для виробництва альтернативних видів палива.

Платник повинен забезпечити окремий облік прибутку або збитку, отриманого від продажу на митній території України товарів, зазначених в абзаці першому цього пункту.

Суми коштів, вивільнених у зв’язку з наданням податкової пільги, спрямовуються платником податку на збільшення обсягів виробництва в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі порушення цільового використання коштів платник податку зобов'язаний визначити прибуток, не оподаткований у зв’язку з наданням податкової пільги, та оподаткувати його в поточному періоді, а також сплатити за відповідний період пеню в розмірах, визначених цим Кодексом.

158.2. Звільняється від оподаткування 50 відсотків прибутку, отриманого від здійснення енергоефективних заходів та реалізації енергоефективних проектів підприємств, що включені до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергоефективних заходів та енергоефективних проектів.

До Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергоефективних заходів та енергоефективних проектів, включаються підприємства, установи та організації, включені до галузевих програм із енергоефективності і за результатами проведення експертизи в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів, та отримали висновок такого органу про відповідність енергоефективних заходів та енергоефективних проектів, що вже впроваджені або перебувають на стадії розроблення та впровадження, критеріям енергоефективності та включені до галузевих програм з енергоефективності.

Ведення Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергоефективних заходів та енергоефективних проектів, покладається на центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. Порядок включення підприємств до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергоефективних заходів та енергоефективних проектів, затверджується центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів.

При впровадженні платником податку енергоефективних заходів та енергоефективних проектів такий платник повинен забезпечити окремий облік прибутку/збитку, отриманого від здійснення зазначених заходів та реалізації проектів, у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

158.3. Норми пунктів 158.1 та 158.2 цієї статті діють протягом п'яти років з моменту отримання першого прибутку внаслідок підвищення енергоефективності виробництва.

158. Особливий режим оподаткування прибутку підприємств, отриманого у зв’язку із впровадженням енергоефективних технологій, діє в Україні з 16.03.2007 р. та регламентується статтею 16 Закону України від 1 липня 1994 року N 74/94 ВР «Про енергозбереження», Законом України від 16 березня 2007 року N 760-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання заходів з енергозбереження».

Закон України від 1 липня 1994 року N 74/94 ВР «Про енергозбереження» трактує енергоефективну продукцію, технологію, обладнання як продукцію або метод, засіб її виробництва, що забезпечують раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів порівняно з іншими варіантами використання або виробництва продукції однакового споживчого рівня чи з аналогічними техніко-економічними показниками. Впровадження енергозберігаючих технологій - це діяльність, спрямована на впровадження у виробництво методів або засобів, що забезпечують раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів порівняно з іншими варіантами використання або виробництва продукції однакового споживчого рівня чи з аналогічними техніко-економічними показниками.

158.1. Повний перелік пільг з податку на прибуток дивись у табл. 3.23 (коментар до статті 154 ПКУ). Серед сукупності пільг звільняється від оподаткування 80 % прибутку підприємств, який отриманий від продажу на митній території України товарів власного виробництва. Перелік груп таких товарів надається в коментованому пункті статті 158, а конкретні види товарів будуть встановлені Кабінетом Міністрів України.

Норми коментованої статті виділяють п’ять груп товарів, які підлягатимуть пільговому оподаткуванню, виходячи з яких КМУ буде розробляти чіткий перелік конкретних видів товарів36. А саме:

  1. Устаткування, що працює на відновлюваних джерелах енергії37.
  2. Матеріали, сировина, устаткування та комплектуючі, які будуть використовуватись у виробництві енергії з відновлюваних джерел енергії38.
  3. Енергоефективне обладнання і матеріали, вироби, експлуатація яких забезпечує економію та раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів39.
  4. Засоби вимірювання, контролю та управління витратами40 паливно-енергетичних ресурсів,
  5. Устаткування для виробництва альтернативних видів палива41. Отже, фактично для отримання права на таку пільгу є три умови:

1) законодавчо визначені види товарів;

2) виробництво визначених товарів виключно на території України;

3) продаж визначених товарів виключно на митній території України. Платник податку, який користується даною пільгою, повинен вести окремий облік прибутку або збитку, і відтак - доходів і витрат, який отриманий внаслідок пільгового оподаткування.

Кошти, які вивільняються з-під оподаткування, повинні використовуватися за цільовим призначенням - збільшення обсягів виробництва. Порядок використання таких коштів регламентуватиметься Кабінетом Міністрів України.

У випадку, якщо такі платники податку використовують вивільнені від оподаткування кошти не за цільовим призначенням, то вони повинні збільшити свої податкові зобов’язання з податку на прибуток у податковому періоді, на який припадає таке нецільове використання, та сплатити такий податок до бюджету шляхом включення доходів та витрат, які пов’язані з діяльністю, яка підпадає під пільговий режим оподаткування до загальних доходів та витрат платника податку. Крім того, він повинен сплатити пеню відповідно до статті 129 глави 12 розділу 2 ПКУ (див. коментар до даної статті).

У цілях даної статті слід зазначити, що прибуток, який підлягає оподаткуванню і формується за рахунок основної та пільгової діяльності платника податку, визначається шляхом зменшення загального об'єкта оподаткування (позитивного або від’ємного) платника податку на суму прибутку, який звільнено від оподаткування. Слід зазначити, що до об'єкта оподаткування включається увесь прибуток, отриманий платником податку протягом звітного періоду, в тому числі й прибуток, який підлягає звільненню від оподаткування.

З метою достовірного ведення податкових розрахунків будь-який об'єкт оподаткування (позитивний або від'ємний) повинен бути зменшений на суму прибутку (позитивну або від’ємну), який звільнено від оподаткування.

158.2. Суб’єкти підприємницької діяльності - платники податку на прибуток, які включені до Державного реєстру підприємств, установ та організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергоефективних заходів та енергоефективних проектів42 (далі - Реєстр) та отримують прибуток від їх здійснення, мають право на звільнення від оподаткування 50 % такого прибутку.

Процедура включення підприємств, установ, організацій усіх форм власності до Реєстру регламентується Наказом Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів від 01.04.2008 р. N 49 «Про затвердження Порядку до включення до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які займаються розробкою, впровадженням та використанням енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.04.2008 р. за N 318/15009. Відповідно до цього Наказу (п. 1.3) до Реєстру включаються юридичні особи, які займаються розробкою, впровадженням та використанням енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів та включені до галузевих програм з енергозбереження і за результатами проведення експертизи органами Державної інспекції з енергозбереження (далі - державна експертиза) отримали висновок про відповідність енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів, що вже впроваджені або знаходяться на стадії розробки та впровадження, критеріям енергозбереження.

Відповідно до п. 2.1 цього Наказу включення до Реєстру здійснює Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (далі - НАЕР).

Отже, для отримання даної пільги необхідно дотримуватися двох вимог:

  1. Здійснення енергоефективних заходів та реалізація енергоефективних проектів.
  2. Отримати свідоцтво національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів про внесення такого платника податку до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які займаються розробкою, впровадженням та використанням енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів.

Відповідно до п. 2.5. Наказу, щоб отримати свідоцтво, платник повинен подати заяву та такий пакет документів:

  1. Копії установчих документів.
  2. Висновок державної експертизи з енергозбереження про відповідність енергозберігаючих заходів та/або енергоефективних проектів, що вже впроваджені на підприємстві або знаходяться на стадії розробки та впровадження, критеріям енергозбереження.
  3. Копія затвердженої та погодженої в установленому порядку галузевої програми енергозбереження, до якої включені енергозберігаючі заходи або енергоефективні проекти юридичної особи, завірена відповідним органом виконавчої влади.
  4. Розрахунки очікуваних втрат доходів державного бюджету у зв’язку з наданням юридичній особі податкових пільг та пропозиції щодо джерел їх покриття.
  5. Клопотання міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади відповідної галузі про включення юридичної особи до Реєстру з підтвердженням джерел покриття втрат доходів державного бюджету.

Включення підприємств до галузевих програм із енергозбереження здійснюється на підставі Розпорядження КМУ від 17 грудня 2008 р. N 1567-р «Про програми підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергоресурсів»43.

Механізм визначення критеріїв енергоефективності програм і заходів регламентується Типовою методикою  «Загальні вимоги до організації та проведення енергетичного аудиту», затвердженою Наказом Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів від 20 травня 2010 року N 56. Відповідно до цієї методики критеріями44 економічної ефективності можуть бути:

  1. Затрати на розробку, впровадження та експлуатацію.
  2. Економічний ефект від впровадження (прибуток, рентабельність, період окупності).
  3. Співвідношення затрат та економічного ефекту, вираженого у певній формі.

Платник податку, який користується даною пільгою, повинен вести окремий облік прибутку або збитку, і відтак, - доходів і витрат, який отриманий внаслідок пільгового оподаткування у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

158.3. Дані пільги, зазначені в п. 158.1. та 158.2. статті 158 ПКУ, діють з моменту отримання першого прибутку внаслідок підвищення енергоефективності виробництва протягом п'яти років. Момент отримання першого прибутку визначається платником податку відповідно до порядку, затвердженого КМУ.

Стаття 159. Безнадійна та сумнівна заборгованість

159.1. Порядок урегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості.

159.1.1. Платник податку - продавець товарів, робіт, послуг має право зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). Таке право на зменшення суми доходу виникає, якщо протягом звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна;

б) за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Платник податку - продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, відповідно до абзацу першого цього підпункту зобов'язаний одночасно зменшити суму витрат цього звітного періоду на собівартість таких товарів, робіт, послуг.

Норми цього підпункту не поширюються на проценти та комісії, щодо яких було сформовано страховий резерв за рахунок збільшення витрат згідно з пунктом 159.2 цієї статті.

159.1.2. Платник податку - покупець зобов'язаний зменшити витрати на вартість заборгованості, визнану судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає день набрання законної сили рішення суду про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Платник податку - продавець у разі якщо суд не задовольняє позов (заяву) такого продавця або задовольняє його частково чи не приймає позов (заяву) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення заборгованості або її частини (крім припинення судом провадження у справі повністю або частково, у зв’язку з погашенням покупцем заборгованості або її частини після подання продавцем позову (заяви)), зобов'язаний збільшити:

дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до зменшення доходу згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту;

витрати відповідного податкового періоду на собівартість (її частину, визначену пропорційно сумі заборгованості, включеної до доходу відповідно до цього підпункту) товарів, робіт, послуг, за якими виникла така заборгованість, попередньо віднесену ним до зменшення витрат згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту.

На суму додаткового податкового зобов'язання, розрахованого внаслідок такого збільшення доходів та витрат, нараховується пеня, визначена з розрахунку 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення додаткового податкового зобов'язання. Зазначена пеня розраховується за строк із першого дня податкового періоду, що настає за періодом, протягом якого відбулося зменшення доходу та витрат згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту, до останнього дня податкового періоду, на який припадає збільшення доходу та витрат, та сплачується незалежно від значення податкового зобов'язання платника податку за відповідний звітний період. Пеня не нараховується на заборгованість (її частину), списану або розстрочену внаслідок укладення мирової угоди відповідно до законодавства з питань банкрутства, починаючи з дати укладення такої мирової угоди.

159.1.3. Повідомлення про зменшення доходу або витрат з посиланням на положення підпунктів 159.1.1 та/або 159.1.2 цього пункту платник податку - продавець або покупець надає органу державної податкової служби разом з декларацією за звітний податковий період та копіями документів, які підтверджують наявність заборгованості (договорами купівлі-продажу, рішеннями суду тощо).

159.1.4. Зазначене в підпункті 159.1.1 цього пункту зменшення доходу продавця та зазначене в підпункті 159.1.2 цього пункту зменшення витрат покупця не здійснюється стосовно заборгованості (її частини), яка погашається покупцем до настання строків, визначених цими підпунктами.

159.1.5. Якщо в наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно або за процедурою примусового стягнення), такий покупець збільшує (відновлює) витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

Водночас продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, відповідно до підпункту 159.1.1 цього пункту збільшує доходи на суму заборгованості (її частини) за такі товари, роботи, послуги, погашену покупцем, та збільшує витрати на собівартість (її частину, визначену пропорційно сумі погашеної заборгованості) цих товарів, робіт, послуг за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

159.1.6. Заборгованість, попередньо віднесена на зменшення доходу згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту або відшкодована за рахунок страхового резерву згідно з пунктом 159.3 цієї статті, яка визнається безнадійною внаслідок недостатності активів покупця, визнаного банкрутом у встановленому порядку, або внаслідок її списання згідно з умовами мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства, не змінює податкові зобов'язання як покупця, так і продавця у зв’язку з таким визнанням.

159. Поняття безнадійної заборгованості визначено в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. N 237, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 р. за N 725/4018 (далі за текстом - П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»). Безнадійна дебіторська заборгованість - це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності45.

У Податковому кодексі термін «безнадійна заборгованість» і причини її виникнення визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст.14 ПКУ. Виходячи з цих критеріїв, ідеться про заборгованість, ймовірність стягнення якої втрачено через різні обставини. Однією з них є строк позовної давності. Строк позовної давності - це строк, протягом якого кредитор може звернутися до суду з вимогами про стягнення боргу з боржника46. Цей строк у загальному випадку становить три роки згідно з Цивільним кодексом України47 або 1 095 днів згідно з пп. 102.1 статті 102 ПКУ.

До ознак безнадійної заборгованості належить дебіторська заборгованість, яка виникає у платника податку - продавця внаслідок недостатності активів покупця, до якого застосовуються процедури банкрутства або внаслідок списання такої заборгованості у випадку укладення мирової угоди. Регулювання такої безнадійної заборгованості здійснюється абзацами „в", „г" пп. 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пп. 159.1.6 пункту 159.1 статті 159 ПКУ, а також законодавством з питань банкрутства.

Поняття «сумнівна заборгованість» визначено згідно з наказом ДПА N 346 як заборгованість за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) або заборгованість сплати відсотків, щодо якої існує невпевненість у її погашенні боржником і яка відрізняється від безнадійної заборгованості48. У такий засіб можливість стягнення такої заборгованості ще не втрачено, але є підстави вважати, що вона може перетворитися у безнадійну.

У податкових розрахунках прибутку підставою для включення сумнівної та безнадійної заборгованості до складу доходів і витрат є пп. 135.5.5, пп. 135.5.12 п. 135.5 ст. 135; абзац «е» пп. 138.10.2 та пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138; пп. 138.12.1 п. 138.12 ст. 138.

Порядок урегулювання сумнівної та безнадійної заборгованості визначено у Податковому кодексі у п. 159.1 ст. 159 «Безнадійна та сумнівна заборгованість». Дебіторська, сумнівна або безнадійна заборгованість може виникнути як у продавця товарів, робіт, послуг, так і у їх покупця.

У платника податку - продавця сумнівна дебіторська заборгованість виникає, якщо він відвантажив товар, виконав роботи, надав послуги, а покупець порушив строки оплати по договору. У платника податку - покупця дебіторська заборгованість виникає у тому випадку, коли він перерахував попередню оплату продавцю, а той порушив договірні строки поставки товарів (робіт, послуг).

Правила регулювання сумнівної заборгованості у підпункті 159.1 статті 159 стосуються ситуації, коли відвантажено товари (роботи, послуги) і за них не отримано вчасно оплату, тобто заборгованість має грошовий вираз. У пп. 136.1.1 п. 136.1 ст. 136 та пп.139.1.3 п. 139.1 ст.139 наведено, що отримані та перераховані аванси за товари (роботи, послуги) не включаються до складу доходів і витрат для розрахунку оподаткованого прибутку, напевно, тому аванси у порядку регулювання сумнівної і безнадійної заборгованості не застосовуються. Розглядається дебіторська заборгованість у платника податку - продавця, покупець виступає як боржник, тому далі будемо використовувати такі терміни: платник податку - продавець (кредитор), платник податку - покупець (дебітор).

Загалом, згідно з п. 159.1 ст. 159, порядок урегулювання сумнівної заборгованості здійснюється у продавця (кредитора) шляхом одночасного зменшення доходів на вартість відвантажених товарів (робіт, послуг) та водночас витрат у сумі собівартості таких товарів (робіт, послуг), внаслідок чого зменшується сума прибутку, яка оподатковується. Як заходи щодо стягнення боргу з покупця (дебітора) - зменшуються витрати на суму невчасно сплаченої заборгованості, що зумовлює збільшення оподаткованого прибутку. Умови, завдяки яким відбуваються зміни доходів і витрат у продавця (кредитора) і витрат у покупця (дебітора), розглянемо докладніше.

159.1.1. Зменшення доходів і витрат у платника податку - продавця

У випадку виникнення сумнівної дебіторської заборгованості у сумі вартості відвантажених товарів у поточному або попередніх звітних податкових періодах платник податку - продавець (кредитор) має право зменшити дохід на цю суму та одночасно повинен зменшити суму витрат цього звітного періоду на собівартість таких товарів (робіт, послуг). Таким чином, у продавця у звітному періоді зменшиться сума оподаткованого прибутку за рахунок означених змін у доходах і витратах (собівартості) товарів (робіт, послуг).

Продавець має право зменшити дохід та відповідну суму витрат до закінчення терміну позовної давності, якщо він провів позовну роботу щодо дебітора-покупця (п. 159.1.1 а), б)):

  • звернувся до суду з позовом про стягнення боргу з покупця;
  • ініціював провадження справи про банкрутство покупця;
  • нотаріус вчинив виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Згідно з пп. 136.1.2 п. 136.1 ст. 136 суми ПДВ, отримані/нараховані на вартість продажу товарів (робіт, послуг), не враховуються для визначення об'єкта оподаткування, тому зменшення доходу відбувається на суму вартості товарів, які відвантажені, без суми ПДВ.

Для подання до суду про стягнення заборгованості, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу49, необхідно виконати таке: підготувати документи-оригінали для обґрунтування позовних вимог і додати копії таких документів, засвідчених підписом уповноваженої особи: договір і всі додатки до нього, рахунки, платіжні доручення, листування з покупцем із приводу постачання. Оригінали подати до суду в судовому засіданні, копії - покупцю (дебітору).

При поданні позову про звернення стягнення на заставлене майно готують ті ж самі документи, але у позовній заяві зазначають, що просять стягнути суму боргу шляхом звернення про стягнення заставленого майна. У випадку порушення справи про банкрутство кредитор, який ініціює справу про банкрутство, має право звернутися до суду із заявою, якщо: його вимоги є безспірними (вже було рішення суду про стягнення боргу або виконавчий напис нотаріуса); заборгованість є грошовою (товарна форма боргу не розглядається); сума боргу становить не менше 300 мінімальних заробітних плат на момент подання заяви до суду; строк невиконання вимог продавця (кредитора) становить не менше 3 місяців після встановленого для їх погашення строку50.

Виконавчий напис нотаріуса - це розпорядження про стягнення боргу з покупця у грошовому виразі або у вигляді майна, вчинене на оригіналі документа, що підтверджує наявність заборгованості. Виконавчий напис (тобто виконавчий документ) дозволяє стягнути заборгованість спрощеним способом - без розгляду в суді. Виконавчий напис здійснюється за умов: заборгованість має бути безспірною; договори повинні бути нотаріально посвідчені та інші згідно з Переліком 117251.

159.1.2. Збільшення доходів і витрат та нарахування пені у продавця

В окремих випадках, згідно з пп. 159.1.2., для платника податку - продавця (кредитора) необхідно у відповідному податковому періоді зробити зворотні дії - збільшити доходи (або їх частину) й одночасно збільшити витрати - собівартість (або її частину, яка визначається пропорційно сумі заборгованості, включеної у дохід). Такі випадки виникають за умови:

  • незадоволення позову такого продавця;
  • задоволення позову продавця частково;
  • задоволення позову покупця (дебітора) про визнання недійсними вимоги щодо погашення заборгованості (або її частини) за процедурою про оскарження рішення суду;
  • якщо покупець (дебітор), згідно з пп. 159.1.5, самостійно або за процедурою примусового стягнення погасить суму визнаної заборгованості.

Збільшення доходів і відповідної собівартості у таких випадках приводить до збільшення прибутку, який оподатковується.

Нарахування пені.

Продавець-кредитор, який скористався правом згідно з пп. 159.1.1, тобто зменшив доходи на суму сумнівної заборгованості й одночасно відповідну собівартість товарів (робіт, послуг), а потім у наступних податкових періодах за умови пп. 159.1.2 зробив зворотні операції, зобов'язаний сплатити пеню на суму додаткового податкового зобов'язання. Додаткове податкове зобов'язання виникає, якщо події, згідно з пп. 159.1.1 і пп.159.1.2, виникли не в одному податковому періоді і суд не задовольняє позов покупця або задовольняє частково.

Пеня визначається з розрахунку 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення додаткового податкового зобов'язання.

Пеня розраховується за строк із першого дня податкового періоду, наступного за періодом, в якому відбулося зменшення доходу та витрат, і до останнього дня податкового періоду, на який припадає збільшення доходу та витрат.

В абзаці третьому п. 159.2 ст. 159 ПКУ зазначено, що пеню необхідно сплачувати незалежно від того, яке значення буде мати сума податкового зобов’язання за звітний період - позитивне чи негативне.

Сплатити пеню потрібно у строки, які передбачені для погашення основного податкового зобов’язання (тобто протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку щодо подачі декларації з податку на прибуток, в якому відображена сума такої пені).

Пеня не нараховується, якщо:

  • зменшення доходів і витрат, згідно з пп. 159.1.1, та збільшення доходів і витрат, згідно з пп.159.1.2, відбулося в одному податковому періоді;
  • заборгованість списана або розстрочена внаслідок укладення мирової угоди відповідно до законодавства з питань банкрутства52, починаючи з дати укладення такої мирової угоди (п. 159.1.2 п. 159.1 ст. 159 ПКУ);
  • на строк дії мораторію на вимоги кредиторів щодо заборгованості, яка виникла у попередніх календарних періодах згідно з законодавством про банкрутство та уточненнями у Постанові Пленуму Верховного Суду України53;
  • у випадку припинення судом провадження у справі повністю або частково, у зв’язку з погашенням покупцем заборгованості (або її частини) після подання продавцем позову (заяви).

Таблиця 3.25

(схематично, умовно)

Зміни в податкових розрахунках

Дата

У платника податку - продавця

Зміст господарських операцій

Доходи

Витрати

15.01 І квартал (податковий період І кв.)

Товар відвантажено покупцю на суму 18 тис. грн собівартістю 12 тис. грн

15 000 (без ПДВ)1

12 000

25.03

Подано позов до господарського суду з вимогою про стягнення вчасно несплаченої заборгованості

Зменшуємо доходи на суму відвантажених товарів - 15 000

Зменшуємо витрати на суму відповідної собівартості - 12 000

05.04 (податковій період І п/р)

Повне рішення суду про часткове задоволення вимог продавця у сумі 12 тис. грн (10 тис. грн без ПДВ)

Збільшення доходів на суму невизнаної заборгованості (15 тис. - 10 тис. = 5 тис.) + 5 000

Збільшення витрат на суму відповідної собівартості пропорційно доходу (12 : 15x5 = 4) + 4 000

Виникнення додаткового податкового зобов'язання та розрахунок пені. Сума додаткового зобов'язання за ставкою податку на прибуток 19 % (2011 р.) становитиме 1 000x0,19= 190 грн; Сума пені: 190 х 120 % : 365 : 100 х 90 = 56 грн. 22 коп.

159.1.2. Зменшення витрат у платника податку - покупця

Регулювання сумнівної заборгованості в податкових розрахунках покупця (дебітора) здійснюється відповідно до підпункту 159.1.2. статті 159.

Згідно з цією статтею покупець (дебітор) зменшує витрати (або її частину) на вартість заборгованості у таких випадках54:

  • заборгованість покупця визнана судом повністю або частково;
  • згідно з виконавчим написом нотаріуса про стягнення заборгованості з такого покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Строк, коли покупець зменшує витрати, а внаслідок цього збільшує прибуток, який оподатковується, наступає з дня набрання чинності рішення суду про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису. Рішення суду набуває чинності в строк, що визначається відповідно до законодавства і становить 10 днів від повного рішення суду. Виходячи зі статті 111 Господарського процесуального кодексу, кінцевим рішенням є рішення Верховного Суду55.

Важливо звернути увагу на те, що покупець повинен зменшити витрати на суму заборгованості за товари, роботи, послуги постачальнику (продавцю), який навіть не є платником податку на прибуток, але звернувся до суду з позовом, заборгованість покупця визнана судом повністю (або частково) або за поданням такого продавця вчиняється виконавчий напис нотаріуса про стягнення заборгованості.

159.1.4. Умови, коли зміни доходів і витрат у продавця (кредитора) і витрат у покупця (дебітора) не відбуваються

Згідно з пп. 159.1.4 зменшення доходу продавця, яке зазначене в пп. 159.1.1, та зменшення витрат покупця, зазначеного у пп.  159.1.2, не здійснюється щодо заборгованості (її частини), яка погашається покупцем до настання строків, визначених цими підпунктами.

Напевно, це може відбуватися до того, як платник податку - продавець (кредитор) здійснив дії, зазначені в абзацах «а», «б» пп. 159.1.1.

Строки, які стосуються даного підпункту.

Зменшення доходів і витрат продавця можливе в час подачі позову до суду, а зменшення витрат покупця тільки після дня набрання сили щодо рішення суду про задоволення стягнення заборгованості. Згідно зі ст. 69 ГПК України строк розгляду справи у суді становить до 2-х місяців і додатково - 15 днів за клопотанням сторін (у випадку складнощів у справі). Протягом цього часу покупець може погасити заборгованість, що приводить, згідно зі ст. 63 ч. 1 п. 9 ГПК України56, до повернення позову продавця та припинення провадження справи у суді. У такий спосіб змін у податкових розрахунках покупця не відбувається. Якщо дія подання заяви (позову продавця про стягнення заборгованості) і дія погашення заборгованості покупцем відбуваються в одному податковому періоді (наприклад, у першому кварталі), то у податкових розрахунках продавця ніяких змін також не відбувається.

З дня рішення суду про задоволення позову продавця до дня набрання чинності цього рішення, згідно із законодавством, проходить певний проміжок часу (10 днів), протягом якого покупець може погасити заборгованість. У такій ситуації у покупця не відбуваються зміни у податкових розрахунках, а у продавця - ці зміни вже виникли, коли він звернувся до судового чи нотаріального вирішення спору.

Якщо продавець (кредитор) за наявності простроченої заборгованості не звертається до суду, ніяких змін у податкових розрахунках як продавця, так і покупця не відбувається до закінчення строку позовної давності.

159.1.3. Обов'язок платника податку - продавця (кредитора) або покупця (дебітора) про повідомлення зменшення доходів та витрат згідно з підпунктами 159.1.1. та/або 159.1.2

Згідно з підпунктом 159.1.3. платник податку - продавець (кредитор) та покупець (дебітор) зобов'язані надати до органів державної податкової служби разом з декларацією копії договорів купівлі-продажу, накладні на відвантажені товари, акти приймання виконаних робіт (наданих послуг), рішення суду та інші документи, в яких підтверджується наявність заборгованості, яка вчасно не сплачена.

159.1.6. Відображення безнадійної заборгованості у податковому обліку продавця (кредитора) та покупця (дебітора)

Сумнівна заборгованість може перетворитися у безнадійну, якщо, незважаючи на вжиті продавцем заходи (пп.159.1.1 п. 159.1 ст. 159 ПКУ), покупець так і не погасив кредиторську заборгованість. У податкових розрахунках продавця заборгованість, попередньо віднесена на одночасне зменшення доходу та витрат у сумі собівартості згідно з пп. 159.1.1 або відшкодована за рахунок страхового резерву (п. 159.3 цієї статі), не змінює його податкові зобов’язання, якщо сумнівна заборгованість перетворюється на безнадійну з причин банкрутства покупця згідно з пп. 14.1.11 ст. 14 ПКУ.

Діючий Закон про банкрутство57 визначає практику погашення заборгованості і на основі цієї практики може виникнути безнадійна заборгованість у таких випадках:

- якщо платник-продавець, згідно з порядком даного Закону про банкрутство, ініціював справу про провадження банкрутства або вчасно подав за певним порядком позов до суду про стягнення заборгованості, але неможливо погасити цю заборгованість внаслідок недостатності коштів, отриманих від продажу майна покупця на відкритих аукціонах або в інший спосіб (пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ);

  • якщо платник-продавець не встиг подати за певним порядком позов до суду про стягнення заборгованості з покупця (до якого вже застосовуються процедури банкрутства), така заборгованість вважається погашеною58;
  • якщо продавець (кредитор) та покупець (дебітор), до якого застосовуються процедури банкрутства, укладають мирову угоду, яка передбачає списання боргів покупця, при цьому необхідно мати на увазі, що, згідно з Інформаційним листом ВГСУ59 , це стосується кредиторів, які були включені до реєстру вимог кредиторів.

Вищеозначена ситуація з причин банкрутства та ліквідації підприємства (не спричиняє змін у податкових розрахунках покупця (абзац «в», «г» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 та пп.159.1.6 п. 159.1 ст. 159 ПКУ).

У випадку, якщо платник податку - продавець не скористався правом, зазначеним у пп. 159.1.1 п. 159.1 ст. 159 ПКУ, або скористався, але не домігся повернення заборгованості до закінчення терміну позовної давності, після трьох років (1095 днів) він має право, за умови створення резерву сумнівних боргів, включити до витрат суму безнадійної дебіторської заборгованості. У продавця в податкових розрахунках збільшаться витрати, які призведуть до зменшення прибутку, який оподатковується. Напевно, ця можливість компенсувати економічні вигоди продавця повинна бути результатом його роботи щодо стягнення боргу протягом трьох років.

У покупця на суму його безнадійної кредиторської заборгованості збільшаться доходи, а внаслідок цього збільшиться оподаткований прибуток.

159.2. Особливості формування резервів банками та небанківськими фінансовими установами.

159.2.1. Банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії (далі - страховий резерв).

Для цілей цього підпункту під комісією розуміються платежі, що сплачені фінансовій установі за здійснення операцій з кредитами, цінними паперами та іншими активними банківськими операціями.

Страховий резерв формується та списується банком самостійно в розмірі та порядку, передбаченими методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та цінних паперів відповідно до повноважень та включається до складу витрат.

159.2.2. Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення витрат фінансової установи, не може перевищувати:

для банків - 20 відсотків (на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2012 року - 30 відсотків) суми заборгованості за всіма видами операцій, зазначених у підпункті 159.2.1 пункту 159.2 цієї статті, а саме: суми непогашеної основної суми боргу та нарахованих процентів і комісій, а також суми наданих гарантій на останній робочий день звітного податкового періоду;

для небанківських фінансових установ - розміру, що встановлюється відповідними законами про відповідну небанківську фінансову установу, але не більше 10 відсотків суми боргових вимог, а саме: сукупних зобов'язань дебіторів такої небанківської фінансової установи на останній робочий день звітного податкового періоду. До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають під час здійснення операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ. Під терміном "основна діяльність" слід розуміти операції, визначені відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи.

159.2.3. У разі якщо за результатами звітного податкового періоду сукупний розмір страхового резерву, сформованого згідно з підпунктами 159.2.1 і 159.2.2 пункту 159.2 цієї статті, зменшився (крім випадків його зменшення внаслідок відшкодування банком безнадійної заборгованості позичальника в установленому законодавством порядку за рахунок страхового резерву кредитора та зменшення нормативу формування резерву згідно із законодавством), надлишкова сума страхового резерву, яка включена до витрат, спрямовується на збільшення доходу банку за результатами такого звітного періоду.

159.2.4. Порядок і джерела створення та використання резервів (фондів) для страхування вкладів (депозитів) фізичних осіб встановлюються окремим законом.

159.2. Цим пунктом визначаються особливості формування страхових резервів (далі - резерви) банками та небанківськими фінансовими установами під активні операції.

Суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому цією статтею, згідно із статтею 138, відносять до складу витрат банківських установ.

Банк формує резерви (страхові резерви) за кредитами та нарахованими за ними процентами самостійно в розмірі та порядку, установлених Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. N 279.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна».

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов’язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

До початку 2009 р. банки повинні були формувати резерв під валютні кредити в іноземній валюті (у міжнародній практиці формування резервів під кредитну заборгованість у валюті здійснюється у валюті кредиту), однак у квітні 2009 р. під час чергової хвилі нестабільності на валютному ринку Постановою НБУ N 109 було змінено підхід до розрахунку резервів: відтоді резерви під кредитну заборгованість в іноземній валюті банки формують у гривні.

Страхові резерви під операції з цінними паперами банк формує в розмірі та порядку, установлених Положенням про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами, затвердженим Постановою Правління НБУ від 02.02.2007 р. N 31. Вказана редакція Положення затверджена Постановою Національного банку України від 23.07.2008 р. N 211, за якою банки були зобов'язані сформувати резерв під операції з цінними паперами відповідно до цієї постанови до 1 березня 2009 р. (При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт "Профі Вінс" (www.profiwins.com.ua) обов’язкове) До цього оприлюднені котирування та біржові курси використовувалися для розрахунку резерву за цінними паперами, незалежно від того, чи відносяться цінні папери, що обліковуються в портфелі банку на продаж, до біржового реєстру.

Згідно з п. 3.2 зазначеного Положення банк для розрахунку резерву за цінними паперами, що обліковуються в портфелі банку на продаж та внесені до біржового реєстру, має брати справедливу вартість цінного папера, визначену за його котирувальною ціною покупця (ціною bid) за даними оприлюднених котирувань лістингових цінних паперів на фондових біржах за станом на час закриття останнього біржового дня звітного місяця. У разі відсутності таких котирувань на зазначену дату банк має визначати справедливу вартість цінного папера, який внесено до біржового реєстру, за його останнім біржовим курсом, що визначений за результатами біржових торгів, які відбулися протягом останніх п’яти робочих днів звітного місяця.

Комерційні банки в останні роки досить успішно уникали необхідності формувати значні резерви під ризиковані операції з цінними паперами. Частка резервів під знецінення цінних паперів у загальній сумі резервів, що формуються банками за категоріями активів, постійно скорочувалася: з 2,16 % у 2006 р. до 0,88 % у 2008 р. Однак у 2009 р. у результаті суттєвого зменшення ринкової вартості цінних паперів внаслідок глобальної фінансової кризи резерви банків під знецінення інвестиційного портфеля зросли з 0,39 млрд грн до 1,95 млрд грн, тобто вп'ятеро. При цьому частка резервів під знецінення цінних паперів у загальній сумі резервів зросла до 1,72 %. Відсоток сформованих резервів до обсягу цінних паперів у портфелі банків зріс за півріччя з 0,96 % до 4,89 %; для порівняння: в середньому по активах банків, у першу чергу, за рахунок формування резервів під кредитні операції, - з 4,77 % до 12,95 %.

159.2.4. Порядок і джерела створення та використання резервів (фондів) для страхування вкладів (депозитів) фізичних осіб встановлюються Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - ФГВФО).

Суми коштів, внесені до ФГВФО, згідно із статтею 138, відносяться до складу витрат банківських установ.

Учасниками ФГВФО є банки і філії іноземних банків, які включені до Державного реєстру банків, який веде Національний банк України, та мають банківську ліцензію на право здійснення банківської діяльності. Учасники (тимчасові учасники) ФГВФО повинні дотримуватися стандартів ФГВФО, виконувати встановлені Національним банком України економічні нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та виконувати свої зобов'язання перед вкладниками.

Банки та філії іноземних банків сплачують до Фонду:

  • початковий збір;
  • регулярний збір;
  • спеціальний збір.

Банки та філії іноземних банків самостійно нараховують та сплачують збори до ФГВФО. Після переведення до категорії тимчасових учасників ФГВФО банк, філія іноземного банку, вклади фізичних осіб до яких залучені до дня їх переведення до цієї категорії, зобов'язані сплачувати збори до Фонду до повного виконання зобов'язань перед вкладниками щодо виплати їх вкладів та нарахованих відсотків.

Початковий збір перераховується учасником ФГВФО на рахунок ФГВФО протягом 30-ти календарних днів з дня одержання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності.

Розмір початкового збору становить 1 відсоток від зареєстрованого статутного капіталу банку (приписного капіталу філії іноземного банку) на день отримання учасником ФГВФО ліцензії від Національного банку України на здійснення банківської діяльності.

Протягом тижня після отримання від Національного банку України ліцензії на здійснення банківської діяльності учасник Фонду повинен надати ФГВФО документи, які засвідчують обов’язковість і правочинність сплати учасником Фонду початкового збору до ФГВФО.

Такими документами є:

  • засвідчена в нотаріальному порядку копія ліцензії Національного банку України на право здійснення банківської діяльності;
  • розрахунок суми початкового збору.

Розрахунок суми початкового збору подається ФГВФО на паперових носіях і має бути завірений підписами керівника і головного бухгалтера банку, філії іноземного банку та відбитком печатки банку, філії іноземного банку.

Національний банк України зобов’язаний у тижневий строк інформувати ФГВФО про надання банку, філії іноземного банку банківської ліцензії на право здійснення банківської діяльності.

Банки, створені в результаті реорганізації шляхом їх злиття, приєднання або перетворення (у разі сплати початкового збору до ФГВФО банками, які реорганізувалися), звільняються від сплати початкового збору та набувають усіх прав і обов’язків реорганізованих банків щодо участі у ФГВФО.

Регулярний збір нараховується учасником (тимчасовим учасником) ФГВФО двічі на рік у розмірі по 0,25 відсотка від загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за станом на 31 грудня року, що передує поточному, та 30 червня поточного року. Для проведення нарахування регулярного збору за вкладами в іноземній валюті вони перераховуються у національну валюту України за офіційним (обмінним) курсом, установленим Національним банком України, відповідно на 31 грудня року, що передує поточному, та 30 червня поточного року.

У строк до 1 березня та 1 вересня поточного року учасник (тимчасовий учасник) ФГВФО надає ФГВФО розрахунок суми регулярного збору, що підлягає сплаті протягом поточного року. Розрахунок заповнюється у гривнях з копійками і надається в електронному вигляді та на паперових носіях. Розрахунок регулярного збору в паперовому вигляді завіряється підписами керівника і головного бухгалтера банку, філії іноземного банку та відбитком печатки банку, філії іноземного банку. Сплата нарахованих регулярних зборів проводиться банком, філією іноземного банку щокварталу, рівними частками, до 15-го числа місяця, наступного за кварталом.

Спеціальний збір до ФГВФО здійснюється, якщо поточні доходи ФГВФО є недостатніми для виконання ним повним обсягом своїх зобов'язань щодо обслуговування та погашення залучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладникам учасників (тимчасових учасників) ФГВФО. Рішення про встановлення спеціального збору приймає адміністративна рада Фонду за погодженням з Національним банком України.

Внесення спеціального збору учасниками (тимчасовими учасниками) ФГВФО проводиться у строки та згідно з умовами, встановленими адміністративною радою ФГВФО.

При реорганізації учасників (тимчасових учасників) ФГВФО шляхом злиття, приєднання або перетворення правонаступник набуває всі права і обов'язки щодо участі у ФГВФО в обсягах, які мали учасники (тимчасові учасники) ФГВФО, права яких він наслідує. Правонаступник повинен протягом тижня з дня реєстрації відповідних змін Національним банком України письмово повідомити ФГВФО про проведену реорганізацію з посиланням на відповідний документ Національного банку України і подати уточнені розрахунки сум зборів, які підлягають сплаті до ФГВФО.

У разі зміни місцезнаходження або статусу банк, філія іноземного банку письмово повідомляють Фонд про ці зміни у тижневий строк. Контроль за правильністю нарахування та повнотою і своєчасністю сплати учасниками (тимчасовими учасниками) ФГВФО зборів до ФГВФО здійснюється самими учасниками (тимчасовими учасниками) ФГВФО. ФГВФО здійснює контроль за достовірністю наданих йому звітів та повнотою і своєчасністю сплати учасниками (тимчасовими учасниками) ФГВФО зборів на підставі:

  • розрахунків і звітів, що надаються банками, філіями іноземних банків до ФГВФО;
  • даних, отриманих від Національного банку України;
  • матеріалів, отриманих під час перевірок ФГВФО учасників (тимчасових учасників) ФГВФО.

Після закінчення терміну сплати зборів до ФГВФО протягом десяти робочих днів на підставі отриманих від банків, філій іноземних банків звітів проводить звіряння розрахунків зі сплати банками, філіями іноземних банків зборів і вживає таких заходів:

  • у разі несвоєчасної або неповної сплати суми зборів ФГВФО виставляє до банку, філії іноземного банку відповідні вимоги про сплату збору і нараховує пеню;
  • надає Національному банку України інформацію про стан розрахунків банків, філій іноземних банків за зборами до ФГВФО;
  • вживає інших передбачених законодавством заходів щодо стягнення з банків, філій іноземних банків сум несплачених зборів та пені за несвоєчасну сплату зборів.

За несвоєчасне або неповне перерахування початкового, регулярного або спеціального зборів учасники (тимчасові учасники) ФГВФО протягом місяця сплачують пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від розміру не перерахованої суми за кожний день прострочення. У разі невиконання учасником (тимчасовим учасником) ФГВФО вимог частини третьої статті 6 Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» керівники банку, філії іноземного банку підлягають адміністративній відповідальності відповідно до Закону.

159.3. Порядок відшкодування небанківськими фінансовими установами сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву.

159.3.1. Заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду або не вживає інших заходів, передбачених законодавством України, щодо її стягнення до закінчення строків позовної давності, не зменшує доходи кредитора згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту та не може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів.

Основна сума боргу, яка не може бути примусово стягнутою з дебітора внаслідок укладення мирової угоди в межах процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначеної законом, не зменшує доходів кредитора згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту, але може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів, створених згідно з цією статтею.

159.3.2. Заборгованість кредитора, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань по векселю, відшкодовується за рахунок страхового резерву після визнання платника по векселю у встановленому законодавством порядку банкрутом.

Заборгованість кредитора по боргових цінних паперах (крім векселів), що виникла внаслідок невиконання емітентами своїх зобов'язань, відшкодовується за рахунок страхового резерву після визнання емітента банкрутом у порядку, встановленому чинним законодавством.

Заборгованість фінансової установи від володіння акціями та іншими пайовими цінними паперами, емітенти яких визнані банкрутами та за якими скасована державна реєстрація випуску (емісії) таких цінних паперів, відшкодовується за рахунок страхового резерву після оприлюднення рішення про скасування випуску (емісії) цінних паперів відповідними органами за умови, що договори на придбання таких цінних паперів або внески до статутного капіталу було здійснено фінансовою установою до моменту оголошення інформації про скасування реєстрації випуску (емісії).

У разі якщо кредитор у наступних податкових періодах здійснює продаж або відчужує іншим способом за відповідну компенсацію цінні папери, заборгованість за якими була попередньо відшкодована за рахунок страхового резерву, або отримує будь-які суми коштів як компенсацію їх вартості, сума отриманих (нарахованих) доходів включається до складу доходів кредитора за наслідками відповідного податкового періоду, в якому відбувся такий продаж (відчуження).

159.3.3. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому законом порядку, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора після ухвалення судом рішення про визнання дебітора банкрутом. Кошти, отримані кредитором внаслідок завершення ліквідаційної процедури та продажу майна позичальника, включаються до складу доходів кредитора в податковий період їх надходження.

У разі якщо кредитор надає кредит дебітору, проти якого порушено справу про банкрутство, до моменту укладення кредитного договору, та інформація про порушення такої справи була оприлюднена (за винятком випадків надання фінансових кредитів у межах процедури санації дебітора під заставу його корпоративних прав), безнадійна заборгованість за кредитом погашається за рахунок власних коштів кредитора.

При цьому дохід дебітора, оголошеного банкрутом у встановленому законом порядку, не збільшується на суму зазначеної безнадійної заборгованості.

У разі якщо кредитор не може звернутися до суду із заявою про порушення справи про банкрутство у зв’язку з тим, що безсуперечні вимоги такого кредитора до боржника сукупно становлять суму, меншу ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати, така сума вимог включається до складу витрат кредитора.

159.3.4. Заборгованість, забезпечена заставою, погашається в порядку, передбаченому нормами відповідних законів.

Заставодержатель має право відшкодувати за рахунок страхового резерву частину заборгованості, що залишилася непогашеною після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до умов закону та договору (у судовому або позасудовому порядку).

У разі якщо відповідно до законодавства після проведення позасудового звернення стягнення на предмет застави наступні вимоги кредитора до боржника вважаються недійсними або зобов'язання, забезпечене заставою, вважається повністю виконаним, за рахунок страхового резерву відшкодовується частина заборгованості, що перевищує суму коштів (оціночну вартість майна), фактично отриманих кредитором в результаті звернення стягнення на предмет застави.

159.3.5. Безнадійна заборгованість, яка виникла внаслідок неспроможності дебітора погасити заборгованість у зв’язку з дією обставин непереборної сили або стихійного лиха (форс-мажору), відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора за наявності будь-якого з таких документів:

підтвердження Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України;

підтвердження уповноважених органів іншої держави, легалізованих консульськими установами України, у разі настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території такої держави;

рішення Президента України про запровадження надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затвердженого Верховною Радою України, або рішення Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від повені, посухи, пожежі та інших видів стихійного лиха, у тому числі рішення щодо визнання окремих місцевостей потерпілими від несприятливих погодних умов, які потягли за собою втрату врожаю сільськогосподарських культур в обсягах, що перевищують 30 відсотків середнього врожаю за попередні п'ять календарних років.

При цьому дохід дебітора не збільшується на суму заборгованості, що виникла внаслідок його неспроможності погасити таку заборгованість у зв’язку з дією обставин непереборної сили або стихійного лиха (форс-мажору), протягом усього строку дії таких форс-мажорних обставин.

159.3.6. Прострочена заборгованість підприємств, установ та організацій, на майно яких не може бути звернено стягнення, або тих, що не підлягають приватизації згідно із законом, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора в разі, якщо протягом 30 календарних днів з моменту виникнення прострочення зазначена заборгованість не компенсована в будь-який інший спосіб.

При цьому кредитор у строки, передбачені законом, зобов'язаний звернутися до суду з позовом щодо відшкодування збитків, отриманих у зв’язку з таким кредитуванням. У разі якщо кредитор не звертається до суду протягом визначених законом строків або в разі, якщо суд відмовляє в позові або залишає позовну заяву без розгляду, кредитор зобов'язаний збільшити доходи на суму безнадійної заборгованості у відповідний податковий період.

159.3.7. Прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також судом визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора після отримання свідоцтва про смерть або після ухвалення рішення суду про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми або померлими за умови, що таке рішення було прийнято після дня укладення кредитної угоди.

Після відшкодування простроченої заборгованості відповідно до цього підпункту кредитор має право здійснити юридичні заходи щодо стягнення безнадійної заборгованості зі спадку такої фізичної особи в межах та в порядку, визначених законодавством.

159.3.8. Прострочена заборгованість за договорами, визнаними судом повністю або частково недійсними з вини дебітора, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора в разі, якщо дебітор не погашає заборгованість за зазначеними договорами протягом 30 календарних днів із дня ухвалення рішення суду про визнання їх повністю або частково недійсними.

При цьому дохід дебітора збільшується на суму такої заборгованості в податковий період, на який припадає рішення суду щодо визнання договорів повністю або частково недійсними з вини дебітора.

159.3.9. Прострочена заборгованість за договорами або їх частинами, визнаними судом недійсними з вини кредитора або з вини обох сторін, погашається за рахунок повернення дебітором суми кредиторської заборгованості, а в разі її неповернення протягом 30 календарних днів - з прибутку, який залишається в розпорядженні кредитора після оподаткування.

При цьому дохід дебітора збільшується на суму такої заборгованості в податковий період, на який припадає рішення суду щодо визнання договорів або їх частин недійсними з вини обох сторін.

159.3.10. Прострочена заборгованість фізичних осіб, яких оголошено в розшук у порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора в разі, якщо протягом 180 календарних днів із дня оголошення розшуку місце перебування такої фізичної особи не встановлено.

159.3.11. Прострочена заборгованість юридичних осіб, керівників яких оголошено в розшук у порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора в разі, якщо протягом 180 календарних днів із дня оголошення розшуку місце перебування цих осіб не встановлено.

159.3.12. У разі якщо всі заходи щодо стягнення безнадійної заборгованості згідно з порядком, визначеним пунктом 159.3 цієї статті, не дали позитивного результату, небанківські фінансові установи відносять таку заборгованість на витрати в частині, що не відшкодована за рахунок страхового резерву, створеного відповідно до цього розділу.

159.3.1. Відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) статті 625. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання:

  1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
  2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або Законом60. Тому, якщо строки позовної давності не закінчились щодо заборгованості і кредитор ще має право звернутись до суду щодо примусового стягнення відповідної заборгованості, сума боргу кредитором не може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів, адже фактично дебітор, керуючись вищезазначеною статтею ЦКУ, зобов'язаний сплатити суму боргу.

Якщо дебітор та кредитор уклали мирову угоду, в даному випадку кредитор має право відшкодувати суму боргу за рахунок страхових резервів, не зменшуючи суму доходів. Термін «мирова угода» потрібно розуміти як домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов’язання за угодою. Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до ст. 1 та 35 Закону України від 14.05.1992 р. N 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»61 - ст. 35.

159.3.2. Протест векселів про неоплату вчиняється нотаріусами за місцем знаходження платника або за місцем платежу (доміцильовані векселі, тобто векселі, які підлягають оплаті у третьої особи).

Векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.

У день прийняття векселя до протесту нотаріус пред’являє платнику або доміциліанту (особі, яка оплачує доміцильований вексель) вимогу про оплату (або акцепт) векселя, у якій зазначає про надходження заяви про протест векселя з усіма його реквізитами та пропозицією сплатити чи акцептувати вексель у певний строк або повідомити про оплату чи акцепт векселя.

Якщо платник (доміциліант) оплатить вексель, нотаріус, не вчиняючи протесту, повертає вексель платнику з написом на самому векселі про одержання векселедержателем платежу та інших сум за встановленою формою62.

Порушення справи у суді про банкрутство визначено у Законі України від 14.05.1992 р. N 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» стаття 6. Підвідомчість, підсудність, право та підстава порушення справи про банкрутство.

  1. Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.
  2. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.
  3. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом63.

159.3.3. Визнання банкрутом та ліквідаційна процедура позичальника визначається у Законі України від 14.05.1992 р. N 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розділ ІІІ, де зазначається:

  • постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
  • наслідки визнання боржника банкрутом;
  • функції господарського суду у ліквідаційній процедурі;
  • ліквідаційна маса;
  • оцінка майна банкрута;
  • продаж майна банкрута;
  • черговість задоволення вимог кредиторів;
  • та інше.

159.3.4. Погашення заборгованості, яка забезпечена заставою, регулюється Законом України від 02.10.1992 р. N 2654-ХІІ «Про заставу», де в статті 1 описується поняття застави, а саме: застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено Законом.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, Закону або рішення суду.

Стаття 20 вищезазначеного Закону регулює звернення стягнення на заставлене майно.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено Законом чи договором.

У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно, незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою.

При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов’язання застава зберігається в початковому обсязі.

Якщо предмет одного договору застави становить дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що становлять предмет застави.

До третьої особи, яка задовольнила повним обсягом вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене Законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п’ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду.

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку.

А процедура задоволення вимог заставодержателя в разі недостатньої суми, вирученої від реалізації предмета застави, надається у статті 24.

У випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено Законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України64.

159.3.7. Прострочена заборгованість померлих фізичних осіб відноситься до безнадійної, незалежно від того, яким документом підтверджено факт смерті фізичних осіб: свідоцтвом про реєстрацію смерті чи рішенням суду про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми або померлими.

Юридичні заходи щодо стягнення заборгованості зі спадку визначається Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року N 435-ІV, статями 1218, 1281, 1282.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

159.3.8. Прострочена заборгованість з вини дебітора - це прострочена дебіторська заборгованість, що виникає на 30-й день після закінчення терміну обов’язкового платежу згідно з укладеними договорами, або якщо дата платежу не визначена після виписування рахунку на оплату65.

Кредитор має право відшкодувати кошти зі страхового резерву, що не були повернуті згідно з договором, а договір був визнаний у судовому порядку недійсним з вини дебітора.

159.3.9. Прострочена заборгованість за договором, визнаним недійсним з вини кредитора чи обох сторін, в судовому порядку погашається у такий спосіб:

  • дебітор у 30-ти денний термін повертає суму заборгованості;
  • прострочена заборгованість повертається з прибутку кредитора (це одна із винних сторін у визнанні договору недійсними).

159.3.10 - 159.3.11. Оголошення у розшук фізичних осіб (обвинуваченого) згідно зі ст. 138 розділу другого Кримінально-процесуального кодексу України від 28.12.1960 N 1001-05 відбувається, коли місцеперебування особи, щодо якої винесена постанова про притягнення її в справі як обвинуваченого, не встановлене, слідчий оголошує її розшук. За наявності підстав, передбачених у статті 155 цього Кодексу, слідчий може обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Розшук може бути оголошений як під час досудового слідства, так і одночасно з його зупиненням.

159.4. Порядок відшкодування банками сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву.

159.4.1. За рахунок створеного страхового резерву банк відшкодовує заборгованість, яка визначена безнадійною відповідно до методики, встановленої Національним банком України. Порядок відшкодування безнадійної заборгованості за рахунок страхових резервів для банків встановлюється Національним банком України за погодженням із Міністерством фінансів України.

Безнадійна заборгованість - заборгованість, яка характеризується будь-якою з наведених нижче ознак:

1) заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;

2) прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;

3) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна:

  • фізичної особи, на яку відповідно до Закону може бути спрямовано стягнення;
  • фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому Законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності);

4) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

5) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Списання банками безнадійної заборгованості здійснюється відповідно до Порядку формування банками резервів за кредитами і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 13.09.2010 р. N 424 «Про затвердження Порядку формування банками резервів за кредитами і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.10.2010 р. за N 998/18293.

Банки мають право списувати згідно з цим Порядком заборгованість за кредитами (включаючи нараховані за ними проценти), яка до дати набрання чинності цією Постановою віднесена до категорії «безнадійна» відповідно до глави 6 Постанови Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. N 279 «Про затвердження положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями   банків»,   зареєстрованої   в   Міністерстві   юстиції   України 03.08.2008 р. за N 474/4695.

Заборгованість за кредитами (включаючи нараховані за ними проценти), яка віднесена до категорії «безнадійна» після дати набрання чинності зазначеною постановою, списується банком згідно з Порядком за умови її відповідності хоча б одній з ознак безнадійної заборгованості, визначених податковим законодавством.

Банк відображає в бухгалтерському обліку формування резервів за кредитами та нарахованими за ними процентами відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 27.12.2007 N 481 «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 22.01.2008 р. за N 48/14739.

Рішення про списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами приймається правлінням банку.

Банк має право самостійно списати (відшкодувати) за рахунок резервів безнадійну заборгованість за кредитами позичальників - юридичних осіб, фінансова діяльність яких визначена як незадовільна, та позичальників - фізичних осіб, фінансовий стан яких визначено як нестабільний або незадовільний, за якою платежі за основним боргом та/або нарахованими доходами прострочені понад 90 днів та яка обліковується за окремими аналітичними рахунками з обліку безнадійної заборгованості (далі - безнадійна заборгованість).

У разі списання безнадійної заборгованості за кредитами банк одночасно списує нараховані проценти за цими кредитами за рахунок сформованих резервів.

Безнадійна заборгованість за кредитами, що надані пов’язаним з банком особам (які визначаються відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України), включаючи нараховані за ними проценти, підлягає списанню за рахунок сформованих резервів тільки за умови її відповідності хоча б одній з ознак безнадійної заборгованості, визначених податковим законодавством.

Списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами не є підставою для припинення вимог банку до позичальника. Банк у період відповідно до законодавства України продовжує роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Відшкодування за рахунок страхового резерву безнадійної заборгованості банку можливе після прийняття рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку та рішення суду про підтвердження відповідності застосування процедури ліквідації банку вимогам Закону України „Про банки і банківську діяльність".

159.5. Додаткові положення.

159.5.1. У разі якщо дебітор повністю або частково погашає безнадійну заборгованість, попередньо віднесену кредитором на зменшення доходів або відшкодовану за рахунок страхового резерву, кредитор збільшує дохід на суму компенсації, отриманої від дебітора, у податковий період, протягом якого відбулося повернення зазначеної заборгованості або її частини.

159.5.2. У разі якщо за висновком відповідного уповноваженого органу, визначеного підпунктом 159.3.5 пункту 159.3 цієї статті, обставини непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору) мають тимчасовий характер і не впливають на спроможність дебітора сплатити заборгованість після їх закінчення, кредитор може надати претензію дебітору стосовно сплати зазначеної заборгованості. Якщо дебітор не погасив зазначену заборгованість або кредитор не звернувся з позовом до суду стосовно стягнення такої заборгованості протягом строків, визначених законом, доходи кредитора і дебітора збільшуються на суму зазначеної заборгованості.

159.5.3. У разі якщо фізична особа - дебітор, судом визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, з'являється, кредитор зобов'язаний здійснити відповідні заходи щодо стягнення заборгованості з такої особи. У разі, якщо така фізична особа сплачує заборгованість, що була попередньо віднесена кредитором на зменшення доходів або відшкодована за рахунок страхового резерву, кредитор збільшує дохід на суму коштів, отриманих від дебітора в податковий період, протягом якого відбулося повернення зазначеної заборгованості.

159.5.4. У разі якщо відповідно до закону рішення про визнання договорів недійсними з вини дебітора скасоване, а кредитор не оскаржує таке рішення у строки, передбачені законом, кредитор збільшує дохід на суму заборгованості, попередньо віднесену на зменшення доходу або відшкодовану за рахунок страхового резерву в податковий період, протягом якого закінчився строк для подання такої скарги.

159.5.5. У разі якщо фізична особа, стосовно якої органами досудового слідства оголошено розшук, розшукана і сплачує заборгованість, яка була попередньо включена кредитором на зменшення доходу або відшкодована за рахунок страхового резерву, кредитор збільшує дохід на суму компенсації заборгованості, отриманої від дебітора, у податковий період, протягом якого відбулося повернення зазначеної заборгованості (її частини).

159.5.6. У разі якщо юридичні або фізичні особи, визнані винними в заподіянні шкоди згідно з положеннями Цивільного кодексу України, сплачують заборгованість фізичної особи, що віднесена кредитором на зменшення доходу або відшкодована за рахунок страхового резерву, кредитор збільшує дохід на суму коштів, отриманих у погашення заборгованості дебітора, у податковий період, протягом якого відбулося повернення зазначеної заборгованості (її частини).

Пунктом 159.5 регламентуються особливості змін у страхових резервах кредиторів.

Заборгованість кредитора, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань по векселю, відшкодовується за рахунок страхового резерву після визнання платника по векселю у встановленому законодавством порядку банкрутом.

Заборгованість кредитора по боргових цінних паперах (крім векселів), що виникла внаслідок невиконання емітентами своїх зобов'язань, відшкодовується за рахунок страхового резерву після визнання емітента банкрутом у порядку, встановленому чинним законодавством.

Заборгованість фінансової установи від володіння акціями та іншими пайовими цінними паперами, емітенти яких визнані банкрутами та за якими скасована державна реєстрація випуску (емісії) таких цінних паперів, відшкодовується за рахунок страхового резерву після оприлюднення рішення про скасування випуску (емісії) цінних паперів відповідними органами за умови, що договори на придбання таких цінних паперів або внески до статутного капіталу було здійснено фінансовою установою до моменту оголошення інформації про скасування реєстрації випуску (емісії).

Якщо кредитор у наступних податкових періодах здійснює продаж або відчужує іншим способом за відповідну компенсацію цінні папери, заборгованість за якими була попередньо відшкодована за рахунок страхового резерву, або отримує будь-які суми коштів як компенсацію їх вартості, сума отриманих (нарахованих) доходів включається до складу валових доходів кредитора за наслідками відповідного податкового періоду, у якому відбувся такий продаж (відчуження).

Заборгованість, забезпечена заставою (у тому числі іпотекою), погашається у порядку, передбаченому нормами відповідних законів.

Заставодержатель має право відшкодувати за рахунок страхового резерву частину заборгованості, що залишилася непогашеною після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до умов Закону та договору. Якщо, відповідно, до законодавства заборгованість особи вважається повністю погашеною після проведення позасудового звернення стягнення на предмет застави, незалежно від суми коштів (вартості майна), що надійшла кредитору, за рахунок страхового резерву відшкодовується частина заборгованості, що перевищує суму коштів (оціночну вартість майна), фактично отриманих кредитором.

Прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора після отримання свідоцтва про смерть або після винесення рішення суду про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми або померлими за умови, що таке рішення було прийнято після дня укладення кредитної угоди. Після відшкодування простроченої заборгованості кредитор має право здійснити юридичні заходи щодо достягнення безнадійної заборгованості із спадку такої фізичної особи у межах та в порядку, визначених законодавством.

Для визначення доходів або витрат платника податку від збільшення (зменшення) страхових резервів, починаючи з податкового періоду, у якому набирає чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи (із змінами та доповненнями), на 1 січня 2009 року розраховується сума страхових резервів, сформованих відповідно до пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи (із змінами та доповненнями) в редакції, викладеній у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи».

При цьому коригування суми валових витрат (доходів) у зв’язку із створенням та використанням страхових резервів, сформованих до 1 січня 2009 року, не здійснюється.

Тимчасово, на період з 1 січня 2009 року до 1 січня 2011 року (включно), для банків-резидентів датою збільшення валових доходів від здійснення кредитних операцій є дата отримання таких доходів.

Доходи від кредитних операцій банків, нараховані за період з 1 січня 2009 року до 31 грудня 2010 року (включно), але не отримані станом на 1 січня 2011 року, включаються до складу валового доходу банку на дату їх фактичного отримання.

Стаття 160. Особливості оподаткування нерезидентів

160.1. Будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються:

а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом;

б) дивіденди, які сплачуються резидентом;

в) роялті;

г) фрахт та доходи від інжинірингу;

ґ) лізингова/орендна плата, що сплачується резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди;

д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;

е) прибуток від здійснення операцій із торгівлі цінними паперами, деривативами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм цього розділу;

є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;

ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України;

з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;

и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;

і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення державної грошової лотереї);

ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів;

й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

160.2. Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.6 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

160.3. Прибутки нерезидентів, отримані у вигляді доходів від безпроцентних (дисконтних) облігацій чи казначейських зобов'язань, оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 цього розділу, у такому порядку:

базою оподаткування є прибуток, який розраховується як різниця між номінальною вартістю безпроцентних (дисконтних) цінних паперів, сплаченою або нарахованою їх емітентом, та ціною їх придбання на первинному чи вторинному фондовому ринку;

з метою здійснення податкового контролю придбання або продаж зазначених у цьому підпункті цінних паперів може здійснюватися від імені та за рахунок нерезидента виключно його постійним представництвом або резидентом, який працює від імені, за рахунок та за дорученням такого нерезидента;

зазначені резидент або постійне представництво нерезидента несуть відповідальність за повне та своєчасне нарахування та внесення до бюджету податків, утриманих під час виплати нерезиденту доходів від володіння процентними або безпроцентними (дисконтними) цінними паперами. Центральний орган державної податкової служби встановлює порядок надання резидентами або постійними представництвами нерезидента розрахунку податкових зобов'язань нерезидентів та звітів про утримання та внесення до відповідного бюджету податків, встановлених цим пунктом.

Резиденти, які працюють від імені, за рахунок та за дорученням нерезидента на ринку процентних або безпроцентних (дисконтних) облігацій чи казначейських зобов'язань, самостійно подають органу державної податкової служби за місцем свого розташування звіт про утримання та внесення до відповідного бюджету податків, встановлених цим пунктом.

160.4. Не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами у вигляді процентів або доходу (дисконту) на державні цінні папери або облігації місцевих позик, або боргові цінні папери, виконання зобов'язань за якими забезпечено державними або місцевими гарантіями, продані або розміщені нерезидентам за межами території України через уповноважених агентів - нерезидентів, або процентів, сплачених нерезидентам за отримані державою або до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету позики (кредити або зовнішні запозичення), які відображаються в Державному бюджеті України або місцевих бюджетах чи кошторисі Національного банку України, або за кредити (позики), які отримані суб'єктами господарювання та виконання яких забезпечено державними або місцевими гарантіями.

160.5. Сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів.

При цьому:

базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту;

особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, є він платником цього податку чи ні, а також є він суб'єктом спрощеного оподаткування чи ні.

160.6. Страховики або інші резиденти, які здійснюють страхові платежі (страхові внески, страхові премії) та страхові виплати (страхові відшкодування) у межах договорів страхування або перестрахування ризиків, у тому числі страхування життя на користь нерезидентів, зобов'язані оподатковувати суми, що перераховуються, таким чином:

у межах договорів із обов'язкових видів страхування, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь фізичних осіб - нерезидентів, а також за договорами страхування у межах системи міжнародних договорів "Зелена карта" - за ставкою 0 відсотків;

у межах договорів страхування ризиків за межами України, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь нерезидентів, крім ризиків, зазначених в абзаці другому цього пункту, - за ставкою 4 відсотки суми, що перераховується, за власний рахунок страховика у момент здійснення перерахування такої суми;

під час укладання договорів страхування або перестрахування ризику безпосередньо із страховиками та перестраховиками - нерезидентами, рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких відповідає вимогам, установленим спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (у тому числі через або за посередництвом перестрахових брокерів, які в порядку, визначеному таким уповноваженим органом, підтверджують, що перестрахування здійснено в перестраховика, рейтинг фінансової надійності (стійкості) якого відповідає вимогам, установленим зазначеним уповноваженим органом), а також під час укладання договорів перестрахування з обов'язкового страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, - за ставкою 0 відсотків;

в інших випадках, ніж зазначені в абзацах другому - четвертому цього пункту, - за ставкою 12 відсотків суми таких виплат за власний рахунок у момент здійснення перерахування таких виплат.

160.7. Резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами про такого резидента, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок.

160.8. Суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі якщо нерезидент провадить свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з органом державної податкової служби за місцезнаходженням постійного представництва.

У разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається органом державної податкової служби як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

160.9. Резиденти, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь нерезидента (в тому числі укладення договорів з іншими резидентами від імені і на користь нерезидента), утримують і перераховують до відповідного бюджету податок із доходу, отриманого таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що проводять діяльність на території України через постійне представництво. При цьому такі резиденти не підлягають додатковій реєстрації в органах державної податкової служби як платники податку.

160.1. Ст. 160 передбачає особливий порядок і ставки оподаткування нерезидентів. В основу ідентифікації та поділу оподаткування нерезидентів на однотипні групи, у контексті яких визначено особливі ставки та порядок сплати податку на прибуток, покладено види діяльності, від яких нерезиденти можуть отримати доходи із джерелом їх походження в Україні.

Пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПКУ розкриває сутність терміна «нерезиденти», під яким розуміють:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані), відповідно до законодавства України, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України. Поряд з цим пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ пояснює поняття «резиденти». Під ним розуміють:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізичні особи-резидент - особи, які є громадянами України, іноземці, які одержали посвідку на постійне проживання в Україні (на строк дії такої посвідки), іноземці, щодо яких роботодавцем отримано дозвіл на використання праці іноземця в Україні (на строк дії такого дозволу), а також іноземці, які перебувають в Україні не менше 183 днів протягом періоду або періодів поточного та/або попереднього календарних років (включаючи день приїзду та від'їзду), для яких порядок підтвердження статусу резидента визначається Кабінетом Міністрів України.

П. 160.1 ст. 160 ПКУ визначає, що порядок і ставки оподаткування доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, встановлюються ст. 160.

Враховуючи, що на практиці доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, можуть бути різними. У п. 160.1. визначається, які саме доходи слід розуміти під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, що оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними ст. 160.

У п. 160.1. перелічено 13 основних варіантів доходів, які можуть отримуватися нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, та узагальнено всі інші види доходів в останньому абзаці п 160.1. ст. 160, де також визначено, що доходи у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення, не відносяться до доходів, яким визначено ст. 160 особливі ставки та порядок оподаткування і оподатковуються за ставками, зазначеними у ст. 151 ПКУ.

Відповідно до абзацу «а» п. 160.1. ст. 160 ПКУ проценти та дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, є доходом, отриманим нерезидентом із джерелом його походження з України. При виплаті такого доходу утримується податок за ставкою 15 відсотків від суми виплат та за її рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Під постійним представництвом, відповідно до пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, розуміють постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

З метою оподаткування термін „постійне представництво" включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об'єкт чи пов'язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов'язана з таким майданчиком, об’єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (у рамках одного проекту або проекту, що пов’язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більше, ніж 6 місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов'язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу).

Постійним представництвом не є використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Відповідно до пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 ПКУ під процентами розуміють дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений строк коштів або майна.

До процентів включаються:

а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

б) платіж за використання коштів, залучених у депозит;

в) платіж за придбання товарів у розстрочку;

г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу).

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов’язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу.

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.

Відповідно до п. 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабміну від 06.05.01 р. N 470 (далі - Порядок), підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це не передбачено міжнародним договором. Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 до Порядку або згідно із законодавством такої країни.

Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов’язково містити таку інформацію:

повну назву або прізвище нерезидента; підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі; назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження; дату видачі. Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана. У разі неподання нерезидентом довідки, відповідно до п. 4 Порядку, доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Відповідно до абзацу «б» п. 160.1 ст. 160 ПКУ дивіденди, які сплачуються резидентом, є доходом, отриманим нерезидентом із джерелом його походження з України. При виплаті такого доходу утримується податок за ставкою 15 відсотків від суми виплат та за її рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Відповідними положеннями переважної більшості чинних міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, укладених Україною з країнами, резидентами яких є одержувачі пасивних доходів, передбачено право оподатковувати такі доходи кожною з держав, які є сторонами міжнародного договору, - країною, що є джерелом доходів, і країною, резидентом якої є особа, яка одержує такі доходи. Слід звернути увагу на те, що вказані положення міжнародних договорів не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, у якій саме з двох договірних держав буде здійснюватися оподаткування доходу у вигляді дивідендів. Разом з тим, право країни, у якій виникають пасивні доходи, обмежується ставками, що передбачені міжнародним договором.

Відповідно до абзаців «в» та «г» п. 160.1 ст. 160 роялті, фрахт та доходи від інжинірингу є доходами, отриманими нерезидентом із джерелом його походження з України. Підпунктами 14.1.225, 14.1.260 та 14.1.85 даного Кодексу визначено сутність понять роялті, фрахт, інжиніринг.

Так, під роялті треба розуміти будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Під фрахтом варто розуміти винагороду (компенсацію), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язкове згідно із законодавством України;

Під інжинірингом розуміють надання послуг (виконання робіт) із складення технічних завдань, проектних пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання передпроектних, проектних, інженерно-вишукувальних, інженерно-розвідувальних робіт (послуг) з будівництва об'єктів, розроблення технічної документації, проектування та конструкторського опрацювання об'єктів техніки і технології, надання консультації та авторського нагляду під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також надання консультацій економічного, фінансового або іншого характеру у складі таких послуг (робіт).

Варто задзначити, що враховуючи те, що Законом від 17.05.01 р. N 2408-III «Про стандартизацію» технічні умови визначено як документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги, необхідно процес надання послуг з розробки технічних умов в цілях оподаткування вважати інжинірингом.

160.2. Даний пункт визначає розмір ставки (15 %), за якою оподатковуються доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, зазначені у п. 160.1, за виключенням доходів, які зазначені у п. 160.3- 160.6 Разом з тим, у п. 160.2 визначено, що ставка 15 % використовується за умови, якщо інше не передбачено положенням міжнародних договорів України із країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. (При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт "Профі Вінс" (www.profiwins.com.ua) обов’язкове) Якщо ж положенням міжнародних договорів України із країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності, передбачено ставку, яка відмінна від 15 %, то для розрахунку податку потрібно використовувати ставку, визначену положенням таких міжнародних договорів України.

Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження із України, відповідно до міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування, затверджений Постановою Кабміну від 06.05.2001 р. N 470.

160.3. Даний пункт визначає ставку і порядок оподаткування прибутку нерезидентів, отриманих у вигляді доходів від безпроцентних (дисконтних) облігацій чи казначейських зобов'язань. Так, прибуток нерезидента, отриманий у вигляді доходів від безпроцентних (дисконтних) облігацій чи казначейських зобов'язань, оподатковується за ставкою, визначеною п. 151.1 ст.151. При цьому базою оподаткування є прибуток, який розраховується як різниця між номінальною вартістю безпроцентних (дисконтних) цінних паперів, сплаченою або нарахованою їх емітентом, та ціною їх придбання на первинному чи вторинному фондовому ринку. Здійснювати операції купівлі-продажу зазначених у п. 160.3 цінних паперів від імені та за рахунок нерезидента має право виключно його постійне представництво або резидент, який працює від імені, за рахунок та за дорученням такого нерезидента. В інших випадках такі операції не будуть включатися до алгоритму розрахунку бази оподаткування даного нерезидента.

Постійне представництво або резидент, який працює від імені, за рахунок та за дорученням такого нерезидента, несуть відповідальність за повноту нарахування та своєчасність сплати податку до бюджету України. Саме на постійне представництво або резидента, який працює від імені, за рахунок та за дорученням такого нерезидента, покладено обов'язок подання розрахунку податкових зобов’язань та звітів про утримання і внесення до відповідного бюджету податків. Порядок надання розрахунку податкових зобов'язань нерезидентів та звітів про утримання та внесення до відповідного бюджету податків встановлюється центральним органом державної податкової служби України.

Резидент, який працює від імені, за рахунок та за дорученням такого нерезидента, зобов’язаний самостійно складати та подавати до органу державної податкової служби за місцем свого розташування звіти про утримання та внесення до відповідного бюджету податків.

160.4. Даний пункт визначає доходи, отримані нерезидентами, які не підлягають оподаткуванню. Варто звернути увагу на те, що не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами у вигляді процентів або доходу (дисконту) як на державні цінні папери, так і на облігації місцевих позик, або боргові цінні папери, виконання зобов’язань за якими забезпечено державними або місцевими гарантіями, продані або розміщені нерезидентам за межами території України через уповноважених агентів-нерезидентів, або процентів, сплачених нерезидентам за отримані державою або до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету позики (кредити або зовнішні запозичення), які відображаються в Державному бюджеті України або місцевих бюджетах чи кошторисі Національного банку України, або за кредити (позики), які отримані суб’єктами господарювання та виконання яких забезпечено державними або місцевими гарантіями.

160.5. Даний пункт визначає, що сума фрахту, яка сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. За базу оподаткування п. 160.5 передбачає базову ставку такого фрахту. При цьому стягувати податок та вносити його до бюджету повинен резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, є він платником цього податку чи ні, а також - є він суб’єктом спрощеного оподаткування чи ні.

Під терміном «базова ставка фрахту» розуміється сума фрахту, включаючи витрати з навантаження, розвантаження, перевантаження та складування (схову) товарів, зменшена на суму витрати за рейс судна або іншого транспортного засобу, сплачуваних (відшкодовуваних) фрахтувальником згідно з укладеним договором фрахтування.

160.6. Даний пункт визначає особливості оподаткування страховиків, або інших резидентів, які здійснюють страхові платежі (страхові внески, страхові премії) та страхові виплати (страхові відшкодування) у межах договорів страхування або перестрахування ризиків, у тому числі страхування життя на користь нерезидентів. Відповідно до п. 160.6 визначено три можливі ставки оподаткування - 0 %, 4 %, 12 %. Так, за ставкою 0 % оподатковуються суми, що перераховуються у межах договорів із обов’язкових видів страхування, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь фізичних осіб-нерезидентів, а також за договорами страхування у межах системи міжнародних договорів „Зелена карта"; під час укладання договорів страхування або перестрахування ризику безпосередньо із страховиками та перестраховиками-нерезидентами, рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких відповідає вимогам, установленим спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (у тому числі через або за посередництвом перестрахових брокерів, які в порядку, визначеному таким уповноваженим органом, підтверджують, що перестрахування здійснено в перестраховика, рейтинг фінансової надійності (стійкості) якого відповідає вимогам, установленим зазначеним уповноваженим органом), а також під час укладання договорів перестрахування з обов'язкового страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту. За ставкою 4 % оподатковуються суми, що перераховуються у межах договорів страхування ризиків за межами України, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь нерезидентів, крім ризиків, зазначених в абзаці другому п. 160.6. За ставкою 12 % оподатковуються суми, що перераховуються в усіх інших випадках, ніж зазначені в абзацах другому-четвертому п. 160.6. При цьому суми, які оподатковуються за ставками 4 та 12 %, виплачуються за власний рахунок у момент здійснення перерахування таких виплат.

У січні 1998 року Україна приєдналася до міжнародної системи автотранспортного страхування, яке відоме під назвою «Зелена карта» і функціонує з 1953 року. «Зелена карта» - це система обов'язкового страхування відповідальності власників автомобілів за кордоном, до якої, крім України, входять усі країни ЄС, Марокко, Туніс, Іран, Ірак, Ізраїль, Турція, а також частково Білорусія і Молдова. Основним завданням цієї системи є захист потерпілих у ДТП за участі автовласників-нерезидентів країни. У цілому «Зелена карта» - це поліс, створений відповідно до Закону про обов’язкове страхування власників транспортних засобів, без якого водій не має права керувати автомобілем на території країн-учасниць даної системи.

Вимоги до рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестрахувальників-нерезидентів затверджено Постановою Кабміну від 15.10.2003 р. N 1640.

В абзаці першому п. 160.6 ст. 160 ПКУ вказано, що особами, які зобов’язані оподатковувати доходи нерезидентів, є страховики, а також інші резиденти. Іншими резидентами, які можуть здійснювати виплати у межах договорів страхування, є страхувальники.

При укладенні договорів страхування або перестрахування ризику безпосередньо із страховиками та перестраховиками-нерезидентами (за винятком укладення договорів із перестрахування через або за посередництвом страхових брокерів), рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких відповідає вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг оподаткування, відбувається за ставкою 0 відсотків.

Договори страхування із страховиками-нерезидентами можуть укласти резиденти, які є іншою стороною даного договору, тобто страхувальниками. Головними виплатами, які здійснює страхувальник по договору страхування страховику, є страхові платежі та страхові премії.

Ст. 9 Закону від 07.03.1997 р. N 85/96-ВР «Про страхування» дає визначення понять «страхова виплата» та «страховий платіж». Так, під «страховою виплатою» розуміється грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Під «страховим платежем» (страховим внеском, страховою премією) розуміють плату за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

160.7. Даний пункт визначає, що резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами про такого резидента, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок.

160.8. Якщо нерезидент проводить свою діяльність на території України через постійне представництво, то прибуток, який ним отримується, оподатковується в загальному порядку. За таких умов постійне представництво прирівнюється у своєму статусі до платника податків, який здійснює діяльність відокремлено та незалежно від нерезидента.

Якщо нерезидент провадить свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, він повинен суму прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначати на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з органом державної податкової служби за місцезнаходженням постійного представництва.

За неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається органом державної податкової служби як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

160.9. Резиденти, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь нерезидента (у тому числі укладення договорів з іншими резидентами від імені і на користь нерезидента), зобов'язані утримувати та перераховувати до відповідного бюджету податок із доходу, отриманого таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що проводять діяльність на території України через постійне представництво і разом з тим не підлягають додатковій реєстрації в органах державної податкової служби як платники податку.

Під агентськими, довірчими та комісійними послугами розуміються послуги з продажу чи придбання товарів (робіт, послуг), які здійснюються резидентами за рахунок і на користь нерезидентів.

Стаття 161. Спеціальні правила

161.1. У разі укладення договорів із нерезидентами не дозволяється включення до них податкових застережень, згідно з якими підприємства, що виплачують доходи, беруть на себе зобов'язання щодо сплати податків на доходи нерезидентів.

161.2. У разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх витрат у сумі, що становить 85 відсотків вартості цих товарів (робіт, послуг).

Правило, визначене цим пунктом, починає застосовуватися з календарного кварталу, що настає за кварталом, на який припадає офіційне опублікування переліку офшорних зон, встановленого Кабінетом Міністрів України.

У разі необхідності внесення змін до цього переліку такі зміни вносяться не пізніше ніж за три місяці до нового звітного (податкового) року та вводяться в дію з початку нового звітного (податкового) року.

161.3. Під терміном "нерезиденти, що мають офшорний статус" розуміються нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента. При існуванні договорів, визначених абзацом першим цього пункту, платник податку має послатися на наявність зазначеної виписки у поясненні до податкової декларації.

161.4. Суми податку на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені суб'єктами господарювання за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку в Україні. При цьому зарахуванню підлягає сума податку, розрахована за правилами, встановленими цим розділом.

161.5. Розмір зарахованих сум податку з іноземних джерел протягом податкового періоду не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні таким платником податку протягом такого періоду.

161.6. Не підлягають зарахуванню у зменшення податкових зобов'язань такі податки, сплачені в інших країнах:

податок на капітал/майно та приріст капіталу;

поштові податки;

податки на реалізацію (продаж);

інші непрямі податки незалежно від того,підпадають вони під категорію прибуткових податків чи оподатковуються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав.

161.7. Зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку здійснюється за умови подання письмового підтвердження податкового органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності чинного міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування доходів.

161.1. У даному підпункті визначається, що підприємствам забороняється у разі укладення договорів із нерезидентами включати до них податкові застереження.

Застереження в угодах - це спеціально зазначені в договорах умови, згідно з якими регулюються відносини сторін, що домовляються в разі настання непередбаченої раніше, але цілком вірогідної події. Об'єктом застереження можуть бути всі аспекти та умови виконання торговельної угоди або контракту. Під податковим застереженням розуміють умову, згідно з якою кожна сторона зобов’язується за свій рахунок сплатити всі податки та збори відносно цієї угоди на території своєї країни. Дане застереження регулює відносини між експортерами та імпортерами щодо сплати податків.

Враховуючи викладене, сплата на користь нерезидента-кредитора додаткової суми у розмірі, що компенсує нерезиденту суму податкового утримання в Україні, суперечить вимогам чинного законодавства. Підтвердженням цього є п. 87.7 ст. 87 ПКУ, відповідно до якого переуступку податкових зобов'язань третім особам заборонено.

161.2. Коментованою нормою Кодексу визначено порядок віднесення до складу витрат платника податку витрат на оплату вартості товарів (робіт, послуг) при укладенні договорів з нерезидентами, які мають офшорний статус.

Термін «нерезиденти, що мають офшорний статус» висвітлено у п. 161.3 ст. 161 ПКУ.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору визначається ст. 628 Цивільного кодексу, відповідно до якої обов'язковими складовими договору є умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При цьому сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

При здійсненні купівлі товарів (робіт, послуг) між сторонами укладається господарський договір, умови якого зазначені у ст. 180 Господарського кодексу.

Із вищенаведеної норми випливає, що обмеження в частині включення до складу витрат платника податку витрат на оплату вартості товарів (робіт, послуг) застосовується, якщо:

  • нерезидент, з яким укладено договір на оплату товарів (робіт, послуг), розташований в офшорній зоні;
  • розрахунки за товари (роботи, послуги) здійснюються через нерезидентів, розташованих в офшорній зоні (як через посередників у розрахунках);
  • оплата за товари (роботи, послуги) здійснюється через банківські рахунки нерезидентів, розташованих в офшорній зоні.

При здійсненні розрахунків за товари (роботи, послуги) на користь нерезидентів, які розташовані не в офшорній зоні, але мають рахунки у банківських установах, розташованих в офшорній зоні, через які здійснюється оплата, обмеження щодо включення до витрат платника податку витрат на оплату вартості товарів (робіт, послу) не застосовується.

Витрати платників податку на оплату товарів, придбаних в офшорних зонах, відносяться до витрат такого платника податку в сумі 85 %, незалежно від того, яким чином здійснена оплата товару: чи то в грошовій формі, чи то в натуральній (бартерні поставки).

Зазначимо, що правило 85-відсоткового ліміту діє також у випадках, коли підприємство оприбутковує товари, отримані з офшорної зони, незалежно від того, чи був сплачений за них аванс.

Витрати за операціями придбання товарів в офшорних зонах нараховуються з моменту їх виникнення згідно із правилами, встановленими ст. 152 цього розділу, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

Щодо витрат за митними платежами та податками, що сплачує платник податку при ввезенні імпортного товару на територію України, то вони включаються до складу витрат відповідно до пп. 138.10.4 ст. 138 ПКУ. Тобто вартість товарів, придбаних у нерезидента з офшорним статусом, включається до складу витрат відповідно до одного пункту Кодексу, а сума митних платежів та податків - відповідно до іншого.

Так, пунктом п. 161.2 ст. 161 ПКУ до складу витрат платника податку включаються витрати, понесені у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів. Тобто від визначеної договором вартості товару треба взяти 85 відсотків, і цю суму вже можна віднести до витрат такого платника податку. Решта 15 відсотків витрат на придбання товарів в офшорній зоні на витрати не відносяться.

Положення, визначені у п. 161.2 ст. 161, можуть застосовуватися з календарного кварталу, що настає за кварталом, на який припадає офіційне опублікування переліку офшорних зон, встановленого Кабінетом Міністрів України.

При внесенні змін до цього переліку такі зміни необхідно вносити не пізніше, ніж за 3 місяці до нового звітного (податкового) року та вводити в дію з початку нового звітного (податкового) року.

161.3. Цей пункт пояснює сутність вживаного у ст. 161 терміна «нерезиденти, що мають офшорний статус», під яким слід розуміти нерезидента (див. пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПКУ), що розташований на території офшорних зон. Офшорною зоною є один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних вільно-економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високого рівня банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання. Термін «офшорна зона» загалом має на увазі будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певний рівень банківської або комерційної секретності, мінімальну або повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень у конвертованій валюті.

Крім того, більшість офшорних зон має відносно прості вимоги з ліцензування і регулювання фінансових компаній та інших фірм.

Особливістю офшорної юрисдикції є поширення пільгового режиму виключно на нерезидентні компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найважливіше, забезпечення ефективного режиму фінансової секретності.

Зазначені привілеї впливають на рішення підприємців щодо вибору місця реєстрації суб’єкта господарювання на користь офшорних зон.

З юридичної точки зору, класична офшорна компанія - це суб'єкт господарювання, що знаходиться у власності нерезидентів тієї держави, де вона зареєстрована, отримує прибуток за її межами, керується з-за кордону, не сплачує податок на прибуток (або сплачує його за мінімальними ставками). Як правило, офшорні компанії не мають керівного офісу в місці реєстрації, юридична адреса надається місцевими фірмами. Але існують випадки, коли законодавство не забороняє створення адміністративних офісів в офшорних зонах та надає право резидентам бути співвласниками офшорних компаній.

Офшорна компанія за своїм статусом не відрізняється від інших організацій, що мають статус юридичних осіб: реєструється у встановленому порядку, має передбачену законом організаційно-правову форму, визначену структуру управління, юридичну адресу, банківський рахунок та інші ознаки.

При цьому варто зазначити, що перелік офшорних зон встановлений розпорядженням Кабміну від 24.02.2003 р. N 77-р., згідно з яким до них належать: Острів Гернсі, Острів Джерсі, Острів Мен, Острів Олдерні, Бахрейн, Беліз, Андорра, Гібралтар, Монако, Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські, Острови, Барбадос, Бермудські Острови, Британські Віргінські Острови, Віргінські Острови (США), Гренада, Кайманові Острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські Острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос, Ліберія, Сейшельські Острови, Вануату, Маршальські Острови, Науру, Ніуе, Острови Кука, Самоа, Мальдівська Республіка.

За умови, коли нерезидентом, який розташований в офшорній зоні, було надано платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, такий нерезидент не є нерезидентом з офшорним статусом. В Україні до «консульських установ» відносять генеральні консульства, консульства, віце-консульства та консульські агентства. Консульські установи України захищають за кордоном права та інтереси України, юридичних осіб і громадян України. Таким чином, з метою визначення статусу нерезидента, який є резидентом країни, що входить до переліку офшорних зон, згідно з розпорядженням КМУ від 24.02.2003 р. N 77-р, виписка з його правоустановчих документів повинна містити інформацію, що підтверджує неофшорний статус такого нерезидента.

161.4. Цей пункт визначає, що суми податку на дохід (прибуток) одержані за межами території України, її континентального шельфу та виключно (морської) економічної зони, сплачені юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховуються під час оплати ними податку з доходів (прибутку) в Україні. Тобто платник має право зменшити суму податку на прибуток з джерелом походження з України, обраховану за правилами, встановленими цим розділом, на суму податку на прибуток, що була сплачена ним за кордоном.

161.5. Цей пункт визначає, що розмір зарахованих сум податку із іноземних джерел, що сплачені за кордоном, не може перевищувати суми податку з доходів (прибутку), що підлягає сплаті в Україні. За умови якщо зазначені суми перевищують суми податку, сплаченого в Україні, різниця між цими сумами не може зараховуватися у зменшення податкових зобов’язань такого платника.

161.6. Цей пункт визначає перелік податків, сплачених в інших країнах, які не підлягають зарахуванню у зменшення податкових зобов'язань, зокрема податок на капітал/майно та приріст капіталу, поштові податки, податки на реалізацію (продаж) та інші непрямі податки, незалежно від того, підпадають вони під категорію прибуткових податків чи оподатковуються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав. Разом з тим, ці податки не належать до жодного з видів податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються на території України, визначених у ст. 9-10 ПКУ.

161.7. Цей пункт визначає необхідність подання письмового підтвердження податкового органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності чинного міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування доходів з метою зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку.

Перелік країн, з якими Україна уклала договори про уникнення подвійного оподаткування, наведений у Листі ДПА України «Про застосування міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування» від 11.01.2005 р. N 464/7/12-0117.

_________________________________________________________________________________________

1 Класифікації видів економічної діяльності: затв. наказом Держкомстату України N 441 від 22.10.1996 р.

2 Методологічні положення щодо визначення основного виду економічної діяльності підприємства: затв. наказом Держкомстату України N 607 від 14.12.2006 р.

3 Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 р. N 2768-Ш.

4 Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 р. N 2768-Ш.

5 Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 р. N 2768-Ш.

6 Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 р. N 2768-Ш.

7 Методика нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів: затв. Постановою Кабміну від 23.03.1995 р. N 213.

8 Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів: затв. наказом Держкомзему України, МінАПК України, Мінбудом, архітектури та ЖКГ України, Української ААН N 18/15/21/11 від 27.01.2006 р.

9 Ст.7.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону від 22.05.97 N 283/97-ВР.

10 Ст. 10 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N2745- 69І (2745-14).

11 Директива ЄЕС «Щодо річних звітів та консолідованих звітів страхових компаній» від 19.12.1991 N 91/674/ЄЕС.

12 Ст.1 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

13 Ст. 12 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

14 Ст. 11 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

15 Ст. 31 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

16 Ст. 31 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

17 Ст. 31 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

18 Ст. 9 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

19 Ст. 19 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

20 Ст. 11 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

21 Ст. 9 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

22 Ст. 27 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

23 Ст. 2 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

24 Ст. 9 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ(2745-14).

25 Ст. 25 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

26 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Порядок складання звітних даних страховиків» від 03.02.2004 р. N 39.

27 Параграф 116 Основи для висновків МСФЗ 4 «Страхові контракти».

28 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Порядок складання звітних даних страховиків» від 03.02.2004 р. N39.

29 Ст. 28 Закону України «Про страхування» у редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745-14).

30 Ст. 6 Закону України «Про страхування» в редакції Закону від 04.10.2001 N 2745-ІІІ (2745­14).

31 Ст. 38 Закону України «Про страхування» у редакції Закону України від 04.10.2001 N 2745-90І (2745-14).

32 Пп. 14.1.52 статті 14 розділу І Податкового кодексу України.

33 П.160.6 ст. 160 розділу ІІІ ПКУ.

34 Наказ ДПАУ від 03.07.2000 р. N 355 «Про затвердження Порядку визначення структури ознаки неприбуткових установ (організацій)», зареєстрований в Мін'юсті України 27.07.2000 р. N 451/4672 (з чинними змінами та доповненнями).

35 Закон України від 16.09.1997р. за N 531/97-ВР «Про благодійництво та благодійні організації» (з чинними змінами та доповненнями).

36 Див., наприклад, Постанову КМУ N 444 від 14 травня 2008 р. «Питання ввезення на митну територію України енергозберігаючих матеріалів, обладнання, устаткування та комплектуючих». Дана постанова надає чіткий перелік енергозберігаючих матеріалів, обладнання, устаткування та комплектуючих виробів, які звільняються від сплати ввізного мита, а також звільняються від обкладення податком на додану вартість.

37 Відповідно до абзацу 2 статті 1. Закону України від 20 лютого 2003 року «Про альтернативні джерела енергії» N 555-ІУ, альтернативні джерела енергії - відновлювані джерела енергії, до яких належать енергія сонячна, вітрова, геотермальна, енергія хвиль та припливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів, та вторинні енергетичні ресурси, до яких належать доменний та коксівний гази, газ метан дегазації вугільних родовищ, перетворення скидного енергопотенціалу технологічних процесів.

38 Відповідно до абзацу 4 статті 1. Закону України від 20 лютого 2003 року N 555-ІV «Про альтернативні джерела енергії» енергія, вироблена з альтернативних джерел, - це електрична, теплова та механічна енергія, яка виробляється на об'єктах альтернативної енергетики і може виступати товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

39 Відповідно до Закону України від 1 липня 1994 р. N 74/94 ВР «Про енергозбереження» паливно-енергетичні ресурси - сукупність усіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві. У свою чергу, економія паливно-енергетичних ресурсів - відносне скорочення витрат паливно-енергетичних ресурсів, що виявляється у зниженні їх питомих витрат на виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг встановленої якості; раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів - досягнення максимальної ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів при існуючому рівні розвитку техніки та технології і одночасному зниженні техногенного впливу на навколишнє природне середовище.

40 Відповідно до Закону України від 1 липня 1994 р. N 74/94 ВР «Про енергозбереження» норми питомих витрат палива та енергії - регламентована величина питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів для даного виробництва, процесу, даної продукції, роботи, послуги. Прямі втрати паливно-енергетичних ресурсів - втрата паливно-енергетичних ресурсів поза технологічними процесами (вид нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів).

41 Статтею 1 Закону України від 14.01.2000 р. N1391-ХІV «Про альтернативні види рідкого та газового палива» альтернативними визнаються такі види палива: тверде, рідке та газове паливо, яке є альтернативою відповідним традиційним видам палива і яке виробляється (видобувається) з нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини. Паливо визначається альтернативним, якщо воно:

  1. Повністю виготовлене (видобуте) з нетрадиційних та поновлювальних джерел і видів енергетичної сировини (включаючи біомасу) або є сумішшю традиційного палива з альтернативним, вміст якого має відповідати технічним нормативам моторного палива.
  2. Виготовлене (видобуте) з нафтових, газових, нафтогазоконденсатних родовищ непромислового значення, вичерпаних родовищ, з важких сортів нафти тощо і за своїми ознаками відрізняється від вимог до традиційного виду палива. Якщо таке паливо за своїми ознаками відповідає вимогам до традиційного виду палива, дія цього Закону поширюється тільки на його виробництво (видобуток) і не поширюється на споживачів палива.
  3. Нормативи екологічної безпеки і наслідки застосування альтернативних видів палива для довкілля і здоров’я людини відповідають вимогам, встановленим законодавством України для традиційних видів палива.

42 Відповідно до Закону України від 1 липня 1994 р. N 74/94 ВР «Про енергозбереження» енергозберігаючими (енергоефективними) заходами визнаються заходи, спрямовані на впровадження та виробництво енергоефективних продукції, технологій та обладнання. У свою чергу, енергоефективний проект - проект, спрямований на скорочення енергоспоживання, а саме: реконструкція мереж і систем постачання, регулювання й облік споживання води, газу, теплової та електричної енергії, модернізація огороджувальних конструкцій та технологій виробничих процесів.

43 Прикладом є реалізація таких програм: Галузева програма енергоефективності у будівництві на 2010-2014 роки (Наказ Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 30 червня 2009 року N 257); Галузева програма енергозбереження та впровадження альтернативних видів палива на транспорті на 2006-2010 роки (Наказ Міністерства транспорту та зв’язку України від 9 лютого 2006 року N 114); Галузева програма енергоефективності та енергозбереження у житлово-комунальному господарстві на 2010-2014 рр. (Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 10 листопада 2009 року N 352); Галузева програма підвищення енергоефективності економіки України шляхом впровадження інновацій на 2010-2014 роки (Наказ державного агентства України з інвестицій та інновацій від 25 вересня 2009 року N 49); Галузева програма підвищення енергоефективності на 2010-2014 роки та Програми зменшення споживання енергоресурсів бюджетними установами та організаціями АПК шляхом їх раціонального використання на період 2010-2014 років (Наказ Міністерства аграрної політики України від 25 червня 2010 року N 357).

44 Формульний розрахунок критеріїв дивись у Наказі Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів від 20 травня 2010 року N 56.

45 ПСБО 10 «Дебіторська заборгованість».

46 Ст. 251, 252 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. N 435-VІ.

47 Там саме, ст. 257.

48 Наказ ДПА від 11.07.2003 р. N 346.

49 Ст. 54 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 р. N 1798-ХІІ (в ред. 03.08.2010 на підставі 2453-17).

50 Ч. 3 ст. 6 Закону України від 14.05.1992р. N 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності або визнанні його банкрутом».

51 Перелік 1172 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р.

52 Ст. 35 Закону України від 14.05.1992р. N 2343 - XII «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом».

53 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. N 15.

54 Ст. 93 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 р. N 1798-ХІІ (в ред. 03.08.2010 на підставі 2453-17).

55 Там саме, ст. 111.

56 Ст. 63, ст. 69 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 р. N 1798-ХІІ (в ред. 03.08.2010 на підставі 2453-17).

57 Ст. 14 Закону України від 14.05.92 р. N 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом».

58 Ч.2 ст. 14 того ж Закону, ч. 1 ст. 598 Гражданського кодексу України, п. 8.12 Рекомендацій щодо практики застосування Закону про банкрутство.

59 П. 5 Інформаційного листа ВГСУ від 19.03.2002 р. N 01 - 8/ 307.

60 ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ від 16 січня 2003 року N 435-ІУ (Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2003. - NN 40-44. - Ст. 356).

61 ЗУ від 14.05.1992 р. N 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

62 НАКАЗ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ від 03.03.2004 N 20/5 «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», ст. 295, 296, 298.

63 Закон України від 14.05.1992 р. N 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1992. -N 31. - Ст. 440).

64 ЗАКОН УКРАЇНИ від 02.10.1992 р. N 2654-ХІІ «Про заставу», (Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1992. - N 47. - Ст. 642).

65 НАКАЗ ДЕРЖКАЗНАЧЕЙСТВА УКРАЇНИ від 26.12.2003 р. N 242.

 

МЕНЮ

Проект Закона «О Государственном бюджете Украины на 2020 год» N 2000 от 15.09.2019 г.

Налоговый кодекс Украины N 2755-VI

Таблица соответствия видов нарушений норм законов типам уведомлений-решений, составляемых при применении соответствующих штрафных санкций

Календарь бухгалтера

Сентябрь 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
26 27 28 29 30 31 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 1 2 3 4 5 6