logo
Украинский (UA)Русский (RU)

ГлавнаяЗАКОНОДАТЕЛЬСТВОЗаконопроекты

ПРОЕКТ (від Держкомпідприємництва)

Закон України

Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва

Цей Закон визначає правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва (далі — спрощена система оподаткування).

Метою застосування спрощеної системи оподаткування є створення сприятливих умов для започаткування власної справи та ведення бізнесу, зменшення витрат на ведення підприємницької діяльності.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ

Стаття 1. Загальні поняття

1.1. Спрощена система оподаткування запроваджується для суб’єктів малого підприємництва та передбачає заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку (далі – єдиний податок) в порядку та на умовах, визначених цим Законом, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

1.2. Спрощена система оподаткування запроваджується для таких суб’єктів малого підприємництва:

1.2.1. фізичних осіб — підприємців, які є громадянами України:

1.2.1.1. які здійснюють види діяльності, де складно контролювати  отриманий обсяг доходу, та відповідають сукупності таких критеріїв протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів):

а) не використовують найману працю, у тому числі фізичних осіб за цивільно-правовими договорами;

б) обсяг доходу сукупно не перевищує 300 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

в) виключно здійснюють такі види діяльності:

послуги з прибирання будинків (миття вікон; традиційне прибирання; прибирання внутрішніх приміщень; миття та натирання підлог; миття внутрішніх вікон та дверей; натирання меблів;чищення сантехнічного обладнання, газових і електричних нагрівальних приладів для приготування їжі);

послуги з чищення, прання, прасування ковдр, штор, занавісок, білизни;

послуги, виконувані хатніми робітницями, нянями;

інші спеціалізовані побутові послуги (послуги кухарок, садівників, шоферів, гувернанток тощо);

послуги носильників;

послуги натирачів підлог;

заправка та ремонт запальничок;

виготовлення, ремонт та перероблення одягу;

виготовлення головних уборів за індивідуальним замовленням;

виготовлення штучних квітів, екібанів, вінків;

послуги з настроювання музичних інструментів

послуги консьєржа;

послуги з ремонту та чищення взуття;

послуги домашньої прислуги (дворецьких, сторожів, садівників, праль, нянь та іншого обслуговуючого персоналу);

послуги з ремонту годинників, гравірувальні роботи;

виготовлення та ремонт риболовних приладів, іграшок, сувенірів; металовиробів;

вироблення виробів народного образотворчого промислу;

збирання, ремонт меблів, столярних виробів;

послуги з денного догляду за дітьми, у т. ч. за дітьми з фізичними та розумовими вадами;

виготовлення килимів та килимових виробів за індивідуальним замовленням;

послуги з фото- та відеозйомки;

перукарські та косметичні послуги.

1.2.1.2. які протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів, кожен з яких дорівнює календарному кварталу, відповідають сукупності таких критеріїв:

а) кількість осіб, що перебувають з ними у трудових відносинах не перевищує 10 осіб (включаючи членів сімей таких фізичних осіб);

б) обсяг доходу сукупно не перевищує 1000 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;

в) здійснюють види діяльності, крім видів діяльності зазначених у підпункті 1.2.1.1 підпункту 1.2.1 пункту 1.2 цієї статті, з врахуванням видів діяльності, визначених у пунктах 1.4-1.6 цієї статті.

1.2.2. Юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать іншим суб’єктам господарювання, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 відсотків, та які відповідають сукупності таких критеріїв (далі – юридичні особи):

а) середньооблікова кількість працівників протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) сукупно не перевищує 50 осіб;

б) обсяг доходу, отриманого протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів), сукупно не перевищує 3000 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи не мають право на застосування спрощеної системи оподаткування;

1.3. Середньооблікова кількість працівників – кількість працівників у юридичних осіб, визначається за методикою, затвердженою спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі статистики, з урахуванням усіх найманих працівників і осіб, що працюють за цивільно-правовими договорами та за сумісництвом більш як один календарний місяць, а також найманих працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів в еквіваленті повної зайнятості, за винятком найманих працівників, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку.

При розрахунку загальної кількості осіб, які перебувають у трудових відносинах з фізичною особою – платником податку, не враховуються наймані працівники, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку.

1.4. Спрощена система оподаткування не поширюється на юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які здійснюють:

а) діяльність у сфері грального бізнесу;

б) обмін іноземної валюти;

в) виробництво підакцизних товарів;

г) діяльність, пов’язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів;

ґ) оптовий та роздрібний продаж пально-мастильних матеріалів (крім роздрібного продажу пально-мастильних матеріалів (в ємностях до 10 літрів));

д) видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності";

е) діяльність у сфері фінансового посередництва;

є) організацію, створення належних умов для здійснення торгівлі іншими фізичними або юридичними особами та орендою торгових місць на ринках та/або у торговельних об’єктах;

ж) спільну діяльність без утворення юридичної особи визначених пунктом 7.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”;

з) видобуток та реалізацію корисних копалин;

и) діяльність з надання в оренду земельних ділянок, житлових та нежитлових приміщень (споруд, будівель) та/або їх частин;

і) діяльність з надання послуг стільникового зв’язку;

ї) продаж товарів (послуг) через мережу Інтернет із використанням електронних коштів;

й) діяльність з надання послуг Інтернет провайдерів;

к) діяльність з перепродажу предметів мистецтва, колекціонування та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

л) діяльність з надання послуг у сфері телерадіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення";

м) діяльність з проведення розслідувань та забезпечення безпеки;

н) оптову торгівлю і посередництво в оптовій торгівлі;

о) зовнішньоекономічну діяльність.

1.5. Спрощена система оподаткування з врахуванням пункту 1.4 цієї статті не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які здійснюють:

а) роздрібний продаж підакцизних товарів (крім діяльності фізичних осіб, пов’язаної з роздрібним продажем пива);

б) торгівлю виробами з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення;

в) діяльність у сфері права;

г) діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту;

д) діяльність з консультування з питань комерційної діяльності та управління;

е) діяльність з управління підприємствами, допоміжну діяльність у сфері державного управління;

є) діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії;

ж) технічні випробування та дослідження;

з) рекламну діяльність;

и) підбір та забезпечення персоналом;

і) посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна.

1.6. Спрощена система оподаткування не поширюється на:

банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії; установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом, громадські організації, суб’єктів господарювання створених без мети отримання прибутку (неприбуткові організації); страхових (перестрахових) брокерів, страхових агентів; реєстраторів цінних паперів.

1.7. Платники податку здійснюють розрахунки за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги у готівковій та (або) безготівковій формі.

1.8. Фізичні особи – підприємці та юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування, при здійсненні розрахунків у готівковій формі повинні застосовувати реєстратори розрахункових операцій відповідно до законодавства.

Стаття 2. Об’єкт оподаткування

2.1. Об’єктом оподаткування з урахуванням положень пунктів 2.2 – 2.4 цієї статті є дохід платника податку, зменшений на такі суми, що надійшли у звітному періоді:

а) суму коштів, отриманих за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами платника податку;

б) суму кредитів, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом дванадцяти календарних місяців з моменту її отримання;

в) суму коштів цільового призначення, що надійшли від державних фондів соціального страхування, з бюджетів або фондів загальнообов’язкового державного страхування (в рамках програм);

г) суму коштів (зокрема, аванс, передоплата), які повертаються покупцю – платнику податку внаслідок повернення ним товару або розірвання договору, а також суму коштів, які повертаються платником податку покупцю внаслідок повернення таким покупцем товару (в розмірі, який не перевищує суми, сплаченої за товар);

ґ) суму коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), які реалізовані в період перебування платником податку на загальній системі оподаткування та вартість яких була включена до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств або загального оподатковуваного доходу фізичної особи (крім випадків реалізації таких товарів (робіт, послуг) за рахунок бюджетних коштів);

д) суму податку на додану вартість, отриманого в ціні товарів (послуг), відвантажених (поставлених) платником податку в період його перебування на загальній системі оподаткування (крім випадків постачання таких товарів (послуг) за рахунок бюджетних коштів);

е) суму коштів та вартості майна, внесених засновниками або учасниками платника податку до статутного фонду такого платника;

є) суму коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), що повертаються платнику податку з бюджетів або державних цільових фондів;

ж) дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку, що оподатковані у порядку, встановленому у статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

2.2. Об’єктом оподаткування при продажу основних фондів є різниця між сумою коштів, отриманою від продажу таких фондів та їх залишковою балансовою вартістю, що склалася на момент продажу.

2.3. У разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, транспортного експедирування або агентським договором об’єктом оподаткування є сума винагороди повіреного (агента).

2.4. Не є об’єктом оподаткування суми податків і зборів (обов’язкових платежів), отримані (нараховані) платником податку під час здійснення ним функцій податкового агента.

2.5. Датою отримання доходу є дата надходження коштів на поточний рахунок та/або в касу платника податку, або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому вигляді, у тому числі списання кредиторської заборгованості та матеріальні і нематеріальні цінності (активи), інші об’єкти власності, одержані (нараховані) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

2.6. У разі здійснення торгівлі товарами або послугами з використанням торговельних автоматів чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності реєстратора розрахункових операцій, датою отримання доходу вважається дата вилучення з таких торговельних апаратів або подібного обладнання грошової виручки.

2.7. У разі, коли торгівля товарами (роботами, послугами) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників грошового знаку, вираженого в грошовій одиниці України, датою отримання доходу вважається дата продажу таких жетонів, карток або інших замінників грошового знаку, вираженого в грошовій одиниці України.

2.8. Дивіденди, що виплачуються власникам корпоративних прав, (засновникам суб’єктів спрощеної системи оподаткування), юридичними особами оподатковуються відповідно до законодавства з питань оподаткування:

для фізичних осіб згідно з Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”;

для юридичних осіб, які обрали спосіб оподаткування доходів за загальною системою оподаткування, згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”;

для юридичних осіб — платників єдиного податку згідно з цим Законом.

Стаття 3. База оподаткування

3.1. Базою обкладення податком є виражений у гривнях дохід платника податку, визначений згідно з пунктами 2.1 – 2.4 статті 2 цього Закону.

3.2. Дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату отримання таких доходів.

3.3. Дохід у вигляді безоплатно отриманих товарів, робіт, послуг визначається за звичайними цінами у порядку, встановленому згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Стаття 4. Ставки податку, порядок нарахування та строки його сплати

4.1. Ставка податку для фізичних осіб - підприємців становить нуль відсотків.

При цьому, фізичні особи – підприємці зобов’язані щомісяця сплачувати 15 відсотків від індикативної заробітної плати на окремий рахунок органів Державного казначейства України та 33,2 відсотки від індикативної заробітної плати до Пенсійного фонду України.

4.2. Ставки податку для юридичних осіб визначаються у розмірі:

4.2.1) для юридичних осіб, зареєстрованих як платники податку на додану вартість, – 3 відсотків бази оподаткування (без урахування податку на додану вартість);

4.2.2) для юридичних осіб, не зареєстрованих як платники податку на додану вартість (сплачують податок на додану вартість у складі єдиного податку), – 5 відсотків бази оподаткування.

4.3. Ставки податку, зазначені у пункті 4.2 цієї статті, обираються юридичними особами самостійно в порядку, встановленому цим Законом.

4.4. Юридичні особи сплачують податок щомісяця до 20 числа (включно) місяця, що наступає за місяцем за який здійснюється сплата податку згідно з розрахунком про сплату єдиного податку.

Сума податку перераховується на окремий рахунок органів Державного казначейства України.

Суми податку, не сплачені в установлені строки, вважаються податковим боргом і стягуються до бюджету згідно з положеннями цього Закону.

Стаття 5. Податковий (звітний) період

5.1. Для фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб податковим (звітним) періодом є календарний квартал.

5.2. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду.

5.3. Для фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, які перейшли до сплати податків за спрощеною системою оподаткування із загальної системи оподаткування, перший податковий (звітний) період починається з першого календарного дня першого місяця податкового (звітного) періоду, що настає за місяцем, в якому таким особам видано свідоцтво платника податку, і закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду.

5.4. Для новоутворених суб’єктів господарювання перший податковий (звітний) період починається з початку того кварталу, в якому видано свідоцтво платника податку.

5.5. У разі державної реєстрації припинення юридичних осіб та державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичними особами - підприємцями, які є платниками податку, останнім податковим (звітним) періодом вважається період, що закінчується днем такої державної реєстрації.

Стаття 6. Ведення обліку і складення звітності платниками податку

6.1. Для визначення результатів господарської діяльності на підставі первинних документів платники податку зобов’язані вести книгу обліку доходів і витрат шляхом відображення у хронологічній послідовності здійснених господарських і фінансових операцій.

6.2. Форма книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення встановлюються центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

6.3. Юридичні особи ведуть бухгалтерський облік та складають фінансову звітність у встановленому законодавством порядку.

6.4. Для обліку товарних залишків фізичні особи – підприємці та юридичні особи ведуть єдину накладну.

Форма та порядок ведення єдиної накладної встановлюються центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

6.5. Платники податку не звільняються від ведення податкового обліку, складання і подання звітності, пов’язаної зі сплатою інших податків і зборів (обов’язкових платежів), платниками яких вони є згідно з цим Законом та іншими законодавчими актами.

6.6. За результатами господарської діяльності протягом податкового (звітного) періоду платники податку подають до органу державної податкової служби декларацію суб’єкта малого підприємництва – платника податку в строк, встановлений для квартального податкового (звітного) періоду.

6.7. Форма декларації затверджується центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

6.8. Податкова звітність складається та подається наростаючим підсумком.

Стаття 7. Особливості обкладення платників податку окремими податками і зборами (обов’язковими платежами)

7.1. Платники податку не є платниками таких податків і зборів (обов’язкових платежів):

а) податку на прибуток підприємств;

б) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цим підрозділом;

в) податку на додану вартість з операцій по поставці товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування у розмірі 4 відсотки, та фізичними особами - підприємцями, які зареєструвалися платниками податку на додану вартість за добровільним  рішенням;

г) плати за патенти згідно з Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»

д) ринкового збору;

е) комунального податку.

7.2. Податки і збори (обов’язкові платежі), не зазначені у пункті 7.1 цієї статті, сплачуються платниками податку в порядку і розмірах, встановлених цим Законом, а страхові внески до Пенсійного фонду України і фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування – в порядку, визначеному законами про загальнообов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування.

7.3. Платники податку вважаються податковими агентами найманих ними осіб та/або фізичних осіб, які перебувають з ними у цивільно-правових відносинах, стосовно будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих на користь таких осіб, включаючи будь-які доходи, які остаточно оподатковуються під час їх виплати.

7.4. Фізичні особи – підприємці за результатами господарської діяльності зобов’язані нараховувати собі заробітну плату у розмірі не менше індикативної заробітної плати із подальшою сплатою внесків до, Пенсійного фонду України. При цьому сплата до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюється фізичною особою – підприємцем за добровільним рішенням відповідно до законодавства.

7.5. Платники податку зобов’язані нараховувати, відраховувати та перераховувати до бюджету, Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, податок на доходи фізичних осіб, збори та страхові внески, пов’язані з виплатою заробітної плати (доходу) працівникам, які перебувають з ними у трудових відносинах.

Стаття 8. Порядок переходу до сплати податків за спрощеною системою оподаткування або відмови від сплати податків за спрощеною системою оподаткування

8.1. Фізичні особи – підприємці та юридичні особи за власним бажанням можуть обрати спрощену систему оподаткування шляхом отримання Свідоцтва платника податку.

8.2. Рішення про перехід до сплати податків за спрощеною системою оподаткування може бути прийняте суб’єктом господарювання один раз протягом календарного року шляхом подання відповідної письмової заяви до органу  державної податкової служби за місцем державної реєстрації суб’єкта господарювання не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного податкового (звітного) періоду.

Юридичні особи у поданій заяві зазначають обрану ними ставку податку.

8.3. Орган державної податкової служби зобов’язаний безоплатно видати протягом 10 робочих днів із дня подання суб’єктом господарювання заяви про обрання спрощеної системи оподаткування свідоцтво платника податку або надати письмову мотивовану відмову, яка може бути оскаржена таким суб’єктом у судовому порядку.

Свідоцтво платника податку отримує фізична особа особисто з підтвердженням особистого підпису.

8.4. Наявність у юридичної особи та фізичної особи – підприємця на день подання заяви про реєстрацію платником податку податкового боргу (недоїмки), за винятком безнадійного податкового боргу (недоїмки), який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), є підставою для відмови у видачі Свідоцтва платника податку.

8.5. Суб’єкт господарювання, який утворюється в результаті реорганізації будь-якого платника податку, що має непогашені податкові зобов’язання чи податковий борг (недоїмку), які виникли до такої реорганізації, може бути зареєстрований як платник податку за умови погашення таких податкових зобов’язань чи податкового боргу (недоїмки).

8.6. Новоутворені та зареєстровані в установленому порядку суб’єкти господарювання, які протягом 10 календарних днів з дня державної реєстрації подали заяву про перехід до сплати податків за спрощеною системою оподаткування до органу державної податкової служби за місцем їх реєстрації, вважаються платниками податку з дня державної реєстрації такого платника.

При цьому під час розгляду органом державної податкової служби заяви про видачу свідоцтва платника податку, поданої новоутвореною фізичною особою - підприємцем, який раніше вже був у встановленому законом порядку зареєстрований як платник єдиного податку і самостійно прийняв рішення про припинення підприємницької діяльності, враховується вся сума доходу, отриманого такою особою в результаті провадження підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування (але не більш як за річний період до дати подання такої заяви).

8.7. Свідоцтво платника податку видається на календарний рік.

Для продовження дії свідоцтва платника податку на наступний календарний рік заява подається в обов’язковому порядку в установлений пунктом 8.2 цієї статті термін.

8.8. Бланк свідоцтва платника податку є документом суворого обліку, що запроваджується на всій території України.

У разі втрати або зіпсування свідоцтва платнику податку видається дублікат свідоцтва платника податку в порядку, установленому пунктом 8.2 цієї статті.

8.9. Якщо фізичні особи – підприємці провадять господарську діяльність із використанням найманої праці, то для кожної особи, яка перебуває з ними у трудових відносинах, включаючи членів їх сімей, орган державної податкової служби видає таким платникам податку довідку про трудові відносини фізичної особи з платником податку (далі – довідка).

У разі збільшення кількості найманих працівників платники податку повинні одержати відповідні довідки для цих працівників.

У разі зменшення кількості найманих працівників платники податку повинні повернути видані на цих працівників довідки до органу державної податкової служби.

Фізичні особи – підприємці та юридичні особи у своїй діяльності зобов’язані використовувати найману працю на умовах законодавства про працю із обов’язковим оформленням трудових відносин.

8.10. Свідоцтво платника податку та/або довідка повинні розміщуватися на робочому місці платника податку (найманого працівника) та пред’являтися працівникам контролюючих органів, яким надано відповідні функціональні повноваження на проведення перевірки.

Свідоцтво платника податку та довідки, видані платникам податку, не можуть бути передані іншим, крім зазначених у них, особам.

Свідоцтво платника податку, строк дії якого закінчився, підлягає поверненню у п’ятиденний строк разом з усіма довідками органу державної податкової служби, який їх видав.

8.11. Свідоцтво платника єдиного податку анулюється органом державної податкової служби у разі:

подання платником єдиного податку заяви про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування;

припинення підприємницької діяльності фізичної особи та/або ліквідації (реорганізації) юридичної особи;

виникнення податкової заборгованості зі сплати єдиного податку протягом двох послідовних кварталів;

здійснення господарської діяльності, на яку не поширюється дія цього Закону;

перевищення граничної чисельності найманих осіб, встановленої у. статті 1 цього Закону;

перевищення граничного обсягу доходу, встановленого у статті 1 цього Закону;

застосування платником податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 1.7 статті 1 цього Закону;

неоформлення трудових відносин у разі фактичного використання найманої праці;

використання найманої праці з порушенням умов трудового договору (контракту);

порушення порядку нарахування та виплати заробітної плати.

8.12. Форма свідоцтва платника податку та довідки та порядок їх видачі (анулювання) встановлюються центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

8.13. У разі припинення платником податку провадження господарської діяльності податкові зобов’язання зі сплати податку нараховуються такому платникові по останній день (включно) календарного місяця його фактичної діяльності.

8.14. Процедура переходу платника податків до їх сплати за спрощеною  або загальною системою оподаткування, а також порядок оподаткування платників податків у разі такого переходу, визначаються центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової політики та центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

Стаття 9. Відповідальність платника податку

9.1. Платник податку несе відповідальність згідно з законодавством за правильність нарахування, своєчасність подання декларацій та сплати податків, платником яких він є відповідно до цього Закону.

9.2. У разі застосування платником податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 1.7 статті 1 цього Закону, або здійснення операцій, на які відповідно до пунктів 1.4 - 1.6 статті 1 цього Закону не поширюється спрощена система оподаткування, дохід, отриманий платником податку в результаті здійснення таких операцій, оподатковується за ставкою податку у розмірі 15 відсотків – для фізичних осіб - підприємців та за подвійною ставкою єдиного податку – для юридичних осіб.

9.3. У разі коли фізична особа – платник податку провадить діяльність, незазначену у свідоцтві платника податку, і при цьому ставка єдиного податку, що зазначена у свідоцтві платника податку, є меншою, ніж ставка, що встановлена на не зазначений у свідоцтві платника податку вид діяльності, дохід, отриманий від провадження такої діяльності, оподатковується за ставкою податку у розмірі 15 відсотків.

При цьому такий платник податку зобов’язаний внести відповідні зміни до свідоцтва платника податку або перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування починаючи з наступного звітного періоду.

9.4. У разі, коли у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, отриманого фізичною особою - підприємцем, перевищує обсяг, зазначений у підпункті 1.2.1 пункту 1.2 статті 1 цього Закону, сума перевищення за результатами такого податкового (звітного) періоду оподатковується за ставкою податку у розмірі 15 відсотків.

9.5. У разі, коли у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, отриманого юридичною особою, перевищує обсяг, зазначений у підпункті 1.2.2. пункту 1.2 статті 1 цього Закону, сума перевищення за результатами такого податкового (звітного) періоду оподатковується за подвійною ставкою податку.

9.6. У разі недотримання положень статті 1 цього Закону, платник податку зобов’язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного кварталу, і втрачає право сплачувати податки за спрощеною системою оподаткування протягом наступного календарного року.

9.7. За неоформлення трудових відносин, у разі фактичного використання найманої праці, в тому числі з порушенням умов трудового договору (контракту),порушення порядку нарахування та виплати заробітної плати платники податку втрачають право на застосування спрощеної системи оподаткування та несуть адміністративну і кримінальну відповідальність згідно з законами.

Розділ ІІ. Прикінцеві положення.

1. Цей Закон набирає чинності з 01 січня 2011 р. та діє до 31 грудня 2016 р.

2. У зв’язку з набранням чинності цим Законом припиняється відповідно до пункту 4 розділу ХV “Перехідні положення” Конституції України дія Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” та Указу Президента України від 28 червня 1999 р. № 746 “Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року

№ 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”.

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Бюджетному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 37—38, ст. 189; 2004 р., № 5, ст. 34; 2009 р., № 10—11, ст. 137, № 30, ст. 420):

доповнити статтю 69 після пункту 16 новим пунктом 17 такого змісту:

“17) єдиний податок”.

У зв’язку з цим пункт 17 вважати пунктом 18;

2) у Кримінальному кодексі України (Відомості Верхової Ради України 2001 р. , № 25-26, ст. 131) внести такі зміни:

доповнити статтею 173-1 такого змісту:

«Стаття 173-1. Використання праці без оформлення трудових відносин з працівником

1. Використання найманої праці без оформлення трудових відносин особою, яка представляє власника (засновника), керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи фізичною особою – підприємцем  карається -

позбавленням права обіймати керівні посади або займатися підприємницькою діяльністю на строк до десяти років.»

доповнити статтею 173-2 такого змісту:

«Стаття 173-2. Використання найманої праці з порушенням умов трудового договору (контракту)

Використання найманої праці з порушенням умов трудового договору (контракту) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи - підприємця -

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»

доповнити статтею 175-1 такого змісту:

«Стаття 175-1. Виплата заробітної плати та інших доходів найманим працівникам без  їх нарахування

1. Виплата заробітної плати та інших доходів найманим працівникам без  їх нарахування особою, яка представляє власника (засновника), керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи фізичною особою - підприємцем, -

карається позбавленням права обіймати керівні посади або займатися підприємницькою діяльністю на строк до десяти років.».

3) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до N 51, ст. 1122) статтю 41 глави 5 розділу II. “ОСОБЛИВА ЧАСТИНА” доповнити абзацом такого змісту:

“Систематичне порушення законодавства про працю -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі 5 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”.

4) у Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 21, ст.252 ):

статтю 19 доповнити новою частиною такого змісту:

«Фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю (до 10 осіб), звільняються від обов’язку встановлення нормативу робочих місць та реєстрації у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів.»;

у статті 20:

– частину першу доповнити абзацами такого змісту:

«Фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю (до 10 осіб) звільняються від обов’язку сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів.

Юридичні особи, які є платниками єдиного податку, звільняються від обов’язку сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів.»

– в частині восьмій слова «їх» вилучити, а слова «цих коштів» замінити словами «коштів Фонду»;

5) абзаци шостий — двадцять восьмий пункту 1 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13—92 «Про прибутковий податок з громадян» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 10, ст. 77; 1998 р., № 30—31, ст. 195; 2001 р, № 10, ст.44; 2003 р, ст. 149) виключити;

6) у пункті 2 частини третьої статті 1 Законі України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 16, ст. 119; 2001 р., № 33, ст. 179):

абзац шостий виключити;

8) у Законі України “Про систему оподаткування” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 16, ст. 119; 2001 р., № 33, ст. 179):

Частину першу статті 14 доповнити пунктом 30 такого змісту:

“30) єдиний податок.”;

частину третю статті викласти у такій редакції:

“3. Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому податки і збори (обов’язкові платежі), зазначені у пункті 2 частини першої і пунктах 2, 3, 4, 13, 14 та 16 частини другої цієї статті, є обов’язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане запровадження цих податків і зборів.”;

9) пункт 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України від 13 лютого 1998 року № 129/98-ВР “Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 30—31, ст. 195) виключити;

10) у статті 9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 38, ст. 315; 2001 р., № 7, ст. 34; 2002 р., № 5, ст. 32; 2005 р., № 1, ст. 23):

пункт 5 виключити;

пункт 6 виключити;

пункт 9 викласти у такій редакції:

“9) при здійсненні фізичними особами та фізичними особами — підприємницями, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” торгівлі продуктовими товарами (вітчизняного виробництва) за готівкові кошти на ринках;”;

11) пункт 3 частини першої статті 23 Закону України “Про захист прав споживачів” (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 7, ст. 84) викласти у такій редакції:

“3) реалізацію продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність (якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції), — у розмірі 50 відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менш як десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі, коли відповідно до законодавства суб’єкт господарської діяльності обрав спосіб оподаткування доходів за спрощеною системою оподаткування шляхом сплати єдиного податку, — у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;”.

12) статтю 27 Закону України «Про оплату праці» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., №17, ст.121) доповнити абзацом третім такого змісту:

„Середня індикативна заробітна плата застосовуються у небюджетній сфері економіки і запроваджується виключно з метою  обчислення внесків до Пенсійного та інших фондів соціального страхування (що нараховуються з заробітної плати найманих працівників)  та  податку з доходів фізичних осіб.

Середня індикативна заробітна плата не може бути меншою за встановлену законом мінімальну заробітну плату, збільшену на відповідний коефіцієнт для окремих категорій працівників, зокрема для перших керівників підприємств, установ та організацій такий коефіцієнт дорівнює - 3, для головних бухгалтерів – 2,5, для фізичних осіб –підприємців та їх працівників – 1,5.

Кабінет Міністрів України має право один раз на рік переглядати коефіцієнти до середньої індикативної заробітної плати.

Середня індикативна заробітна плата не враховується для визначення середньої заробітної плати працівника та для виконання інших норм цього Закону.”

13) Частину другу статті 17 Закону України від 09.07.2003, № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2003, N  49-50 (12.12.2003), ст. 376; 2003, N  51 (19.12.2003), ст. 376) доповнити пунктом 13 такого змісту:

„13) обчислювати та сплачувати страхові внески на заробітну плату застрахованої особи, розмір якої не може бути меншим за середню індикативну;”

14) у Законі України від 02.03.2000, № 1533-III "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (Відомості Верховної Ради України, 2000, N  22 (02.06.2000), ст.  171) частину третю статті 17 доповнити абзацом сьомим такого змісту:

„При виплаті заробітної плати нижче середньої індикативної обчислення та сплата страхових внесків роботодавцем провадиться із середньої індикативної заробітної плати, встановленої законом.”

15) у Законі України від 23.09.1999, № 1105-XIV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (Відомості Верховної Ради України, 1999, N  46-47 (26.11.99), ст.  403) частину другу статті 45 доповнити пунктом 8) такого змісту”:

„8) обчислювати та сплачувати страхові внески на заробітну плату застрахованої особи, розмір якої не може бути меншим за середню індикативну заробітну плату;”

16) у Законі України від 18.01.2001 № 2240-III "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (Відомості Верховної Ради України, 2001, N  14 (06.04.2001), ст.   71) пункт 2 частини другої статті 21 викласти у такій редакції:

„2) для найманих працівників - до сум оплати праці, які включають основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб (- до середньої індикативної заробітної плати у разі нарахування заробітної плати нижче за розмір середньої індикативної заробітної плати);”

17) у Законі України від 22.05.2003 № 889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №37, ст.308) внести такі зміни:

пункт 3.1 статті 3 доповнити підпунктом 3.1.5 такого змісту:

„3.1.5. Середня індикативна заробітна плата, нижче якої не може бути розмір об’єкту оподаткування у  вигляді заробітної плати.”

пункт 8.1 статті 8 доповнити підпунктом 8.1.5 такого змісту:

„8.1.5. Якщо розмір середньої індикативної заробітної  плати є більшим за фактично нараховану платнику податку заробітну плату, то податковий агент зобов’язаний утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб з такої позитивної різниці за рахунок власних коштів.”

у статті 20:

підпункт „а” пункту 20.2 викласти у такій редакції:

„а) при порушенні правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів платника податку, в тому числі з середньої індикативної заробітної плати, що здійснюються особами, визначеними цим Законом податковими агентами, – такі особи;”

у пункті 20.3:

підпункт „а” підпункту 20.3.1. викласти у такій редакції:

„а) при нарахуванні податку особою, на яку покладається відповідальність за таке нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону, в тому числі з середньої індикативної заробітної плати – така особа – податковий агент; ”

підпункт 20.3.2 викласти у такій редакції:

„20.3.2. У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, у тому числі з середньої індикативної заробітної плати, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку – отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми.”

18) у Законі України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (Відомості Верховної Ради України, 1997, №  21, ст.  156):

підпункт «в)» частини першої пункту 9.8 статті 9 Закону викласти в такій редакції:

«в) особа, зареєстрована як платник податку, приймає рішення про застосування спрощеної системи оподаткування відповідно до Закону «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» із звільненням від сплати податку на додану вартість, а також у разі звільнення такої особи від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин;».

6. До приведення чинного законодавства у відповідність з цим Законом чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.

7. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін привести свої нормативно-правові акти, а також забезпечити перегляд нормативно-правових актів інших органів виконавчої влади, у відповідність із цим Законом.

8. Державній податковій адміністрації України за погодженням з державним органом, уповноваженим провадити державну регуляторну політику у сфері підприємницької діяльності у тримісячний термін з дня прийняття цього Закону розробити та затвердити нормативно-правові акти, що витікають із цього Закону.

Голова

Верховної Ради України

 

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”

1. Обґрунтування необхідності прийняття акту

Проект Закону України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» розроблено з метою забезпечення виконання положень Програми Президента України "Україна – для людей" щодо запровадження податкових канікул на 5 років для малого бізнесу та на виконання доручень Кабінету Міністрів України від 18.03.10

№ 12915/0/1-10 (пункт 3 Протоколу наради з обговорення законопроектів з питань поліпшення регуляторного середовища від 17 березня 2010 року) та від 24.03.10 № 12915/3/1-10.

За 11 років існування спрощеної системи оподаткування кількість платників єдиного податку збільшилась майже в 14 разів (з 95 тис. осіб до 1304,5  тис. осіб), а надходження до бюджету від сплати єдиного податку зросли в 32 рази (з 127 млн. грн. в 1999 році до 4107,6 млн. грн. в 2009 році). При цьому, суб’єкти – "спрощенці" створили понад 1,2 млн. робочих місць.

Реформування спрощеної системи оподаткування має особливе значення для створення сприятливого бізнес – середовища в Україні в частині державної підтримки малого бізнесу. Ця система забезпечила динамічний розвиток малого підприємництва та стабільні надходження до бюджету, що свідчить про адаптованість та прийнятність її для значної категорії суб’єктів підприємницької діяльності.

Враховуючи позитивний досвід застосування спрощеної системи оподаткування, вона має певні недоліки, зокрема:

- не відповідає умовам сьогодення граничний обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для реєстрації платником єдиного податку (для юридичних та фізичних осіб), а також розмір ставок єдиного податку для фізичних осіб не переглядався 1998 року, незважаючи на те, що в економіці постійно відбуваються зростання індексу інфляції, мінімальної заробітної плати, споживчих цін, тощо.

Середній рівень індексу інфляції за період з 01.01.98 по 01.01.10, становить 115,9 %. У 1998 році мінімальна заробітна плата становила - 45 грн., а на 01.04.10 вона становить 884 грн. Тобто, мінімальна заробітна плата з 1998 року збільшилась у 20 разів;

- прийнято ряд законів, норми яких внесли суттєві зміни в порядок сплати «спрощенцями» внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування, створили проблему подвійного оподаткування;

- відсутність відповідальності за порушення умов спрощеної системи оподаткування;

- відсутнє чітке визначення бази оподаткування єдиним податком, що призводить до зловживань з метою мінімізації податкових платежів;

- використання суб’єктами господарювання (в тому числі і іноземцями, нерезидентами) спрощеної системи оподаткування для мінімізації податкових платежів.

Невтішним є той факт, що у 2009 році спостерігається різке скорочення найманих працівників у спрощенців. Така ситуація пов’язана із колізією у законодавстві про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та положеннями Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва».

Абсолютна ліквідація спрощеної системи на сьогодні є економічно необґрунтованим рішенням, наслідком якого може стати поглиблення «тінізації» економіки. Тому, спрощена система оподаткування потребує нового підходу до умов її застосування.

Окремо слід зазначити, що поряд із спрощеною системою оподаткування діє ще один спрощений механізм оподаткування доходів суб’єктів підприємницької діяльності, що передбачає сплату фіксованого податку у розмірі від 20 до 100 грн. на місяць за умови сплати ринкового збору (розділ 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»). Зазначений порядок оподаткування також потребує перегляду та вдосконалення оскільки окремі положення на сьогодні є такими, що не відповідають реаліям сьогодення. При цьому, оподаткування доходів підприємців, які торгують на ринку можна розглянути в частині спрощеної системи оподаткування, що дозволить визначити єдиний законодавчий акт регулювання спрощеного оподаткування.

Отже, підготовка та внесення проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” викликана об’єктивною потребою створення належного нормативно-правового забезпечення подальшого розвитку підприємницької діяльності в Україні, приведення його у відповідність до чинного законодавства України, необхідністю розв’язання визначених проблем спрощеного оподаткування.

2. Мета і шляхи її досягнення

При реформуванні спрощеної системи оподаткування слід визначити механізми, які б упередили можливість зловживання цією системою з метою зменшення податкових платежів та відмиванням коштів, а також ця система має спрямовуватись на підтримку тих верст малого бізнесу, які дійсно її потребують, та, які власною працею створюють продукт для задоволення потреб населення.

Запропонований проект Закону має на меті створення належного нормативно-правового поля для подальшого розвитку підприємницької діяльності із врахуванням змін, що відбулися в законодавстві України та об’єктивних тенденцій розвитку підприємницького середовища, удосконалення спрощеної системи оподаткування  та  орієнтація її на найбільш вразливу категорію підприємців, яка потребує державної підтримки.

Одним із завдань законопроекту є упередження можливих зловживань суб’єктами великого та середнього бізнесу щодо використання системи спрощеного оподаткування, як способу зменшення своїх податкових зобов’язань.

Концептуальними положеннями проекту Закону є:

Запровадження податкових канікул та зменшення податкового тиску на підприємців;

поділ фізичних осіб – підприємців на категорії за видами діяльності та обсягом доходу;

встановлення нульової ставки єдиного податку для фізичних осіб – підприємців;

обмеження сфери застосування спрощеної системи оподаткування;

застосування реєстраторів розрахункових операцій, крім торгівлі продуктовими товарами вітчизняного виробництва на ринку;

введення єдиної накладної для обліку товарних залишків платників єдиного податку;

підвищення соціальної відповідальності платників єдиного податку, зокрема фізичних осіб – підприємців в частині обов’язкової сплати внесків до Пенсійного фонду України виходячи з мінімального розміру заробітної плати;

сплата страхових та пенсійних внесків за найманих працівників має здійснюватись відповідно до діючого законодавства (наймані працівники мають бути соціально захищеними);

встановлення відповідальності платників єдиного податку за порушення умов спрощеної системи оподаткування, умов трудового договору (контракту), використання найманої праці без оформлення трудових відносин та виплату найманим працівникам заробітної плати із порушенням порядку її нарахування.

Нововведенням проекту Закону, у порівнянні з існуючим механізмом, є запровадження обов’язкового ведення обліку доходів та витрат для суб’єктів підприємницької діяльності та базою оподаткування розглядається дохід, а не обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

У разі перевищення встановленого граничного доходу у проекті Закону пропонується суттєво підвищити відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, шляхом запровадження відсоткових ставок для оподаткування суми такого перевищення. Зазначена норма стосується як фізичних, так і юридичних осіб.

Проектом Закону залишено для суб’єктів підприємницької діяльності право вибору бути чи не бути платником податку на додану вартість.

Для фізичних осіб – підприємців збережено фіксовану форму сплати єдиного податку та право залучати до своєї діяльності не більше десяти  найманих осіб, за умови, якщо дохід таких суб’єктів не перевищує 1000 мінімальних заробітних плат.

Середньооблікова чисельність працівників у юридичних осіб сукупно не повинна перевищувати 50 осіб та обсяг доходу таких осіб не повинен перевищувати 3 000 мінімальних заробітних плат. Для юридичних осіб збережена відсоткова ставка сплати єдиного податку:

3 % від обсягу доходу зі сплатою податку на додану вартість;

5 % від обсягу доходу у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

З метою оптимізації відрахувань на загальнообов’язкове державне соціальне та пенсійне страхування законопроектом передбачено виведення всіх соціальних платежів із складу єдиного податку та  сплату цих внесків відповідно до законодавства.

Таким чином, удосконалена система спрощеного оподаткування сприятиме подальшому розвитку підприємницької діяльності, збільшенню надходжень до бюджету та усунення схем зловживання спрощеною системою.

3. Правові аспекти

Законопроект розроблено, з урахуванням норм статті 1 Закону України "Про систему оподаткування", відповідно до якої механізм справляння податків і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Сфера правого регулювання зазначеного питання базується на положеннях Конституції України, Указу Президента України від 03.07.1998 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, Закону України “Про систему оподаткування”, Закону України “Про загальнообов’язкове державне страхування”, Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства”, Закону України “Про податок на додану вартість”, інших законодавчих актів.

Проект Закону України скасовує дію Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» та Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», також вносить зміни до Закону України «Про систему оподаткування» та ряду інших законодавчих актів.

Виходячи з положень проекту Закону передбачається розроблення порядку переходу платника податків до їх сплати за спрощеною системою оподаткування та порядок оподаткування, що мають бути визначені центральним органом державної податкової служби.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Фінансове-економічне обґрунтування додається.

5. Позиція заінтересованих органів

Законопроект направлено на погодження Мінфіну, ДПА, Мінекономіки, Мінпраці, Мін’юсту, Раді підприємців при Кабінеті Міністрів України.

6. Регіональний аспект

Проектом Закону передбачається 100-відсоткове спрямування сум, що надходять від сплати єдиного податку, до відповідного місцевого бюджету, що сприятиме збільшенню надходжень до місцевих бюджетів та розвитку регіонів.

Окремо, у проекті Закону запроваджено відповідальність за перевищення граничних обсягів доходу та пропонується суму перевищення у юридичних осіб дооподатковувати за подвійною ставкою, у фізичних осіб за ставкою – 15%.

Кошти, сплачені у зв’язку із перевищенням граничного обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), відповідно до законопроекту повністю спрямовуються до місцевого бюджету для фінансування власних повноважень відповідної територіальної громади.

7. Запобігання корупції

У проекті Закону відсутні правила та процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних діянь.

8. Громадське обговорення

З метою громадського обговорення концептуальні положення проекту Закону розміщувались на сайті Держкомпідприємництва (www.dkrp.gov.ua) та більшість пропозицій громадськості враховані у поданному проекті Закону.

Також, положення проекту Закону обговорені на громадській колегії Держкомпідприємництва.

9. Позиція соціальних партнерів

Проект Закону не потребує погодження із соціальними партнерами.

10. Прогноз результатів

Реалізація проекту Закону надасть можливість врегулювати на законодавчому рівні правовідносини при застосуванні спрощеної системи оподаткування та дозволить усунути схеми зловживання спрощеною системою, а також збільшить надходження до відповідних бюджетів.

Голова Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

М.Ю. Бродський

«___»___________2010 р.

ПРОЕКТ

Закон УкраЇни

Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва

Цей Закон визначає правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва (даліспрощена система оподаткування).

Метою застосування спрощеної системи оподаткування є створення сприятливих умов для започаткування власної справи та ведення бізнесу, зменшення витрат на ведення підприємницької діяльності.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ

Стаття 1. Загальні поняття

1.1. Спрощена система оподаткування запроваджується для суб’єктів малого підприємництва та передбачає заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку (далі – єдиний податок) в порядку та на умовах, визначених цим Законом, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

1.2. Спрощена система оподаткування запроваджується для таких суб’єктів малого підприємництва:

1.2.1. фізичних осіб — підприємців, які є громадянами України:

1.2.1.1. які здійснюють види діяльності, де складно контролювати отриманий обсяг доходу, та відповідають сукупності таких критеріїв протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів):

а) не використовують найману працю, у тому числі фізичних осіб за цивільно-правовими договорами;

б) обсяг доходу сукупно не перевищує 300 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

в) виключно здійснюють такі види діяльності:

послуги з прибирання будинків (миття вікон; традиційне прибирання; прибирання внутрішніх приміщень; миття та натирання підлог; миття внутрішніх вікон та дверей; натирання меблів;чищення сантехнічного обладнання, газових і електричних нагрівальних приладів для приготування їжі);

послуги з чищення, прання, прасування ковдр, штор, занавісок, білизни;

послуги, виконувані хатніми робітницями, нянями;

інші спеціалізовані побутові послуги (послуги кухарок, садівників, шоферів, гувернанток тощо);

послуги носильників;

послуги натирачів підлог;

заправка та ремонт запальничок;

виготовлення, ремонт та перероблення одягу;

виготовлення головних уборів за індивідуальним замовленням;

виготовлення штучних квітів, екібанів, вінків;

послуги з настроювання музичних інструментів

послуги консьєржа;

послуги з ремонту та чищення взуття;

послуги домашньої прислуги (дворецьких, сторожів, садівників, праль, нянь та іншого обслуговуючого персоналу);

послуги з ремонту годинників, гравірувальні роботи;

виготовлення та ремонт риболовних приладів, іграшок, сувенірів; металовиробів;

вироблення виробів народного образотворчого промислу;

збирання, ремонт меблів, столярних виробів;

послуги з денного догляду за дітьми, у т. ч. за дітьми з фізичними та розумовими вадами;

виготовлення килимів та килимових виробів за індивідуальним замовленням;

послуги з фото- та відеозйомки;

перукарські та косметичні послуги.

1.2.1.2. які протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів, кожен з яких дорівнює календарному кварталу, відповідають сукупності таких критеріїв:

а) кількість осіб, що перебувають з ними у трудових відносинах не перевищує 10 осіб (включаючи членів сімей таких фізичних осіб);

б) обсяг доходу сукупно не перевищує 1000 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;

в) здійснюють види діяльності, крім видів діяльності зазначених у підпункті 1.2.1.1 підпункту 1.2.1 пункту 1.2 цієї статті, з врахуванням видів діяльності, визначених у пунктах 1.4-1.6 цієї статті.

1.2.2. Юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать іншим суб’єктам господарювання, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 відсотків, та які відповідають сукупності таких критеріїв (далі – юридичні особи):

а) середньооблікова кількість працівників протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) сукупно не перевищує 50 осіб;

б) обсяг доходу, отриманого протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів), сукупно не перевищує 3000 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи не мають право на застосування спрощеної системи оподаткування;

1.3. Середньооблікова кількість працівників – кількість працівників у юридичних осіб, визначається за методикою, затвердженою спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі статистики, з урахуванням усіх найманих працівників і осіб, що працюють за цивільно-правовими договорами та за сумісництвом більш як один календарний місяць, а також найманих працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів в еквіваленті повної зайнятості, за винятком найманих працівників, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку.

При розрахунку загальної кількості осіб, які перебувають у трудових відносинах з фізичною особою – платником податку, не враховуються наймані працівники, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку.

1.4. Спрощена система оподаткування не поширюється на юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які здійснюють:

а) діяльність у сфері грального бізнесу;

б) обмін іноземної валюти;

в) виробництво підакцизних товарів;

г) діяльність, пов’язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів;

ґ) оптовий та роздрібний продаж пально-мастильних матеріалів (крім роздрібного продажу пально-мастильних матеріалів (в ємностях до 10 літрів));

д) видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності";

е) діяльність у сфері фінансового посередництва;

є) організацію, створення належних умов для здійснення торгівлі іншими фізичними або юридичними особами та орендою торгових місць на ринках та/або у торговельних об’єктах;

ж) спільну діяльність без утворення юридичної особи визначених пунктом 7.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”;

з) видобуток та реалізацію корисних копалин;

и) діяльність з надання в оренду земельних ділянок, житлових та нежитлових приміщень (споруд, будівель) та/або їх частин;

і) діяльність з надання послуг стільникового зв’язку;

ї) продаж товарів (послуг) через мережу Інтернет із використанням електронних коштів;

й) діяльність з надання послуг Інтернет провайдерів;

к) діяльність з перепродажу предметів мистецтва, колекціонування та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

л) діяльність з надання послуг у сфері телерадіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення";

м) діяльність з проведення розслідувань та забезпечення безпеки;

н) оптову торгівлю і посередництво в оптовій торгівлі;

о) зовнішньоекономічну діяльність.

1.5. Спрощена система оподаткування з врахуванням пункту 1.4 цієї статті не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які здійснюють:

а) роздрібний продаж підакцизних товарів (крім діяльності фізичних осіб, пов’язаної з роздрібним продажем пива);

б) торгівлю виробами з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення;

в) діяльність у сфері права;

г) діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту;

д) діяльність з консультування з питань комерційної діяльності та управління;

е) діяльність з управління підприємствами, допоміжну діяльність у сфері державного управління;

є) діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії;

ж) технічні випробування та дослідження;

з) рекламну діяльність;

и) підбір та забезпечення персоналом;

і) посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна.

1.6. Спрощена система оподаткування не поширюється на:

банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії; установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом, громадські організації, суб’єктів господарювання створених без мети отримання прибутку (неприбуткові організації); страхових (перестрахових) брокерів, страхових агентів; реєстраторів цінних паперів.

1.7. Платники податку здійснюють розрахунки за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги у готівковій та (або) безготівковій формі.

1.8. Фізичні особи – підприємці та юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування, при здійсненні розрахунків у готівковій формі повинні застосовувати реєстратори розрахункових операцій відповідно до законодавства.

Стаття 2. Об’єкт оподаткування

2.1. Об’єктом оподаткування з урахуванням положень пунктів 2.2 – 2.4 цієї статті є дохід платника податку, зменшений на такі суми, що надійшли у звітному періоді:

а) суму коштів, отриманих за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами платника податку;

б) суму кредитів, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом дванадцяти календарних місяців з моменту її отримання;

в) суму коштів цільового призначення, що надійшли від державних фондів соціального страхування, з бюджетів або фондів загальнообов’язкового державного страхування (в рамках програм);

г) суму коштів (зокрема, аванс, передоплата), які повертаються покупцю – платнику податку внаслідок повернення ним товару або розірвання договору, а також суму коштів, які повертаються платником податку покупцю внаслідок повернення таким покупцем товару (в розмірі, який не перевищує суми, сплаченої за товар);

ґ) суму коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), які реалізовані в період перебування платником податку на загальній системі оподаткування та вартість яких була включена до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств або загального оподатковуваного доходу фізичної особи (крім випадків реалізації таких товарів (робіт, послуг) за рахунок бюджетних коштів);

д) суму податку на додану вартість, отриманого в ціні товарів (послуг), відвантажених (поставлених) платником податку в період його перебування на загальній системі оподаткування (крім випадків постачання таких товарів (послуг) за рахунок бюджетних коштів);

е) суму коштів та вартості майна, внесених засновниками або учасниками платника податку до статутного фонду такого платника;

є) суму коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), що повертаються платнику податку з бюджетів або державних цільових фондів;

ж) дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку, що оподатковані у порядку, встановленому у статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

2.2. Об’єктом оподаткування при продажу основних фондів є різниця між сумою коштів, отриманою від продажу таких фондів та їх залишковою балансовою вартістю, що склалася на момент продажу.

2.3. У разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, транспортного експедирування або агентським договором об’єктом оподаткування є сума винагороди повіреного (агента).

2.4. Не є об’єктом оподаткування суми податків і зборів (обов’язкових платежів), отримані (нараховані) платником податку під час здійснення ним функцій податкового агента.

2.5. Датою отримання доходу є дата надходження коштів на поточний рахунок та/або в касу платника податку, або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому вигляді, у тому числі списання кредиторської заборгованості та матеріальні і нематеріальні цінності (активи), інші об’єкти власності, одержані (нараховані) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

2.6. У разі здійснення торгівлі товарами або послугами з використанням торговельних автоматів чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності реєстратора розрахункових операцій, датою отримання доходу вважається дата вилучення з таких торговельних апаратів або подібного обладнання грошової виручки.

2.7. У разі, коли торгівля товарами (роботами, послугами) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників грошового знаку, вираженого в грошовій одиниці України, датою отримання доходу вважається дата продажу таких жетонів, карток або інших замінників грошового знаку, вираженого в грошовій одиниці України.

2.8. Дивіденди, що виплачуються власникам корпоративних прав, (засновникам суб’єктів спрощеної системи оподаткування), юридичними особами оподатковуються відповідно до законодавства з питань оподаткування:

для фізичних осіб згідно з Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”;

для юридичних осіб, які обрали спосіб оподаткування доходів за загальною системою оподаткування, згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”;

для юридичних осіб — платників єдиного податку згідно з цим Законом.

Стаття 3. База оподаткування

3.1. Базою обкладення податком є виражений у гривнях дохід платника податку, визначений згідно з пунктами 2.1 – 2.4 статті 2 цього Закону.

3.2. Дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату отримання таких доходів.

3.3. Дохід у вигляді безоплатно отриманих товарів, робіт, послуг визначається за звичайними цінами у порядку, встановленому згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Стаття 4. Ставки податку, порядок нарахування та строки його сплати

4.1. Ставка податку для фізичних осіб - підприємців становить нуль відсотків.

При цьому, фізичні особи – підприємці зобов’язані щомісяця сплачувати 15 відсотків від індикативної заробітної плати на окремий рахунок органів Державного казначейства України та 33,2 відсотки від індикативної заробітної плати до Пенсійного фонду України.

4.2. Ставки податку для юридичних осіб визначаються у розмірі:

4.2.1) для юридичних осіб, зареєстрованих як платники податку на додану вартість, – 3 відсотків бази оподаткування (без урахування податку на додану вартість);

4.2.2) для юридичних осіб, не зареєстрованих як платники податку на додану вартість (сплачують податок на додану вартість у складі єдиного податку), – 5 відсотків бази оподаткування.

4.3. Ставки податку, зазначені у пункті 4.2 цієї статті, обираються юридичними особами самостійно в порядку, встановленому цим Законом.

4.4. Юридичні особи сплачують податок щомісяця до 20 числа (включно) місяця, що наступає за місяцем за який здійснюється сплата податку згідно з розрахунком про сплату єдиного податку.

Сума податку перераховується на окремий рахунок органів Державного казначейства України.

Суми податку, не сплачені в установлені строки, вважаються податковим боргом і стягуються до бюджету згідно з положеннями цього Закону.

Стаття 5. Податковий (звітний) період

5.1. Для фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб податковим (звітним) періодом є календарний квартал.

5.2. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду.

5.3. Для фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, які перейшли до сплати податків за спрощеною системою оподаткування із загальної системи оподаткування, перший податковий (звітний) період починається з першого календарного дня першого місяця податкового (звітного) періоду, що настає за місяцем, в якому таким особам видано свідоцтво платника податку, і закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду.

5.4. Для новоутворених суб’єктів господарювання перший податковий (звітний) період починається з початку того кварталу, в якому видано свідоцтво платника податку.

5.5. У разі державної реєстрації припинення юридичних осіб та державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичними особами - підприємцями, які є платниками податку, останнім податковим (звітним) періодом вважається період, що закінчується днем такої державної реєстрації.

Стаття 6. Ведення обліку і складення звітності платниками податку

6.1. Для визначення результатів господарської діяльності на підставі первинних документів платники податку зобов’язані вести книгу обліку доходів і витрат шляхом відображення у хронологічній послідовності здійснених господарських і фінансових операцій.

6.2. Форма книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення встановлюються центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

6.3. Юридичні особи ведуть бухгалтерський облік та складають фінансову звітність у встановленому законодавством порядку.

6.4. Для обліку товарних залишків фізичні особи – підприємці та юридичні особи ведуть єдину накладну.

Форма та порядок ведення єдиної накладної встановлюються центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

6.5. Платники податку не звільняються від ведення податкового обліку, складання і подання звітності, пов’язаної зі сплатою інших податків і зборів (обов’язкових платежів), платниками яких вони є згідно з цим Законом та іншими законодавчими актами.

6.6. За результатами господарської діяльності протягом податкового (звітного) періоду платники податку подають до органу державної податкової служби декларацію суб’єкта малого підприємництва – платника податку в строк, встановлений для квартального податкового (звітного) періоду.

6.7. Форма декларації затверджується центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

6.8. Податкова звітність складається та подається наростаючим підсумком.

Стаття 7. Особливості обкладення платників податку окремими податками і зборами (обов’язковими платежами)

7.1. Платники податку не є платниками таких податків і зборів (обов’язкових платежів):

а) податку на прибуток підприємств;

б) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цим підрозділом;

в) податку на додану вартість з операцій по поставці товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування у розмірі 4 відсотки, та фізичними особами - підприємцями, які зареєструвалися платниками податку на додану вартість за добровільним рішенням;

г) плати за патенти згідно з Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»

д) ринкового збору;

е) комунального податку.

7.2. Податки і збори (обов’язкові платежі), не зазначені у пункті 7.1 цієї статті, сплачуються платниками податку в порядку і розмірах, встановлених цим Законом, а страхові внески до Пенсійного фонду України і фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування – в порядку, визначеному законами про загальнообов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування.

7.3. Платники податку вважаються податковими агентами найманих ними осіб та/або фізичних осіб, які перебувають з ними у цивільно-правових відносинах, стосовно будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих на користь таких осіб, включаючи будь-які доходи, які остаточно оподатковуються під час їх виплати.

7.4. Фізичні особи – підприємці за результатами господарської діяльності зобов’язані нараховувати собі заробітну плату у розмірі не менше індикативної заробітної плати із подальшою сплатою внесків до, Пенсійного фонду України. При цьому сплата до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюється фізичною особою – підприємцем за добровільним рішенням відповідно до законодавства.

7.5. Платники податку зобов’язані нараховувати, відраховувати та перераховувати до бюджету, Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, податок на доходи фізичних осіб, збори та страхові внески, пов’язані з виплатою заробітної плати (доходу) працівникам, які перебувають з ними у трудових відносинах.

Стаття 8. Порядок переходу до сплати податків за спрощеною системою оподаткування або відмови від сплати податків за спрощеною системою оподаткування

8.1. Фізичні особи – підприємці та юридичні особи за власним бажанням можуть обрати спрощену систему оподаткування шляхом отримання Свідоцтва платника податку.

8.2. Рішення про перехід до сплати податків за спрощеною системою оподаткування може бути прийняте суб’єктом господарювання один раз протягом календарного року шляхом подання відповідної письмової заяви до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації суб’єкта господарювання не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного податкового (звітного) періоду.

Юридичні особи у поданій заяві зазначають обрану ними ставку податку.

8.3. Орган державної податкової служби зобов’язаний безоплатно видати протягом 10 робочих днів із дня подання суб’єктом господарювання заяви про обрання спрощеної системи оподаткування свідоцтво платника податку або надати письмову мотивовану відмову, яка може бути оскаржена таким суб’єктом у судовому порядку.

Свідоцтво платника податку отримує фізична особа особисто з підтвердженням особистого підпису.

8.4. Наявність у юридичної особи та фізичної особи – підприємця на день подання заяви про реєстрацію платником податку податкового боргу (недоїмки), за винятком безнадійного податкового боргу (недоїмки), який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), є підставою для відмови у видачі Свідоцтва платника податку.

8.5. Суб’єкт господарювання, який утворюється в результаті реорганізації будь-якого платника податку, що має непогашені податкові зобов’язання чи податковий борг (недоїмку), які виникли до такої реорганізації, може бути зареєстрований як платник податку за умови погашення таких податкових зобов’язань чи податкового боргу (недоїмки).

8.6. Новоутворені та зареєстровані в установленому порядку суб’єкти господарювання, які протягом 10 календарних днів з дня державної реєстрації подали заяву про перехід до сплати податків за спрощеною системою оподаткування до органу державної податкової служби за місцем їх реєстрації, вважаються платниками податку з дня державної реєстрації такого платника.

При цьому під час розгляду органом державної податкової служби заяви про видачу свідоцтва платника податку, поданої новоутвореною фізичною особою - підприємцем, який раніше вже був у встановленому законом порядку зареєстрований як платник єдиного податку і самостійно прийняв рішення про припинення підприємницької діяльності, враховується вся сума доходу, отриманого такою особою в результаті провадження підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування (але не більш як за річний період до дати подання такої заяви).

8.7. Свідоцтво платника податку видається на календарний рік.

Для продовження дії свідоцтва платника податку на наступний календарний рік заява подається в обов’язковому порядку в установлений пунктом 8.2 цієї статті термін.

8.8. Бланк свідоцтва платника податку є документом суворого обліку, що запроваджується на всій території України.

У разі втрати або зіпсування свідоцтва платнику податку видається дублікат свідоцтва платника податку в порядку, установленому пунктом 8.2 цієї статті.

8.9. Якщо фізичні особи – підприємці провадять господарську діяльність із використанням найманої праці, то для кожної особи, яка перебуває з ними у трудових відносинах, включаючи членів їх сімей, орган державної податкової служби видає таким платникам податку довідку про трудові відносини фізичної особи з платником податку (далі – довідка).

У разі збільшення кількості найманих працівників платники податку повинні одержати відповідні довідки для цих працівників.

У разі зменшення кількості найманих працівників платники податку повинні повернути видані на цих працівників довідки до органу державної податкової служби.

Фізичні особи – підприємці та юридичні особи у своїй діяльності зобов’язані використовувати найману працю на умовах законодавства про працю із обов’язковим оформленням трудових відносин.

8.10. Свідоцтво платника податку та/або довідка повинні розміщуватися на робочому місці платника податку (найманого працівника) та пред’являтися працівникам контролюючих органів, яким надано відповідні функціональні повноваження на проведення перевірки.

Свідоцтво платника податку та довідки, видані платникам податку, не можуть бути передані іншим, крім зазначених у них, особам.

Свідоцтво платника податку, строк дії якого закінчився, підлягає поверненню у п’ятиденний строк разом з усіма довідками органу державної податкової служби, який їх видав.

8.11. Свідоцтво платника єдиного податку анулюється органом державної податкової служби у разі:

подання платником єдиного податку заяви про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування;

припинення підприємницької діяльності фізичної особи та/або ліквідації (реорганізації) юридичної особи;

виникнення податкової заборгованості зі сплати єдиного податку протягом двох послідовних кварталів;

здійснення господарської діяльності, на яку не поширюється дія цього Закону;

перевищення граничної чисельності найманих осіб, встановленої у. статті 1 цього Закону;

перевищення граничного обсягу доходу, встановленого у статті 1 цього Закону;

застосування платником податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 1.7 статті 1 цього Закону;

неоформлення трудових відносин у разі фактичного використання найманої праці;

використання найманої праці з порушенням умов трудового договору (контракту);

порушення порядку нарахування та виплати заробітної плати.

8.12. Форма свідоцтва платника податку та довідки та порядок їх видачі (анулювання) встановлюються центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

8.13. У разі припинення платником податку провадження господарської діяльності податкові зобов’язання зі сплати податку нараховуються такому платникові по останній день (включно) календарного місяця його фактичної діяльності.

8.14. Процедура переходу платника податків до їх сплати за спрощеною або загальною системою оподаткування, а також порядок оподаткування платників податків у разі такого переходу, визначаються центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової політики та центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

Стаття 9. Відповідальність платника податку

9.1. Платник податку несе відповідальність згідно з законодавством за правильність нарахування, своєчасність подання декларацій та сплати податків, платником яких він є відповідно до цього Закону.

9.2. У разі застосування платником податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 1.7 статті 1 цього Закону, або здійснення операцій, на які відповідно до пунктів 1.4 - 1.6 статті 1 цього Закону не поширюється спрощена система оподаткування, дохід, отриманий платником податку в результаті здійснення таких операцій, оподатковується за ставкою податку у розмірі 15 відсотків – для фізичних осіб - підприємців та за подвійною ставкою єдиного податку – для юридичних осіб.

9.3. У разі коли фізична особа – платник податку провадить діяльність, незазначену у свідоцтві платника податку, і при цьому ставка єдиного податку, що зазначена у свідоцтві платника податку, є меншою, ніж ставка, що встановлена на не зазначений у свідоцтві платника податку вид діяльності, дохід, отриманий від провадження такої діяльності, оподатковується за ставкою податку у розмірі 15 відсотків.

При цьому такий платник податку зобов’язаний внести відповідні зміни до свідоцтва платника податку або перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування починаючи з наступного звітного періоду.

9.4. У разі, коли у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, отриманого фізичною особою - підприємцем, перевищує обсяг, зазначений у підпункті 1.2.1 пункту 1.2 статті 1 цього Закону, сума перевищення за результатами такого податкового (звітного) періоду оподатковується за ставкою податку у розмірі 15 відсотків.

9.5. У разі, коли у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, отриманого юридичною особою, перевищує обсяг, зазначений у підпункті 1.2.2. пункту 1.2 статті 1 цього Закону, сума перевищення за результатами такого податкового (звітного) періоду оподатковується за подвійною ставкою податку.

9.6. У разі недотримання положень статті 1 цього Закону, платник податку зобов’язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного кварталу, і втрачає право сплачувати податки за спрощеною системою оподаткування протягом наступного календарного року.

9.7. За неоформлення трудових відносин, у разі фактичного використання найманої праці, в тому числі з порушенням умов трудового договору (контракту),порушення порядку нарахування та виплати заробітної плати платники податку втрачають право на застосування спрощеної системи оподаткування та несуть адміністративну і кримінальну відповідальність згідно з законами.

Розділ ІІ. Прикінцеві положення.

1. Цей Закон набирає чинності з 01 січня 2011 р. та діє до 31 грудня 2016 р.

2. У зв’язку з набранням чинності цим Законом припиняється відповідно до пункту 4 розділу ХV “Перехідні положення” Конституції України дія Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” та Указу Президента України від 28 червня 1999 р. № 746 “Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року

№ 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”.

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Бюджетному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 37—38, ст. 189; 2004 р., № 5, ст. 34; 2009 р., № 10—11, ст. 137, № 30, ст. 420):

доповнити статтю 69 після пункту 16 новим пунктом 17 такого змісту:

“17) єдиний податок”.

У зв’язку з цим пункт 17 вважати пунктом 18;

2) у Кримінальному кодексі України (Відомості Верхової Ради України 2001 р. , № 25-26, ст. 131) внести такі зміни:

доповнити статтею 173-1 такого змісту:

«Стаття 173-1. Використання праці без оформлення трудових відносин з працівником

1. Використання найманої праці без оформлення трудових відносин особою, яка представляє власника (засновника), керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи фізичною особою – підприємцем карається -

позбавленням права обіймати керівні посади або займатися підприємницькою діяльністю на строк до десяти років.»

доповнити статтею 173-2 такого змісту:

«Стаття 173-2. Використання найманої праці з порушенням умов трудового договору (контракту)

Використання найманої праці з порушенням умов трудового договору (контракту) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи - підприємця -

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»

доповнити статтею 175-1 такого змісту:

«Стаття 175-1. Виплата заробітної плати та інших доходів найманим працівникам без їх нарахування

1. Виплата заробітної плати та інших доходів найманим працівникам без їх нарахування особою, яка представляє власника (засновника), керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи фізичною особою - підприємцем, -

карається позбавленням права обіймати керівні посади або займатися підприємницькою діяльністю на строк до десяти років.».

3) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до N 51, ст. 1122) статтю 41 глави 5 розділу II. “ОСОБЛИВА ЧАСТИНА” доповнити абзацом такого змісту:

“Систематичне порушення законодавства про працю -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі 5 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”.

4) у Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 21, ст.252 ):

статтю 19 доповнити новою частиною такого змісту:

«Фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю (до 10 осіб), звільняються від обов’язку встановлення нормативу робочих місць та реєстрації у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів.»;

у статті 20:

– частину першу доповнити абзацами такого змісту:

«Фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю (до 10 осіб) звільняються від обов’язку сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів.

Юридичні особи, які є платниками єдиного податку, звільняються від обов’язку сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів.»

– в частині восьмій слова «їх» вилучити, а слова «цих коштів» замінити словами «коштів Фонду»;

5) абзаци шостий — двадцять восьмий пункту 1 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13—92 «Про прибутковий податок з громадян» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 10, ст. 77; 1998 р., № 30—31, ст. 195; 2001 р, № 10, ст.44; 2003 р, ст. 149) виключити;

6) у пункті 2 частини третьої статті 1 Законі України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 16, ст. 119; 2001 р., № 33, ст. 179):

абзац шостий виключити;

8) у Законі України “Про систему оподаткування” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 16, ст. 119; 2001 р., № 33, ст. 179):

Частину першу статті 14 доповнити пунктом 30 такого змісту:

“30) єдиний податок.”;

частину третю статті викласти у такій редакції:

“3. Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому податки і збори (обов’язкові платежі), зазначені у пункті 2 частини першої і пунктах 2, 3, 4, 13, 14 та 16 частини другої цієї статті, є обов’язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане запровадження цих податків і зборів.”;

9) пункт 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України від 13 лютого 1998 року № 129/98-ВР “Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 30—31, ст. 195) виключити;

10) у статті 9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 38, ст. 315; 2001 р., № 7, ст. 34; 2002 р., № 5, ст. 32; 2005 р., № 1, ст. 23):

пункт 5 виключити;

пункт 6 виключити;

пункт 9 викласти у такій редакції:

“9) при здійсненні фізичними особами та фізичними особами — підприємницями, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” торгівлі продуктовими товарами (вітчизняного виробництва) за готівкові кошти на ринках;”;

11) пункт 3 частини першої статті 23 Закону України “Про захист прав споживачів” (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 7, ст. 84) викласти у такій редакції:

“3) реалізацію продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність (якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції), — у розмірі 50 відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менш як десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі, коли відповідно до законодавства суб’єкт господарської діяльності обрав спосіб оподаткування доходів за спрощеною системою оподаткування шляхом сплати єдиного податку, — у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;”.

12) статтю 27 Закону України «Про оплату праці» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., №17, ст.121) доповнити абзацом третім такого змісту:

„Середня індикативна заробітна плата застосовуються у небюджетній сфері економіки і запроваджується виключно з метою обчислення внесків до Пенсійного та інших фондів соціального страхування (що нараховуються з заробітної плати найманих працівників) та податку з доходів фізичних осіб.

Середня індикативна заробітна плата не може бути меншою за встановлену законом мінімальну заробітну плату, збільшену на відповідний коефіцієнт для окремих категорій працівників, зокрема для перших керівників підприємств, установ та організацій такий коефіцієнт дорівнює - 3, для головних бухгалтерів – 2,5, для фізичних осіб –підприємців та їх працівників – 1,5.

Кабінет Міністрів України має право один раз на рік переглядати коефіцієнти до середньої індикативної заробітної плати.

Середня індикативна заробітна плата не враховується для визначення середньої заробітної плати працівника та для виконання інших норм цього Закону.”

13) Частину другу статті 17 Закону України від 09.07.2003, № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2003, N 49-50 (12.12.2003), ст. 376; 2003, N 51 (19.12.2003), ст. 376) доповнити пунктом 13 такого змісту:

„13) обчислювати та сплачувати страхові внески на заробітну плату застрахованої особи, розмір якої не може бути меншим за середню індикативну;”

14) у Законі України від 02.03.2000, № 1533-III "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (Відомості Верховної Ради України, 2000, N 22 (02.06.2000), ст. 171) частину третю статті 17 доповнити абзацом сьомим такого змісту:

„При виплаті заробітної плати нижче середньої індикативної обчислення та сплата страхових внесків роботодавцем провадиться із середньої індикативної заробітної плати, встановленої законом.”

15) у Законі України від 23.09.1999, № 1105-XIV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (Відомості Верховної Ради України, 1999, N 46-47 (26.11.99), ст. 403) частину другу статті 45 доповнити пунктом 8) такого змісту”:

„8) обчислювати та сплачувати страхові внески на заробітну плату застрахованої особи, розмір якої не може бути меншим за середню індикативну заробітну плату;”

16) у Законі України від 18.01.2001 № 2240-III "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (Відомості Верховної Ради України, 2001, N 14 (06.04.2001), ст. 71) пункт 2 частини другої статті 21 викласти у такій редакції:

„2) для найманих працівників - до сум оплати праці, які включають основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб (- до середньої індикативної заробітної плати у разі нарахування заробітної плати нижче за розмір середньої індикативної заробітної плати);”

17) у Законі України від 22.05.2003 № 889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №37, ст.308) внести такі зміни:

пункт 3.1 статті 3 доповнити підпунктом 3.1.5 такого змісту:

„3.1.5. Середня індикативна заробітна плата, нижче якої не може бути розмір об’єкту оподаткування у вигляді заробітної плати.”

пункт 8.1 статті 8 доповнити підпунктом 8.1.5 такого змісту:

„8.1.5. Якщо розмір середньої індикативної заробітної плати є більшим за фактично нараховану платнику податку заробітну плату, то податковий агент зобов’язаний утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб з такої позитивної різниці за рахунок власних коштів.”

у статті 20:

підпункт „а” пункту 20.2 викласти у такій редакції:

„а) при порушенні правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів платника податку, в тому числі з середньої індикативної заробітної плати, що здійснюються особами, визначеними цим Законом податковими агентами, – такі особи;”

у пункті 20.3:

підпункт „а” підпункту 20.3.1. викласти у такій редакції:

„а) при нарахуванні податку особою, на яку покладається відповідальність за таке нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону, в тому числі з середньої індикативної заробітної плати – така особа – податковий агент; ”

підпункт 20.3.2 викласти у такій редакції:

„20.3.2. У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, у тому числі з середньої індикативної заробітної плати, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку – отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми.”

18) у Законі України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (Відомості Верховної Ради України, 1997, № 21, ст. 156):

підпункт «в)» частини першої пункту 9.8 статті 9 Закону викласти в такій редакції:

«в) особа, зареєстрована як платник податку, приймає рішення про застосування спрощеної системи оподаткування відповідно до Закону «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» із звільненням від сплати податку на додану вартість, а також у разі звільнення такої особи від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин;».

6. До приведення чинного законодавства у відповідність з цим Законом чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.

7. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін привести свої нормативно-правові акти, а також забезпечити перегляд нормативно-правових актів інших органів виконавчої влади, у відповідність із цим Законом.

8. Державній податковій адміністрації України за погодженням з державним органом, уповноваженим провадити державну регуляторну політику у сфері підприємницької діяльності у тримісячний термін з дня прийняття цього Закону розробити та затвердити нормативно-правові акти, що витікають із цього Закону.

Голова

Верховної Ради України

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”

1. Обґрунтування необхідності прийняття акту

Проект Закону України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» розроблено з метою забезпечення виконання положень Програми Президента України "Україна – для людей" щодо запровадження податкових канікул на 5 років для малого бізнесу та на виконання доручень Кабінету Міністрів України від 18.03.10

№ 12915/0/1-10 (пункт 3 Протоколу наради з обговорення законопроектів з питань поліпшення регуляторного середовища від 17 березня 2010 року) та від 24.03.10 № 12915/3/1-10.

За 11 років існування спрощеної системи оподаткування кількість платників єдиного податку збільшилась майже в 14 разів (з 95 тис. осіб до 1304,5 тис. осіб), а надходження до бюджету від сплати єдиного податку зросли в 32 рази (з 127 млн. грн. в 1999 році до 4107,6 млн. грн. в 2009 році). При цьому, суб’єкти – "спрощенці" створили понад 1,2 млн. робочих місць.

Реформування спрощеної системи оподаткування має особливе значення для створення сприятливого бізнес – середовища в Україні в частині державної підтримки малого бізнесу. Ця система забезпечила динамічний розвиток малого підприємництва та стабільні надходження до бюджету, що свідчить про адаптованість та прийнятність її для значної категорії суб’єктів підприємницької діяльності.

Враховуючи позитивний досвід застосування спрощеної системи оподаткування, вона має певні недоліки, зокрема:

- не відповідає умовам сьогодення граничний обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для реєстрації платником єдиного податку (для юридичних та фізичних осіб), а також розмір ставок єдиного податку для фізичних осіб не переглядався 1998 року, незважаючи на те, що в економіці постійно відбуваються зростання індексу інфляції, мінімальної заробітної плати, споживчих цін, тощо.

Середній рівень індексу інфляції за період з 01.01.98 по 01.01.10, становить 115,9 %. У 1998 році мінімальна заробітна плата становила - 45 грн., а на 01.04.10 вона становить 884 грн. Тобто, мінімальна заробітна плата з 1998 року збільшилась у 20 разів;

- прийнято ряд законів, норми яких внесли суттєві зміни в порядок сплати «спрощенцями» внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування, створили проблему подвійного оподаткування;

- відсутність відповідальності за порушення умов спрощеної системи оподаткування;

- відсутнє чітке визначення бази оподаткування єдиним податком, що призводить до зловживань з метою мінімізації податкових платежів;

- використання суб’єктами господарювання (в тому числі і іноземцями, нерезидентами) спрощеної системи оподаткування для мінімізації податкових платежів.

Невтішним є той факт, що у 2009 році спостерігається різке скорочення найманих працівників у спрощенців. Така ситуація пов’язана із колізією у законодавстві про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та положеннями Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва».

Абсолютна ліквідація спрощеної системи на сьогодні є економічно необґрунтованим рішенням, наслідком якого може стати поглиблення «тінізації» економіки. Тому, спрощена система оподаткування потребує нового підходу до умов її застосування.

Окремо слід зазначити, що поряд із спрощеною системою оподаткування діє ще один спрощений механізм оподаткування доходів суб’єктів підприємницької діяльності, що передбачає сплату фіксованого податку у розмірі від 20 до 100 грн. на місяць за умови сплати ринкового збору (розділ 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»). Зазначений порядок оподаткування також потребує перегляду та вдосконалення оскільки окремі положення на сьогодні є такими, що не відповідають реаліям сьогодення. При цьому, оподаткування доходів підприємців, які торгують на ринку можна розглянути в частині спрощеної системи оподаткування, що дозволить визначити єдиний законодавчий акт регулювання спрощеного оподаткування.

Отже, підготовка та внесення проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” викликана об’єктивною потребою створення належного нормативно-правового забезпечення подальшого розвитку підприємницької діяльності в Україні, приведення його у відповідність до чинного законодавства України, необхідністю розв’язання визначених проблем спрощеного оподаткування.

2. Мета і шляхи її досягнення

При реформуванні спрощеної системи оподаткування слід визначити механізми, які б упередили можливість зловживання цією системою з метою зменшення податкових платежів та відмиванням коштів, а також ця система має спрямовуватись на підтримку тих верст малого бізнесу, які дійсно її потребують, та, які власною працею створюють продукт для задоволення потреб населення.

Запропонований проект Закону має на меті створення належного нормативно-правового поля для подальшого розвитку підприємницької діяльності із врахуванням змін, що відбулися в законодавстві України та об’єктивних тенденцій розвитку підприємницького середовища, удосконалення спрощеної системи оподаткування та орієнтація її на найбільш вразливу категорію підприємців, яка потребує державної підтримки.

Одним із завдань законопроекту є упередження можливих зловживань суб’єктами великого та середнього бізнесу щодо використання системи спрощеного оподаткування, як способу зменшення своїх податкових зобов’язань.

Концептуальними положеннями проекту Закону є:

Запровадження податкових канікул та зменшення податкового тиску на підприємців;

поділ фізичних осіб – підприємців на категорії за видами діяльності та обсягом доходу;

встановлення нульової ставки єдиного податку для фізичних осіб – підприємців;

обмеження сфери застосування спрощеної системи оподаткування;

застосування реєстраторів розрахункових операцій, крім торгівлі продуктовими товарами вітчизняного виробництва на ринку;

введення єдиної накладної для обліку товарних залишків платників єдиного податку;

підвищення соціальної відповідальності платників єдиного податку, зокрема фізичних осіб – підприємців в частині обов’язкової сплати внесків до Пенсійного фонду України виходячи з мінімального розміру заробітної плати;

сплата страхових та пенсійних внесків за найманих працівників має здійснюватись відповідно до діючого законодавства (наймані працівники мають бути соціально захищеними);

встановлення відповідальності платників єдиного податку за порушення умов спрощеної системи оподаткування, умов трудового договору (контракту), використання найманої праці без оформлення трудових відносин та виплату найманим працівникам заробітної плати із порушенням порядку її нарахування.

Нововведенням проекту Закону, у порівнянні з існуючим механізмом, є запровадження обов’язкового ведення обліку доходів та витрат для суб’єктів підприємницької діяльності та базою оподаткування розглядається дохід, а не обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

У разі перевищення встановленого граничного доходу у проекті Закону пропонується суттєво підвищити відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, шляхом запровадження відсоткових ставок для оподаткування суми такого перевищення. Зазначена норма стосується як фізичних, так і юридичних осіб.

Проектом Закону залишено для суб’єктів підприємницької діяльності право вибору бути чи не бути платником податку на додану вартість.

Для фізичних осіб – підприємців збережено фіксовану форму сплати єдиного податку та право залучати до своєї діяльності не більше десяти найманих осіб, за умови, якщо дохід таких суб’єктів не перевищує 1000 мінімальних заробітних плат.

Середньооблікова чисельність працівників у юридичних осіб сукупно не повинна перевищувати 50 осіб та обсяг доходу таких осіб не повинен перевищувати 3 000 мінімальних заробітних плат. Для юридичних осіб збережена відсоткова ставка сплати єдиного податку:

3 % від обсягу доходу зі сплатою податку на додану вартість;

5 % від обсягу доходу у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

З метою оптимізації відрахувань на загальнообов’язкове державне соціальне та пенсійне страхування законопроектом передбачено виведення всіх соціальних платежів із складу єдиного податку та сплату цих внесків відповідно до законодавства.

Таким чином, удосконалена система спрощеного оподаткування сприятиме подальшому розвитку підприємницької діяльності, збільшенню надходжень до бюджету та усунення схем зловживання спрощеною системою.

3. Правові аспекти

Законопроект розроблено, з урахуванням норм статті 1 Закону України "Про систему оподаткування", відповідно до якої механізм справляння податків і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Сфера правого регулювання зазначеного питання базується на положеннях Конституції України, Указу Президента України від 03.07.1998 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, Закону України “Про систему оподаткування”, Закону України “Про загальнообов’язкове державне страхування”, Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства”, Закону України “Про податок на додану вартість”, інших законодавчих актів.

Проект Закону України скасовує дію Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» та Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», також вносить зміни до Закону України «Про систему оподаткування» та ряду інших законодавчих актів.

Виходячи з положень проекту Закону передбачається розроблення порядку переходу платника податків до їх сплати за спрощеною системою оподаткування та порядок оподаткування, що мають бути визначені центральним органом державної податкової служби.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Фінансове-економічне обґрунтування додається.

5. Позиція заінтересованих органів

Законопроект направлено на погодження Мінфіну, ДПА, Мінекономіки, Мінпраці, Мін’юсту, Раді підприємців при Кабінеті Міністрів України.

6. Регіональний аспект

Проектом Закону передбачається 100-відсоткове спрямування сум, що надходять від сплати єдиного податку, до відповідного місцевого бюджету, що сприятиме збільшенню надходжень до місцевих бюджетів та розвитку регіонів.

Окремо, у проекті Закону запроваджено відповідальність за перевищення граничних обсягів доходу та пропонується суму перевищення у юридичних осіб дооподатковувати за подвійною ставкою, у фізичних осіб за ставкою – 15%.

Кошти, сплачені у зв’язку із перевищенням граничного обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), відповідно до законопроекту повністю спрямовуються до місцевого бюджету для фінансування власних повноважень відповідної територіальної громади.

7. Запобігання корупції

У проекті Закону відсутні правила та процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних діянь.

8. Громадське обговорення

З метою громадського обговорення концептуальні положення проекту Закону розміщувались на сайті Держкомпідприємництва (www.dkrp.gov.ua) та більшість пропозицій громадськості враховані у поданному проекті Закону.

Також, положення проекту Закону обговорені на громадській колегії Держкомпідприємництва.

9. Позиція соціальних партнерів

Проект Закону не потребує погодження із соціальними партнерами.

10. Прогноз результатів

Реалізація проекту Закону надасть можливість врегулювати на законодавчому рівні правовідносини при застосуванні спрощеної системи оподаткування та дозволить усунути схеми зловживання спрощеною системою, а також збільшить надходження до відповідних бюджетів.

Голова Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

М.Ю. Бродський

«___»___________2010 р.

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

МЕНЮ

Проект Закона «О Государственном бюджете Украины на 2018 год» N 7000

Закон «О Государственном бюджете Украины на 2017 год» N 1801-VIII

Налоговый кодекс Украины N 2755-VI

Таблица соответствия видов нарушений норм законов типам уведомлений-решений, составляемых при применении соответствующих штрафных санкций

Календарь бухгалтера

Ноябрь 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 1 2 3