Проект Закона Украины «О труде» (Продолжение) N 2708 от 28.12.2019 г.-Профи Винс
logo
Украинский (UA)Русский (RU)

ГлавнаяЗАКОНОДАТЕЛЬСТВОЗаконопроекты

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про працю (продовження)

НАЧАЛО

ГЛАВА VІ.
ГАРАНТІЇ ТА КОМПЕНСАЦІЇ

Стаття 76. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків

1. На час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки мають здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

2. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

3. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи та посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких вони працювали на час призову або прийняття на військову службу. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

4. За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігається місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

5. Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у закладах охорони здоров’я, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в закладах охорони здоров’я незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

6. Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Стаття 77. Гарантії і компенсації при службових відрядженнях

1. Відрядження - це поїздка працівника на певний строк для виконання роботи, що входить до трудових обов’язків працівника, за межі населеного пункту, де знаходиться його робоче місце.

2. За працівниками, які направлені у відрядження, протягом усього часу відрядження зберігається місце роботи (посада), та здійснюється оплата праці відповідно до умов трудового договору.

3. Працівники мають право на отримання компенсації у зв’язку з відрядженням. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і у зворотному напрямку, витрати на найм (оренду) жилого приміщення (готельного номеру) та компенсуються інші витрати, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

4. Правила щодо виплати компенсацій у зв’язку з відрядженням застосовуються також у разі постійного виконання працівником роботи згідно з укладеним трудовим договором за місцем проживання, що знаходиться в іншому, ніж роботодавець, населеному пункті, та здійснення поїздок до місцезнаходження роботодавця або в іншу місцевість.

5. Якщо час проїзду до місця відрядження або повернення з відрядження збігається з вихідними, святковими, неробочими днями, ці дні оплачуються у розмірі визначеному статтею 71 цього Закону та за згодою сторін працівникові надаються інші дні відпочинку.

6. Працівникам, які направляються у відрядження за кордон, роботодавець до відрядження зобов’язаний надати інформацію щодо:

1) тривалості відрядження за кордон;

2) грошової одиниці, в якій здійснюватиметься оплата праці;

3) надання та розміру допомоги у грошовій чи негрошовій формі, пов’язаної з перебуванням за кордоном (у разі надання);

4) умов, що регулюють повернення в державу громадянства працівника.

Стаття 78. Гарантії та компенсації працівникам у разі їх репатріації

1. Репатріація - це повернення працівника, який перебуває поза межами України у відрядженні до його місця проживання чи до місця укладення з ним трудового договору для відпочинку (відпустки), продовження виконання обов’язків, передбачених трудовим договором чи звільнення.

2. Репатріація працівника організовується роботодавцем.

3. Правом на репатріацію користуються працівники, визначені частиною першою цієї статті, у разі:

1) закінчення строку трудового договору або трудового договору на конкретний рейс, що закінчився за кордоном;

2) захворювання, отримання травм чи з інших причин, підтверджених медичним висновком, якщо працівник за медичним висновком є транспортабельним;

3) катастрофи транспортного засобу, на якому працював працівник;

4) якщо власник транспортного засобу не може виконувати обов’язки роботодавця внаслідок банкрутства, продажу транспортного засобу, зміни реєстрації, арешту транспортного засобу або з інших причин;

5) якщо транспортний засіб без згоди працівника направляється в зону військових дій.

4. Для працівника - члена екіпажу морського судна право на репатріацію виникає у разі перебування його на борту судна 12 та більше місяців, якщо менший строк не передбачений трудовим та/або колективним договором.

5. Днем звільнення працівника у разі його репатріації вважається щонайменше наступний після прибуття працівника до місця його проживання або до місця укладення з ним трудового договору день. За цей час за працівником зберігається середня заробітна плата.

Стаття 79. Обмеження відрахувань із заробітної плати

1. Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством.

2. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їхньої заборгованості перед роботодавцем можуть здійснюватися у таких випадках:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайве виплачених внаслідок лічильних помилок або винних дій працівника; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на відрядження або переведення до іншої місцевості, на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідпрацьовані дні відпустки.

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника роботодавцю.

3. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п’ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

4. При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.

5. Обмеження, встановлені частинами третьої і четвертою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

6. Не допускаються відрахування з компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

ГЛАВА VII.
МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКА

Стаття 80. Загальні засади матеріальної відповідальності працівників

1. Матеріальна відповідальність полягає в обов’язку відшкодування прямої дійсної майнової шкоди, заподіяної працівником роботодавцеві внаслідок порушення трудових обов’язків.

2. Пряма дійсна майнова шкода - це втрата, погіршення або зниження цінності майна роботодавця, а також витрати роботодавця на відновлення, придбання майна чи інших цінностей, що сталися внаслідок порушення працівником умов трудового договору.

3. Пряма дійсна майнова шкода вважається заподіяною діями (бездіяльністю) працівника, якщо за відсутності цих дій (бездіяльності) такої шкоди не було б заподіяно.

4. Матеріальна відповідальність працівника настає лише за наявності вини. Працівник вважається невинним, якщо під час виконання трудових обов’язків він виявив такий рівень сумлінності, який вимагався від нього відповідно до трудового договору, а також якщо він діяв за наявності обставин необхідної оборони або крайньої необхідності.

5. Працівник не може нести матеріальну відповідальність за заподіяну пряму дійсну майнову шкоду внаслідок дій, що належать до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також внаслідок невиконання роботодавцем зобов’язань щодо забезпечення необхідних умов для збереження його майна чи майнових прав працівника.

6. Для покладення на працівника матеріальної відповідальності роботодавець повинен довести наявність прямої дійсної майнової шкоди, заподіяної працівником внаслідок порушення трудових обов’язків.

7. На умовах визначених колективним договором може запроваджуватися колективна матеріальна відповідальність та умови її застосування.

8. За пряму дійсну майнову шкоду, заподіяну роботодавцеві, працівник несе матеріальну відповідальність у межах його середньомісячної заробітної плати.

Матеріальна відповідальність працівника в розмірі, що перевищує його середньомісячну заробітну плату, допускається у випадках, передбачених законом.

Стаття 81. Випадки притягнення працівника до матеріальної відповідальності в повному розмірі

1. Працівник несе матеріальну відповідальність у повному розмірі заподіяної ним прямої дійсної майнової шкоди у разі, якщо:

1) умовами трудового договору між працівником і роботодавцем передбачено повну матеріальну відповідальність працівника;

2) майно та інші цінності були отримані працівником під звіт за разовим дорученням або за іншим разовим документом;

3) пряму дійсну майнову шкоду заподіяно внаслідок вчинення працівником злочину, що підтверджується вироком суду, який набрав законної сили;

4) пряму дійсну майнову шкоду заподіяно працівником, який перебував у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння;

5) пряму дійсну майнову шкоду заподіяно недостачею, умисним знищенням або умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі під час виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих роботодавцем працівникові в користування;

6) відповідно до закону на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за пряму дійсну майнову шкоду, заподіяну роботодавцеві;

7) пряму дійсну майнову шкоду заподіяно внаслідок дій, що не належать до трудових обов’язків працівника, якщо роботодавець не вимагав від працівника їх виконання;

8) пряму дійсну майнову шкоду заподіяно внаслідок розголошення державної таємниці, комерційної таємниці та іншої захищеної законом інформації.

Стаття 82. Умови трудового договору щодо повної матеріальної відповідальності

1. Трудовим договором, укладеним з працівником, який має повну цивільну дієздатність, можуть бути передбачені умови щодо повної матеріальної відповідальності при виконанні визначених трудовим договором робіт, які безпосередньо пов’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням, використанням або застосуванням переданих працівникові цінностей.

2. Умови щодо повної матеріальної відповідальності можуть бути передбачені як при укладенні трудового договору, так і після цього шляхом оформлення додаткової угоди в порядку визначеному цим Законом.

3. У разі відмови працівника від укладення додаткової угоди щодо повної матеріальної відповідальності трудовий договір може бути розірвано з підстав визначених статтею 35 цього Закону.

Стаття 83. Розмір прямої дійсної майнової шкоди та порядок її відшкодування

1. Розмір заподіяної роботодавцеві прямої дійсної майнової шкоди визначається за фактичними втратами на підставі відомостей бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей з вирахуванням зношення, що встановлюється згідно з визначеними нормами. За відсутності таких норм вартість цінностей визначається з урахуванням зношення та відомостей про дійсний стан відповідних матеріальних цінностей.

2. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного псування матеріальних цінностей розмір прямої дійсної майнової шкоди визначається за ринковими цінами, що склалися в даній місцевості на день відшкодування шкоди.

3. Роботодавець не пізніше двох тижнів з дня встановлення факту заподіяння працівником майнової шкоди роботодавцю звертається з вимогою до працівника про її покриття.

4. Працівник має право для відшкодування прямої дійсної майнової шкоди добровільно внести грошову суму на рахунок роботодавця. За згодою сторін трудового договору відшкодування шкоди може бути здійснено із розстроченням платежу або в інший спосіб.

5. Якщо працівник добровільно не відшкодував пряму дійсну майнову шкоду у межах середнього місячного заробітку, роботодавець має право здійснити відповідні відрахування із заробітної плати працівника.

6. Відрахування із заробітної плати працівника здійснюється з дотриманням обмежень, встановлених статтею 79 цього Закону, до повного відшкодування прямої дійсної майнової шкоди.

7. Якщо розмір прямої дійсної майнової шкоди, що підлягає стягненню з працівника, перевищує його середньомісячну заробітну плату та працівник відмовився від її добровільного відшкодування, роботодавець має право звернутися до суду з позовом про відшкодування прямої дійсної майнової шкоди. У такому ж порядку здійснюється притягнення працівника до матеріальної відповідальності у разі, якщо грошова сума в порядку відшкодування прямої дійсної майнової шкоди не може бути відрахована з його заробітної плати (у зв’язку із звільненням працівника тощо).

ГЛАВА VIII.
ІНДИВІДУАЛЬНІ ТРУДОВІ СПОРИ

Стаття 84. Предмет та сторони індивідуального трудового спору

1. Індивідуальний трудовий спір - це розбіжності між працівником і роботодавцем, що виникають при здійсненні трудових відносин, а в окремих випадках до їх початку або після їх припинення.

2. Предметом індивідуального трудового спору можуть бути питання укладення, зміни, припинення трудового договору, встановлення або зміни умов праці, оплати праці, виконання вимог трудового договору.

3. Сторонами індивідуального трудового спору є працівник і роботодавець. Інтереси працівника і роботодавця під час розгляду спору чи виконання рішення стосовно нього можуть представляти адвокати, медіатори, представники працівників або інші особи, уповноважені в установленому законом порядку.

4. Стороною індивідуального трудового спору може бути також особа, яка раніше перебувала у трудових відносинах з роботодавцем, а також особа, якій відмовили в укладенні трудового договору.

Стаття 85. Органи, що розглядають трудові спори

1. Трудові спори розглядаються місцевими та апеляційними судами, а також Верховним Судом у встановленому законом порядку за позовними заявами:

1) працівника, незалежно від звернення його до медіатора чи у випадку укладення мирової угоди за результатами медіації;

2) працівника або роботодавця щодо встановлення умов трудового договору, що укладається, або про зміну умов трудового договору, в тому числі про тлумачення трудового договору;

3) представників працівників щодо захисту трудових прав та інтересів працівників;

4) осіб про оформлення трудових відносин;

5) інших осіб у випадках, передбачених законом.

Стаття 86. Медіація у сфері трудових відносин

1. Медіацією у сфері трудових відносин є досудова та позасудова процедура врегулювання трудового спору шляхом переговорів сторін трудових відносин за допомогою одного або декількох медіаторів.

2. Сторони трудових відносин для вирішення трудових спорів, можуть ініціювати проведення процедури медіації, задіявши для цього медіатора (медіаторів).

3. Проведення процедури медіації здійснюється за взаємною згодою сторін трудових відносин. Для проведення процедури медіації сторони трудових відносин укладають з медіатором (медіаторами) договір про проведення медіації.

4. Договір укладається у кількості примірників, що дорівнює кількості учасників процедури медіації, які зберігаються по одному у кожної із сторін і мають однакову юридичну силу.

У договорі про проведення медіації зазначаються:

1) відомості про медіатора (медіаторів) та сторін трудових відносин;

2) строки та місце проведення медіації;

3) інформація про предмет трудового спору;

4) порядок, розмір та форма відшкодування витрат на підготовку та проведення медіації та винагорода медіатора (медіаторів);

5) умови забезпечення таємниці медіації;

6) відповідальність медіатора (медіаторів) та сторін трудових відносин за порушення умов договору про проведення медіації;

7) порядок та підстави припинення медіації;

8) інші умови, визначені медіатором (медіаторами) та сторонами трудових відносин.

5. За результатами медіації, у разі, якщо учасники медіації дійшли згоди, укладається мирова угода у письмовій формі, яка підписується учасниками медіації.

Мирова угода за результатами медіації має містити спільне рішення сторін трудових відносин про врегулювання спору та є обов’язковою для виконання сторонами трудових відносин.

6. У разі невиконання однією із сторін трудових відносин взятих на себе зобов’язань за мировою угодою, інша сторона має право звернутися до суду у встановленому законодавством порядку.

7. Якщо мирова угода за результатами проведення процедури медіації не була укладена, медіатором (медіаторами) складається акт про відмову сторін трудових відносин від укладення мирової угоди. Такий акт підписується сторонами трудових відносин та медіатором (медіаторами). У разі відмови сторін трудових відносин (однієї зі сторін трудових відносин) від підписання акта про відмову від укладення мирової угоди, такий акт підписується медіатором (медіаторами) одноособово з обов’язковим зазначенням факту відмови сторін (сторони) медіації від підписання акта. Після складення та підписання такого акта, сторони медіації можуть звернутися до суду із заявою про розгляд трудового спору у встановленому законодавством порядку у строки, визначені статтею 88 цього Закону.

8. Медіація може проводитися у разі виникнення трудового спору як до звернення до суду, так і під час судового провадження. Сторони трудових відносин можуть звернутися до процедури медіації для вирішення спору в позасудовому порядку на будь-якій стадії судового провадження.

9. У разі проведення процедури медіації незалежно від її результатів, сторони трудового спору звільняються від сплати судового збору та інших судових витрат при зверненні до суду з позовом, який стосується предмету спору.

Стаття 87. Підстави для відмови в укладенні договору про проведення медіації

1. Медіатору (медіаторам) забороняється укладати договір про проведення медіації у разі наявності конфлікту інтересів.

2. Медіатору (медіаторам) забороняється укладати договір про проведення медіації і він (вони) зобов’язаний (зобов’язані) відмовитися від виконання договору, укладеного медіатором (медіаторами), у разі, якщо:

1) доручення на виконання дій виходять за межі професійних прав і обов’язків медіатора;

2) результат, досягнення якого бажають сторони трудових відносин, або засоби його досягнення, на яких вони наполягає, є протиправними;

3) виконання договору про проведення медіації може призвести до розголошення таємниці медіації.

2. У разі відмови від укладення договору про проведення медіації медіатор (медіатори) зобов’язаний (зобов’язані) зберігати таємницю медіації.

Примітка: Для цілей цього Закону під таємницею медіації слід розуміти будь-яку інформацію, що стала відома медіатору (медіаторам), про сторін трудових відносин, а також питання, з якими такі сторони зверталися до медіатора (медіаторів), інформацією, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані медіатором (медіаторами) під час здійснення діяльності з проведення процедур медіації.

Стаття 88. Строки звернення до місцевих судів за вирішенням трудових спорів

1. Працівник має право звернутися до місцевого суду з позовом про вирішення трудового спор, в тому числі щодо незаконного на його думку звільнення, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

2. Працівник має право звернутися до місцевого суду з позовом про стягнення належних йому сум заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат протягом року з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про таке порушення.

3. Якщо сторонами трудових відносин була ініційована процедура медіації, однак мирова угода за її результатами не була укладена, працівник або роботодавець можуть звернутися з заявою про вирішення трудового спору до місцевого суду у місячний строк, з дня коли медіатором (медіаторами) було складено акт про відмову сторін від підписання мирової угоди.

4. У разі невиконання однією із сторін трудових відносин взятих на себе зобов’язань за мировою угодою, інша сторона має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня, визначеного в мировій угоді як термін виконання відповідного зобов’язання.

5. Для звернення роботодавця до суду з питань стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної роботодавцю, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Стаття 89. Рішення у справах, пов’язаних із звільненням з роботи

1. У разі незаконного звільнення працівника з роботи суд на вимогу працівника приймає рішення:

1) про поновлення його на попередній роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу або різниці в заробітній платі за весь час виконання нижчеоплачуваної роботи;

2) про стягнення середньої заробітної плати за період від дня звільнення до дня прийняття судом рішення у справі.

2. Суд може прийняти рішення про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника або переведенням його на іншу роботу.

3. З урахуванням обставин справи, клопотання роботодавця і згоди працівника суд може замість поновлення на роботі прийняти рішення про виплату працівникові компенсації в розмірі, визначеному за домовленістю сторін, але не нижче середньої заробітної плати за 6 місяців. При цьому за працівником зберігається право на виплати, передбачені частинами першою та другою цієї статті.

4. У разі визнання формулювання підстави звільнення неправильним або таким, що не відповідає закону, суд, який розглядає індивідуальний трудовий спір, змінює формулювання і визначає в рішенні підставу звільнення в точній відповідності з формулюванням норм закону.

5. Якщо поновлення на роботі неможливе внаслідок ліквідації юридичної особи або припинення фізичною особою функцій роботодавця, суд визнає особу такою, яку було звільнено на підставі статті 35 цього Закону, і покладає обов’язок провести відповідні виплати, передбачені частинами першою та другою цієї статті, на ліквідаційну комісію або орган, уповноважений управляти майном ліквідованої юридичної особи або правонаступника.

6. Якщо неправильне формулювання підстави звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника на іншу роботу, суд приймає рішення про виплату працівнику середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.

7. У разі скасування виконаних судових рішень про незаконне звільнення, стягнення на користь працівника заробітної плати, гарантійних, компенсаційних виплат поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення приймалося на підставі повідомлених працівником неправдивих відомостей або поданих ним підроблених документів.

Стаття 90. Виконання рішення про поновлення на роботі

1. Рішення суду про поновлення незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника підлягає негайному виконанню.

2. Рішення про поновлення на роботі виконується шляхом укладення трудового договору, що містить принаймні не гірші умови, які мав працівник до незаконного звільнення або переведення на іншу роботу. Про поновлення працівника на роботі роботодавець повідомляє центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. У разі затримки виконання, невиконання роботодавцем рішення, передбаченого частиною першою цієї статті, суд виносить ухвалу про виплату працівнику середньої заробітної плати або різниці в заробітній платі за весь час затримки, невиконання рішення суду.

ГЛАВА IХ.
ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД (КОНТРОЛЬ) ЗА ДОТРИМАННЯМ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Стаття 91. Державний нагляд (контроль) за дотриманням трудового законодавства

1. Державний нагляд (контроль) за дотриманням трудового законодавства здійснює державна інспекція праці відповідно до цього Закону та прийнятими на його виконання нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. N 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці N 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. N 1986-IV, іншими міжнародними договорами.

2. Заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням трудового законодавства здійснюються у формі проведення інспекційних відвідувань та/або невиїзних інспектувань об’єктів відвідування.

3. У визначених законодавством випадках державний контроль за дотриманням трудового законодавства може також здійснюватися органами місцевого самоврядування.

4. Державна інспекція праці та визначені у частині третій цієї статті суб’єкти, співпрацюють, не підміняючи один одного та не передаючи один одному своїх повноважень.

Стаття 92. Державна інспекція праці

1. Функції державної інспекції праці покладаються на центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) за дотримання трудового законодавства.

2. З метою виконання завдань із здійснення нагляду (контролю) за дотриманням трудового законодавства державна інспекція праці:

1) здійснює заходи державного нагляду (контролю) (інспекційні відвідування, невиїзні інспектування) за дотриманням трудового законодавства;

2) інформує роботодавців і працівників про найбільш ефективні методи дотримання трудового законодавства;

3) узагальнює практику застосування трудового законодавства, розробляє та вносить пропозицій щодо підвищення ефективності державної політики у сфері праці;

4) у встановленому порядку притягує до відповідальності осіб, які порушують трудове законодавство;

5) аналізує практику діяльності державних інспекторів праці та вживає заходів із підвищення ефективності державного нагляду (контролю);

6) розглядає в установленому порядку звернення громадян, що належать до його повноважень;

7) забезпечує інформування органів влади, громадян про стан дотримання трудового законодавства.

3. Чисельність державних інспекторів праці має забезпечувати ефективне здійснення функцій інспектування з урахуванням:

1) кількості, типу, розміру і розташування об’єктів, що підлягають інспектуванню;

2) чисельності та категорій працівників, зайнятих на цих об’єктах;

3) кількості та складності правових норм, дотримання яких підлягає інспектуванню;

4) матеріальних засобів, наданих у розпорядження державним інспекторам праці;

5) інших умов, за яких здійснюються інспекційні відвідування.

Стаття 93. Повноваження державних інспекторів праці

1. Державними інспекторами праці є посадові особи центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) за дотримання трудового законодавства, посадовими обов’язками яких передбачено здійснення функцій державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства.

Державні інспектори праці здійснюють державний нагляд (контроль) за дотриманням трудового законодавства на території України.

2. Повноваження державних інспекторів праці підтверджуються службовим посвідченням, що видається центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) за дотримання трудового законодавства. Форма службового посвідчення державного інспектора праці затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. Державні інспектори праці, за пред’явленням службовими посвідчення, мають право:

1) безперешкодно, без попереднього повідомлення в будь-який час відвідувати будь-які робочі місця для проведення інспекційного відвідування з питань, що належать до їх компетенції;

2) безперешкодно, без попереднього повідомлення в будь-який час дня відвідувати виробничі, службові та адміністративні приміщення юридичних осіб незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичних осіб, які використовують найману працю, для проведення інспекційного відвідування з питань, що належать до їх компетенції;

3) проходити до нежитлових будинків, приміщень, споруд та інших об’єктів, у яких перебувають фізичні особи, стосовно яких є достатньо підстав вважати, що вони виконують трудові обов’язки, або до них застосовується примусова праця;

4) ознайомлюватися з оригіналами та робити копії актів роботодавця, колективних або трудових договорів, а також документів, ведення яких передбачено трудовим законодавством;

5) наодинці або у присутності свідків ставити роботодавцеві та/або працівникам, представникам працівників запитання, отримувати від них необхідні пояснення, звіти, матеріали, іншу інформацію стосовно порушень трудового законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

6) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або представнику працівника про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою;

7) вносити роботодавцям обов’язкові для виконання письмову вимогу та / або припис щодо усунення виявлених порушень трудового законодавства, причин і умов, які до них призводять, у тому числі з метою усунення недоліків, виявлених на споруді, в обладнанні або методах роботи, які вони мають підстави вважати такими, що загрожують здоров’ю чи безпеці працівників;

8) вносити компетентним органам подання щодо відсторонення від виконання обов’язків винних у порушенні трудового законодавства посадових осіб або притягнення їх до відповідальності згідно з законом;

9) на допомогу правоохоронних органів щодо припинення незаконних дій роботодавця та осіб, які перешкоджають їм виконувати службові обов’язки;

10) складати у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення і накладати адміністративні стягнення та штрафи;

11) отримувати безоплатно від роботодавців, органів, уповноважених управляти майном, державних органів статистичні та інші звітні дані, інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання своїх повноважень;

12) витребувати для огляду у фізичних осіб, які перебувають на робочих місцях або поза ними у виробничих, службових, адміністративних приміщеннях, будинках, спорудах та інших об’єктах, що використовуються для здійснення господарської діяльності, щодо яких є підстави вважати, що вони виконують трудові обов’язки, документи, що посвідчують особу;

13) здійснювати фіксацію процесу інспекційних відвідувань з використанням засобів аудіо-, фото- та відеотехніки.

Стаття 94. Основні обов’язки державних інспекторів праці

1. Державні інспектори праці, здійснюючи державний нагляд (контроль) за дотриманням трудового законодавства, зобов’язані:

1) забезпечувати неупереджене та компетентне проведення інспекційних відвідувань з питань, що належать до їх компетенції;

2) не розголошувати державну таємницю, комерційну таємниці та іншу захищену законом інформацію, що стала їм відома під час виконання службових обов’язків;

3) зберігати конфіденційність джерел будь-якої скарги чи інформації щодо недоліків або порушення трудового законодавства, у зв’язку з отриманням якої проводиться інспекційне відвідування, якщо тільки саме джерело не дало згоду на розголошення такої інформації;

4) інформувати роботодавців та працівників про найкращі практики застосування трудового законодавства;

5) перевіряти стан виконання письмової вимоги у разі неповідомлення про результати її виконання або виконання у неповному обсязі.

2. Державним інспекторам праці забороняється:

1) виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду індивідуальних або колективних трудових спорів;

2) підміняти працівників роботодавця під час проведення розрахунків або перерахунків розмірів належних працівникам коштів, готувати висновки про відповідність або невідповідність нормативних актів роботодавця вимогам нормативно-правових актів з метою їх подальшого передання працівникам (у тому числі звільненим), іншим особам чи органам;

3) передавати будь-які отримані від роботодавця документи або їх копій іншим особам та вимагати їх від роботодавця з цією метою;

4) розглядати та перевіряти питання, яке є предметом розгляду в суді або щодо якого набрало законної сили рішення суду, перевіряти своєчасність, правильність та повноту виконання рішень суду.

Стаття 95. Незалежність державних інспекторів праці

1. Державні інспектори праці під час реалізації своїх прав і виконання обов’язків перебувають під захистом держави. У своїй діяльності державні інспектори праці незалежні, керуються Конституцією та законами України, іншими актами трудового законодавства.

2. Державний інспектор праці, здійснюючи державний нагляд (контроль) за дотриманням трудового законодавства, самостійно приймає рішення про необхідність:

1) надання сторонам трудового договору інформації та консультації щодо застосування норм трудового законодавства;

2) внесення посадовим особам письмової вимоги про усунення порушень трудового законодавства;

3) складання та передачі до суду протоколу про адміністративне правопорушення;

4) накладення штрафу за порушення трудового законодавства;

5) ініціювання притягнення до відповідальності посадових осіб відповідно до закону.

3. Для проведення інспекційних відвідувань об’єктів, розташованих у місцях, де немає засобів громадського транспорту або користування ними не дає змоги своєчасно чи в певний час доби провести інспекційне відвідування, державні інспектори праці забезпечуються транспортними засобами спеціалізованого призначення.

4. Державні інспектори праці забезпечуються службовими приміщеннями, які є доступними для відвідування.

Стаття 96. Підстави проведення інспекційних відвідувань

Інспекційні відвідування проводяться з таких підстав:

1) за зверненням фізичної особи про порушення стосовно неї трудового законодавства;

2) за рішенням керівника органу державного нагляду (контролю) про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої від органів державної влади та з інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством;

3) за рішенням суду;

4) за зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

5) за запитом народного депутата;

6) у разі невиконання вимог припису.

Стаття 97. Об’єкт відвідування

1. Об’єктом відвідування є юридичні особи (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами); ділянки територій, об’єкти, приміщення, в яких ведуться роботи; особи, які ведуть (здійснюють, провадять) господарську діяльність без державної реєстрації та фізичні особи, які використовують найману працю.

2. Під час проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування об’єкт відвідування має право:

1) перевіряти в державного інспектора праці наявність службового посвідчення;

2) одержувати копію направлення на проведення інспекційного відвідування;

3) вимагати припинення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у разі перевищення максимального строку здійснення такого заходу, визначеного законодавством;

4) подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження до акта або припису;

5) вимагати від державного інспектора праці внесення запису про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об’єкта відвідування (за його наявності) перед наданням акта для підпису об’єктом відвідування або уповноваженою ним посадовою особою;

6) перед підписанням акта бути поінформованим про свої права та обов’язки;

7) вимагати від державного інспектора праці додержання вимог законодавства;

8) вимагати нерозголошення державної таємниці, комерційної таємниці та іншої захищеної законом інформації об’єкта відвідування;

9) оскаржувати в установленому законодавством порядку неправомірні дії державного інспектора праці;

10) отримувати консультативну допомогу від державного інспектора праці з метою запобігання порушенням під час проведення інспекційних відвідувань, невиїзних інспектувань;

11) фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- та відеотехніки;

12) інші права, передбачені законами України.

Стаття 98. Відповідальність за порушення трудового законодавства

1. Посадові особи об’єктів відвідування, винні у порушенні трудового законодавства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

2. Об’єкти відвідування несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

1) фактичного допуску працівника до роботи з порушенням вимог частини п’ятої статті 25 цього Закону, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений роботодавцем, виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування,

- у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до об’єктів відвідування, які використовують найману працю, та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

2) вчинення порушення, передбаченого пунктом 1 цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення,

- у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення;

3) порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених трудовим законодавством, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі,

- у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

4) недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці,

- у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення;

5) недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України "Про військовий обов’язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію",

- у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до об’єктів відвідування, які використовують найману працю, та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

6) недопущення до проведення інспекційного відвідування з питань додержання трудового законодавства, створення перешкод у його проведенні,

- у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

7) вчинення дій, передбачених пунктом шостим цієї частини, при проведенні інспекційного відвідування з питань виявлення порушень, зазначених в пункті другому цієї частини,

- у шістнадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

8) порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених пунктами 1 - 7 цієї частини,

- у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення;

9) вчинення порушення, передбаченого пунктом 8 цієї частини, повторно протягом року з дня виявлення порушення - у двократному розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення.

3. Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

4. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду (контролю) за додержанням трудового законодавства, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5. У разі сплати об’єктом відвідування п’ятдесяти відсотків розміру штрафу протягом десяти банківських днів з дня вручення постанови про накладення штрафу за порушення вимог трудового законодавства, передбаченого цією статтею, така постанова вважається виконаною.

6. У разі виконання припису центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду (контролю) за додержанням трудового законодавства, та усунення виявлених порушень, передбачених пунктами 3 - 5, 8 частини другої цієї статті, у визначені приписом строки заходи щодо притягнення до відповідальності не застосовуються.

7. Заходи щодо притягнення до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого пунктами 1, 2, 6, 7, 9 частини другої цієї статті, застосовуються одночасно із винесенням припису незалежно від факту усунення виявлених при проведенні інспекційного відвідування порушень

8. Штрафи, зазначені в пункті 1 частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду (контролю) за додержанням трудового законодавства, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу, надавав послуги без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час.

9. Виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду (контролю) за додержанням трудового законодавства, покладається на органи державної виконавчої служби.

10. Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень трудового законодавства.

ГЛАВА Х.
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Положення цього Закону застосовуються до трудових відносин, що виникли після дня набрання ним чинності.

Щодо трудових відносин, що виникли до дня набрання чинності цим Законом, положення цього Закону застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після дня набрання ним чинності.

3. З дня набрання чинності цим Законом визнати такими, що втратили чинність:

1) Кодекс законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до N 50, ст. 375 із наступними змінами);

2) Закон України "Про оплату праці" (Відомості Верховної Ради України, 1995, N 17, ст. 121 із наступними змінами);

3) Закон України "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 22, ст. 173; 1999 р., N 37, ст. 334);

4) Закон України "Про відпустки" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 2, ст. 4 із наступними змінами);

5) Постанову Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про оплату праці" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 17, ст. 122);

6) Постанову Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 22, ст. 174);

7) Постанову Верховної Ради України "Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України "Про оплату праці" та встановлення мінімального розміру пенсії за віком" (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 9, ст. 45);

8) Постанову Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про відпустки" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 2, ст. 5; 2000 р., N 51 - 52, ст. 449);

9) Постанову Верховної Ради України "Про введення в дію частини другої статті 9 Закону України "Про оплату праці" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 12, ст. 106).

4. Установити, що з дня набрання чинності цим Законом акти органів державної влади і управління Союзу РСР та Української РСР з питань трудових відносин не діють на території України.

5. Невикористані відпустки чи їх частини, право на які працівники набули відповідно до законодавства про працю, надаються працівникам у порядку, визначеному законодавством, що діяло до дня набрання чинності цим Законом.

6. Установити, що з дня набрання чинності цим Законом раніше укладені трудові договори у формі контракту вважаються строковими трудовими договорами.

7. Сторони трудових відносин, що виникли до дня набрання чинності цим Законом і не оформлені трудовим договором у письмовій формі, зобов’язані оформити їх відповідно до вимог статті 25 цього Закону на умовах, що діють на день такого оформлення, протягом року з дня набрання чинності цим Законом. При цьому у трудовому договорі зазначається, що ним оформлені трудові відносини, що виникли з дати прийняття працівника на роботу цим роботодавцем.

8. Установити, що з дати набрання чинності цим Законом для встановлення даних про роботу на підставі трудового договору використовується інформація, наявна в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхуванням.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника до дня набрання чинності цим Законом.

За згодою сторін, які бажають укласти трудовий договір, для встановлення даних про роботу на підставі трудового договору, укладеного до дня набрання чинності цим Законом, може використовуватися інформація наявна в трудовій книжці працівника.

9. Роботодавцям протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом здійснити видачу трудових книжок працівникам.

10. Установити, що включення до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відомостей про трудову діяльність працівників здійснюється протягом п’яти років з дня набрання чинності цим Законом на підставі відомостей, поданих у порядку та строки, встановлені Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

11. Встановити, що на працівників, які не є членами профспілок, що уклали колективний договір з роботодавцем, положення діючих на дату набрання чинності цим Законом колективних договорів поширюються до моменту укладення нових або приведення діючих колективних договорів у відповідність до статті 9 Закону України "Про колективні договорі та угоди", але не більш ніж протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом.

12. Внести зміни до таких законодавчих актів:

1) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до N 51, ст. 1122):

у тексті слова "законодавства про працю", "додержанням законодавства про працю" замінити відповідно словами "трудового законодавства", "дотриманням трудового законодавства";

у статті 41:

назву статті викласти в такій редакції: "Стаття 41. Порушення вимог трудового законодавства та законодавства про охорону праці"

слова "фізична особа - підприємець", "громадянин - суб’єкт підприємницької діяльності", "фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю", "фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, і фізична особа, яка не має статусу підприємця та використовує найману працю" в усіх відмінках і формах числа замінити словами "фізична особа, яка використовує найману працю" у відповідному відмінку та числі;

статтю 200 виключити;

2) статтю 150 Сімейного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 21 - 22, ст. 135) доповнити частиною двадцять першою такого змісту:

"21. Кожен з батьків дитини віком до 3-х років, який працює за трудовим договором, зобов'язаний використати частину відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку тривалістю не менше 1 місяця.";

3) в абзаці другому статті 32 Кримінально-виконавчого кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 3 - 4, ст. 21; 2016 р., N 43, ст. 736) слова "внести до трудової книжки засудженого запис про те, на якій підставі" замінити словами "подати для внесення до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування до Пенсійного фонду України інформацію про підстави";

4) у Кодексі цивільного захисту України (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., N 34 - 35, ст.458):

друге речення частини третьої статті 91 виключити;

у частині першій статті 116 третє речення виключити;

5) у Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., N 48, ст. 436):

пункт 2 частини другої статті 197 після слів "мирову угоду" доповнити словами "провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації у сфері трудових відносин";

у частині третій статті 210 слова та цифри "та пунктами 1 - 3 частини першої статті 252" замінити словами та цифрами "та пунктами 1 - 3, 71 частини першої статті 252";

частину першу статті 252 доповнити пунктом 71 такого змісту:

"71) звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв’язку з проведенням медіації у сфері трудових відносин";

частину першу статті 253 доповнити пунктом 111 такого змісту:

"111) пунктом 71 частини першої статті 252 цього Кодексу, - на час проведення медіації у сфері трудових відносин, але не більше тридцяти днів з дня постановлення ухвали судом";

6) у Кодексі адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., N 48, ст. 436):

пункт 2 частини другої статті 180 після слів "шляхом примирення" доповнити словами "провести позасудове врегулювання спору шляхом проведення медіації у сфері трудових відносин";

пункт 4 частини першої статті 236 після слів "для примирення" доповнити словами "або для проведення медіації у сфері трудових відносин";

7) частину сьому статті 17 Закону України "Про Збройні Сили України" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 9, ст. 108) виключити;

8) Частину четверту статті 67 Закону України "Про нотаріат" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 39, ст. 383, 2015 р., N 1, ст. 2) викласти у такій редакції:

"Свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) після смерті фізичних осіб, евакуйованих із зони відчуження, відселених із зони безумовного (обов’язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадян України, які самостійно переселилися з територій, що зазнали радіоактивного забруднення, і на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонерів з їх числа, які проживали у сільській місцевості, може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі трудової книжки (даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування) про члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи засвідченого належним чином витягу з неї, за наявності в ньому відповідного запису, чи рішення суду, яке набрало законної сили, про членство в колективному або іншому сільськогосподарському підприємстві, що розташовувалося на цій території.";

9) статтю 18 Закону України "Про транспорт" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 51, ст. 446) виключити;

10) частину третю статті 35 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"(Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 12, ст. 81 ) виключити;

11) частину другу статті 6 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 1, ст. 1) викласти у такій редакції:

"У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, рішення про звільнення з роботи (посади) визнається недійсним. У цьому випадку роботодавець поновлює працівника на роботі у порядку встановленому трудовим законодавством.";

12) у частині третій статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 24, ст. 170 із наступними змінами):

після слів "цієї статті" доповнити словами ", а також виконавчих органів Київської та Севастопольської міських рад", а після слова "територіях" доповнити словом "державного";

слова "законодавства про працю" замінити словами "трудового законодавства та законодавства про";

13) статтю 13 Закону України "Про ринок електричної енергії"( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017 р., N 27 - 28, ст. 312) виключити;

14) у Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"(Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 34, ст. 227):

частину другу статті 6 викласти в такій редакції:

"Про виникнення колективного трудового спору (конфлікту) орган, який представляє інтереси найманих працівників або профспілки, зобов'язаний у триденний строк письмово проінформувати роботодавця та Національну службу посередництва і примирення.

Національна служба посередництва і примирення реєструє повідомлення про колективний трудовий спір (конфлікт) в день його отримання.";

статтю 15 викласти в такій редакції:

"Стаття 15. Національна служба посередництва і примирення

Національна служба посередництва і примирення є постійно діючим державним органом, діяльність якого спрямована на поліпшення соціально-трудових відносин, запобігання виникненню та сприяння вирішенню колективних трудових спорів, конфліктів, здійснення посередництва для їх вирішення.

Національна служба посередництва і примирення здійснює свою діяльність у порядку, визначеному законом. Положення про Національну службу посередництва і примирення затверджується Президентом України.

До компетенції Національної служби посередництва і примирення належить:

підготовка посередників та арбітрів, які спеціалізуються на вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів);

формування списків арбітрів та посередників;

посередництво у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту).";

статтю 24 викласти в такій редакції:

"Стаття 24. Заборона проведення страйків

Забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками (службовцями) роботи (служби) створює загрозу національній безпеці, життю і здоров'ю людей, прав і свобод інших людей.

Страйки можуть заборонятись у разі введення надзвичайного стану.

У разі оголошення воєнного стану автоматично наступає заборона проведення страйків до моменту його відміни відповідно до закону.";

доповнити статтями 241 і 242 такого змісту:

"241. Особливі умови для проведення страйків на підприємствах, в установах, організаціях

За умови забезпечення групою чергових (бригадою) працівників, що визначені на час страйку, сталої роботи підприємств електроенергетики, тепло-, водопостачання, телефонного зв’язку, гірничої промисловості, атомної енергетики та промисловості, управління повітряним рухом, закладів охорони здоров’я, зокрема надання екстреної медичної допомоги закладом охорони здоров’я (в т.ч. стаціонарної), проведення страйків дозволяється.

242. Особи, яким забороняється організовувати та брати участь у страйках

Забороняється проведення страйку прокурорам, суддям, державним службовцям категорії "А", поліцейським, військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, особам рядового і начальницького складу та військовослужбовцям служби цивільного захисту, Національного антикорупційного бюро, персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України ";

у статті 25 слово та цифри "статтею 24" замінити словом та цифрами "статтями 24 та 242".

15) частину третю статті 9 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 23, ст. 121; 2011 р., N 2 - 3, ст. 11) викласти в такій редакції:

"Страховий стаж обчислюється за даними, що містяться у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, в тому числі даними про трудову діяльність працівників, внесених відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.";

16) у статті 11 Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 5 - 6, ст. 43) слова "трудова книжка," виключити;

17) у Законі України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 22, ст. 171; 2006 р., N 32, ст. 271; 2011 р., N 2 - 3, ст. 11):

статтю 6 доповнити частиною шостою такого змісту:

"6. У разі встановлення рішенням судом факту виконання особою роботи (надання послуг) без укладення трудового договору і сплати єдиного внеску та інших обов’язкових платежів, такі особи втрачають право на отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття протягом двох років з дня набрання законної сили рішенням суду.";

частину другу статті 21 викласти в такій редакції:

"2. Страховий стаж обчислюється за даними, що містяться у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, в тому числі даними про трудову діяльність працівників, внесених відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.";

18) частину четверту статті 29 Гірничого закону України (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 50, ст. 433; 2001 р., N 32, ст. 172) виключити;

19) абзац п’ятий частини другої статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 49, ст. 422) викласти в такій редакції:

"грошове забезпечення.";

20) у Законі України "Про службу в органах місцевого самоврядування"(Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 33, ст. 175 ):

частину четверту статті 11 викласти у такій редакції:

"Відомості про складення Присяги із зазначенням дати складення Присяги вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування в порядку, затвердженому Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.";

частину третю статті 12 виключити;

частину дванадцяту статті 15 викласти в такій редакції:

"Відомості про присвоєння, зміну чи позбавлення відповідного рангу вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування в порядку, затвердженому Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.";

21) частину третю статті 15 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 27, ст. 208) виключити;

22) у частині восьмій статті 9 Закону України "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 24, ст. 162, 2016 р., N 10, ст. 102) слова "копія трудової книжки" замінити словами "відомості про трудову діяльність".

23) частину третю статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 38, ст. 314) доповнити словами ", дані з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, що підтверджують ці відомості.".

24) У Законі України "Про фермерське господарство" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 45, ст. 363):

абзац перший частини четвертої статті 27 викласти у такій редакції:

"Облік трудових відносин у фермерському господарстві здійснюється відповідно до трудового законодавства";

частину третю статті 34 викласти у такій редакції:

"3. Час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором, зараховується до страхового стажу за даними, що містяться у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, в тому числі даними про трудову діяльність працівників, внесених відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.".

25) у Законі України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 49 - 51, ст. 376; 2017 р., N 40 - 41, ст. 383):

абзац другий частини п’ятої статті 21 виключити;

абзац перший частини другої статті 24 після слів "цим Законом" доповнити словами ", а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.";

26) частину третю статті 41 Закону України "Про телекомунікації" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 12, ст. 155) виключити;

27) статтю 30 Закону України "Про теплопостачання" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 28, ст. 373) виключити;

28) частину четверту статті 15 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України"(Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 30, ст. 409) виключити;

29) частину четверту статті 29 Закону України "Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим" (Відомості Верховної Ради України, 2007 р., N 14, ст. 168) виключити;

30) у другому реченні частини третьої статті 74 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 14 - 17, ст. 133; 2013 р., N 14, ст. 89, N 49, ст. 687) слова "витяг із трудової книжки" замінити словом "інформації";

31) у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., NN 2 - 3, ст. 11, із наступними змінами):

у статті 17:

частину першу після слів "з проблем інвалідності," доповнити словами " , а також для накопичення, зберігання та використання інформації про видані, продовжені та обліковані листки непрацездатності";

у частині п’ятій:

в абзаці першому слова "і митну" виключити;

абзац третій замінити абзацами такого змісту:

"Інформація з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру щодо періодів навчання осіб в закладах вищої освіти, а також здобутої ними освіти, набутого стажу надається роботодавцям за згодою застрахованої особи у порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

Надання інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру іншим юридичним і фізичним особам, крім органів праці та соціального захисту населення, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, та осіб, передбачених цим Законом, допускається лише за рішенням суду та у випадках, передбачених законом.";

статтю 18 викласти у такій редакції:

"Стаття 18. Джерела формування Державного реєстру

1. Джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та Пенсійного фонду від:

Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

платників єдиного внеску;

застрахованих осіб;

фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

Державного реєстру актів цивільного стану громадян;

Єдиного державного демографічного реєстру та розпорядників відомчих інформаційних систем, визначених Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус";

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку;

центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції (імміграції та еміграції), громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів;

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та його територіальних органів;

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики;

центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин;

центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту;

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;

центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах освіти та науки;

державної служби зайнятості;

інших підприємств, установ, організацій та військових частин;

територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску;

установ (закладів), осіб, які видають листки непрацездатності;

інших джерел, передбачених законодавством.

2. Пенсійний фонд в межах повноважень, визначених цим Законом, та виключно з метою ідентифікації особи для цілей, визначених цим Законом, має право отримувати інформацію з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, в обсязі інформації про особу, передбаченому цим Законом. Пенсійний фонд в межах повноважень, визначених цим Законом, має право отримувати інформацію з реєстрів територіальних громад. Доступ до інформації здійснюється з дотриманням вимог законів України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах", "Про захист персональних даних". Порядок інформаційної взаємодії визначається Пенсійним фондом разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, держателями реєстрів (інформаційних баз).

3. Інформаційна взаємодія між Пенсійним фондом та розпорядниками реєстрів, інформаційних баз, зазначених у частині другій цієї статті, здійснюється в порядку, визначеному законами, які регулюють певну сферу суспільних відносин, та / або на умовах договорів, укладених з технічним адміністратором.

4. Органи доходів і зборів зобов’язані надавати Пенсійному фонду необхідну для виконання покладених на нього обов’язків інформацію у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової політики, та Пенсійним фондом.

5. Порядок та форма надання інформації Пенсійному фонду з Єдиної державної електронної бази з питань освіти встановлюється Пенсійним фондом та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державну політику у сферах освіти і науки.

6. Порядок надання інформації Пенсійному фонду з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть фізичної особи визначається Пенсійним фондом разом з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.";

у статті 20:

у частині першій:

абзац другий після слів "інформація про набуття" доповнити словами "та реалізацію ними";

доповнити новими абзацами такого змісту:

"У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи з обов’язковим підтвердженням відповідності реєстраційного номеру облікової картки платника податків даним Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та паспортних даних особи (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті, для яких зазначаються серія (за наявності) та номер документа, що посвідчує особу, з індексом: для осіб з паспортом у формі книжечки -"БК"; для осіб з паспортом у формі пластикової картки (ID-картки) - "Р"; для іноземців та осіб без громадянства, які працювали на території України і не мали реєстраційного номера облікової картки платника податків -"F")";

частину третю викласти в такій редакції:

"3. На кожну застраховану особу заводиться персональна електронна облікова картка, до якої включаються такі відомості:

1) умовно-постійна частина картки:

унікальний номер електронної облікової картки;

номер посвідчення застрахованої особи;

прізвище, ім’я та по батькові на момент створення електронної облікової картки;

прізвище, ім’я та по батькові на поточний момент;

дата народження;

стать;

унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та серія, номер і назва документа, з якого взяті відомості до персональної облікової картки;

громадянство;

відцифрований зразок підпису особи;

відцифрований образ обличчя особи;

документи, що посвідчують особу та/або підтверджують її спеціальний статус відповідно до закону;

відомості про освіту (рівень та ступінь освіти, кваліфікація, спеціальність);

місце проживання;

номер телефону та адреса електронної пошти;

відомості про смерть, визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оголошення фізичної особи померлою;

2) частина картки, що відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплаченого єдиного внеску та інші дані, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування:

реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті, для яких зазначаються серія (за наявності) та номер документа, що посвідчує особу, з індексом: для осіб з паспортом у формі книжечки -"БК"; для осіб з паспортом у формі пластикової картки (ID-картки) - "Р"; для іноземців та осіб без громадянства, які працювали на території України і не мали реєстраційного номера облікової картки платника податків -"F");

рік, за який внесено відомості;

розмір єдиного внеску за відповідний місяць;

сума сплаченого єдиного внеску за відповідний місяць;

професійна назва роботи;

посада із зазначенням структурного підрозділу;

відомості про трудову діяльність (про прийняття на роботу, присвоєння, зміну, позбавлення розряду, рангу, класу, звання, категорії, проходження стажування, переведення на іншу роботу, підстави звільнення);

інформація про основне місце роботи;

дані про особливі умови праці, що дають право на пільги із загальнообов’язкового державного соціального страхування:

номер списків (розділ, підрозділ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України;

результати атестації умов праці із зазначенням номеру і дати розпорядчого акту;

повна / неповна зайнятість;

кількість відпрацьованих застрахованою особою календарних днів (годин) за відповідний місяць, у тому числі в особливих умовах праці, що дають право на пільги;

сума виплат (доходу), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць;

сума призначеної пенсії;

інша інформація, необхідна для обчислення та призначення страхових виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування;

інформація про страхові випадки:

дата страхового випадку;

вид страхового випадку;

3) частина картки, що відображає особливості статусу особи:

інформація про належність особи до ветеранів війни, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, студентів, курсантів невійськових закладів вищої освіти, які отримують соціальні стипендії, осіб, які отримують державну допомогу постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей тощо;

відомості про групу, причину інвалідності (із зазначенням у відповідних випадках нозологічних форм захворювань), строк, на який встановлено інвалідність;

відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників;

відомості про членів сім’ї, які знаходяться на утриманні застрахованої особи, та її дітей;

відомості про дату виїзду за межі України та дату повернення на територію України;

інформація про судимість за вчинення злочину та про позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;

інформація про підтвердження набутого особою на боці договірної сторони стажу роботи (страхового стажу), для застосовування накопичення періодів стажу роботи (страхового стажу), відповідно до міжнародних договорів;

інша інформація, необхідна для обчислення та призначення виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Якщо фізична особа має право на пільги згідно з кількома законами, до Реєстру включається інформація про всі ознаки такого статусу. У разі коли фізична особа, яка має і використовує право на пільги на підставі одного із законів України, використовує також своє право на інші пільги як член сім'ї пільговика, який має право на пільги згідно з іншими законами, ця фізична особа включається до Реєстру також як член сім’ї пільговика. Перелік та складові ознак особливостей статусу особи, що включаються до персональної електронної облікової картки, визначається Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин;

4) частина картки, що відображає здійснення виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування:

вид страхової виплати;

вид соціальної пільги;

вид соціальної виплати;

дата, з якої призначено виплату;

дата початку та закінчення виплати (пільги);

сума виплати (помісячні суми виплати);

індексація страхової виплати.

5) частина картки, що відображає загальний страховий стаж особи, у тому числі набутий нею за період до 01 січня 2004 року (далі - електронна трудова книжка). Відомості, зазначені в цьому пункті щодо періодів роботи та інших періодів, що відповідно до законодавства, що діяло раніше, зараховувалися до стажу роботи, та займаних особою посад за період до набрання чинності Законом України "Про працю" вносяться до даних реєстру застрахованих осіб на підставі трудової книжки особи, а при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній - документів, передбачених порядком підтвердження наявного стажу роботи при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановленим Кабінетом Міністрів України. Порядок та черговість подання відомостей для створення електронних трудових книжок визначається Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

Персоніфіковані відомості, що включені до електронної облікової картки особи зберігаються протягом усього життя особи, а після її смерті - протягом 75 років.

Інформація, що зазнавала змін, зберігається з відповідною приміткою.";

частину четверту виключити;

частину п’яту викласти в такій редакції:

"5. Зміни та уточнення вносяться до відомостей реєстру застрахованих осіб у порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

Зміна до відомостей про прізвище, ім’я та по батькові особи на поточний момент; реєстраційний номер облікової картки платника податків; дату народження, місце народження; стать; громадянство; освіту; серію та номер паспорту; номер телефону; адресу місця проживання може здійснюватися за заявою застрахованої особи у порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.";

у пункті 11 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" цифру "2020" замінити цифрою "2026";

32) у пункті 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., N 14, ст. 87; 2015 р., N 33, ст. 323) після слів "поновлення на роботі" доповнити словами ", а також у інших справах про розгляд трудових спорів після проведення процедури медіації незалежно від її результатів";

33) абзац п’ятий частини першої статті 29 Закону України "Про зайнятість населення" (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., N 24, ст. 243; 2019 р., N 30, ст. 119) викласти в редакції:

"Запис про проходження стажування вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.";

34) в абзаці дев’ятому частини п’ятої статті 9 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., N 13, ст. 222; 2016 р., N 4, ст. 43; 2018 р., N 36, ст. 272) слова "Трудова книжка," виключити;

35) у пункті 1 частини другої статті 13 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., N 47, ст. 2051) слова "організовувати або брати участь у страйках" виключити;

36) У Законі України "Про прокуратуру" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., N 2 - 3, ст. 12; 2018 р., N 36, ст. 272):

у частині третій статті 18 слово "страйках" виключити;

пункт 5 частини першої статті 30 викласти у такій редакції:

"5) інформацію про трудову діяльність;";

у частині другій статті 36:

третє речення виключити;

доповнити абзацом такого змісту:

"Відомості про складення Присяги вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.";

37) частину другу статті 21 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., N 11, ст. 75) викласти в такій редакції:

"2. Страховий стаж обчислюється за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, в тому числі даними про трудову діяльність працівників, внесених відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.".

38) абзац третій частини сьомої статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., N 1, ст. 1; 2016 р., N 6, ст. 58, N 16, ст. 613) після слів "здійснення трудової діяльності" доповнити словами "(за наявності)";

39) у Законі України "Про Національну поліцію"(Відомості Верховної Ради України, 2015 р., N 40 - 41, ст. 379):

пункт 6 частини першої статті 54 виключити.

частину п’яту статті 61 виключити;

у статті 104:

у частині першій слова "прав та законних інтересів" замінити словами "соціально-економічних, трудових прав та інтересів";

частину другу виключити;

40) пункт 5 частини другої статті 20 Закону України "Про Рахункову палату" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., N 36, ст. 360) виключити;

41) у Законі України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., N 4, ст. 43):

частину п’яту статті 10 виключити;

у частині третій статті 36:

друге речення виключити;

доповнити частину абзацом такого змісту:

"Відомості про складення Присяги вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.";

у частині одинадцятій статті 39:

слова "та трудовій книжці" виключити;

доповнити частину абзацом такого змісту:

"Відомості про присвоєння, зміну та позбавлення рангу державного службовця вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.";

42) пункт 5 частини першої статті 8 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., 7 - 8, ст. 50) виключити;

43) частину шістнадцяту статті 25 Закону України "Про дипломатичну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2018 р., N 50, ст. 1747) викласти в такій редакції:

"В особовій справі дипломатичного службовця робиться запис про присвоєння, зміну та позбавлення дипломатичного рангу. Відомості про присвоєння, зміну та позбавлення дипломатичного рангу вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.";

44) У Законі України "Про індексацію грошових доходів населення" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., N 42, ст. 551):

абзац четвертий частини першої статті 2 виключити;

частини першу - третю статті 5 виключити;

статтю 10 виключити.

45) пункти 3 та 5 Розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" N 1774-VIII від 6 грудня 2016 року (Відомості Верховної Ради, 2017 р., N 2, ст. 25) виключити;

46) у Законі України "Про колективні договори і угоди" (Відомості Верховної Ради України, 1993, N 36, ст. 361) частини першу - третю статті 9 викласти в такій редакції:

"Положення колективного договору щодо оплати праці, тривалості робочого часу, часу відпочинку, охорони праці, а також гарантій і компенсацій, що надаються відповідно до законодавства, поширюються на всіх працівників, які перебувають у трудових відносинах з цим роботодавцем. Дія інших положень колективного договору поширюється на працівників на умовах, визначених цим колективним договором. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов’язковими для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін, якщо інше не визначено у колективному договорі, угоді. Строк дії колективного договору, угоди визначається сторонами.

До закінчення строку, на який укладено договір, угоду, сторони повинні розпочати колективні переговори з укладення нового колективного договору, угоди. Якщо до закінчення строку дії колективного договору, угоди переговори не завершено, строк їх дії подовжується на період переговорів, але не більше ніж на один рік";

47) статтю 11 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (Відомості Верховної Ради України, 2018 р., N 1, ст. 1) доповнити частиною четвертою такого змісту:

"4. У разі встановлення рішенням суду факту виконання особою роботи (надання послуг) без укладення трудового договору і сплати єдиного внеску та інших обов’язкових платежів, такі особи втрачають право на пільги або використання субсидії на оплату житлово-комунальних послуг протягом двох років з дня набрання законної сили рішенням суду.".

13. Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін з дня опублікування цього Закону:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити відповідно до своєї компетенції прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

організувати роботу з розроблення законопроекту про діяльність професійних спілок в Україні.

Голова
Верховної Ради України


Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

 

МЕНЮ

Календарь бухгалтера

Май 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
26 27 28 29 30 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31 1 2 3 4 5 6