Науково-практичний коментар до Податкового кодексу - Розділ II «Адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)» сторінка 1-Профі Вінс
logo
Українська (UA)Російський(RU)

ЗМІСТ

Науково-практичний коментар

до

Податкового кодексу

України

РОЗДІЛ II. АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ (ОБОВ'ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ) сторінка 1

ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 40. Сфера застосування цього розділу

40.1. Цей розділ визначає порядок адміністрування податків та зборів, визначених у розділі I цього Кодексу, а також порядок контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства у випадках, коли здійснення такого контролю покладено на контролюючі органи.

У разі якщо іншими розділами цього Кодексу або законами з питань митної справи визначається спеціальний порядок адміністрування окремих податків, зборів (обов'язкових платежів), використовуються правила, визначені в іншому розділі або законі з питань митної справи.

Статтею визначається сфера дії розділу ІІ цього Кодексу та межі його застосування. Зокрема встановлюється, що норми розділу стосуються загального порядку адміністрування податків і зборів та порядку контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства.

Отже, нормами розділу ІІ Податкового кодексу фактично регулюються податкові процедури, які деталізують дії платників та контролюючих органів при справлянні податків і зборів. Йдеться про облік платників податків, організацію стосунків з ними (у тому числі в частині листування), визначення суми податкових чи грошових зобов'язань платника податку, порядок подання-приймання податкової звітності, сплати податків та зборів, погашення податкового боргу платників, податковий контроль, оскарження рішень контролюючих органів та відповідальність за порушення податкового законодавства.

При цьому допускається, що з окремих податків і зборів може бути визначено спеціальний порядок адміністрування. Він може передбачатися виключно іншими розділами цього кодексу або митним законодавством. У такому випадку використовуються правила, визначені в іншому розділі або законі з питань митної справи.

Стаття 41. Контролюючі органи та органи стягнення

41.1. Контролюючими органами є:

41.1.1. органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби;

41.1.2. митні органи - щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

41.2. Розмежування повноважень і функціональних обов'язків між контролюючими органами визначається цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

41.3. Порядок контролю митними органами за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного податку встановлюється спільним рішенням центрального органу державної податкової служби та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.

41.4. Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

41.5. Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

У відносинах, що виникають між державою й платником із приводу сплати податків, інтереси держави представляють насамперед органи, що здійснюють управління в галузі надходження податкових платежів. Фактично система органів, що контролюють надходження коштів у бюджети у формі податків і зборів, представлена двома службами - податковою та митною. Для них різним є місце і значення повноважень, пов'язаних з контролем за рухом цих платежів від платників до бюджетів серед усіх їхніх повноважень. Податкові органи реалізують відповідну діяльність без яких-небудь додаткових умов. Вони створені спеціально для функціонування лише в сфері оподаткування. Однак стаття 41 передбачає можливість та необхідність реалізації ними контролю за дотриманням також іншого законодавства. Це пов'язано зі спектром функцій державної податкової служби, який включає окремі питання в частині забезпечення за дотриманням порядку здійснення господарюючими суб'єктами валютних операцій, застосування реєстраторів розрахункових операцій тощо.

Митні органи здійснюють управління в сфері оподаткування нарівні зі своєю основною діяльністю. Вони забезпечують контроль за надходженням податків і зборів та здобувають статус, аналогічний податковим органам, тільки за певних умов. Такими умовами є переміщення товарів через митний кордон та виникнення при цьому обов'язку щодо сплати податків і зборів (мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які, відповідно до податкового законодавства, справляються у випадку ввезення або вивезення (пересилання) товарів і предметів).

Реалізацію повноважень контролюючими органами слід пов'язувати не лише з питаннями їх функцій, прав та обов'язків, а й з інституційною структурою відповідних служб, оскільки важливо враховувати розподіл конкретних ролей між певними ланками ієрархічної фіскально-адміністративної системи.

Так, структура Державної податкової служби України включає три основних ієрархічних рівні:

  • Державна податкова служба України (вища ланка). На неї покладають завдання організації податкової роботи в державі, її інструктивного та методичного забезпечення, контролю за діяльністю всіх податкових органів системи. Функціями центрального апарату, відмінними від функцій інших підрозділів служби, є: організація, координація і контроль роботи державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій; аналітична та статистична діяльність; розробка і видання інструктивних і методичних вказівок, інших документів щодо дій підрозділів служби із застосування податкового законодавства; участь у підготовці проектів законодавчих, нормативних актів і міжнародних договорів з питань оподаткування; вирішення питань міжнародного співробітництва фіскально-адміністративного характеру;
  • державна податкова служба в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (середня ланка). Завдання окремих підрозділів податкових адміністрацій цієї ланки в цілому ідентичні функціям відповідних підрозділів Державної податкової адміністрації України. На середню ланку покладається організація податкової роботи в області або місті.    Це    головна    ланка    консультаційної    роботи, що вимагаєвисококваліфікованих фахівців, добре знайомих з податковим законодавством. В окремих випадках податкові адміністрації цього рівня можуть безпосередньо вести податкову роботу з незначним колом платників, які перебувають на обліку в них. Відносно даних платників згадані державні податкові адміністрації виконують ті ж самі функції, що й інспекції базової ланки. Структура податкових органів середньої ланки в цілому схожа на структуру Державної податкової служби України (вищої ланки), за винятком законодавчої й методичної роботи;
  • державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (базова ланка). Структура податкових інспекцій базового рівня відображає їхню основну функцію - безпосереднє ведення податкової роботи. Вона має два варіанти - розширений і звужений. Розширений передбачає наявність як функціональних, так і забезпечуючих підрозділів. Цей варіант призначений для районів у містах, що пояснюється значним обсягом роботи. Він передбачає схожу структуру з рівнем середньої ланки (без відділу організації роботи податкових інспекцій і внутрішньовідомчого контролю). Звужений варіант типової структури державної податкової інспекції встановлений для сільського району й міста обласного підпорядкування (без районного поділу).

Окрема роль відведена податковій міліції, створення якої стало необхідною умовою формування ефективної податкової системи. Поряд з Державною митною службою, підрозділами по боротьбі з економічними злочинами Міністерства внутрішніх справ податкова міліція є частиною системи, яка забезпечує економічну безпеку України. В Україні органи податкової міліції входять у систему податкових органів. За своїм основним змістом повноваження органів податкової міліції аналогічні повноваженням інших правоохоронних органів, зокрема, органів внутрішніх справ, Служби безпеки України. Однак вони відрізняються предметом і основними напрямами діяльності. Досить зазначити, що співробітники податкової міліції, як і  оперативні працівники міліції, мають право розробляти оперативно-розшукові заходи, порушувати кримінальні справи, які належать до їхньої компетенції, проводити дізнання, слідство, пошук осіб, підозрюваних у здійсненні злочинів, і т.д. Органи податкової міліції уповноважені провадити оперативно-розшукові дії з метою виявлення податкових злочинів. У випадку виявлення інших злочинів передбачається передача відповідної інформації тим правоохоронним органам, у компетенцію яких входить їх розслідування. У такому ж положенні перебувають органи дізнання митної служби.

Правове становище податкової міліції в системі правоохоронних органів визначається комплексом норм, що передбачають цілі, завдання й принципи діяльності підрозділів податкової міліції, її основні й факультативні функції. Сюди ж відносяться розпорядження, які регламентують порядок формування органів податкової міліції, питання лінійної й функціональної підпорядкованості, процедури діяльності, а також компетенцію цих органів. Таким чином, правове положення податкової міліції закріплюється всією сукупністю нормативних актів, що регламентують відносини, обов'язковим учасником яких вона є. Діяльність органів податкової міліції здійснюється на основі принципів: законності; поваги прав і свобод людини й громадянина; підконтрольності й підзвітності вищим органам законодавчої й виконавчої влади; об'єднання гласних і негласних форм діяльності; аполітичності; взаємодії з іншими органами, податковими службами інших держав, громадянами й організаціями; єдності й централізації органів міліції; незалежності і єдиноначальності; конфіденційності.

Систему митних органів становлять Державна митна служба України, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи. Територіальні митні управління здійснюють безпосереднє керівництво митними установами, розташованими на відповідній території. Виняток складають Бориспільська й Севастопольська митниці, не включені до складу митних установ, що підпорядковуються територіальним управлінням. На митниці покладається безпосередня реалізація податкової роботи щодо справляння мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони, вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

Діяльність контролюючих органів передбачає необхідність налагодження тісної взаємодії з іншими державними службами, функціонування яких може бути пов'язане з оподаткуванням або може створювати інформаційні передумови для оподаткування, попередження незаконних дій платників, встановлення обставин і змісту податкових правопорушень, реалізації перевірочних заходів тощо.

Важливо, щоб при реалізації повноважень не дублювалися дії різних державних служб щодо платників податків. В іншому випадку виявлятиме себе дестимулюючий вплив адміністрування податків на економічну активність в країні. На це спрямовано ряд передбачених цією статтею норм:

  • заборона (за будь-яких умов) на проведення перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків іншими органами, крім податкових та митних;
  • розмежування повноважень між контролюючими органами;
  • концентрація компетенції щодо стягнення.

Розмежування повноважень між контролюючими органами закладене вже формулюваннями підпунктів 1-2 пункту 41.1, згідно з якими компетенція митних підрозділів у сфері оподаткування обмежена конкретизованим переліком податків та умов виникнення зобов'язань з їх сплати. Для налагодження взаємодії та забезпечення однотипності управлінських процедур у сфері оподаткування статтею визначається, що порядок контролю з боку митних органів за сплатою податку на додану вартість і акцизного податку встановлюється спільним рішенням центральних органів двох контролюючих служб. При цьому повноваження щодо стягнення (здійснення заходів із забезпечення погашення податкового боргу) майже повністю покладаються на податкову службу, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства їх реалізують державні виконавці в межах своїх повноважень.

Таким чином, статтею створюються передумови виключення дублювання функцій різних державних служб та забезпечення взаємодії контролюючих органів.

Стаття 42. Листування з платником податків

42.1. Податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та завірені печаткою відповідних органів.

42.2. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

42.3. Якщо платник податків протягом чотирьох днів з дня надсилання йому контролюючим органом відповідного документа не повідомив такий контролюючий орган про зміну податкової адреси, повернення документів, як таких, що не знайшли адресата, не звільняє платника податку від їх виконання.

Листування з платниками податків необхідна умова взаємодії державних контролюючих органів з платниками податків. Статтею встановлюється порядок такої взаємодії через листування, тобто направлення платнику податків певного інформаційного повідомлення.

Податковим кодексом не встановлено вичерпного переліку податкових повідомлень, які можуть направлятись платнику податків. Серед таких податкових повідомлень, які найчастіше направляються платникам податків, є податкові вимоги, рішення контролюючого органу та інші документи.

Документ - це оформлений у встановленому порядку матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію та має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони є писемним доказом, джерелом відомостей довідкового характеру.

Засвідчення документів здійснюється шляхом їх підписання, затвердження та завірення печаткою.

Підпис - обов'язковий реквізит документа, він є формою вираження законності документа і відповідальності за його зміст.

В органах державної податкової служби України документи підписуються посадовими особами відповідно до їх компетенції, встановленої чинними нормативно-правовими актами, наказом керівника органу державної податкової служби України та положеннями про структурні підрозділи.

Підпис складається з найменування посади особи, яка підписує документ, особистого підпису, ініціалів і прізвища.

Податкові повідомлення - рішення повинні бути відповідним чином завірені печаткою податкового органу, відповідального за підготовку та оформлення такого документа.

У практичній діяльності контролюючих органів у сфері оподаткування найчастіше використовують текстові документи, тобто документи, складені у письмовій формі, інформація в яких фіксується рукописним, машинописним чи друкарським способом.

Адресовані платнику податків документи надсилаються рекомендованим листом. Рекомендовані листи пересилаються поштою з одержанням розрахункового документа, що підтверджує їх прийняття. Доставляються та вручаються адресатові під розписку.

При відправленні рекомендованих листів контролюючим органом платнику податків лист може бути з послугою - «вручити особисто», що передбачає пересилання його з рекомендованим повідомленням про вручення та вручаються особисто адресату або з послугою «з повідомленням про вручення», сутність якої полягає в інформуванні контролюючого органу про час вручення (адресатові або його представнику) відправлення.

Рекомендований лист, адресований платнику податків, під час доставки за зазначеною адресою вручається адресатові, а у випадку його відсутності - його законному чи уповноваженому представникові за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує статусні зв'язки з адресатом.

Податкова адреса платника податків може змінюватись, про що він зобов'язаний повідомляти відповідні контролюючі органи. Якщо документи, які повернулися як такі, що не знайшли адресата, у випадку, якщо платник податків протягом чотирьох днів не повідомив такий контролюючий орган про зміну податкової адреси, підлягають виконанню у встановленому порядку та не звільняють платника податку від їх виконання.

Стаття 43. Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань

43.1. Помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

43.2. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

43.3. Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

43.4. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

43.5. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові Державного казначейства України.

На підставі отриманого висновку орган Державного казначейства України протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому Державним казначейством України.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі Державному казначейству України для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Пункт 43.1 статті 43 визначає умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань до бюджетів різних рівнів.

Відповідно до норм Кодексу помилково сплачені грошові зобов'язання - це суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов'язань. А надміру сплачені грошові зобов'язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Поверненню з бюджету підлягають:

  • надміру сплачені податки, збори (обов'язкові платежі);
  • помилково сплачені податки, збори (обов'язкові платежі). Грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно поверненню підлягають помилково та/або надміру сплачені податкові зобов'язання, штрафні санкції, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 43.2 статті 43 визначено, що однією із основних умов повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань є відсутність податкового боргу у платника податків незалежно від виду боргу.

Для того, щоб претендувати на повернення таких грошових зобов'язань, платник податків повинен повністю погасити борг.

Наступною умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань є воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку).

Заява про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань подається до відповідного податкового органу в довільній формі. Проте заява обов'язково повинна містити напрям перерахування коштів:

  • на поточний рахунок платника податків в установі банку;
  • на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету;
  • шляхом повернення готівкою за чеком у випадку відсутності у платника податків банківського рахунка.

Серед умов визначено і термін подання заяви відповідно до загальної позовної давності - 3 роки (у Податковому кодексі України визначено як 1095 днів). Тобто заява про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань може бути розглянута контролюючим органом, якщо термін виникнення такої суми не перевищив 1095 днів.

Для розгляду заяви, проведення перевірки положень, викладених у заяві щодо помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, контролюючому органу дається до п'ятнадцяти робочих днів (не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви), протягом яких контролюючий орган зобов'язаний підготувати висновок та передати його на виконання до відповідного органу Державного казначейства. Відповідним органом Державного казначейства на підставі отриманих висновків протягом п'яти робочих днів здійснюють повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань платникам податків.

Повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань готівкою фізичним особам, що не мають рахунків у банківських установах, здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих органами Державного казначейства України в установах банків, уповноважених згідно з укладеними договорами здійснювати виплату готівки на підставі чека, виписаного на ім'я фізичної особи; з рахунків установ банків, уповноважених згідно з укладеними договорами здійснювати виплату готівки за реєстром одержувачів коштів, підготовленим органом державної податкової служби України, в якому зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові одержувача, реєстраційний номер його облікової картки платника податків або серія і номер паспорта (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків), сума, що підлягає поверненню або поштовим переказом на адресу, визначену у заяві платника або у річній декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації), через підприємства поштового зв’язку за Реєстром, підготовленим органом державної податкової служби України.

За порушення строків передачі висновків про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань для виконання Державним казначейством України несуть відповідальність контролюючі органи, які повинні були вчасно підготувати та направити такі висновки.

Стаття 44. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності

44.1. Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

44.2. Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Платники податку на прибуток, що оподатковуються за ставкою нуль відсотків та відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об'єкта оподаткування за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України.

Методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

44.3. Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

44.4. Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.

44.5. У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

44.6. У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

44.7. У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

44.8. Відокремлені підрозділи, які визначені платником окремого податку, повинні вести облік з такого податку за правилами, встановленими цим Кодексом.

У Конституції України зазначено, що кожен громадянин зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, визначених законом. Встановлена конституційна норма затверджує положення про те, що усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, визначеному законом.

Податковий кодекс України встановлює обов'язок ведення обліку, пов'язаного з обчисленням і сплатою податків і зборів. Доходи та витрати платника податків повинні бути підтверджені первинними документами. Платник податків не може формувати облік, показники до податкової та митної звітності без підтверджувальних документів.

Пунктом 44.1. статті 44 передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Первинний документ, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

  • назву документа (форми);
  • дату і місце складання;
  • назву підприємства, від імені якого складено документ;
  • зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
  • посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
  • особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Регістри призначені для систематизації даних бухгалтерського обліку, для складання фінансової звітності. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства. Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати. Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов'язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність. Об'єднання підприємств, крім власної звітності, складають і подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу, якщо це передбачено установчими документами об'єднань підприємств відповідно до законодавства.

Якщо в судовому порядку буде встановлено факти недійсності окремих правочинів, то відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України у платника податків виникають зобов'язання щодо уточнення податкового зобов'язання та внесення змін до податкової звітності.

Пунктом 44.2. статті 44 визначено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат. А на період до 1 січня 2016 року для платників податків, щодо яких застосовується ставка нуль відсотків по податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом, та які відповідають одному із таких критеріїв:

а) утворені в установленому законом порядку після 1 квітня 2011 року;

б)  діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років) щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує трьох мільйонів гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;

в)  які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до набрання чинності цим Кодексом та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до одного мільйона гривень та середньооблікова кількість працівників становила до 50 осіб, встановлюється порядок спрощеного бухгалтерського обліку доходів та витрат з метою обрахунку об'єкта оподаткування за методикою, яка затверджується Міністерством фінансів України.

Відокремлені підрозділи, які визначені платником окремого податку, повинні вести облік з такого податку.

Платник податків зобов'язаний зберігати первинні підтверджувальні документи не менше трьох років (1095 днів) з моменту подання податкової звітності, для складання якої використовувались зазначені документи.

У випадку ліквідації платника податків всі первинні підтверджувальні документи за останні три роки (1095 днів) діяльності такого платника здаються в архів. Якщо платник податків здійснював свою діяльність менше зазначеного строку - за весь період його діяльності.

Якщо здійснюється процедура адміністративного оскарження або судового розгляду, документи первинного обліку, пов'язані з нарахуванням податкових та грошових зобов'язань та предметом перевірки, повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законодавством терміну оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або остаточного вирішення справи судом, але не менше трьох років (1095 днів).

У випадку, коли платник пошкодив, достроково знищив або в інший спосіб втратив документи первинного обліку, він зобов'язаний у п'ятиденний термін письмово повідомити про таку подію орган державної податкової служби за місцем податкового обліку. Платнику податків надається можливість самостійно відновити первинні документи бухгалтерського обліку, які забезпечують визначення податкового зобов'язання. Для відновлення втрачених документів надається 90 календарних днів.

Якщо в цей час призначена та/або проводиться перевірка контролюючим органом, така перевірка переривається на термін до поновлення втрачених документів, але не більше 90 днів від дати повідомлення про втрату таких документів. Якщо платник податків не надав поновлених документів первинного обліку, то буде вважатися, що такі документи були відсутні у платника податків на час складання звітності. Відповідно контролюючий орган має право самостійно визначити податкові зобов'язання з урахуванням зазначених обставин.

У випадку, коли посадова особа контролюючого органу, що здійснює перевірку, відмовляється взяти до уваги ті чи інші документи первинного обліку, а платник податків вважає, що вони є підтвердженням визначення ним податкового зобов'язання, то встановлюється процедура, за якою платник податків може переслати первинні документи листом з повідомленням про вручення з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки. В такому випадку посадова особа зобов'язана розглянути питання по суті.

Платники податків можуть надати відповідні підтверджувальні документи після закінчення перевірки до ухвалення рішення контролюючим органом. У такому випадку надані документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про ухвалення рішення.

Якщо в акті перевірки відображені факти порушення податкового обліку, пов'язаного із відсутністю певних документів, то платник податків має право протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки надати такі документи.

Якщо платник податків надав відповідні документи первинного обліку менше, ніж за три дні до закінчення перевірки, це є підставою для подовження терміну документальної планової перевірки, за рішенням керівника органу державної податкової служби: для великих платників податків - не більш, як на 15 робочих днів; суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів; інших платників податків - 10 робочих днів. Для документальної позапланової перевірки за рішенням керівника органу державної податкової служби встановлюються такі терміни: не більш, як на 10 робочих днів для великих платників податків; суб'єктів малого підприємництва - не більш, як на 2 робочих дні, інших платників податків -5 робочих днів. Подовження строку фактичних перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш, як на 5 днів.

Стаття 45. Податкова адреса

45.1. Платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу.

Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в органі державної податкової служби.

Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

45.2. Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Податковою адресою підприємства, переданого у довірче управління, є місцезнаходження довірчого власника.

У статті 67 Конституції України зазначено, що усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Місце постійного або переважного проживання платника податку - це його податкова адреса (місце податкової реєстрації платника податку). Згідно зі ст. 3 Закону України «2Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Реєстрацією є внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Під час реєстрації фізичної особи - платника податків до облікової картки фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів вносяться дані про місце проживання.

Відповідно, податковою адресою фізичної особи визнається місце її проживання, за яким фізична особа має державну реєстрацію. За даною адресою фізична особа береться на облік як платник податків у відповідному територіальному органі державної податкової служби.

Відповідно до статті 89 Цивільного кодексу України дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Адреса місцезнаходження юридичної особи вноситься до Єдиного державного реєстру та в бланк свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Державна реєстрація юридичних та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Податковою адресою юридичної особи вважається адреса, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі. (При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт "Профі Вінс" (www.profiwins.com.ua) обов’язкове) При зміні місцезнаходження платник податків зобов'язаний подати державному реєстратору документи для внесення змін до Єдиного державного реєстру, про що повідомити орган податкової служби.

У випадку, якщо платник податків не повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, всі податкові вимоги, податкові повідомлення підлягають виконанню у встановленому порядку, а платник податків не звільняється від їх виконання.

ГЛАВА 2. ПОДАТКОВА ЗВІТНІСТЬ

Стаття 46. Податкова декларація (розрахунок)

46.1. Податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань.

Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

46.2. Платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

Платники податку на прибуток, малі підприємства, віднесені до таких відповідно до Господарського кодексу України, подають разом з річною податковою декларацією річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

У складі фінансової звітності платник податків зазначає тимчасові та постійні податкові різниці за формою, встановленою Міністерством фінансів України.

46.3. Якщо згідно з правилами, визначеними цим Кодексом, податкова звітність з окремого податку складається наростаючим підсумком, податкова декларація за результатами останнього податкового періоду року прирівнюється до річної податкової декларації. У такому разі річна податкова декларація не подається.

46.4. Якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним контролюючим органом, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації.

У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід'ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання.

46.5. Форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов'язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Форма декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) встановлюється з урахуванням особливостей, визначених пунктом 179.9 статті 179 цього Кодексу.

Форма спрощеної податкової декларації, що передбачена пунктом 49.2 статті 49 цього Кодексу, та порядок переходу платників податків на подання такої декларації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Форма, порядок та строки подання митної декларації, а також порядок прийняття митним органом митної декларації визначаються з урахуванням вимог митного законодавства України.

Державні органи, які встановлюють відповідно до цього пункту форми податкових декларацій, зобов'язані оприлюднити такі форми для використання їх платниками податків.

46.6. Якщо в результаті запровадження нового податку або зміни правил оподаткування змінюються форми податкової звітності, центральний орган державної податкової служби, який затвердив такі форми, зобов'язаний оприлюднити нові форми звітності.

До визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності з податкового періоду, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.

Після внесення змін до нормативно-правових актів з питань оподаткування центральний орган державної податкової служби повинен здійснити заходи, пов'язані з оприлюдненням та застосуванням таких змін.

Вимоги статей 46 - 50 цього Кодексу не поширюються на декларування товарів (продукції), ввезених на митну територію України або вивезених з неї відповідно до митного законодавства України (крім випадків, визначених у цих статтях), а також на декларування відрахувань до соціальних фондів та інше інформаційне декларування, яке містить економічні відомості про суб'єктів оподаткування, що не стосуються обчислення податків.

Статтею 67 Конституції України визначено, що усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Податкова декларація, розрахунок - складові податкової звітності. Декларація у розумінні податкового кодексу - це документ, що подається до відповідного державного органу із зазначенням відомостей, на підставі яких він виконує дії (операції, процедури, функції), що належать до його компетенції.

Податкова звітність може бути складена у звичайному (паперовому) вигляді та надіслана поштою або в електронній формі та надіслана засобами телекомунікації. Форма звітності, незалежно від того, чи це загальнодержавні, чи місцеві податки, встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Податкові декларації подаються відповідно до базового звітного податкового періоду, що дорівнює календарному місяцю, календарному кварталу або календарному півріччю, календарному року (див коментар до ст. 49 цього Кодексу).

Інформація, вказана у поданій податковій звітності, є підставою для нарахування та сплати податкового зобов'язання. Перелік додатків до податкових декларацій як обов'язкових складових податкової звітності встановлюється відповідно до кожного податку і збору окремо.

Митні декларації та спрощені податкові декларації подаються за окремими положеннями, визначеними митним законодавством та положеннями щодо спрощеної системи оподаткування.

Органи державної податкової служби забезпечують оприлюднення форм податкових декларацій стосовно податків і зборів, що подаються органам державної податкової служби.

Платники податку на прибуток, крім малих підприємств (відповідно до п. 7 ст. 63 Господарського кодексу України малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень), подають разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність. У фінансовій звітності платник податків зазначає тимчасові та постійні податкові різниці.

Податкова різниця - це різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов'язань за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності та доходами і витратами, визначеними згідно з розділом "Податок на прибуток підприємств".

Тимчасова податкова різниця - це податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється в наступних звітних податкових періодах. Постійна податкова різниця - податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється в наступних звітних податкових періодах. Більш конкретно про податкові різниці див. розділ ІІІ «Податок на прибуток підприємств».

Якщо платник податків вважає, що встановлена форма податкової декларації не дає можливості всебічно та зважено відобразити в ній всі особливості оподаткування певного виду діяльності, що, в свою чергу, збільшує або зменшує податкові зобов'язання, то він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці податкової декларації.

Якщо платник вважає за необхідне, то він може подати разом з податковою декларацією доповнення в довільній формі. Такі доповнення вважаються невід'ємною частиною податкової декларації. До доповнення обов'язково додається письмове пояснення мотивів подання такого додатку з належним обґрунтуванням.

Декларування товарів (продукції), ввезених на митну територію України або вивезених з неї відповідно до митного законодавства України, а також на декларування відрахувань до соціальних фондів та інше інформаційне декларування, яке містить економічні відомості про суб'єктів оподаткування, що не стосуються обчислення податків, не стосується питань, визначених у Податковому кодексі, а здійснюється відповідно до визначеного митного, соціального законодавства.

Стаття 47. Особи, які несуть відповідальність за складення податкової звітності

47.1. Відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть:

47.1.1. юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Відповідальність за порушення податкового законодавства відокремленим підрозділом юридичної особи несе юридична особа, до складу якої він входить;

47.1.2. фізичні особи - платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом;

47.1.3. податкові агенти.

Коментована стаття встановлює перелік осіб, які несуть відповідальність за складання податкової звітності. Зміст відповідальності полягає в обов'язках, а також у реальних діях щодо їх виконання.

У коментованій статті міститься альтернативний перелік складу правопорушень, які описують кілька дій у межах однієї статті нормативного акта. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Проступком буде і неподання податкової звітності, і порушення порядку заповнення документів податкової звітності, і порушення всіх зазначених правил разом. При цьому для виконання складу не має значення учинена одна дія, дві дії або всі разом. Особа не вчинює нового правопорушення, якщо вона послідовно здійснює всі названі в законі дії.

Важливим елементом складу правопорушення є його суб'єкт - особа, яка вчинила правопорушення і на яку за чинним законодавством може бути покладена відповідальність. Суб'єктом податкового правопорушення виступають, як правило, платники податків.

Платник податків - це особливий (спеціальний) правовий статус особи, на яку відповідно до закону покладено обов'язок сплачувати податки і (або) збори. Обов'язковими елементами правового статусу платника податків виступають загальні, однакові для фізичних та юридичних осіб права і обов'язки, зафіксовані нормами податкового права, а також відповідальність за порушення законодавства про податки і збори.

Платник податку - юридична особа - це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Відповідальність за складання податкової звітності можуть нести як юридичні особи, так і їх посадові особи.

Платниками податків - фізичними особами можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. У випадках, передбачених цим Кодексом, відповідальність за фізичних осіб можуть нести їх законні чи уповноважені представники.

Податкове законодавство з окремих видів податків передбачає обов'язок платників податків самостійно розраховувати суму податку та перераховувати її до бюджету. В іншому випадку обов'язки платника податків делегуються податковим агентам, які виконують доручення податкових органів щодо обчислення, утримання та перерахування до бюджету податків.

Як правило, податковими агентами є особи, які виплачують іншим суб'єктам грошові кошти: роботодавці, банки, які виплачують доходи фізичним особам, українські організації, які здійснюють виплати іноземним фізичним або юридичним особам.

Зокрема, цим Кодексом визначено, що податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формах) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Стаття 48. Складення податкової декларації

48.1. Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

48.2. Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

48.3. Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

48.4. У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити:

відмітка про звітування за спеціальним режимом;

код виду економічної діяльності (КВЕД);

код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ;

індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

48.5. Податкова декларація повинна бути підписана:

48.5.1. керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до органу державної податкової служби. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку;

48.5.2. фізичною особою - платником податків або його законним представником;

48.5.3. особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації згідно із договором про спільну діяльність або угодою про розподіл продукції.

48.6. Якщо податкова декларація подається податковими агентами - юридичними особами, вона повинна бути підписана керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації такого агента, а якщо податковим агентом є платник податків - фізична особа - таким платником податків.

48.7. Податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією.

Для уникнення непорозумінь у стосунках з платниками встановлено, що форми звітів повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку (збору). Порядок їх складання затверджується центральним контролюючим органом.

Податкова звітність повинна відповідати вимогам інформативності, достовірності, належності, аналітичності та контрольної придатності. У зв’язку з цим пунктами 48.3-48.4 визначені її обов'язкові реквізити, за відсутності яких документ втрачає свій статус, тобто не сприймається як податковий звіт платника податків.

З метою ідентифікації платника визначено, що обов'язковим реквізитом податкової звітності (крім його повного найменування або прізвища, імені по батькові платника) є код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер (якщо звітують підприємства та організації), реєстраційний номер облікової картки платника податків (якщо звітують фізичні особи).

При цьому, враховуючи наявність альтернативної системи обліку фізичних осіб - платників податків, визначено, що для громадян, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, замість неї як реквізит звітності виступає серія та номер паспорта. Однак обов'язковою умовою для зазначення у звітності даного реквізиту та визнання такої звітності у відповідному статусі є попереднє повідомлення фізичною особою органів державної податкової служби про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки та наявність відмітки в паспорті про даний факт. В іншому випадку подана платником документація не може бути визнана податковою звітністю (з настанням відповідних юридичних наслідків після закінчення термінів звітування).

Аналітичність та придатність звітності для контролю забезпечується такими обов'язковими реквізитами, як тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності; індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. Достовірність податкової звітності отримує підтвердження шляхом неодмінного зазначення в ній ініціалів, прізвищ та реєстраційних номерів облікових карток посадових осіб платника податків, а також підписів платника податку - фізичної особи, посадових осіб платника податку, засвідчених печаткою (за її наявності). Приналежність - за рахунок відображення місця знаходження платника податків (або місця проживання - для фізичних осіб), найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність, а також коду органу місцевого самоврядування. Останній із названих реквізитів є важливим для визначення приналежності місцевих податків і зборів або додаткових сум загальнодержавних податків за рахунок застосування їх місцевих ставок.

Пунктами 48.5-48.6 визначено порядок посвідчення податкової звітності посадовими особами платника податку чи самим платником. Звіт, як правило, підписується керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності.

Однак існують специфічні випадки, пов'язані з веденням бухгалтерського обліку та поданням податкової звітності безпосередньо керівником платника податку, звітуванням фізичних осіб, договорами про спільну діяльність та угодами про розподіл продукції, звітуванням податковими агентами.

Зокрема, не виключена можливість ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності безпосередньо керівником платника податку без залучення фахівців у галузі фінансів, оподаткування і бухгалтерського обліку. У такому випадку податкова звітність підписується цим керівником (як за себе, так і за особу, відповідальну за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності).

Звітність фізичних осіб підписується фізичною особою - платником податків та його законним представником (за наявності такого). В окремих випадках,  прямо  передбачених  податковим  кодексом,  звітність  може підписуватися іншими особами, на яких покладено обов'язки щодо її подання.

За договором про спільну діяльність та угодами про розподіл продукції податкова звітність підписується особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності.

Податкова звітність, що подається податковими агентами - юридичними особами, підписується керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності такого агента. Податкова звітність, що подається податковим агентом, який є платником податків - фізичною особою, підписується самим платником.

Стаття 49. Подання податкової декларації до органів державної податкової служби

49.1. Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

49.2. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Платники податку на прибуток підприємств, які оподатковуються за ставкою нуль відсотків відповідно до пункту 154.6 статті 154 цього Кодексу, подають органам державної податкової служби декларації (розрахунки) з податку на прибуток підприємств за спрощеною формою у порядку, встановленому цим Кодексом.

49.3. Податкова декларація подається до органу державної податкової служби за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

49.4. Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до органу державної податкової служби в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

49.5. У разі надсилання податкової декларації поштою, платник податку зобов'язаний здійснити таке відправлення на адресу відповідного органу державної податкової служби не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації, визначеного цією статтею.

49.6. У разі втрати або зіпсуття поштового відправлення чи затримки його вручення органу державної податкової служби з вини оператора поштового зв’язку, такий оператор несе відповідальність відповідно до закону. У такому разі платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації.

Платник податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення зобов'язаний надіслати поштою або надати особисто (за його вибором) органу державної податкової служби другий примірник податкової декларації разом з копією повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення.

49.7. Незалежно від факту втрати або зіпсуття такого поштового відправлення чи затримки його вручення платник податків зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання, самостійно визначену ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених цим Кодексом.

49.8. Прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

49.9. За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:

49.9.1. за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) органу державної податкової служби, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв’язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення органу державної податкової служби, у разі надсилання податкової декларації поштою;

49.9.2. у разі, якщо орган державної податкової служби із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

49.10. Відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

49.11. У разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови:

49.11.1. у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв’язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання;

49.11.2. у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

49.12. У разі отримання відмови органу державної податкової служби у прийнятті податкової декларації платник податків має право:

49.12.1. подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання;

49.12.2. оскаржити рішення органу державної податкової служби у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

49.13. У разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

49.14. За кожною заявою платника податків щодо порушення посадовою особою органу державної податкової служби цієї статті в обов'язковому порядку проводиться службове розслідування відповідно до закону.

За результатами такого розслідування винна посадова особа органу державної податкової служби притягується до відповідальності відповідно до закону.

49.15. Податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв’язку та заповнена з порушенням норм пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, вважається неподаною.

49.16. Незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов'язаний погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених цим Кодексом.

49.17. Центральний орган виконавчої влади, відповідальний за процеси інформатизації в Україні, впроваджує та утримує автоматизовану систему "Єдине вікно подання електронної звітності" для надання послуг з подання за допомогою мережі Інтернет в електронному вигляді звітності, обов'язковість подання якої встановлено законодавством, до міністерств, інших органів державної влади та фондів загальнообов'язкового державного страхування.

Автоматизована система "Єдине вікно подання електронної звітності" повинна забезпечувати підтримку роботи засобів електронного цифрового підпису всіх акредитованих центрів сертифікації ключів, що працюють на ринку України відповідно до чинного законодавства.

Опис форматів (стандартів), структура електронних документів, що забезпечує подання електронної звітності до автоматизованої системи "Єдине вікно подання електронної звітності", повинні розміщуватися та підтримуватися в актуальному стані на безоплатній для користувачів основі на загальнодоступних інформаційних ресурсах Міністерства фінансів України та тих органів державної влади, до яких обов'язковість подання звітності встановлена законодавством.

Автоматизована система "Єдине вікно подання електронної звітності" та всі її компоненти є державною власністю.

За допомогою автоматизованої системи "Єдине вікно подання електронної звітності" або її компонентів можуть надаватися інші послуги.

49.18. Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

49.18.1. календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

49.18.2. календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

49.18.3. календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

49.18.4. календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним;

49.18.5. календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

49.19. Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків), згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена податкова декларація подається у строки, визначені пунктом 49.18 цієї статті для такого базового звітного (податкового) періоду.

Для цілей цього Кодексу під терміном "базовий звітний (податковий) період" слід розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом цього Кодексу.

49.20. Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Граничні строки подання податкової декларації можуть бути збільшені за правилами та на підставах, які передбачені цим Кодексом.

49.21. Якщо згідно з відповідним розділом цього Кодексу з питань окремого податку, збору звітний (податковий) період не встановлено, податкова декларація подається та податкове зобов'язання сплачується у строки, передбачені цим пунктом для місячного базового звітного (податкового) періоду, крім випадків, коли подання податкової декларації не передбачено таким розділом цього Кодексу.

Унормовується порядок подання податкової звітності платниками до органів державної податкової служби. У цьому контексті перш за все Кодексом визначено відповідальних за подання звітності (платник податків чи інші особи, на яких згідно з законодавством покладено відповідні обов'язки), спосіб подання, періодичність подання (за звітний період з відповідного податку чи збору), місце подання (орган державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку) та терміни подання.

Враховуючи наявність пільгового порядку оподаткування прибутку суб'єктів малого бізнесу, встановлено, що платники податку на прибуток підприємств, які оподатковуються за ставкою нуль відсотків, подають декларації з податку на прибуток за спрощеною формою. Таким рішенням одночасно досягається дві мети: забезпечення контролю за дотриманням граничних обсягів оборотів, за умови неперевищення яких платник має право користуватися пільгою; спрощення фіскально-адміністративних процедур для суб'єктів малого бізнесу - юридичних осіб.

Платнику надається право обирати один з трьох способів подання податкової звітності: особисто або через уповноважену особу; поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв’язку в електронній формі (з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб). Дане право обмежується для великих і середніх підприємств, які зобов'язані подавати податкові декларації в електронній формі. Таке рішення спрямоване на покращання адміністрування податків шляхом оптимізації документообігу та враховує наявність технічних можливостей у відповідних платників щодо його реалізації.

У випадку подання звітності поштою відправлення здійснюється платником не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку звітування. Такі терміни слугують захисту фіскальних інтересів держави, оскільки спрямовані на своєчасне отримання податковими органами відповідних кореспонденцій (не пізніше надходження декларацій, вручених особисто платниками чи через уповноважених осіб).

Поряд з цим, враховуючи можливість втрати, зіпсування, затримки вручення поштового відправлення, потребують захисту й інтереси та права платників. На такі випадки передбачається відповідальність оператора поштового зв’язку, винного у втраті, зіпсуванні, затримці. Платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації. Йому надсилається повідомлення про втрату або зіпсування поштового відправлення, після отримання якого протягом п'яти робочих днів слід надіслати поштою або надати особисто (за вибором платника) органу державної податкової служби другий примірник податкової декларації разом з копією цього повідомлення. (При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт "Профі Вінс" (www.profiwins.com.ua) обов’язкове) Наведене все ж не звільняє платника від обов'язку сплатити суму податкового зобов'язання, визначену ним самостійно в декларації, протягом встановлених строків (незалежно від дій, пов'язаних з наслідками втрати, зіпсування чи затримки звітності поштою).

Орган державної податкової служби зобов'язаний без попередньої перевірки (крім перевірки наявності обов'язкових реквізитів) та будь-яких інших умов прийняти податкову звітність платника. Податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою за наявності однієї з таких умов:

  • відмітки (штампу) органу державної податкової служби, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання (на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії);
  • квитанції про отримання податкової декларації (у разі її подання засобами електронного зв’язку);
  • поштового повідомлення з відміткою про вручення органу державної податкової служби (у разі надсилання податкової декларації поштою);
  • відсутності повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації у встановлений строк.

Відмова у прийнятті податкової декларації допускається виключно у випадку порушення платником вимог пп. 48.3 та 48.4 статті 48 щодо заповнення обов'язкових реквізитів. Податковий орган при цьому зобов'язаний надати платнику письмове повідомлення про таку відмову із зазначенням конкретних причин.

З метою упорядкування документообігу та створення належних умов для реалізації податковими органами функцій контролю визначено терміни надання цих повідомлень:

  • протягом п'яти робочих днів з дня отримання декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв’язку;
  • протягом трьох робочих днів з дня отримання декларації особисто від платника податку або його представника.

Якщо податкова декларація була надіслана поштою або засобами електронного зв’язку та не містить окремих обов'язкових реквізитів або вони вказані з помилками, то такий звіт вважається неподаним.

Отримання платником повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації зумовлює два можливих варіанти дій:

  • у випадку згоди з висновком органу державної податкової служби про невідповідність звіту вимогам за формальними ознаками заповнення обов'язкових реквізитів - подання декларації та сплата штрафу (якщо граничний термін подання минув. Якщо ж строки подання звітності ще не минули, то ніякі санкції до платника не застосовуються);
  • у випадку незгоди з висновком органу державної податкової служби - оскарження його рішення.

Якщо за результатами оскарження буде встановлено неправомірність відмови у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Надходження заяви платника, у якій викладаються порушення (на його думку) порядку приймання податкової звітності посадовими особами органу податкової служби, зумовлює проведення службового розслідування. За його результатами винна посадова особа притягується до відповідальності відповідно до чинного законодавства України, що є одним із важелів забезпечення дотримання прав платників. Поряд із цим передбачено і важелі захисту інтересів держави. Зокрема, встановлено, що, незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації, платник податків має погасити визначене у ній податкове зобов'язання протягом строків, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 49.17. статті 49 для ефективного забезпечення процедури подання електронної податкової звітності передбачається створення автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності». Основним розробником та адміністратором даної системи визначено центральний орган виконавчої влади, відповідальний за процеси інформатизації в Україні. Передбачається, що електронна звітність буде направлятись через Інтернет до контролюючих органів, фондів загальнообов'язкового державного страхування, відповідних державних органів тощо. За допомогою даної системи спрощується порядок передачі електронної звітності та уніфікується процедура подачі такої звітності. Автоматизована система самостійно визначає та перенаправляє відповідні електронні звіти до того чи іншого державного органу відповідно до їх компетенції та порядку, визначеного чинним законодавством.

Однією із обов'язкових умов роботи даної системи передбачено, що дана автоматизована система повинна забезпечувати підтримку роботи засобів електронного цифрового підпису всіх акредитованих центрів сертифікації ключів, що працюють на ринку України відповідно до чинного законодавства.

Всі вимоги до заповнення електронної податкової звітності, електронної звітності інших державних органів, опис форматів (стандартів), структура електронного документа, розміщуються на інформаційних ресурсах Міністерства фінансів України та відповідних державних органів. Дані інформаційні ресурси для користувачів надаються на безоплатній основі. Сама автоматизована система «Єдине вікно подання електронної звітності» та всі її компоненти є державною власністю.

Терміни подання податкової звітності визначені п. 49.18 залежно від тривалості базового податкового періоду. Так, якщо базовий звітний період дорівнює календарному місяцю, то звітність подається протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; якщо базовий звітний період дорівнює календарному кварталу або півріччю, то звітність подається протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); якщо базовий звітний період дорівнює календарному року, то звітність подається протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року. Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків), згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена декларація подається у строки, визначені для такого базового звітного (податкового) періоду.

Виняток щодо зазначеного складає податок на доходи фізичних осіб, за яким звітують у такі терміни: фізичні особи, за винятком підприємців - до 1 травня року, що настає за звітним; фізичні особи - підприємці - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року.

Якщо за якимось з податків чи зборів звітний (податковий) період не встановлено, податкова декларація подається та податкове зобов'язання сплачується у строки, передбачені для місячного базового звітного (податкового) періоду, (крім випадків, коли подання декларації з певного податку (збору) не передбачено).

Для забезпечення єдиного розуміння порядку звітування та дотримання прав платників і захисту їх законних інтересів встановлено, що у випадку, якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

З метою встановлення належного контролю за діяльністю платників та створення якомога повніших універсальних інформаційних баз даних визначено, що платник податків повинен подати податкову звітність незалежно від того, чи провадив він господарську діяльність у звітному періоді (крім випадків, коли він не є платником відповідного виду податку).

Стаття 50. Внесення змін до податкової звітності

50.1. У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім митної декларації або обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

50.2. Платник податків не має права подавати уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, який на дату подання уточнюючого розрахунку перевіряється відповідним контролюючим органом.

50.3. У разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

З метою одночасного захисту прав платників та дотримання фіскальних інтересів держави передбачено порядок внесення змін до податкової звітності. Основних шляхів реалізації цієї процедури є три: подання нової декларації з виправленими показниками; надання уточнюючого розрахунку до податкової декларації; уточнення показників у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого виявлені помилки.

Подання нової податкової декларації можливе у випадку, коли термін звітування за відповідний період ще не минув. Тоді у якості звіту платника сприймається остання із наданих декларацій, а санкції за допущені помилки у розрахунках показників раніше наданих звітів за цей же період, що призвели до заниження податкових зобов'язань, не застосовуються.

Уточнюючі розрахунки можуть подаватися за встановленою формою і лише до початку перевірки платника контролюючим органом або після її завершення (але не під час її проведення). Подання такого розрахунку за період, що вже перевірений, зумовлює право податкової служби ініціювати проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

У випадку, якщо неточності, допущені при складанні податкової декларації, мають своїм наслідком заниження податкового зобов'язання, платник повинен разом з їх уточненням самостійно нарахувати і сплатити штраф. Його розмір залежить від обраного варіанта виправлення помилок: 3 % від суми недоплати - у разі подання уточнюючого розрахунку; 5 % від суми недоплати - у разі її відображення у складі декларації, що подається за наступний податковий період. Різниться і порядок сплати: у першому випадку сума недоплати та штраф сплачуються до подання уточнюючого розрахунку, а у другому - сума недоплати, збільшена на штраф, відображаються у складі декларації за наступний період з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з певного податку. Отже, вони погашаються у складі даного грошового зобов'язання та у терміни, визначені щодо нього.

Стаття 51. Подання відомостей про суми виплачених доходів платникам податків - фізичним особам

51.1. Податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

51.2. У визначених цим Кодексом випадках розрахунки подаються в електронному вигляді.

У коментованій статті визначається обов'язок податкового агента подавати відомості про суми виплачених доходів платникам податків-фізичним особам. Слід зазначити, що обов'язок податкового агента певною мірою похідний від мети та завдань податкових органів, тому в науці податкових агентів умовно вважають представниками податкових органів у взаємовідносинах з платником податків - фізичною особою. Разом із тим податкові агенти не наділені правами податкових органів і зобов'язані виконувати покладені на них обов'язки. Статтею 18 Кодексу визначено, що податковим агентом визнається особа, на яку покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Таким обов'язком є і обов'язок подавати у встановлені строки податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

На податкових агентах лежить відповідальність за правильне і своєчасне нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету.

Істотною є умова, відповідно до якої обов'язки податкових агентів поширюються лише на суми, що виплачуються ними платникам податків безпосередньо. Джерелом утримання податку можуть бути лише належні платнику податків доходи.

Податковий розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платнику податку податковий агент протягом звітного періоду.

Податковий розрахунок подається органу податкової служби за місцезнаходженням податкового агента - юридичної особи або її відокремлених підрозділів чи за місцем проживання фізичної особи - суб'єкта господарської діяльності - податкового агента.

Податковий розрахунок подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

За рішенням податкового агента податковий розрахунок подається в електронному вигляді, за умови реєстрації електронного цифрового підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

ГЛАВА 3. ПОДАТКОВІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Стаття 52. Податкова консультація

52.1. За зверненням платників податків контролюючі органи безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства.

52.2. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

52.3. За вибором платника податків консультація надається в усній або письмовій формі.

52.4. Консультації надаються органом державної податкової служби або митним органом, в якому платник податків перебуває на обліку, або вищим органом державної податкової служби або вищим митним органом, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

52.5. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Кожен платник податків, будь-який громадянин, особа без громадянства чи іноземець має право звернутись до контролюючих органів: податкової та митної служби України для отримання консультації з питань практичного використання норм податкового права. Форма звернення в Кодексі не визначена, тому може бути в письмовому вигляді, у формі усного звернення, у формі запиту через електронні засоби зв’язку тощо.

Визначено, що податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків щодо практичного використання конкретно норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

За вибором податкова консультація надається в письмовій або усній формі. Податкова консультація в усній і письмовій формі не має юридичної сили. Письмова податкова консультація може застосовуватись платником податків у вирішенні податкових спорів. Податкова консультація з конкретного питання повинна бути оформлена відповідно до встановленого порядку документообігу.

Нормами цього кодексу визначено, що звернення щодо надання податкових консультацій може бути направлене як за місцем податкового обліку платника податку, так і до вищих контролюючих органів - обласних контролюючих органів, або центрального органу державної податкової служби; спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Громадяни, особи без громадянства або іноземці мають право звернутись за податковою консультацією до податкових органів за місцем проживання або до вищих та центральних контролюючих органів.

Податкова консультація має виключно індивідуальний характер і може бути застосована виключно адресатом такої податкової консультації. Застосування податкової консультації іншими платниками податків не передбачено.

Податковим та митним органам надано право надавати податкові консультації виключно в межах своєї компетенції. До компетенції цих органів належить право надавати консультації з питань організації адміністрування податків та зборів, визначених чинним законодавством, з питань ведення податкової звітності, строків сплати, порядку обліку платників податків тощо.

Письмова податкова консультація не має сили нормативно-правового акта. Податкові консультації не можуть суперечити та доповнювати чинні нормативно-правові акти.

Податкові консультації за запитами платників податків, громадян, осіб без громадянства та іноземців контролюючими органами надаються на безоплатній основі.

Щодо запитів платників податків, громадян, осіб без громадянства та іноземців, які не віднесені до компетенції контролюючих органів, то відповіді на такі звернення надаються в загальному порядку, визначеному чинним законодавством щодо звернень громадян.

Стаття 53. Наслідки застосування податкових консультацій

53.1. Не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій формі, зокрема на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.

53.2. Виключено.

53.3. Платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 53.1 статті 53 не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданої йому податкової консультації, тільки на підставі того, що у подальшому зміст податкової консультації було змінено або скасовано, чи надано нову податкову консультацію такому платнику податків.

Платник податків, посадові особи платника податків не можуть бути притягнуті до кримінальної, адміністративної відповідальності, цивільної, дисциплінарної відповідальності у випадку, якщо порушення податкового законодавства було викликано правозастосуванням письмової податкової консультації.

Застосування положення цієї статті не передбачає звільнення платника податків від податкового зобов'язання, яке виникло після скасування, відміни, уточнення податкової консультації. Після скасування, уточнення, зміни податкової консультації платник податків зобов'язаний самостійно уточнити податкове зобов'язання та подати уточнюючі розрахунки до відповідного контролюючого органу, в іншому випадку такі розрахунки зобов'язаний провести контролюючий орган під час здійснення відповідних перевірок.

Положення цієї статті не може бути застосовано у випадках, коли індивідуальна податкова консультація була надана всупереч чинному законодавству, не відповідає йому, підготовлена за попередньою змовою платника податків та особи, що підписала цю податкову консультацію тощо.

Платник податків має право на звернення до судових органів за захистом своїх прав та свобод. Якщо платник податків вважає, що письмова податкова консультація, надана контролюючим органом, суперечить чинному законодавству, створює перешкоди для здійснення його підприємницької діяльності, встановлює нові правові норми, які безпосередньо не передбачені в чинному податковому законодавстві, він може в судовому порядку оскаржити законність видання такої податкової консультації.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації, яка повинна врахувати в собі рішення суду.

ГЛАВА 4. ВИЗНАЧЕННЯ СУМИ ПОДАТКОВИХ ТА/АБО ГРОШОВИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ, ПОРЯДОК ЇХ СПЛАТИ ТА ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ КОНТРОЛЮЮЧИХ ОРГАНІВ

Стаття 54. Визначення сум податкових та грошових зобов'язань

54.1. Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

54.2. Грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

54.3. Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:

54.3.1. платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію;

54.3.2. дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;

54.3.3. згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;

54.3.4. рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків;

54.3.5. дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом;

54.3.6. результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

54.4. У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, митний орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

54.5. Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Статтею регламентується порядок визначення сум податкових та грошових зобов'язань, пені. Загальний порядок передбачає самостійне обчислення суми податкового та /або грошового зобов'язання та/або пені платником податків. Такі суми платник податків зазначає у податковій (митній) декларації (див. ст. 46 цього Кодексу). У випадку, якщо в майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової (митної) декларації, такий платник податків має право надати уточнювальний розрахунок (див. коментар до ст. 50 цього Кодексу). Така податкова (митна) декларація або уточнювальний розрахунок подається контролюючому органу.

У п. 54.2 визначено порядок узгодження податковим агентом або платником податку грошового зобов'язання (суми коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності). Термін «узгоджене» податкове, грошове зобов'язання вказує на суму податку (збору), яку платник зобов'язується сплатити до бюджету (цільового фонду) у визначений строк.

У статті визначено декілька шляхів узгодження податкових (грошових) зобов'язань, кожен з яких втілюється в певній процедурі. Податкове (грошове) зобов'язання може бути узгоджене одним із таких способів:

  • самостійно платником податків, податковим агентом шляхом подання контролюючому органу податкової декларації (уточнюючого розрахунку);
  • самостійне узгодження при отриманні доходів не від податкового агента;
  • внаслідок нарахування контролюючим органом суми грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Податкове (грошове) зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації контролюючому органу. Отже, при самостійному узгодженні моментом узгодження податкового зобов'язання є дата подання податкової декларації (розрахунку) контролюючому органу. Особливістю є те, що узгоджене в такий спосіб зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. У випадку, якщо контролюючий орган нараховує суму грошових зобов'язань, вона зазначається у податковому повідомленні-рішенні (див. ст. 58 цього Кодексу). Таке рішення може бути оскаржене в адміністративному (адміністративне оскарження) або судовому порядку (апеляційне узгодження).

Отже, узгодженим є грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань із доходів фізичних осіб з моменту виникнення податкового зобов'язання, що визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу. Тобто, якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (див. коментар до п.168.1.4 цього Кодексу).

Підстави, за наявності яких здійснюється нарахування сум:

  1. наявність грошових зобов'язань;
  2. зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування - суми, що підлягає поверненню платникові податку з бюджету у випадках, визначених розділом V цього Кодексу (див. коментар до ст. 200 цього Кодексу);
  3. зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість (збиток).

Контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення процедур з їх митного контролю і митного оформлення здійснюється митним органом відповідно до статей 41 та 54 Розділу ХІ Митного кодексу України та Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2008 N 339 шляхом здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості:

  1. проведення: перевірки документів, поданих декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і відомостей, що необхідні для здійснення митного контролю, згідно з Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. N 1766; усного опитування посадових осіб підприємств і громадян, а також консультацій із декларантом з метою обміну інформацією, що стосується певної зовнішньоекономічної операції та впливає на вартість товарів; митного огляду товарів для визначення характеристик, які впливають на рівень їх митної вартості;
  2. порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з: рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено; наявною у митного органу інформацією про рівень цін на такі товари або вартість прямих витрат на їх виробництво, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектувальних виробів, які входять до складу товарів;
  3. застосування інших, передбачених Митним кодексом України та митних процедур, результати яких можуть вплинути на рівень митної вартості товарів.

Послідовність дій посадових осіб митного органу під час здійснення передбаченого цим пунктом контролю визначається Держмитслужбою. Контроль за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України здійснюється митним органом відповідно до пункту 5 частини першої статті 41, статей 60 і 69 Митного кодексу України у разі:

  1. виникнення обґрунтованого сумніву щодо достовірності відомостей, що містяться у документах, поданих митному органу для здійснення митного контролю (на підставі письмового розпорядження керівника такого органу або особи, що його заміщує);
  2. прийняття митним органом рішення про випуск товарів у вільний обіг згідно із статтею 264 Митного кодексу України на підставі відповідного звернення декларанта у разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів, що декларуються;
  3. надходження: від митних органів іноземних держав інформації про не підтвердження автентичності документів, поданих митному органові України щодо товарів, митне оформлення яких завершено, та недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів про надання інформації стосовно певних зовнішньоекономічних операцій, які здійснювалися за участі суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України; від правоохоронних органів, органів державної податкової служби, інших контролюючих органів та фінансових установ відомостей, що стосуються зовнішньоекономічної операції чи обставин продажу імпортних товарів;
  4. підтвердження наявності ризику за результатами аналізу електронних копій вантажних митних декларацій із застосуванням групи критеріїв ризику «митна вартість товарів». При цьому ризиком вважається ймовірність порушення вимог законодавства з питань митної справи, а критерієм ризику - конкретна ознака з визначеними параметрами, які дають змогу здійснювати вибір об'єктів контролю;
  5. виявлення: фактів митного оформлення товарів, рівень митної вартості яких нижчий за рівень вартості прямих витрат, пов'язаних з їх виробництвом, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектувальних виробів, які входять до складу таких товарів; істотних розбіжностей за рівнем вартісних показників, отриманих у результаті зіставлення даних митної статистики зовнішньої торгівлі України з даними митної статистики держав - торговельних партнерів; обставин, що мали вплив на митну вартість товарів та не були відомі чи документально підтверджені на момент їх митного контролю та митного оформлення;
  6. наявності інших підстав, передбачених Митним кодексом України та законами з питань митної справи.

Під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України митний орган може звернутися до декларанта з обґрунтованим запитом щодо надання в письмовій формі додаткової інформації для підтвердження заявленої митної вартості таких товарів. У запиті запропоновано запитання, на які декларанту пропонується надати обґрунтовану відповідь. Митний орган має право вимагати від декларанта подання декларації митної вартості, якщо її не було подано під час митного оформлення та подання якої передбачено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 N 1766. У разі, коли в результаті здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України виявлено обставини, що вплинули на рівень задекларованої митної вартості таких товарів, митний орган приймає рішення про визначення їх митної вартості за формою, встановленою Держмитслужбою. Декларант має право оскаржити зазначене рішення до митного органу вищого рівня та/або до суду.

Рішення про визначення митної вартості товарів надсилається декларантові у десятиденний строк із моменту прийняття поштою з повідомленням про вручення або видається йому під розписку. Після надходження рішення декларант може протягом 10 днів звернутися до митного органу з метою коригування суми податкових зобов'язань. У разі заниження податкового зобов'язання та його непогашення протягом 10 днів з дати надходження рішення митного органу про визначення митної вартості товару, зазначений орган самостійно вживає заходів для донарахування сум податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до Митного законодавства України вартість імпортованих товарів може бути документально підтверджена на основі відомостей, отриманих від уповноважених органів іноземних держав. У випадку, якщо такі дані не збігаються із вартістю товарів, заявленою декларантом у митній декларації під час митного оформлення, (митний) орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків через проведення дій, визначених у цій статті.

У випадку, якщо грошове зобов'язання нараховується не платником податків самостійно, а контролюючим органом, у зв’язку із наявністю підстав, зазначених у цій статті, відповідальність за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми покладається на такий контролюючий орган. Проте після узгодження грошового зобов'язання у встановленому порядку платник податків зобов'язаний своєчасно та повністю його погасити або оскаржити в адміністративному чи судовому порядку, визначеному ст. 56 цього Кодексу (див. коментар до ст. 56).

Стаття 55. Скасування рішень контролюючих органів

55.1. Податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Процедура адміністративного оскарження рішень органів державної податкової служби є дворівневою.

55.2. Контролюючими органами вищого рівня є:

Державна податкова адміністрація України - для державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які у свою чергу є контролюючими органами вищого рівня для державних податкових інспекцій;

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи - для інших митних органів.

Статтею у загальному вигляді регламентовано порядок скасування рішень контролюючих органів шляхом адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яких інших рішень контролюючого органу в сфері оподаткування.

Податкове повідомлення-рішення - це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків: 1) сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства, контроль за виконанням яких покладено на органи державної податкової служби; 2) або внести відповідні зміни до податкової звітності (докладніше див. коментар до пп. 14.1.157 Кодексу).

Податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах - це письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену документом іноземної держави, за яким здійснюється погашення такої суми грошового зобов'язання відповідно до Міжнародного договору України (докладніше див. коментар до пп. 14.1.158 Кодексу).

Скасування податкових повідомлень-рішень контролюючих органів характеризується процедурою адміністративного оскарження. Оскарження рішень контролюючих органів - це оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, встановлені цим Кодексом, за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку (докладніше див. коментар до пп. 14.1.7 Кодексу).

Адміністративне оскарження надає право платникові податків вирішити податковий спір, не звертаючись до органів судової влади, але й не позбавляє його права звернутися з позовом до суду. Таке право закріплене й в Основному Законі - Конституції України (ст. 55).

У разі скасування раніше прийнятого органом державної податкової служби рішення про нарахування сум податкового зобов'язання або податкового боргу податкові повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними з дня прийняття рішення про скасування сум податкового зобов'язання або податкового боргу. У разі скасування лише в певній частині раніше прийнятого рішення органу державної податкової служби про нарахування суми податкового зобов'язання або податкового боргу попередньо надіслане податкове повідомлення або податкова вимога вважаються відкликаними від дня отримання платником податків нового податкового повідомлення або відповідної податкової вимоги, що містять нову суму податкового зобов'язання (податкового боргу).

За своїм визначенням, контролюючий орган - це державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу.

До контролюючих органів вищого рівня віднесені Державна податкова служба України і Державна митна служба України.

Державна податкова служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів. Державна податкова служба забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію в цій сфері.

Основними завданнями податкової служби є:

  • здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі), а також за додержанням законодавства з питань регулювання виробництва й обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;
  • дійснення контролю за погашенням податкової заборгованості платниками податків, інших платежів, у тому числі тими, майно яких перебуває у податковій заставі;
  • здійснення в межах своїх повноважень контролю за обліком, зберіганням, оцінкою та реалізацією конфіскованого та іншого належного державі майна;
  • формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів і Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;
  • роз'яснення законодавства серед платників податків із питань оподаткування, інших платежів;
  • запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх виявлення, розкриття, припинення, розслідування та впровадження у справах про адміністративні правопорушення;
  • запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;
  • забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних із виконанням службових обов'язків;
  • розшук платників податків, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;
  • ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;
  • розподіл спирту між суб'єктами господарювання - резидентами України в установленому порядку з оформленням нарядів на одержання та здійснення контролю за його цільовим використанням.

Податкова служба виконує безпосередньо, а також організовує роботу підпорядкованих органів державної податкової служби, щодо яких є контролюючим органом вищого рівня. Завданнями цих органів є:

  • дійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі);
  • внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;
  • прийняття нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування у випадках, передбачених законом;
  • формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;
  • роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;
  • запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова служба України, державні податкові служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби). У складі органів державної податкової служби знаходиться відповідний спеціальний підрозділ з боротьби із податковими правопорушеннями - податкова міліція.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи є Держмитслужба.

Основні завдання Держмитслужби:

  • участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в галузі митної справи;
  • забезпечення захисту економічних інтересів України;
  • виконання вимог законодавства з питань митної справи, здійснення контролю за додержанням таких вимог митними органами, спеціалізованими митними установами та організаціями, юридичними і фізичними особами;
  • організація і забезпечення здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, удосконалення митних процедур з метою створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;
  • забезпечення контролю за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;
  • забезпечення своєчасної та у повному обсязі сплати до державного бюджету податків і зборів (обов'язкових платежів), контроль за справлянням яких покладено відповідно до законодавства на митні органи, у разі ввезення (пересилання) товарів і транспортних засобів на митну територію України або їх вивезення (пересилання) з митної території України;
  • застосування заходів митно-тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, дотримання передбачених законодавством заборон та обмежень щодо переміщення окремих видів товарів через митний кордон України;
  • організація та проведення у межах своїх повноважень боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил;
  • здійснення разом з іншими уповноваженими органами виконавчої влади заходів щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності;
  • сприяння у межах своїх повноважень захисту прав споживачів товарів;
  • здійснення контролю за діяльністю підприємств, які надають послуги з декларування товарів і транспортних засобів, перевезення та зберігання товарів, що переміщуються через митний кордон України чи перебувають під митним контролем та виконують інші операції з такими товарами;
  • забезпечення розвитку міжнародного співробітництва в галузі митної справи та виконання зобов'язань, передбачених Міжнародними договорами України з питань митної справи, що укладені в установленому законом порядку.

Держмитслужба, відповідно до покладених на неї завдань, організовує та контролює діяльність підпорядкованих митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій і є щодо них контролюючим органом вищого рівня.

Органи державної податкової служби розглядають скарги платників податків щодо податкових повідомлень-рішень про суми грошових зобов'язань з податків і зборів (обов'язкових платежів), дій чи бездіяльності посадових осіб податкових органів. Для оскарження рішення податкової інспекції необхідно звертатися зі скаргою до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а рішень останніх - до Державної податкової адміністрації України.

Щодо галузі митної справи, то, відповідно до чинного законодавства, безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України, а контролюючим органом і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в цій галузі - вищим за рівнем управління для інших митних органів - є Державна митна служба України. Оскарження повідомлень-рішень або будь-яких інших рішень підпорядкованих Держмитслужбі митних органів здійснюються шляхом звернення платників податків зі скаргою до Державної митної служби України.

Стаття 56. Оскарження рішень контролюючих органів

56.1. Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

56.2. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

56.3. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України.

56.4. Під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

56.5. Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

56.6. У разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

56.7. У разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 подані ним скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення.

56.8. Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

56.9. Керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

56.10. Рішення Державної податкової адміністрації України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

56.11. Не підлягає оскарженню податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

56.12. Якщо відповідно до цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.

56.13. У разі коли останній день строків, зазначених у цій статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

56.14. Строки подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення контролюючого органу можуть бути продовжені за правилами і на підставах, визначених пунктом 102.6 статті 102 цього Кодексу.

56.15. Скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

56.16. Днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв’язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв’язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

56.17. Процедура адміністративного оскарження закінчується:

56.17.1. днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк;

56.17.2. днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги;

56.17.3. днем отримання платником податків рішення Державної податкової адміністрації України або спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи;

56.17.4. виключено;

56.17.5. днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань, що оскаржувались.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

56.18. З урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

У разі коли платником податків до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, строк звернення до суду продовжується на строк, що фактично пройшов з дати звернення платника податків із скаргою до контролюючого органу до дати отримання (включно) таким платником податків остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду скарги.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

56.19. У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

56.20. Вимоги до оформлення скарги, порядок подання та розгляду скарг встановлюється центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.

56.21. У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

56.22. Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження.

Норма статті регламентує способи захисту прав платників податків шляхом адміністративного чи судового оскарження, визначає процедури та процес адміністративного оскарження. Тобто будь які рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному (досудовому) чи судовому порядку.

Оскарження є одним із способів забезпечення захисту порушених прав. Незважаючи на існуючий загальний судовий порядок, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України щодо захисту прав у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних повноважень, платникам податків додатково надано право оскаржувати незаконні рішення і дії податкових органів в адміністративному порядку шляхом подання скарг до відповідного податкового органу, керуючись нормами чинного законодавства.

Розгляд адміністративних справ щодо оскарження рішень органів державної податкової служби України, дій чи бездіяльності їх посадових чи службових осіб, якщо вони обмежують права, свободи чи законні інтереси платників податків, має свою  специфіку.  Вона полягає в тому, що нормативно-правовими актами не встановлено обмежень щодо рішень, які може оскаржувати платник податків. Отже, будь-яке рішення органу державної податкової служби, що зачіпає інтереси або права платника податків, може бути оскаржене як в адміністративному, так і в судовому порядку.

У разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі його повноважень, встановленої цим Кодексом або іншими законами України, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення.

Таким чином, визначення певного рішення органу державної податкової служби як такого, що може бути оскаржене (як предмета оскарження), є прерогативою виключно платника податків та залежить тільки від його суб'єктивного ставлення до рішення як такого, що порушує або обмежує його права та готовність учинити акт волевиявлення - подати скаргу на таке рішення.

Саме правомірність чи неправомірність рішень органів державної податкової служби України, дій та бездіяльності їх службових чи посадових осіб і є предметом доказування в адміністративному апеляційному оскарженні.

Межі доказування - це необхідна і достатня сукупність доказів, зібраних у справі, яка забезпечує її правильне вирішення шляхом встановлення обставин по справі, що підлягають доказуванню.

Предмет доказування нерозривно пов'язаний із межами доказування.

Платник податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, має право подати скаргу щодо такого рішення. Скарга повинна бути викладена в письмовій формі та надіслана до органу державної податкової служби поштою з повідомленням про вручення або передана фізичною чи юридичною особою - платником податку через представника.

Відмова в прийнятті скарги (заяви) платника податків забороняється. Реєстрація скарги повинна відбуватися в день її подання або надходження до органу державної податкової служби.

У скарзі має бути зазначено:

  1. прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання фізичної особи-платника податку, а для юридичної особи - платника податку - її найменування, місцезнаходження, а також адресу, на яку необхідно надіслати рішення (відповідь) за скаргою;
  2. найменування органу державної податкової служби, яким видано податкове повідомлення-рішення, рішення або постанова по справі про адміністративне правопорушення, що оскаржується, дата і номер; назва податку, збору (обов'язкового платежу) або штрафної (фінансової) санкції та сума;
  3. суть порушеного питання, прохання чи вимоги й обґрунтування незгоди платника податків із сумою податкового зобов'язання, визначеною органом державної податкової служби в податковому повідомленні - рішенні, або незгоди з іншим рішенням органу державної податкової служби;
  4. про подання чи неподання позовної заяви до суду про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення або рішення органу державної податкової служби, а також про повідомлення чи неповідомлення відповідного органу державної податкової служби про подання повторної скарги органу державної податкової служби вищого рівня;
  5. підпис фізичної особи - платника податку, а для юридичної особи-платника податку - підпис керівника або особи, яка виконує обов'язки керівника юридичної особи - платника податку. Якщо скарга в інтересах фізичної особи - платника податку або юридичної особи - платника податку подається її представником, то до скарги долучається копія довіреності, оформленої відповідно до вимог законодавства, і підпис представника юридичної особи - платника податку на скарзі повинен бути скріплений печаткою юридичної особи - платника податку;
  6. перелік документів і розрахунків, що додаються до скарги, у разі надсилання скарги поштою додається опис укладеного та повідомлення про вручення.

У разі потреби разом із скаргою (заявою) платник податку може надати з урахуванням вимог пункту 44.5 статті 44 цього Кодексу (докладніше див. коментар до п. 44.5), належним чином засвідчені копії документів, розрахунки та докази, які стосуються предмета розгляду.

Скарги, подані з порушенням строків та порядку оформлення, не розглядаються органами державної податкової служби. Така скарга повертається особі, яка її подала, з відповідними роз'ясненнями не пізніше п'яти днів від дня отримання скарги. Також, якщо питання, порушені у скарзі, що одержана органом державної податкової служби, не входять до його компетенції, то така скарга у термін не більше п'яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється особа, яка подала скаргу. Не розглядаються одним і тим же органом державної податкової служби повторні звернення від однієї і тієї ж особи з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.

Порушений строк подання скарги може бути поновлений на підставі заяви платника податків керівником (або його заступником) податкового органу за правилами і на підставах, визначених пунктом 102.6 статті 102 цього Кодексу.

Подання скарг, як свідчить практика, здійснюється в двох формах: первинна та повторна скарга.

Подання первинної скарги. Якщо платник податків вважає, що орган державної податкової служби неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої Податковим кодексом, такий платник податків має право звернутися до органу державної податкової служби вищого рівня зі скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати.

Скарга повинна бути подана до органу державної податкової служби протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення - рішення або іншого рішення органу державної податкової служби, що оскаржується .

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Якщо відповідно до цього Кодексу орган державної податкової служби самостійно визначає грошове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень органу державної податкової служби протягом тридцяти календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення - рішення (рішення) або відповіді органу державної податкової служби на скаргу, замість десятиденного строку.

Тридцятиденний термін для оскарження поширюється:

  1. на суми податкового зобов'язання із земельного податку, нарахованого громадянам - власникам земельних ділянок та землекористувачам;
  2. на суми податкового зобов'язання з прибуткового податку з громадян, нарахованого фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, громадянам, іноземним громадянам та особам без громадянства на підставі подання ними декларацій про очікувані або про фактично одержані доходи;
  3. на рішення про: розподіл суми податкових зобов'язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають унаслідок реорганізації; установлення солідарної відповідальності за сплату податкових зобов'язань платника податку, що реорганізовується; поширення права податкової застави на всі активи платника податків, який створюється шляхом об'єднання інших платників податків.

Оскарження сум податкових зобов'язань з прибуткового податку, визначених органом державної податкової служби за результатами виявлених перевірками недостовірних даних, заявлених суб'єктом підприємницької діяльності у деклараціях про одержані доходи та проведені витрати (перевіркою виявлені порушення податкового законодавства), здійснюється протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення - рішення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу.

Податкові вимоги і рішення про: заборону здійснення операцій із заставленими активами платника податків; погашення податкових зобов'язань, забезпечених податковою заставою, до проведення реорганізації; продаж активів, що перебувають у податковій заставі; самостійне визначення органами державної податкової служби складу активів, що підлягають продажу (акт опису); арешт активів; дострокове розірвання договорів про розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань за ініціативи органу державної податкової служби можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання такого рішення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби.

Суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства та законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, застосування яких законодавством віднесено до компетенції органів державної податкової служби, можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу (заяву).

Подання повторної скарги. Якщо орган державної податкової служби приймає рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України.

До документів, які можуть додаватися до скарги, належать: податкове повідомлення про визначення суми грошового зобов'язання; акт перевірки та інші документи (розрахунки), на підставі яких визначено податкове зобов'язання; первинна скарга платника податків та інші документи, що підтверджують докази незгоди платника податків з визначеною сумою грошового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій або неправомірність прийнятого органом державної податкової служби рішення.

У разі оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення необхідно подати ксерокопії акта перевірки, протоколу про адміністративне правопорушення та постанови по справі про адміністративне правопорушення, рішення, прийнятого за розглядом скарги на таку постанову.

До скарги також можуть додаватись належної якості ксерокопії рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги, та інші наявні у платника податків документи, що засвідчують обставини справи.

Платник податку також повинен повідомити про подання чи неподання позовної заяви до суду про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення або іншого рішення органу державної податкової служби, оскарження до суду постанови по справі про адміністративне правопорушення, наявність постанови про порушення кримінальної справи.

Якщо в повторній скарзі порушуються питання або додаються документи, що не були предметом оскарження та розгляду за первинною скаргою, то такі питання і документи не підлягають розгляду по суті.

Скарга платника податків щодо оскарження рішень податкових органів подається лише до вищого рівня органів податкової служби. Тобто скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а скарги на рішення останніх до Державної податкової адміністрації України.

Обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування суми податкового зобов'язання чи будь-якого іншого рішення, прийнятого контролюючим органом, є правомірним, покладається на контролюючий орган.

За загальними правилами, обов'язок доказування розподіляється наступним чином: позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує вимоги, тобто підставу скарги; посадова особа, на дії (бездіяльність) якої скаржаться, повинна довести обставини, якими вона заперечує проти скарги.

Під обов'язком доказування слід розуміти передбачену законом міру необхідної поведінки відповідних осіб щодо висунення версій зі збирання, перевірки та оцінки доказів та їх джерел, а також з обґрунтування висновків у справі.

Отже, для встановлення істини по справі контролюючому органу, який прийняв таке рішення, необхідно зібрати доказову базу, що доводить правомірність прийнятого такого рішення, й надати ці докази уповноваженому органу.

Тобто контролюючий орган, який прийняв таке рішення, в процесі адміністративного оскарження доводить правомірність такого рішення.

Щодо оскарження рішень контролюючого органу в судовому порядку, то обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом встановлюється процесуальним законодавством.

Під час подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, платник податків зобов'язаний у письмовій формі повідомити про це контролюючий орган, який визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що оскаржується. Письмовим повідомленням платник податків надає податковому органу, що прийняв рішення, яке оскаржується, можливість зібрання доказів по справі про доведення непомилковості його рішення. У загальному вигляді дана процедура сприяє всебічному, повному та оперативному встановленню істини по справі.

Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення по скарзі та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Щодо строків розгляду податковим органом скарг платників податків (докладніше див. коментар до п. 56.8 та 56.9) у разі, коли орган державної податкової служби надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня. Органом державної податкової служби вищого рівня, згідно із статтею 55 цього Кодексу, виступає Державна податкова адміністрація України (докладніше див. коментар до пп. 55.2.).

У цьому випадку до скарги платники податків мають право додати такі документи: податкове повідомлення про визначення суми податкового зобов'язання; акт перевірки та інші документи (розрахунки), на підставі яких визначено податкове зобов'язання; первинна скарга платника податків та належним чином засвідчені документи, що підтверджують докази незгоди платника податків з визначеною  сумою податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій або неправомірність прийнятого органом державної податкової служби рішення.

У разі оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення платники податків мають право подати належної якості ксерокопії акта перевірки, протоколу про адміністративне правопорушення та постанови по справі про адміністративне правопорушення, рішення, прийнятого за розглядом скарги на таку постанову. До скарги слід подати належної якості ксерокопії рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги платника податків, та інші наявні у платника податків, належним чином засвідчені документи, що висвітлюють обставини справи.

Платник податку також повинен повідомити про подання чи неподання позовної заяви до суду про визнання недійсним податкового повідомлення або іншого рішення органу державної податкової служби, оскарження до суду постанови по справі про адміністративне правопорушення, наявність постанови про порушення кримінальної справи.

Якщо платник податків до скарги не додав належної якості ксерокопій зазначених документів, орган державної податкової служби вищого рівня, що уповноважений розглядати скаргу, витребує ксерокопії документів від органу державної податкової служби, рішення якого оскаржується, у тому числі документи, що були надані платником податків з первинною скаргою, про підтвердження доказів незгоди з визначеною сумою податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій або неправомірності іншого рішення, прийнятого органом державної податкової служби.

Якщо в повторній скарзі порушуються питання або додаються належним чином засвідчені документи, що не були предметом оскарження та розгляду за первинною скаргою, то такі питання й документи не підлягають розгляду по суті, а заявник інформується про необхідність розгляду цих питань органом державної податкової служби першої інстанції (державна податкова служба в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі).

Контролюючий орган зобов'язаний прийняти та зареєструвати скаргу платника податків, яка відповідає всім вимогам. Реєстрація скарги повинна відбутися в день її подання або надходження до органу державної податкової служби.

За загальним правилом відмова в прийнятті скарги платника податків забороняється. Зазначене правило стосується навіть тих випадків, коли питання, порушені у скарзі, одержаній органом державної податкової служби, не належать до повноважень органів державної податкової служби.

У разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 статті 56 цього Кодексу подана ним скарга не розглядається та повертається такому платнику податків із зазначенням причин повернення. Не належно оформлена - не відповідно до вимог - скарга не надає можливості розглянути її по суті. Така скарга повертається особі, яка її подала, з відповідним роз'ясненням причин повернення не пізніше п'яти днів від дня отримання такої скарги.

П. 56.8 статті встановлює 20-дений термін (календарні дні) для прийняття контролюючим органом вмотивованого рішення та надсилання його платнику податків з повідомленням про вручення або надання йому особисто під розписку. Вказаний вище термін розпочинається за днем отримання скарги від платника податків.

Загальний строк розгляду скарг, як зазначалося вище, становить 20 календарних днів. Однак керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад цей строк, але не більше 60 календарних днів.

Обов'язковим елементом продовження строку розгляду скарги платника податків є письмове повідомлення про це платника податків до закінчення 20-денного строку. Повідомлення платника податків про продовження зазначених строків має бути фіксованим (письмово), тобто відправлений поштою з повідомленням про отримання або виданий під розписку.

У разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або органів державної податкової служби, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і органу державної податкової служби, рішення приймається на користь платника податків.

Рішення, прийняте за розглядом скарги, може бути менш сприятливе для платника податків, ніж рішення, яке оскаржувалося. У разі збільшення органом державної податкової служби суми податкового зобов'язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу раніше надіслане податкове повідомлення або податкові вимоги не відкликаються, а на суму такого збільшення органом державної податкової служби надсилається окреме податкове повідомлення. Збільшена сума податкового зобов'язання повинна бути сплачена або може бути оскаржена платником податків у порядку, встановленому для сплати або оскарження нового податкового зобов'язання.

З дня отримання платником податків рішення про скасування раніше прийнятого рішення органу державної податкової служби про нарахування суми податкового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) активи такого платника податків звільняються з податкової застави. У разі скасування рішення органу державної податкової служби про адміністративний арешт - зупиняє такий арешт активів платника податків.

Однак, якщо вмотивоване рішення податкового органу за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.

Державна податкова служба України є найвищим контролюючим органом у податковій сфері й тому прийняті нею рішення за розглядом скарги платника податків є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню.

Щодо митного контролю, то рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи - Державної митної служби України - за розглядом скарги є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню.

Однак навіть після закінчення процедури адміністративного оскарження платник має право на звернення до суду для захисту своїх оскаржуваних прав.

Норма п. 56.11 статті визначає - не підлягає оскарженню податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Тобто не може бути оскаржене платником податків в адміністративному чи судовому порядку податкове зобов'язання, яке обчислене самостійно платником податків та відображене у податковій декларації (розрахунку). Вони вважаються узгодженими з дати подання декларації. Отже, якщо платник податків самостійно визначив суму податкового зобов'язання, то таке зобов'язання виникає не за рішенням органу податкової служби і тому не може бути оскаржене.

Варто також зазначити, що коли у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (розрахунку), такий платник податків зобов'язаний подати нову податкову декларацію, що містить виправлені показники.

У п. 56.12 по окремих рішеннях контролюючого органу визначено більший строк оскарження. Якщо орган державної податкової служби самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень органу державної податкової служби протягом тридцяти календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення або відповіді органу державної податкової служби на скаргу.

Зазначений тридцятиденний термін для оскарження поширюється на:

  1. суми податкового зобов'язання із земельного податку, нарахованого громадянам - власникам земельних ділянок та землекористувачам;
  2. суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, нарахованого фізичним особам - суб'єктам господарювання, громадянам, іноземним громадянам та особам без громадянства на підставі подання ними декларацій про очікувані або про фактично одержані доходи;
  3. рішення про:
  • розподіл суми податкових зобов'язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають унаслідок реорганізації;
  • встановлення солідарної відповідальності за сплату податкових зобов'язань платника податку, що реорганізовується;
  • поширення права податкової застави на всі активи платника податків, який створюється шляхом об'єднання інших платників податків, тощо.

Однак оскарження сум податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб, визначених органом державної податкової служби за результатами виявлених перевірками недостовірних даних, заявлених суб'єктом господарювання у деклараціях про одержані доходи та здійснені витрати (перевіркою виявлені порушення податкового законодавства), здійснюється протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу.

Податкові вимоги і рішення про: заборону здійснення операцій із заставленими активами платника податків; погашення податкових зобов'язань, забезпечених податковою заставою, до проведення реорганізації; продаж активів, що перебувають у податковій заставі; самостійне визначення органами державної податкової служби складу активів, що підлягають продажу (акт опису); арешт активів; дострокове розірвання договорів про розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань за ініціативи органу державної податкової служби можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання такого рішення, або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу.

Суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства та законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, застосування яких законодавством віднесено до компетенції органів державної податкової служби, можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу.

Якщо останній день строків, зазначений у цій статті, припадає на вихідний або святковий день, тоді останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем. Дана норма стосується усіх, без винятку, строків, що відносяться до цієї статті.

Дана норма надає правові підстави для продовження строків подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення контролюючого органу.

Граничні строки для подання заяв про перегляд рішень органів державної податкової служби підлягають продовженню керівником органу державної податкової служби (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків (докладніше див. коментар п. 102.6.):

  • перебував за межами України;
  • перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;
  • перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;
  • мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав, або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;
  • був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

П. 56.15 статті регулює порядок зупинення виконання податкових зобов'язань платника податків у межах оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Податкове зобов'язання (докладніше див. коментар пп. 14.1.157.) - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та у строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Якщо скарга подана із дотриманням відповідного порядку і строків, то вона зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні.

Строк зупинення виконання податкових зобов'язань розпочинається від дня подання такої скарги до контролюючого органу й закінчується днем завершення процедури адміністративного оскарження.

Отже, протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, яке оскаржується, вважається неузгодженою.

П. 56.16 статті визначає порядок та день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом.

Визначено, що днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв’язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв’язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

У разі відсутності повідомлення про вручення й опису вкладення поштового відправлення та відбитка календарного штемпеля відділення поштового зв’язку на поштовому відправленні (конверті, бандеролі, тощо), що унеможливлює з'ясування фактичної дати отримання відділення поштового зв’язку скарги, - датою подання скарги вважається дата фактичного надходження скарги до органу державної податкової служби.

Зазначимо, що відмова в прийнятті скарги платника податків забороняється. Реєстрація скарги повинна відбутися в день її подання або надходження до органу державної податкової служби.

П. 56.17 регламентує закінчення процедури адміністративного оскарження.

По-перше, процедура адміністративного оскарження закінчується днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк. Тобто в даному випадку процедура адміністративного оскарження закінчилась, навіть не розпочавшись.

По-друге, процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника органу державної податкової служби або його заступника, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю  задоволеною  на користь  платника податків, якщо  рішення керівника органу державної податкової служби або його заступника про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.

По-третє, процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення Державної податкової адміністрації України або спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Перераховані вище органи є останньою інстанцією щодо адміністративного оскарження, тому їхні рішення не можуть бути оскаржені саме в адміністративному порядку, а лише в судовому. Тобто на цій стадії й закінчується процедура адміністративного оскарження шляхом винесення рішення вищим уповноваженим органом та отримання такого рішення платником податку про повне задоволення, часткове задоволення або не задоволення оскаржуваних рішень.

По-четверте, процедура адміністративного оскарження закінчується днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань, що оскаржувались.

По-п'яте, день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків. Податкове зобов'язання може бути самостійно узгоджене платником податку або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку.

Конституцією України та іншим чинним законодавством України, зокрема, Податковим кодексом, платнику податків надано право на судовий захист своїх прав та інтересів.

З урахуванням строків давності, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлений річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак існує можливість продовження строків позовної давності на строк витрат часу на адміністративне оскарження. Коли платником податків до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, термін звернення до суду продовжується на строк, що фактично пройшов з дати звернення платника податку із скаргою до контролюючого органу до дати отримання (включно) таким платником податків остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду скарги.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Адже судове рішення має вищу юридичну силу й не може бути оскаржене будь-яким органом, крім вищою судовою інстанцією, якій підсудна така категорія справ.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Варто також зазначити, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

У разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17. цієї статті (докладніше див. коментар п. 56.17.).

Фактично даною нормою встановлений місячний термін - після проходження процедури адміністративного оскарження, протягом якого платник податків матиме право на судове оскарження.

Дана норма п. 56.20 наділяє правом Державну податкову службу України та/або спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи (Державну митну службу України) встановлювати вимоги до оформлення скарг, порядок їх подання та розгляду. Тобто ці два центральні органи виконавчої влади встановлюють відповідні вимоги шляхом закріплення їх у відомчих та міжвідомчих нормативно-правових актах.

П. 56.21. встановлює, якщо норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Зазначимо, що порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги такого платника податків, поданої до суду у межах процедури судового оскарження.

Стаття 57. Строки сплати податкового зобов'язання

57.1. Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Податковий агент зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Суму податкового зобов'язання, визначену у митній декларації, платник податків зобов'язаний сплатити до закінчення митного оформлення товарів, якщо інше не передбачено податковим законодавством.

57.2. У разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в цьому Кодексі, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

57.3. У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

57.4. Пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

57.5. Фізичні особи - платники податків повинні сплачувати податки і збори, що встановлені цим Кодексом, через установи банків та поштові відділення.

У разі коли зазначені особи проживають у сільській (селищній) місцевості, вони можуть сплачувати податки і збори через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про прийняття податків і зборів, форма якої встановлюється центральним органом державної податкової служби.

У статті визначені терміни сплати сум податкових зобов'язань платником податків, зазначених у поданій ним податковій декларації. Сплата податкового зобов'язання розпочинається з моменту визначення податкового зобов'язання та його самостійної фіксації платником податків у податковій декларації та триває протягом десяти календарних днів з моменту настання останнього дня відповідного граничного строку для подання такої податкової декларації.

Якщо сума податкового зобов'язання сплачується податковим агентом - представником фізичної особи, то протягом десяти календарних днів потрібно сплатити суму самостійно визначеного податкового зобов'язання з доходу, отриманого платником податків - фізичної особи за рахунок такого доходу.

Відповідно до положень митного законодавства відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення, подаються митному органу у вигляді митної декларації. Митна декларація подається митному органу, який здійснює митне оформлення протягом 10 днів з дати доставлення товарів і транспортних засобів у митний орган призначення. (При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт "Профі Вінс" (www.profiwins.com.ua) обов’язкове) Товари, що переміщуються через митний кордон України громадянами, декларуються митному органу одночасно з пред'явленням цих товарів. Зазначені терміни можуть продовжуватися у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Митне оформлення здійснюється митним органом, як правило, протягом однієї доби з часу пред'явлення товарів і транспортних засобів, що підлягають митному оформленню. Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі цього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму.

Якщо, відповідно до податкового законодавства, контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов'язання платника податків через причини, не пов'язані з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму зобов'язання у терміни, визначені цим Кодексом, а якщо такі не визначено - протягом 30 календарних днів, що настають після дня надходження податкового повідомлення-рішення, або має право на адміністративне оскарження рішення контролюючого органу протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Оскарження сум грошових зобов'язань відповідно до підстав, зазначених у пп. 54.3.1 - 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, здійснюється протягом десяти календарних днів після дня отримання податкового повідомлення-рішення органу державної податкової служби на скаргу. У випадках, якщо платник податків не оскаржує зазначене повідомлення-рішення в адміністративному чи судовому порядку, сума грошового зобов'язання вважається узгодженою та повинна бути сплачена платником податків протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання такого повідомлення-рішення.

Стаття 58. Податкове повідомлення-рішення

58.1. У разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним контролюючим органом.

58.2. Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У разі зменшення (збільшення) контролюючим органом суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платнику податків надсилаються (вручаються) окремі податкові повідомлення-рішення.

Контролюючий орган веде реєстр виданих податкових повідомлень-рішень щодо окремих платників податків.

58.3. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

58.4. У разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Абзац другий цього пункту не застосовується, коли податкове повідомлення-рішення надіслане (вручене) до порушення кримінальної справи.

П. 58.1 регламентує порядок складання та надсилання податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства, контроль за виконанням яких покладено на органи державної податкової служби, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах - письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену документом іноземної держави, за яким здійснюється погашення такої суми грошового зобов'язання відповідно до міжнародних договорів України.

Податкове повідомлення - рішення складається на розраховану суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за їх наявності) щодо кожного окремого податку, збору (обов'язкового платежу). Якщо податковий орган здійснив розрахунок сум податкових зобов'язань за декількома податками, то складається відповідна кількість податкових повідомлень-рішень. Якщо згідно із законодавством передбачено декілька термінів сплати розрахованого податковим органом податкового зобов'язання, то суми, які необхідно сплатити, та відповідні терміни сплати проставляються в окремих рядках податкового повідомлення.

Зазначимо, що на суми перевищення бюджетного відшкодування, заниження бюджетного відшкодування, а також у разі відмови в наданні бюджетного відшкодування виписуються окремі податкові повідомлення.

Отже, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно норм Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до норм Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення повинно містити:

  • підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість;
  • посилання на норму чинного законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків;
  • суму грошового зобов'язання, яку повинен сплатити платник податку;
  • суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість;
  • граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності;
  • попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк;
  • граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання (фінансових) санкцій, якщо надання такого розрахунку передбачено чинним законодавством.

Центральний контролюючий орган самостійно визначає форми та порядок надсилання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання.

Відповідно до норм цієї статті за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими нормами цього Кодексу, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, надсилається (вручається) податкове повідомлення-рішення.

Проте у разі зменшення (збільшення) контролюючим органом суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платнику податків надсилаються (вручаються) окремі податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 58.3 податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення.

Однак, якщо пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги в зв’язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення-рішення, або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Відповідно до зазначених вище причин невручення вказаних податкових повідомлень-рішень працівник структурного підрозділу, у якому складено таке податкове повідомлення-рішення, на підставі інформації від структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником податкового органу для виконання таких функцій, у день надходження до податкового органу такої інформації оформляє відповідний акт, де вказує причину, що призвела до неможливості вручення податкового повідомлення-рішення.

Якщо судом було винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, як результат розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої виступали податки, збори, тоді відповідний контролюючий орган визначає податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими підтверджена рішенням суду, та приймає податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику цих податкових зобов'язань із застосуванням відносно такого платника податків штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків зазначених вище податкових повідомлень-рішень забороняється лише до моменту набрання законної сили винесеного судом рішення у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

 

Стаття 59. Податкова вимога

59.1. У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може не надсилатися, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

59.2. Якщо контролюючий орган, що визначив суми грошового зобов'язання платника податків, не є органом державної податкової служби, такий контролюючий орган надсилає відповідному органу державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого орган державної податкової служби надсилає податкову вимогу. Форма зазначеного подання затверджується Кабінетом Міністрів України.

59.3. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

59.4. Податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

59.5. У разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Норми даної статті визначають статус боржника, порядок та умови надсилання податкової вимоги контролюючим органом до платника податків.

Відповідно до пп. 14.1.153. статті 14 цього Кодексу податкова вимога - письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу. Податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджена платником податків або узгоджена в порядку оскарження, але не сплачена у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Платник податків повинен сплатити суму грошового зобов'язання в установлені чинним законодавством строки, невиконання такого зобов'язання тягне за собою утворення податкового боргу. На підставі вище вказаного вище податковий орган надсилає (вручає) такому платнику податків податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкових повідомлень рішень (докладніше див. коментар до статті 58).

Платники податків, які мають податковий борг, переходять до розряду боржників. Боржники мають можливість погасити податковий борг у добровільному порядку як шляхом самостійної сплати коштів, так і шляхом добровільного виділення своїх активів для реалізації в рахунок погашення такого боргу.

Податкові вимоги формуються за несплаченими платником податків в установлені строки сумами грошових зобов'язань, узгоджених:

а) податковим органом;

б) іншими контролюючими органами.

Якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, то податкова вимога може не надсилатися.

П. 59.2 ст. 59 регламентує порядок складання та надсилання податкових вимог органом, який не є органом державної податкової служби. Якщо контролюючий орган, що визначив суму грошового зобов'язання платника податків, не є органом державної податкової служби, то він повинен надіслати відповідному органу державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого орган державної податкової служби надсилає податкову вимогу.

П. 59.3 врегульовує порядок, форму надсилання податкових вимог.

Якщо платник податків самостійно подав податкову декларацію, але в установлені законом строки не погасив суму грошового зобов'язання, то податковий орган формує та надсилає такому платнику податків податкову вимогу.

Податкові вимоги формуються:

а)  в автоматичному режимі - на підставі облікових даних з карток особових рахунків платників податків, що ведуться в органах державної податкової служби згідно з Інструкцією про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів;

б)  на підставі подання іншого контролюючого органу про здійснення заходів з погашення податкового боргу, а також розрахунку його розміру, що надсилаються таким контролюючим органом до відповідного податкового органу.

Податкова вимога має містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, що відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їхнього продажу.

Стаття 60. Відкликання податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги

60.1. Податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:

60.1.1. сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;

60.1.2. контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу;

60.1.3. контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;

60.1.4. рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;

60.1.5. рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

60.2. У випадках, визначених підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 цієї статті, податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу в повному обсязі.

60.3. У випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.

60.4. У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

60.5. У випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду.

60.6. Якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається.

60.7. Контролюючий орган, який надіслав відповідному органу державної податкової служби подання, визначене у пункті 59.2 статті 59 цього Кодексу, зобов'язаний подати такому органу державної податкової служби інформацію про скасування або зміну суми нарахованого грошового зобов'язання. Зазначена інформація надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

П. 60.1 визначає порядок відкликання податкових повідомлень-рішень та податкових вимог.

Нормою статті встановлено, що податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо:

  • сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;
  • контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу;
  • контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;
  • рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;
  • рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу, враховуючи пеню та штрафні (фінансові) санкції (за їх наявності), самостійно погашеного платником податків або органом стягнення. Однак таке погашення обов'язково має здійснюватися в повному обсязі.

Якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу, тоді податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.

Якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. Однак на суму такого збільшення грошового зобов'язання податковий орган надсилає окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається.

Якщо нарахована сума податкового зобов'язання зменшується внаслідок її адміністративного оскарження, то раніше надіслане податкове повідомлення вважається відкликаним у день отримання нового податкового повідомлення, що містить нову суму податкового зобов'язання.

Контролюючий орган, що не є органом державної податкової служби, надіславши відповідному органу державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого орган державної податкової служби надсилає податкову вимогу, зобов'язаний подати такому органу державної податкової служби інформацію про скасування або зміну суми нарахованого грошового зобов'язання.

Зазначена інформація надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

 

МЕНЮ

Закон України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» N 2629-VIII

Податковий кодекс України N 2755-VI

Таблиця відповідності видів порушень норм законів типам повідомлень-рішень, які складаються при застосуванні відповідних штрафних санкцій

Календар бухгалтера

Червень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
27 28 29 30 31 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30