Науково-практичний коментар до Податкового кодексу - Розділ IV «Податок на доходи фізичних осіб» сторінка 3-Профі Вінс
logo
Українська (UA)Російський(RU)

ЗМІСТ

Науково-практичний коментар

до

Податкового кодексу

України

РОЗДІЛ IV. ПОДАТОК НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ сторінка 3

Стаття 171. Особи, відповідальні за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку до бюджету

171.1. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

171.2. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;

б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

171.1. Відповідно до положень ст.162 Кодексу платниками податку з доходів є: фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа-нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент. Згідно з підпунктом 164.1.1 «Загальний оподатковуваний дохід складається з: 1) доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); 2) доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу; 3) доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними Кодексом. Згідно з пп. 164.2.1 до загального місячного оподатковуваного доходу платника включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту). Згідно з п. 164.6 ст. 164 під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду. Відповідно до норм п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних, крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.4 цієї статті, у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв’язку з відносинами трудового найму та в умовах цивільно-правового договору; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри. Ставка податку становить 10 відсотків бази оподаткування щодо доходу у формі заробітної плати, визначеного згідно із пунктом 164.6 ст. 164 цього розділу, шахтарів-працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві та уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день та 50 відсотків і більше робочого часу на рік, а також працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань), у тому числі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, у вугільній промисловості, - за Списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість у яких повний робочий день, дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України. Обов'язки нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, відповідно до пп. 168.1 ст. 168 Кодексу, покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 167 Кодексу.

171.2. Обов'язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету, відповідно до пп. 168.1.1 ст. 168 Кодексу, покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 167 Кодексу. Згідно з нормами пп. 14.1.180 ст. 14 «Визначення понять» Кодексу податковий агент щодо податку з доходів фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридична особа, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом ІУ Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм. Згідно зі пп. 168.1.2 ст. 168 Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банківські установи не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Відповідно до норм пп. 168.1.3 ст. 168 окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

Якщо оподатковуваний дохід виплачується у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, то, відповідно до п. 168.1.4 кодексу, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

Для цілей цього розділу та пункту 54.2 статті 52 розділу ІІ Кодексу під терміном «граничний термін сплати до бюджету податку» розуміються строки сплати податку, визначені цим пунктом.

Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету передбачено п. 168.4 ст. 168 Кодексу, відповідно до якого податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України.

Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету, визначений пп. 168.4.2 Кодексу, застосовується всіма юридичними особами, у тому числі такими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, а також відокремленими підрозділами, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку (далі - відокремлений підрозділ). У разі прийняття рішення про створення відокремленого підрозділу, юридична особа повідомляє про це органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням таких новостворених підрозділів у встановленому порядку.

Згідно з нормами пп. 168.4.2 ст. 168 суми податку на доходи, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. У разі, коли відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) податок на доходи фізичних осіб за такий відокремлений підрозділ, усі обов'язки податкового агента виконує юридична особа. Податок на доходи, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

Відповідно до норм пп. 168.4.4 ст. 168 Кодексу юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні розподільні рахунки, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби України за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.

Територіальні управління Державної казначейської служби України в установленому Бюджетним кодексом України порядку розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними Бюджетним кодексом України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних місцевих бюджетів.

Відповідно до п.162.2 ст. 162 платниками податку є:

  • фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
  • фізична особа-нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні. Згідно з пп. 168.2 статті 168 оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку особою, яка не є податковим агентом, та іноземних доходів здійснюється: платником податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів; особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, або не є особою, яка перебуває на обліку в органах державної податкової служби як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

Згідно з пп. 168.4.5 статті 168 фізична особа, відповідальна, відповідно до вимог цього розділу, за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету:

а) у разі, коли така фізична особа є податковим агентом - за місцем реєстрації в органах державної податкової служби;

б) в інших випадках - за її податковою адресою.

Нормою пп. 168.4.6 ст. 168 передбачено, що контроль за правильністю та своєчасністю сплати податку здійснює орган державної податкової служби за місцезнаходженням юридичної особи або її відокремленого підрозділу. Згідно з нормами пп. 168.4.7 ст. 168 ст. Кодексу відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід. Визначення відповідальності за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе фізична особа у випадках, визначених цим розділом (зазначено у пп. 168.4.8 ст. 168 Кодексу).

Стаття 172. Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна

172.1. Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається.

172.2. Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об'єкта незавершеного будівництва.

172.3. Дохід від продажу об'єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

При обміні об'єкта нерухомості на інший (інші) дохід платника податку у вигляді отриманої ним грошової компенсації від відчуження нерухомого майна, визначеного:

а) у абзаці першому пункту 172.1 цієї статті, - не оподатковується;

б) у пункті 172.2 цієї статті, - оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

172.4. Під час проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

172.5. Сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи:

а) особою, що продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни;

б) особою, у власності якої перебував об'єкт нерухомості, відчужений за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на таке майно.

Фізична особа зобов'язана відобразити доход від такого відчуження у річній податковій декларації.

172.6. У разі невчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу, міни об'єкта нерухомості, за яким сплачено податок, платник податку має право на повернення надміру сплаченої суми податку на підставі податкової декларації, поданої в установленому порядку, та підтвердних документів про фактичну сплату податку.

172.7. Одночасно з дією пункту 172.4 цієї статті, якщо стороною договору купівлі-продажу, міни об'єкта нерухомого майна є юридична особа чи фізична особа - підприємець, така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу (обміну).

172.8. Для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об'єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування.

172.9. Дохід від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості, що здійснюються фізичними особами - нерезидентами, оподатковується згідно із цією статтею в порядку, встановленому для резидентів, за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

172.10. Продаж резидентами та нерезидентами успадкованого (отриманого в подарунок) об'єкта нерухомості підлягає оподаткуванню згідно з положеннями цієї статті.

172.11. Порядок визначення оціночної вартості нерухомості та об'єктів незавершеного будівництва, що продаються (обмінюються), визначається Кабінетом Міністрів України.

172.1. Згідно з положеннями Кодексу нерухоме майно розділяється на житлову та нежитлову нерухомість. Визначення терміна «об'єкти житлової нерухомості" та її типи наведено у пп. 14.1.129 п. 14.1. ст. 14 розділу І Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Цивільного кодексу до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Фізичний статус нерухомості об'єкта (речі) може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Аналогічно визначено «нерухоме майно» у ст. 1 розділу І Закону від 05.06.2003 р. N 898-ІV «Про іпотеку», а саме: нерухоме майно (нерухомість) земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці та невід’ємно пов’язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів, майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Відповідно до ст. 1 п. 9 Закону від 26.06.1997 р. N 400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об’єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів.

Відповідно до ст. 2 Закону від 01.07.2004 р. N 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно - це земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. Визначення поняття «земельна ділянка» наведене у пп. 14.1.74 п. 14.1 ст.14 розділу І Кодексу.

Майже аналогічно наведеному вище є визначення нерухомого майна у п. 3 Постанови КМУ від 10.09.2003 р. N 1440 «Про затвердження Національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», де нерухоме майно трактується як земельна ділянка без поліпшень або земельна ділянка з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов’язані, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що відповідно до законодавства належить до нерухомого майна. Визначення поняття «земельне поліпшення» міститься у пп. 14.1.75 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу.

Наведені норми нормативно-правових актів тісно пов’язані між собою, але різняться різною ступенем деталізації нерухомого майна. Проте для цілей оподаткування доходу фізичних осіб доцільно розділяти нерухомість на житлову та нежитлову відповідно до пп. 14.1.129 і пп. 14.1.130 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу.

Згідно з п. 3 статті 116 Земельного кодексу безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок унаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, проводиться один раз з кожного виду використання (п. 4 ст. 116 Земельного кодексу).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 Земельного кодексу, пунктами 6 та 7 якої встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка розглядає клопотання і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність у місячний строк надає дозвіл на розробку проекту її відведення. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Статтею 121 Земельного кодексу встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам із земель державної або комунальної власності:

а) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

б) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

в) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, у містах - не більше 0,10 гектара;

г)  для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Ураховуючи наведене, до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума доходу, отриманого платником податку внаслідок продажу (обміну) земельних ділянок, що безпосередньо отримані ним у власність у процесі приватизації із земель державної або комунальної власності, права власності на які посвідчено державними актами, зареєстрованими відповідно до чинного законодавства.

Згідно зі ст. 381 Цивільного кодексу садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з наведених норм Цивільного кодексу, для цілей оподаткування, житловий або садовий будинок (їх частини) разом з земельною ділянкою (її частиною), на якій його розташовано, вважається одним об'єктом продажу (обміну).

172.2. Статтею 379 Цивільного кодексу визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Цивільний кодекс об'єктами права власності на житло визнає житловий будинок, квартиру, садибу.

Перелік об'єктів нерухомості, використаний у п. 172.2 ст. 172 розділу IV Кодексу, тотожний виразу «житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них». Тобто нежитлові приміщення як об’єкти продажу (обміну) потрібно розглядати як інші об’єкти нерухомості, відмінні від житлових.

Кількість продажу об'єктів нерухомого майна в податковому році перевіряється нотаріусами за даними Державного реєстру правочинів. Пошук здійснюється за реєстраційним номером облікової картки платника податку у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів - продавця, а у разі його відсутності - за прізвищем, ім’ям, по батькові (за наявності) продавця. У разі відсутності інформації про кількість таких продажів платник податку - продавець - підтверджує черговість продажу майна у заяві, наданій нотаріусу.

У чинному законодавстві не закріплено єдиного визначення поняття «об'єкт незавершеного будівництва». Стаття 1 Закону від 05.06.2003 р. N 898-IV «Про іпотеку» трактує об’єкт незавершеного будівництва як об'єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію.

Згідно з п. 3 ст. 331 Цивільного кодексу, в разі потреби власник матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі будівництва (створення майна), може укласти договір щодо об’єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об’єкта незавершеного будівництва, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва. Відповідно до ст.ст. 179, 181 Цивільного кодексу річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Тому, як зазначалося вище, у контексті цих законодавчих визначень, об’єкт, будівництво якого вже розпочате, у результаті чого маємо хоча б якийсь матеріальний результат цього будівництва (фундамент тощо), є нерухомим майном. Таким чином, об'єкт незавершеного будівництва, згідно з цим Кодексом, трактується як об’єкт нежитлової нерухомості, а дохід від його продажу оподатковується у встановленому порядку.

172.3. Питання визначення оціночної вартості нерухомого майна, відмінного від землі, остаточно не врегульоване на законодавчому рівні, тому регулюється підзаконними нормативними актами. При нарахуванні податку потрібно виходити з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче вартості такого майна, яка міститься у витягах з реєстру прав власності на нерухоме майно (довідках-характеристиках), які видаються бюро технічної інвентаризації. Оцінка ґрунтується на засадах національних стандартів оцінки майна та відповідно до вимог нормативно-правових актів з оцінки майна.

Під час здійснення цивільно-правових угод щодо земельних ділянок використовується експертна грошова оцінка. Згідно з п. 4 ст. 201 Земельного Кодексу експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок з метою визначення вартості об'єкта оцінки. Порядок її проведення визначається Законом від 11.12.2003 р. N 1378-IV «Про оцінку земель», Методикою експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою КМУ від 11.10.2002 N 1531, та Порядком проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затверджених наказом Держкомзему від 09.01.2003 р. N 2.

Згідно із ст. 715 Цивільного Кодексу за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Відповідно до ст. 715 та 716 Цивільного кодексу кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Тобто сутність договору міни нерухомості є купівля та продаж такої нерухомості сторонами угоди. Договір може встановлювати доплату за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

172.4. На нотаріусів покладені функції в частині контролю повноти сплати податку до бюджету перед посвідченням договорів та забезпечення надання відповідної інформації податковому органу. Копії платіжних документів про перерахування податку додаються до примірників посвідчених договорів. Оригінал квитанції «погашається» нотаріусом шляхом поставлення на ній відбитку своєї печатки та підпису. У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій вказується сума перерахованого податку, дата та номер платіжного документа.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно зі ст. 55 Закону від 02.09.1993 р. N 3425-ХІІ «Про нотаріат» нотаріальне посвідчення правочинів щодо відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, проводиться за місцем розташування (реєстрації) цього майна або за місцем перебування (реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

Згідно з п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою КМУ від 26.05.2004 р. N 671 (671-2004-п), державній реєстрації підлягають правочини, зокрема договір купівлі-продажу, міни, земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням (пункт 6 вказаного Тимчасового положення).

Одночасно згідно з п. 3 ст. 3 Декрету КМУ від 21.01.1993 р. N 7-93 «Про державне мито» посвідчення договорів відчуження житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, а також інших об’єктів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження, державне мито справляється у розмірі 1 % від суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, з урахуванням п. 48 Інструкції про порядок обчислення та сплати державного мита, затвердженої наказом ДПІ від 22.04.1993 р. N 15.

Форма звітності, а також порядок її заповнення врегульовані Наказом ДПА від 29.09.2003 р. N 451 «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1 ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», зареєстрованим у Міністерстві юстиції 22.10.2003 р. за N 960/8281.

172.7. Статус податкового агента для цілей цього розділу визначений у пп. 14.1.180 п. 14.1 ст.14 розділу І Кодексу.

172.8. За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦКУ) одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За договором міни (бартеру) (ст. 715 ЦКУ) кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Проте для цілей цієї статті ПК під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомого майна, крім їх успадкування чи дарування,

172.9. Дохід від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості (об'єктів незавершеного будівництва), які здійснюються фізичними особами - нерезидентами, оподатковуються згідно із цією статтею ПК у порядку оподаткування таких доходів, встановленому для резидентів, при цьому ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування таких доходів.

У разі якщо загальна сума отриманих нерезидентом-платником податку у звітному податковому місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

172.11. Порядок визначення оціночної вартості нерухомості та об'єктів незавершеного будівництва здійснюється відповідно до таких нормативно-правових документів: Національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 р. N 1440; Національного стандарту N 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою КМУ від 28.10.2004 р. N 1442; Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ від 10.12.2003 р. N 1891.

Стаття 173. Порядок оподаткування операцій з продажу або обміну об'єктів рухомого майна

173.1. Дохід платника податку від продажу (обміну) об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Дохід від продажу об'єкта рухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта.

173.2. Як виняток з положень пункту 173.1 цієї статті, під час продажу одного з об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера не частіше одного разу протягом звітного податкового року доходи продавця від зазначених операцій оподатковуються за ставкою 1 відсоток.

Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року другого та наступних об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною у пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Дохід від продажу об'єкта рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта та не нижче 25 відсотків вартості такого самого нового об'єкта рухомого майна.

173.3. У разі якщо стороною договору купівлі-продажу об'єкта рухомого майна є юридична особа чи фізична особа - підприємець, така особа вважається податковим агентом платника податку та зобов'язана виконати всі визначені цим розділом функції податкового агента.

У разі якщо об'єкт рухомого майна продається (обмінюється) за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи - підприємця, такий посередник виконує функції податкового агента стосовно подання до органу державної податкової служби інформації про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладення договору зобов'язаний самостійно сплатити до бюджету податок з доходу від операцій з продажу (обміну) об'єктів рухомого майна.

173.4. Під час проведення операцій з відчуження об'єктів рухомого майна в порядку, передбаченому цією статтею:

нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку, в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку;

суб'єкт господарювання, який надає послуги з укладення біржових угод або бере участь в їх укладенні за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору, щокварталу подає до органу державної податкової служби інформацію про такі угоди, включаючи інформацію про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку, в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку.

Для цілей цього пункту платник податку самостійно визначає суму податку і сплачує його до бюджету через банківські установи.

У разі ухвалення судом, третейським судом рішення про зміну власника та перехід права власності на рухоме майно сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, у власності якої перебував об'єкт рухомого майна, відчужений за таким рішенням, на підставі відображення ним доходу від такого відчуження у складі загального річного оподатковуваного доходу.

173.5. Органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов'язані повідомляти органи державної податкової служби за місцем розташування про транспортні засоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу, за формою, затвердженою центральним органом державної податкової служби, а також про їх власників.

173.6. Дохід від операцій з продажу (обміну) об'єктів рухомого майна, що здійснюються фізичними особами - нерезидентами, оподатковується згідно з цією статтею в порядку, встановленому для резидентів, за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

173.7. Продаж резидентами та нерезидентами успадкованого (отриманого в подарунок) об'єкта рухомого майна підлягає оподаткуванню згідно з положеннями цієї статті.

173.8. Для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об'єкти рухомого майна, крім їх спадкування та дарування.

173.1. Податковим кодексом України статтею 164.2.4. передбачено, що до оподатковуваних доходів належить частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статті 172 Кодексу. У Податковому кодексі України не визначено, що належить до рухомого майна. У статті 173.2 «наводиться один з об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера», що не є визначенням чи переліком рухомого майна.

На відміну від нерухомого майна, де кожен об'єкт володіє унікальними властивостями, що ускладнює підбір аналогів, рухоме майно, як правило, є об'єктом масового виробництва, що спрощує процедуру оцінки. При цьому важливо враховувати стан рухомого майна, умови зберігання, а також достовірність джерел інформації про ціну продажу на аналогічне рухоме майно.

Потрібно зазначити, що в результаті продажу чи обміну рухомого майна відбувається зміна власника, тобто перехід права власності. Підставу набуття права власності визначено статтею 328 Цивільного кодексу України, згідно з якою:

  1. право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів;
  2. право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Важливим є визначення моменту набуття права власності, що, зокрема, визначається статтею 334 Цивільного кодексу України:

  1. право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом;
  2. переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно;
  3. право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним;
  4. якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

173.2. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. У випадку продажу або обміну рухомого майна передбачене застосування ставки 5 %. Якщо платник податку протягом звітного року продав чи обміняв рухоме майно у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера, доходи продавця від зазначених операцій оподатковуються за ставкою 1 %.

Доходи, отримані платником податку від продажу чи обміну іншого рухомого майна протягом звітного року, оподатковуються за ставкою 5 %.

База для застосування ставки 5 % визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче ніж оціночна вартість такого об'єкта. Дохід від продажу об'єкта рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера визначається виходячи з ціни, вказаної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта та не нижче 25 відсотків вартості такого самого нового об'єкта рухомого майна.

Для прикладу наведемо визначення вартості транспортного засобу, який реалізується через комісійний магазин.

Відповідно до статті 1012 Цивільного кодексу України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Закон України від 12.07.2001 р. N 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон N 2658) визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав і використання її результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону N 2658 та ст. 8 Закону України «Про судову експертизу» спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. N 142/5/2092, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.11.2003 р. за N 1074/8395, затверджено Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Зазначена Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості колісних транспортних засобів. Вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також усіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб’єктами цивільно-правових відносин.

Методика застосовується, зокрема, у разі визначення вартості відокремленого КТЗ для встановлення розміру обов'язкових платежів до бюджету (пп. «і» п. 1.4 ст. 1 Методики).

Відповідно до абзацу 38 п. 1.6 ст. 1 Методики ринкова вартість колісних транспортних засобів (його складників) - це є вартість, за яку можливе відчуження КТЗ (його складників) на ринку подібного КТЗ (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу. Поняття дійсної вартості, що вживається у судовій практиці, за своїм змістом і числовим значенням рівнозначне поняттю ринкової вартості.

Таким чином, з метою оподаткування ціна, зазначена у графі «вартість» довідки-рахунку, повинна бути не нижчою оціночної вартості такого майна, визначеної в порядку, передбаченому Законом України від 12.07.2001р. N 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

173.3. Фізична особа - платник податку - самостійно розраховує та сплачує до бюджету через банківські установи податок з доходу, отриманого від продажу чи обміну рухомого майна. (При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт "Профі Вінс" (www.profiwins.com.ua) обов’язкове) У випадку, якщо стороною договору купівлі-продажу об'єкта рухомого майна є юридична особа чи фізична особа-підприємець, суб'єкт господарювання, який надає послуги з укладення біржових угод або бере участь у їх укладенні за наявності податкової оціночної вартості такого рухомого майна, що визначена суб'єктом податкової оціночної діяльності, та документа про сплату податку сторонами договору, щокварталу подає органу державної податкової служби інформацію про такі угоди, включаючи інформацію про суму доходу, податкову оціночну вартість майна та суму сплаченого до бюджету податку у порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку.

Якщо рухоме майно продається (обмінюється) за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи-підприємця, такий посередник виконує функції податкового агента стосовно подання до органу державної податкової служби інформації про суми доходу та суми сплаченого до бюджету податку у порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладання договору зобов'язаний самостійно сплатити до бюджету податок з доходу від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого майна.

Статтею 1011 Цивільного кодексу України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Таким чином, якщо комітент-фізична особа продає своє майно за посередництвом юридичної особи-комісійного магазина (комісіонера), то такий комісіонер є податковим агентом, на якого покладено функції щодо нараховування, утримання та сплати податку до бюджету, за ставкою 5 % чи ставкою 1 %, від імені та за рахунок платника податку, ведення податкового обліку та подання звітності податковим органам відповідно до Податкового Кодексу, а також нести відповідальність за порушення норм чинного законодавства.

173.4. Під час проведення операцій з відчуження об'єктів рухомого майна проводяться дії в наступному порядку.

Податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об’єктів рухомого майна є нотаріус, який посвідчує відповідний договір або дійсність підписів сторін угоди за наявності документа про сплату податку сторонами договору. Нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності податкової оціночної вартості такого рухомого майна, що визначена суб’єктом податкової оціночної діяльності, та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість, податкову оціночну вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Суб’єкт господарювання, який надає послуги з укладення біржових угод або бере участь у їх укладенні за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору, щокварталу подає органу державної податкової служби інформацію про такі угоди, включаючи інформацію про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку у порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку.

У разі ухвалення судом, третейським судом рішення про зміну власника та перехід права власності на рухоме майно сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, у власності якої перебував об’єкт рухомого майна, що відчужено за таким рішенням, на підставі відображення ним доходу від такого відчуження у складі загального річного оподатковуваного доходу.

173.5. Органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов’язані повідомляти органи державної податкової служби за місцем розташування про транспортні засоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу, за формою, затвердженою центральним органом державної податкової служби, а також про їх власників.

173.6. Дохід від операцій з продажу (обміну) об'єктів рухомого майна, які здійснюються фізичними особами-нерезидентами, оподатковується згідно з порядком оподаткування таких доходів, встановленим для резидентів, за ставками 15 % та 17 % залежно від розміру такого доходу, визначеними у пункті 167.1 статті 167.

173.7. У випадку, якщо резиденти та нерезиденти успадкували (отримали у подарунок) об'єкт рухомого майна та продають його, то податок нараховується та сплачується згідно з наведеними вище роз'ясненнями статті 173.

Стаття 174. Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав

174.1. Об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на:

а) об'єкт нерухомості;

б) об'єкт рухомого майна, зокрема:

предмет антикваріату або витвір мистецтва;

природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння;

будь-який транспортний засіб та приладдя до нього;

інші види рухомого майна;

в) об'єкт комерційної власності, а саме: цінні папери (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу від неї, майнові та немайнові права;

г) сума страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, а також сума, що зберігається відповідно на пенсійному депозитному рахунку, накопичувальному пенсійному рахунку, індивідуальному пенсійному рахунку спадкодавця - учасника накопичувальної системи пенсійного забезпечення;

ґ) готівка або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банківських і небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

174.2. Об'єкти спадщини оподатковуються:

174.2.1. за нульовою ставкою:

а) вартість власності, що успадковується членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення;

б) вартість власності, зазначеної в підпунктах "а", "б", "ґ" пункту 174.1 цієї статті, що успадковується особою, яка є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та вартість власності, зазначеної в підпунктах "а", "б" пункту 174.1, що успадковуються дитиною-інвалідом;

в) грошові заощадження, поміщені до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери (облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР) та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років, погашення яких не відбулося, що успадковуються будь-яким спадкоємцем;

174.2.2. за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, вартість будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення;

174.2.3. за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу, для будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента, та для будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента.

174.3. Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається спадкоємцями до складу загального річного доходу платника податку і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов'язані сплатити податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини.

174.4. Нотаріус щокварталу подає до органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину та/або посвідчення договорів дарування в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Нотаріус видає спадкоємцю-нерезиденту свідоцтво про право на спадщину за наявності документа про сплату таким спадкоємцем податку з вартості об'єкта спадщини.

174.5. У разі успадкування права на вклад у банку (небанківській фінансовій установі) відповідно до статті 1228 Цивільного кодексу України податковим агентом є такий банк (небанківська фінансова установа).

У разі переходу права на отримання страхових виплат згідно із статтею 1229 Цивільного кодексу України податковим агентом є страхувальник - фінансова установа.

174.6. Оподаткування доходу, отриманого платником податку як дарунок (або в результаті укладення договору дарування) від фізичних осіб.

Кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.

174.1.а. Див. коментар до ст. 172.

174.1.б. Кодекс не містить визначення поняття «рухоме майно». У ст. 181 Цивільного кодексу задекларовано, що рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Згідно зі ст. 2 Закону від 18.11.2003 р. N 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» рухоме майно - окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до п. 3 Постанови КМУ від 10.09.2003 р. N 1440 «Про затвердження Національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» рухоме майно трактується як матеріальні об'єкти, які можуть бути переміщеними без заподіяння їм шкоди. До рухомого майна належить майно у матеріальній формі, яке не є нерухомістю.

На підставі Кодексу, з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб, варто керуватися визначенням поняття «рухоме майно», наведеним у Цивільному кодексі та постанові КМУ, оскільки зміст підпунктів в), г), г) унеможливлює використання трактування згідно зі згаданим вище Законом.

174.1.в. Відповідно до ст. 194 Цивільного кодексу цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Групи та види цінних паперів охарактеризовані у ст. 195 Цивільного кодексу.

В Україні відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і впровадження професійної діяльності на фондовому ринку, регулює Закон від 23.02.2006 р. N 3480-ІV «Про цінні папери та фондовий ринок». Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Згідно зі ст. 13 зазначеного Закону ощадний (депозитний) сертифікат - цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного до банку, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу та процентів, визначених сертифікатом, у банку, який його видав.

Згідно зі ст. 1 Закону від 19.06.2003 р. N 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечний сертифікат - іпотечний цінний папір, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Також визначення поняття «іпотечний сертифікат» наведено у пп. 14.1.87 п. 11 ст. 14 розділу І Кодексу.

Визначення поняття «корпоративні права» наведено у пп. 14.1.90 п. 11 ст. 14 розділу І Кодексу.

Значення поняття «інтелектуальна власність» розкрите у пп. 14.1.120 п. 11 ст. 14 розділу І Кодексу, де наведено трактування поняття «нематеріальні активи». Одночасно, згідно з п.1 ст. 418 Цивільного кодексу, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. У п. 1 ст. 420 Цивільного Кодексу визначені такі об'єкти права інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Оскільки з метою оподаткування об’єкти спадщини поділяються на різні види, то при вирішенні питання оподаткування спадщини, одержаної у вигляді земельного сертифіката, потрібно керуватися ст.1 Указу Президента від 08.08.1995 р. N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», де встановлено, що паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості).  Право на земельний пай засвідчується сертифікатом на право на земельну частку (пай), який видається сільською, селищною або міською радою.

Відповідно до ст. 17 розділу X Земельного кодексу сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Згідно із Земельним кодексом сертифікат на право на земельну частку (пай) підлягає обміну на державний акт про право власності на землю. Саме після одержання такого державного акта вважається, що фізична особа одержала право власності на землю (нерухоме майно в розумінні Кодексу).

Отже, сертифікат на право на земельну частку (пай) засвідчує не право власності на земельну ділянку (нерухомість), а лише право вимоги, тобто майнове право його власника (глави 12 та 13 Цивільного кодексу). Майнові права з метою реалізації розділу IV Кодексу є комерційною власністю.

174.1.г. Згідно зі ст. 1 Закону від 09.07.2003 р. N 1087-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення» індивідуальний пенсійний рахунок - персоніфікований рахунок учасника пенсійного фонду, який ведеться в системі персоніфікованого обліку з метою обліку накопичених на користь учасника пенсійних коштів. У цьому Законі пенсійні депозитні рахунки визначаються як вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб, що відкриваються банківськими установами з урахуванням умов, установлених законодавством, для накопичення заощаджень на виплату пенсії.

Відповідно до ст. 1 Закону від 09.01.2003 р. N 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» накопичувальний пенсійний рахунок - частина персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку, яка відображає стан пенсійних активів застрахованої особи в накопичувальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Накопичувальний пенсійний фонд - цільовий позабюджетний фонд, який акумулює страхові внески застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб, пенсійні активи якого використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у певних випадках - членам їхніх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі.

174.2.1.а. Визначення поняття «члени сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення» наведено у пп. 14.1.263 п. 14.1. ст. 14 розділу І Кодексу.

Зауважимо, що ст. 1261-1265 Цивільного кодексу встановлено п'ять черг спадкування за законом, але з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб застосовується визначення ступеня споріднення, задеклароване цим Кодексом.

174.2.1.б. Згідно зі ст. 1 Закону від 13.01.2005 р. N 2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» дитина-сирота - дитина, у якої померли чи загинули батьки. Діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.

Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Згідно з п. 1.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я від 07.04.2004 р. N 183 інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.

Залежно від ступеня втрати здоров’я інвалідність поділяється на три групи (І, II та III). Відповідно до пп. 2.1 п. 2 вказаної вище Інструкції до І групи належать особи з найважчим станом здоров’я, які повністю нездатні до самообслуговування, потребують повного постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, абсолютно залежні від інших осіб або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, залежні від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій.

174.2.1.в. Питання компенсації та повернення знецінених грошових заощаджень регулюється Законом від 21.11.1996 р. N 537/96-ВР "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України". Статтею 1 цього Закону встановлені зобов'язання держави щодо компенсації громадянам, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, вміщені в період до 02.01.1992 р. в установи колишнього Ощадбанку СРСР, що діяли на території України. На виконання ст. 5 Закону установи Ощадного банку провели одноразову індексацію вкладів громадян і на проіндексовані суми, що обліковуються на позабалансовому рахунку Ощадбанку, видали вкладникам ощадні книжки.

Відповідно до ст. 8 Закону у разі смерті вкладника спадкоємці або інші особи, представники місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або громадських організацій, які взяли на себе організацію похорону, можуть у разі пред’явлення ощадної книжки вкладника або страхового свідоцтва та свідоцтва про смерть одержати в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху за місцезнаходженням вкладу або страхового внеску частину проіндексованого вкладу чи страхового внеску для організації похорону та проведення необхідних відповідно до національних традицій, поминально-ритуальних заходів, сума якої визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 7 Закону Кабінет Міністрів щороку встановлює порядок здійснення компенсаційних виплат за знеціненими грошовими заощадженнями у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік. Так, у 2009 році Кабінет Міністрів прийняв Постанову від 20.05.2009 р. N 481 «Про виплату в 2009 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР».

Відповідно до таких постанов, зокрема наведеної вище, виплати проводяться всім громадянам-вкладникам у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше 1 000 гривень за одним рахунком кожного вкладника, а спадкоємцям вкладників - у межах залишку проіндексованого вкладу спадкодавця, але не більше 500 гривень.

174.2.2. Зміст поняття «члени сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення» наведено у пп. 14.1.263 п. 14.1. ст. 14 розділу І Кодексу.

174.2.3. Зміст поняття «нерезиденти» наведено у пп. 14.1 122 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу. Зміст поняття «резиденти» наведено у пп. 14.1.215 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу.

Статтею 29 Цивільного кодексу визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, у якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Згідно зі ст. 1 Закону від 11.12.2003 р. N 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. При цьому відповідно до ст. 3 цього Закону відомості про місце проживання мають бути внесені до паспортного документа із зазначенням адреси житла та до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. У разі, коли фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має місце постійного проживання в Україні. У разі, коли особа має місце постійного проживання в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. При цьому достатньою, але не виключною умовою для встановлення місцезнаходження центру життєвих інтересів фізичної особи-іноземця є місце постійного проживання членів її сім'ї та/або отримання переважної частини доходу. Відповідно до практики застосування міжнародного, у тому числі європейського, законодавства держава може вимагати від фізичної особи надання доказів отримання принаймні 75 % прибутку (доходу) у цій державі. Пороговий критерій 75 % загального оподатковуваного доходу свідчить про те, що фізична особа отримує основну частину свого прибутку в даній країні і перебуває в подібній до резидентів ситуації.

Згідно з міжнародними нормами при визначенні центру життєвих інтересів ураховуються в сукупності сімейні, соціальні зв’язки, політична, культурна чи інша діяльність, місцезнаходження бізнесу. У разі, якщо державу, у якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше ніж 183 дні (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Наявність цієї ознаки має бути документально підтверджена відмітками прикордонної служби про в’їзд (виїзд) в Україну та/або зазначеними у візовій етикетці датами, якими обмежується дозвіл на перебування на території України.

174.3. Відповідно до Розпорядження КМУ від 26.03.2008 р. N 527-р «Питання декларування фізичними особами майнового стану та доходів» фізичні особи - платники податку, що одержали дохід у вигляді спадщини (подарунка), який оподатковується за нульовою ставкою, не зобов'язані включати вартість (суму) такої спадщини (подарунка) до складу загального річного оподатковуваного доходу та подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до податкового органу за місцем своєї податкової адреси, але за умови відсутності інших підстав для подання декларації.

174.4. Умови, порядок та строки прийняття спадщини визначені у ст. ст. 1268-1270 глави 87 Цивільного кодексу. Згідно з главою 89 Цивільного кодексу спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Тобто остаточним моментом, який підтверджує прийняття у спадщину нерухомого майна, є одержання свідоцтва про право на спадщину.

Саме з урахуванням наведених норм цивільного законодавства Кодекс зобов’язує нотаріуса надсилати до податкового органу інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину, тобто про виникнення у фізичної особи доходу у вигляді успадкованого майна.

Відповідно до ст. 19 Закону від 02.09.1993 р. N 3425-ХII «Про нотаріат» державні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито у розмірах, установлених чинним законодавством, а згідно зі ст. 31 цього Закону приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою. Крім того, Указом Президента від 10.07.1998 р. N 762/98 «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» встановлено, що розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.

Справляння державного мита регулюється Декретом КМУ від 21.01.1993 р. N 7-93 «Про державне мито», порядок його обчислення та сплати - Інструкцією про порядок обчислення та сплати державного мита, затвердженою наказом ДПА від 22.04.1993 р. N 15.

Згідно з розділом І Інструкції N 15 державне мито сплачується до подання заяви чи вчинення дій, за які воно справляється, а у відповідних випадках - при видачі документів.

Так, до 1 січня 2010 року, згідно з пп. «ж» п. 3 ст. 3 Декрету КМУ, ставка державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину одному із подружжя, батькам, повнолітнім дітям, онукам, братам, сестрам, діду, бабі та іншим спадкоємцям становила 0,5 % від суми спадщини. За видачу свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю), а саме: одному з подружжя, батькам, неповнолітнім дітям, онукам, правнукам, братам, сестрам, діду, бабі державне мито справлялося у розмірі 0,1 % від суми спадщини. За видачу свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю) іншим спадкоємцям державне мито було визначено у розмірі 0,5 % від суми спадщини.

В умовах реформування податкової системи справляння державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину переглянуто і встановлено у розмірі покриття витрат держави на видачу відповідного документа. З цією метою Верховною Радою прийнято Закон від 05.03.2009 р. N 1110-ІV «Про внесення зміни до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» щодо розміру державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину». Указаним Законом пп. «ж» п. 3 ст. 3 Декрету N 7-93 викладено у новій редакції, а саме: за видачу свідоцтва про право на спадщину державне мито справляється у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, якщо протягом 2009 року за видачу свідоцтва про право на спадщину державне мито справлялося у відсотковому співвідношенні до суми спадщини і залежно від ступеня споріднення громадян, то, починаючи з 1 січня 2010 року, за вказані дії держмито справляється зі спадкоємців незалежно від ступеня їх споріднення зі спадкодавцями та незалежно від вартості отриманої спадщини у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів громадян.

174.5. Згідно з пп. 1 і 2 ст. 1228 Цивільного кодексу вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

У випадку успадкування права на вклад у банку (небанківській фінансовій установі) податковим агентом визначено установу банку, оскільки перехід права власності на майно, відмінне від нерухомості, не підлягає обов'язковій державній реєстрації (див. коментар до п. 174.4).

Відповідно до п. 1. ст. 1229 Цивільного кодексу страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах. Одночасно у п. 2 ст. 1229 вказано, якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини. Тому у разі виплати страховими компаніями сум страхового відшкодування при настанні страхового випадку фізичним особам, які за договором особистого страхування визначені як вигодонабувачі, такі страхові компанії зобов'язані нарахувати, утримати і сплатити податок на доходи фізичних осіб у розмірі, встановленому Кодексом. Тобто при виплаті страхових сум спадкоємцю у результаті смерті страхувальника податок стягується у джерела виплати, а не за результатами декларування.

174.6. Відповідно до ст. 720 Цивільного кодексу сторонами у договорі дарування можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (податкові агенти). Якщо дарування йде від фізичної особи, кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Кодексом для спадщини.

Стаття 175. Визначення суми процентів, сплачених платником податку за користування іпотечним житловим кредитом з метою нарахування податкової знижки

175.1. Платник податку - резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.

Таке право виникає в разі якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

175.2. У разі якщо будинок (квартира, кімната) купується за рахунок іпотечного житлового кредиту, частина суми процентів, що включається до податкової знижки платника податку - позичальника іпотечного житлового кредиту, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку протягом звітного податкового року в рахунок його погашення, і коефіцієнта, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки, розрахованого відповідно до пункту 175.3 цієї статті.

У разі якщо будинок (квартиру, кімнату) збудовано за рахунок іпотечного житлового кредиту, частина суми процентів, що включається до податкової знижки платника податку - позичальника іпотечного житлового кредиту, нарахована в перший рік погашення такого кредиту, може бути включена до податкової знижки за результатами звітного податкового року, в якому збудований об'єкт житлової іпотеки переходить у власність платника податку та починає використовуватися як основне місце проживання, з послідовним перенесенням права на включення до податкової знижки наступних щорічних фактично сплачених платником податку сум процентів протягом передбаченого пунктом 175.4 цієї статті строку дії права на включення частини таких процентів до податкової знижки. При цьому загальний розмір частини суми процентів, дозволених для включення до податкової знижки, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку - позичальником протягом відповідного звітного податкового року, що враховується в погашення, і коефіцієнта, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки, розрахованого відповідно до пункту 175.3 цієї статті.

175.3. Коефіцієнт, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки на суму процентів за іпотечним житловим кредитом, обчислюється за такою формулою:

К = МП / ФП,

де К - коефіцієнт;

МП - мінімальна загальна площа житла, що дорівнює 100 квадратним метрам;

ФП - фактична загальна площа житла, що будується (придбавається) платником податку за рахунок іпотечного кредиту.

У разі якщо цей коефіцієнт більший ніж одиниця, до податкової знижки включається сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом без застосування такого коефіцієнта.

175.4. Право на включення до податкової знижки суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку за одним іпотечним кредитом протягом 10 послідовних календарних років починаючи з року, в якому:

об'єкт житлової іпотеки придбавається;

збудований об'єкт житлової іпотеки переходить у власність платника податку та починає використовуватися як основне місце проживання.

У разі якщо іпотечний житловий кредит має строк погашення більше ніж 10 календарних років, право на включення частини суми процентів до податкової знижки за новим іпотечним житловим кредитом виникає у платника податку після повного погашення основної суми та процентів попереднього іпотечного житлового кредиту.

Платник податку може відновити право на включення частини суми процентів, фактично сплачених за новим іпотечним житловим кредитом, до податкової знижки без дотримання зазначених у цій статті строків у разі:

а) примусового продажу або конфіскації об'єкта іпотеки у випадках, передбачених законом;

б) ліквідації об'єкта житлової іпотеки за рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом;

в) зруйнування об'єкта житлової іпотеки або визнання його непридатним для використання з причин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

г) продажу об'єкта іпотеки у зв’язку з неплатоспроможністю (банкрутством) платника податку відповідно до закону.

175.5. У разі якщо сума одержаного фізичною особою іпотечного житлового кредиту перевищує суму, витрачену на придбання (будівництво) предмета іпотеки, до складу витрат включається сума відсотків, сплачена за користування іпотечним кредитом у частині, витраченій за цільовим призначенням.

175.1. Питання іпотеки регулюється Законом України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року N 898-ІV. Так, іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

До нерухомості належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід’ємно пов’язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Тобто це будівлі, приміщення, пристосовані для постійного або тимчасового перебування в них людей, а також об’єкти власності, функціонально пов'язані з такими приміщеннями.

З метою отримання податкової знижки платник податку-резидент має право включити до складу такої знижки частину суми фактично сплачених протягом звітного податкового року процентів за користування саме іпотечним житловим кредитом.

Для регулювання відносин оподаткування законодавець визначив термін «іпотечний житловий кредит» у п. 14.1.86 ст. 14 Кодексу. Так, іпотечний житловий кредит - це фінансовий кредит, що надається фізичній особі банківською чи іншою фінансовою установою відповідно до закону строком не менше як на п'ять повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з придбанням квартири (кімнати) чи житлового будинку (його частини) або будівництвом житлового будинку (його частини), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що є під таким житловим будником, у тому числі присадибна ділянка) у заставу.

Ураховуючи норми Закону України «Про іпотеку», скористатися податковою знижкою на сплачені за іпотечним кредитом проценти мають право платники податку, у договорах на отримання кредиту на придбання (будівництво) житла яких зазначено, що кредит видано на придбання (будівництво) житла, яке береться кредитором у заставу. До кредитного (фінансового) договору в обов'язковому порядку має бути укладений договір іпотеки (застави) нерухомого майна, що придбавається чи будується, який є невід’ємним доповненням до такого кредитного договору.

Житлом фізичної особи, відповідно до ст. 379 ЦКУ, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. При цьому, згідно з п. 2 статті 331 ЦКУ, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно, відповідно до закону, підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі цього будівництва (створення майна).

175.2. Право платника податку на податкову знижку виникає у разі, коли за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою у паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

Ураховуючи норми Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року N 1382-ІV платник податку самостійно визначає об'єкта житлової іпотеки основним місцем проживання шляхом реєстрації (внесення відомостей до паспортного документа такого платника податку) об'єкта житлової іпотеки.

175.3. До складу податкової знижки входять фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.

Так, сума фактично сплачених процентів за іпотечним житловим кредитом повинна бути документально підтверджена платником податку наявністю іпотечного і кредитного договорів та платіжних документів, які свідчать про перерахування ним коштів у рахунок погашення такого кредиту протягом звітного податкового року (рахунок з відбитком каси про перерахування коштів, платіжне доручення банку з відміткою про перерахування коштів). При цьому необхідно врахувати, що у розрахункових документах фактично сплачені суми процентів за іпотечним житловим кредитом та погашення основного зобов’язання за договором зазначаються окремо.

До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору. Але в такому випадку платник податку повинен додатково документально підтвердити своє право наявністю такого закону або рішення суду.

175.4. Якщо іпотечний житловий кредит має строк погашення більший, ніж 10 календарних років, право на включення частини суми процентів до складу податкової знижки за новим іпотечним житловим кредитом виникає у платника податку після повного погашення основної суми та процентів попереднього іпотечного житлового кредиту.

Скористатися зазначеним правом на податкову знижку платник податку може щорічно, але лише щодо одного об’єкта житлової іпотеки, визначеного ним як основне місце проживання і лише протягом 10 календарних років, починаючи з року, у якому такий об'єкт житлової іпотеки придбавається або починає будуватися, а також не частіше одного разу на 10 календарних років, навіть у разі дострокового повного погашення основної суми та процентів попереднього кредиту.

Платник податку може відновити право на включення частини суми процентів, фактично сплачених за новим іпотечним житловим кредитом, до податкової знижки без дотримання зазначених у цій статті строків у разі:

а) примусового продажу або конфіскації об'єкта іпотеки у випадках, передбачених законом;

б) ліквідації об’єкта житлової іпотеки за рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом;

в) зруйнування об’єкта житлової іпотеки або визнання його непридатним для використання з причин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

г) продажу об’єкта іпотеки у зв’язку з неплатоспроможністю (банкрутством) платника податку відповідно до закону.

175.5. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року N 2121-ІII банки мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, отримання відсотків від позичальників за такими кредитами на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки обмежень щодо валюти, у якій здійснюється кредитування, законодавцем не встановлено, платник податку має вільний вибір валюти іпотечного житлового кредиту.

При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів. Офіційний курс гривні до іноземних валют оприлюднюється на офіційному сайті Національного банку: http://www.bank.gov.ua/.

Стаття 176. Забезпечення виконання податкових зобов'язань

176.1. Платники податку зобов'язані:

а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом державної податкової служби;

б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку;

в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.

На вимогу органу державної податкової служби та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов'язані пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку;

г) подавати особам, які згідно з цим Кодексом визначені відповідальними за утримання (нарахування) та сплату податку до бюджету, документи на підтвердження права платника податку, який отримує такі доходи, на застосування соціальних податкових пільг;

ґ) у порядку, визначеному законом, допускати посадових (службових) осіб органу державної податкової служби на територію або до приміщень, що використовуються платником податку для отримання доходів від провадження господарської діяльності;

д) здійснювати заходи, передбачені цим Кодексом, у разі зміни підстав для отримання податкової соціальної пільги;

е) своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку;

є) подавати податкову декларацію за результатами звітного року у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, виплачується платнику податку двома або більше податковими агентами, і при цьому загальна сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

176.2. Особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Кодексу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку зазначена особа протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до органу державної податкової служби за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку;

в) подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку;

г) подавати органу державної податкової служби інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II цього Кодексу;

ґ) нести відповідальність відповідно до закону в разі неподання або несвоєчасного подання податкового розрахунку. Зазначені в ньому суми податку, що сплачуються до бюджету, є узгодженими сумами податкових зобов'язань податкового агента та в разі неповної чи несвоєчасної сплати стягуються до бюджету разом із сплатою штрафів та пені, які нараховуються від першого до останнього дня строку подання податкового розрахунку, встановленого цим Кодексом;

д) подавати до органу державної податкової служби за місцем його реєстрації податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб за базовий податковий період, що дорівнює календарному місяцю, за формою, встановленою центральним податковим органом, про загальні суми доходів, що нараховані (виплачені, надані) на користь платників податку, і загальні суми податку на доходи фізичних осіб, що утримані з цих доходів, а також обсяги перерахованого податку до бюджету.

Така декларація подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку податковий агент протягом звітного періоду.

176.1. У цьому пункті викладено обов'язки платників податку на доходи фізичних осіб щодо забезпечення виконання ними податкових зобов’язань.

а) платники податку, згідно з п. 16.3 Кодексу, зобов'язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат. І перш за все платники податку повинні вести облік отриманих доходів у повному обсязі, „достатньому для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу". Сума такого доходу містить усі доходи, що отримані платником податку протягом звітного року і які підлягають оподаткуванню (див. коментар до п. 164.1, 164.2). Іншими словами, платник податку повинен обліковувати та вказати у податковій декларації всі отримані ним доходи як у грошовій, так і негрошовій формах за визначений податковий період (з 1 січня по 31 грудня звітного року).

Крім того, платники податку зобов'язані вести облік власних витрат. Такий облік ведеться ними протягом усього податкового періоду і перш за все необхідний для визначення розміру податкової знижки за наслідками звітного податкового року, яка виключається із загального річного оподатковуваного доходу платника податку (див. коментар до ст. 166), та з метою повернення йому надміру сплачених сум податку.

Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум фактично здійснених протягом звітного податкового року витрат, підтверджених відповідними платіжними та розрахунковими документами, відображаються платником податку у річній податковій декларації, порядок та зобов'язання щодо подання якої регулюється ст.179 Кодексу (див. коментар до п. 179.1-179.11).

Право на податкову знижку має платник податку, який протягом звітного податкового року здійснював витрати, що, відповідно до ст. 166 Кодексу, можуть бути виключені з його оподатковуваного доходу за наслідками звітного податкового року, та є резидентом і має реєстраційний номер облікової картки платника податку (див. коментар до п. 166.3, 166.4). Необхідно зазначити, що вартість витрат, понесених платником податку-резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), на суму яких дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року.

Для забезпечення ефективності здійснення обліку доходів і витрат платника податку на доходи фізичних осіб та його достовірності Державна податкова адміністрація України, керуючись ст. 8 Закону України від 04.12.1990 р. N 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», затверджує форму обліку доходів і витрат платника податку та порядок його ведення для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу. Ведення обліку у довільній формі ускладнить адміністрування податку та практично унеможливить проведення контрольних заходів щодо перевірки даних, відображених у такому обліку.

Згідно із п. 5 ст. 8 Закону України від 16.07.1999 р. N 996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» форма бухгалтерського обліку - це певна система регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад. Наказом ДПА України від 16 жовтня 2003 року N 490 було затверджено Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу платника податку, який є фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, та порядок ведення такого обліку (буде приведено відповідно до Податкового кодексу). Підрахунки відображених у Книзі даних проводяться з метою правильного заповнення податкової декларації, коли таке подання є обов’язковим або платники податку мають право подати таку декларацію з метою повернення надміру сплачених сум податку. Облік документів і відомостей, пов’язаних із правом на отримання податкової знижки, платники податку можуть вести в реєстрі документів, записи в якому проводяться в довільній формі;

б) для правильного розрахунку суми податкової знижки, визначення розміру витрат при розрахунку інвестиційного прибутку (див. коментар до пп. 164.2.9) та інших витрат і доходів платники податку зобов'язані отримувати та зберігати документи первинного обліку, які підтверджують факт отримання певного доходу, або зроблених конкретних витрат. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.1999 р. N 996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи мають бути складені в момент проведення кожної господарської або фінансової операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Для контролю та впорядкування оброблення інформації на підставі первинних документів можуть складатися зведені документи, які також потрібно відносити до первинних документів (авансові, товарно-грошові, матеріальні звіти тощо).

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства (установи), від імені якого складено документ, назву документа, дату і місце складання, зміст операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції та складання первинного документа, прізвища осіб, які дали дозвіл на здійснення господарської операції, та безпосередніх виконавців операції, їхні особисті підписи.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, номер документа, підстава для здійснення операції, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Фізичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов'язаних з прийманням і видачею коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об’єктів майна, повинні одержувати від підприємства, установи, що виконує ці операції, копії первинних документів про таку операцію.

У разі пропажі або знищення первинних документів (квитанцій, фіскальних чеків, товарних чеків, прибуткових касових ордерів, копій договорів та ін.) факт здійснення витрат платником податку не є підтвердженим, і такі витрати не можуть бути, наприклад, включені до суми податкової знижки. Документи первинного обліку повинні зберігатися платником податку протягом визначеного терміну;

в) платники податку у встановлений термін повинні подавати до податкової інспекції річну декларацію про майновий стан і доходи (див. коментар до ст. 179). Обов'язок подання податкової декларації у платника податку на доходи фізичних осіб виникає у разі, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, виплачується платнику податку двома або більше податковими агентами, і при цьому загальна сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, визначеної законом на 1 січня звітного податкового року.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Тобто в обов'язковому порядку повинні бути задекларовані доходи, при нарахуванні чи виплаті яких податок не утримувався. Проте це не стосується тих платників податку, які, згідно із п. 179.4 Кодексу, звільняються від обов’язку подання податкової декларації (див. коментар до п. 179.4). Форма податкової декларації встановлюється Центральним органом податкової служби України за узгодженням з Міністерством фінансів України (див. коментар до п. 179.9). Подання податкової декларації через мережу Інтернет на даному етапі розвитку податкового адміністрування не є можливим. Воно потребує введення електронних ключів доступу, що збільшить податкове навантаження на платника у зв’язку з необхідністю здійснення витрат на придбання таких ключів.

Для підтвердження достовірності інформації про суми задекларованих доходів та з метою повного і своєчасного проведення розрахунку необхідного до сплати податку, а також суми податку, що підлягає поверненню з бюджету, у тому числі внаслідок застосування платником податку права на податкову знижку, платники податку зобов'язані пред'являти в податкові органи на їх вимогу документи первинного обліку, що підтверджують джерело та розміри отриманих платником податку доходів та зроблених витрат за окремий податковий період.

Пунктом 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України. Повноваження - це самі права, надані для здійснення чогось.

Повноваження органів державної податкової служби, у межах яких вони виконують свої функції, визначені Законом України від 04.12.1990 р. N 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні». Права органів державної податкової служби та обов’язки і відповідальність посадових осіб контролюючих органів визначені ст. 20 та ст. 21 Кодексу (див. коментар до ст. 20, 21).

Таким чином, повноваження органів державної податкової служби можуть визначатися виключно законодавством України, що, у свою чергу, є гарантією виконання цими органами завдань та функцій держави, спрямованих на розвиток України.

Відповідно до ст.1 Закону України від 04.12.1990 р. N 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» до системи органів державної податкової служби віднесено Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах;

г) для того, щоб скористатися правом на податкову соціальну пільгу (див. коментар до ст. 169), платник податку повинен надавати особам, що згідно зі ст. 171 Кодексу є відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету (див. коментар до ст. 171), необхідні документи. Таким основним документом є заява про застосування податкової соціальної пільги, форму якої було затверджено наказом ДПА України від 30.09.2003 р. N 461 (буде приведено відповідно до Податкового кодексу).

Крім того, залежно від категорій платників, Кодексом установлено податкові соціальні пільги у підвищених розмірах. Для отримання такої пільги платник податку обов’язково повинен подати, наприклад, до бухгалтерії працедавця документи, що підтверджують його право на цю пільгу. Порядок надання таких документів і їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 р. N 2035 (буде приведено у відповідність до Податкового кодексу).

До таких документів належать: копії свідоцтв про народження дитини (дітей); копії рішень органу опіки або піклування про встановлення опіки чи піклування;   пенсійне   посвідчення   дитини   або   довідка  медико-соціальної експертизи для заявника, який утримує дитину-інваліда віком від 16 до 18 років; медичний висновок, виданий закладами та установами МОЗ у встановленому порядку; посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи; документи, що підтверджують факт роботи в тилу під час Другої світової війни та наявність відповідних державних відзнак; посвідчення жертви нацистських переслідувань; посвідчення учасника бойових дій; паспорт та свідоцтво про народження заявника та ін;

ґ) якщо фізична особа має лише доходи, що оподатковуються у джерела виплати (доходи у вигляді заробітної плати; дивіденди, що нараховуються на цінні папери; відсотки, що нараховуються на депозитні внески; роялті; страхові виплати тощо), то у таких випадках стосунки між органами державної податкової служби та фізичною особою не виникають, а податки утримуються та сплачуються роботодавцем та/або суб'єктом господарювання, що виплачує зазначені доходи.

У разі, якщо фізична особа вирішує стати підприємцем, вона зобов’язана допускати посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження приміщень або території, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, з метою перевірок з питань обчислення і сплати податку. Відповідно до пп. 20.1.11 Кодексу органи державної податкової служби мають таке право доступу під час проведення податкових перевірок (див. коментар до пп. 20.1.11);

д) якщо підстави для отримання податкової соціальної пільги платником податку змінилися (наприклад, виникли умови для отримання більшого чи меншого її розміру), платник податку повинен подати податковому агенту необхідні підтверджувальні документи. У свою чергу, податковий агент повинен здійснювати постійний поточний контроль за достовірністю підстав щодо отримання податкової соціальної пільги окремим платником податку. Підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом (див. коментар до п. 7.4);

е) відповідно до пп.14.1.156 Кодексу податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок.

Строки сплати податкового зобов'язання визначені ст. 57 Кодексу (див. коментар до ст.57). Таким чином, платник податку повинен у визначені цим Кодексом строки сплачувати до бюджету узгоджену суму податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб.

Узгоджена сума податкового зобов’язання - це вся сума, за якою відбулося узгодження. Сума всього узгодженого податкового зобов'язання використовується для визначення дня, з якого починається розрахунок періоду несплати.

Несплачена сума узгодженого податкового зобов'язання вважається податковим боргом. Саме на цю суму нараховуватиметься пеня (див. коментар до ст. 129).

Визначення податкового боргу надано у пп. 14.1.177 Кодексу, згідно з яким податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в порядку апеляційного оскарження, але не сплачене у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (див. коментар до пп. 14.1.177).

Строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати (стягнення) та оскарження сум грошових зобов'язань (див. коментар до ст.113);

є) згідно з п.167.1 Кодексу, якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів (у тому числі у формі заробітної плати) перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої відповідним законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням того, що сума доходу у розмірі десяти мінімальних заробітних плат оподатковується за ставкою, що становить 15 відсотків бази оподаткування. Платники податку, які отримують доходи не від одного податкового агента, що оподатковуються зазначеним способом, зобов'язані подавати до податкового органу податкову декларацію за результатами звітного податкового року.

176.2. У цьому пункті викладено обов'язки податкових агентів щодо забезпечення виконання ними податкових зобов'язань:

а) визначення поняття податкового агента надано у пп. 14.1.180 Кодексу (див. коментар до пп. 14.1.180 Кодексу).

Податковий агент зобов'язаний вести облік доходів, які отримуються від них платниками податку. Такий облік ведеться ними протягом всього податкового періоду;

б) відповідно до п. 51.1 Кодексу податковий агент зобов'язаний подавати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку (див. коментар до ст. 51).

Податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Якщо до закінчення терміну подання податкового розрахунку податковий агент виявляє помилки в раніше поданому за поточний звітний період податковому розрахунку, він зобов’язаний подати новий податковий розрахунок. Податковий розрахунок подається до органу державної податкової служби за місцезнаходженням податкового агента - юридичної особи або її відокремлених підрозділів чи до органу державної податкової служби за місцем проживання фізичної особи - податкового агента. Тобто суб’єкти господарської діяльності - фізичні особи - подають розрахунок до органу ДПС за своєю податковою адресою. (При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт "Профі Вінс" (www.profiwins.com.ua) обов’язкове) Податковий розрахунок готують у двох примірниках. Один примірник подається до органу державної податкової служби. Другий - з підписом особи, відповідальної за приймання розрахунку, штампом та проставленим номером, отриманим при обов’язковій реєстрації розрахунку в органі державної податкової служби, - повертається податковому агенту. Уточнюючий податковий розрахунок подається за необхідності у проведенні коригувань після закінчення терміну приймання. Уточнюючий податковий розрахунок може подаватися як за звітний період, так і за попередні періоди відповідно;

в) платник податку з різних окремих причин може мати потребу в отриманні точних офіційних відомостей про розмір одержаного ним доходу, суму сплаченого податку та розмір податкової соціальної пільги, на який він має право. Такі відомості повинні, безумовно, бути надані платнику податку податковим агентом, який виплачує йому доходи та утримує з них податок, з оформленням відповідної довідки або інших офіційних документів;

г) крім податкового розрахунку, податкові агенти зобов'язані подавати органу державної податкової служби на його вимогу інші відомості, пов’язані з виплатою доходів окремій особі та утриманням податку з цих доходів;

ґ) за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення податковим органам відомостей про доходи громадян та за неперерахування податку з доходів при виплаті доходів ст. 163-4 КУпАП передбачає адміністративне покарання посадових осіб підприємств та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності у вигляді попередження або штрафу в розмірі від 2 до 3 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (від 34 до 51 грн), а у разі повторного порушення протягом року - від 3 до 5 НМДГ (від 51 до 85 грн). Також у зв’язку з набранням чинності з 16.02.2005 р. Законом N 2322-ІV скасовано норму ст. 11 Закону України від 04.12.1990 р. N 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» щодо стягнення податковими органами адміністративного штрафу за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення податковим органам за встановленою формою відомостей про доходи громадян.

У КУпАП дається визначення видів адміністративних стягнень. Так, за вчинення адміністративних правопорушень може застосовуватися такий вид адміністративного стягнення, як штраф. Статтею 27 КУпАП визначено, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірах, встановлених КУпАП та іншими законами України. Крім того, у ст. 234-2 зазначено, що органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від подання декларації про доходи (ст. 164-1).

Відповідно до Кодексу відображені у податковому розрахунку податковим агентом суми податку на доходи фізичних осіб є узгодженими сумами його податкових зобов'язань і повинні бути сплачені до бюджету. У випадку неповної чи несвоєчасної сплати зазначених сум податку до бюджету та виявлення цього факту податковими органами податкові агенти несуть фінансову відповідальність (див. коментар до п. 111.2 та ст. 120). Суми податкових зобов'язань (див. коментар до пп. 14.1.157) стягуються до бюджету разом із сплатою штрафів та пені, як грошове зобов'язання платника податку (див. коментар до п. 14.1.40). Нарахування пені регулюється ст. 129 Кодексу (див коментар до ст. 129).

Відповідно до п. 41.5 Кодексу органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу (див. коментар до п. 41.5).

Стаття 177. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування

177.1. Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

177.2. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

177.3. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

177.4. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом III цього Кодексу.

Не належить до витрат фізичної особи - підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації, у разі якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи - суб'єктом підприємницької діяльності та/або не використовується в такій діяльності.

177.5. Фізичні особи - підприємці подають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

177.5.1. Авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менш як 100 відсотків річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у співставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 відсотків щокварталу (до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада).

177.5.2. Фізичні особи - підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності цим Кодексом, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування. Вперше зареєстровані підприємці в податковій декларації також зазначають інформацію про майновий стан та доходи за станом на дату державної реєстрації підприємцем. Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені підпунктом 177.5.1 пункту 177.5 цієї статті, що настануть у звітному податковому році.

177.5.3. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи та суми плати за торговий патент на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Надмірно сплачені суми податку підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього податку або поверненню платнику податку в порядку, передбаченому цим Кодексом.

177.6. У разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб.

177.7. Фізична особа - підприємець вважається податковим агентом працівника - фізичної особи, яка перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи щодо будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

177.8. Під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від операцій, здійснюваних в межах обраних ним видів діяльності, суб'єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, який отримує такий дохід, надано копію свідоцтва про державну реєстрацію його як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

177.9. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем, який обрав іншу систему оподаткування доходів від провадження господарської діяльності, здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом.

177.10. Фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

Фізичні особи - підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі_ громадського харчування та послуг".

177.11. Фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

177.12. Іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України, є резидентами, і на них поширюється дія пункту 177.11 цієї статті.

177.1. У цій статті встановлюється загальний порядок для визначення розміру ставки оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, що отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону «Про підприємництво» підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

У ст. 2 Закону «Про підприємництво» перераховано види суб'єктів підприємницької діяльності, серед яких названо громадян України, інших держав, осіб без громадянства, не обмежених законом у правоздатності або дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Цивільного кодексу людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Цивільного кодексу право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, а відповідно до ч. 2 вказаної статті фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, установленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Цивільного кодексу повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Відповідно до п. 3 ст. 35 Цивільного кодексу повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновителів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону «Про міжнародне приватне право» право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов'язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності.

Статус фізичної особи-підприємця, який є громадянином України, підтверджується свідоцтвом, що оформлюється у порядку, визначеному Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців». Відповідно до ст. 1 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця.

Необхідно звернути увагу, що коментована стаття регулює правовідносини з приводу оподаткування господарської діяльності, яку не можна ототожнювати з підприємницькою. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Отже, господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Коментований пункт має відсильну диспозицію, згідно з якою ставки оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, визначені нормами, закріпленими у п. 167.1 ст. 167 Кодексу. Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.4 ст. 167 Кодексу), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв’язку з відносинами трудового найму та в умовах цивільно-правового договору; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці зазначених доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу (15 відсотків).

177.2. У цьому пункті встановлюється порядок визначення об’єкта оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, що отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності.

Згідно зі ст. 7 Кодексу об’єкт оподаткування є одним із елементів податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кодексу об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

Коментований пункт визначає, що об'єктом оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, що отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Системний аналіз положень Кодексу, які визначають зміст поняття «чистий оподатковуваний дохід» (п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177, п. 178.3 ст. 178), дозволяють зробити висновок, що йдеться про дохід, який отримано як різницю між обсягом загального доходу (надходжень у грошовій і негрошовій формі) і витратами, які підтверджено документально і понесені у зв’язку з провадженням господарської діяльності.

Згідно з п. 177.4 ст. 177 до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом ІІІ Кодексу. У ст. 138 Кодексу врегульовано правила щодо складу витрат та порядок їх визнання, у ст. 139 Кодексу встановлено витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, у ст. 140 Кодексу встановлено особливості визнання витрат подвійного призначення, у ст. 141 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями, у ст. 142 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру, у ст. 143 Кодексу визначено особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи.

Таким чином, не може бути зараховано до складу витрат з метою визначення чистого оподатковуваного доходу ті витрати, які безпосередньо не пов’язані з провадженням господарської діяльності (витрати на купівлю продуктів харчування для власного кінцевого споживання, утримання житлового приміщення, особисті телефонні переговори тощо). Також згідно з п. 177.4 ст. 177 Кодексу не належать до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності та/або не використовується у такій діяльності.

У коментованому пункті йдеться не про загальні витрати, а про документально підтверджені витрати. Тобто всі витрати, які беруться до уваги при визначенні чистого оподатковуваного доходу, мають бути документально підтверджені (підтверджені належним чином оформленими документами).

Обсяг загального оподатковуваного доходу та документально підтверджених витрат встановлюється за правилами згідно з положеннями Кодексу, Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правовими актами.

177.3. У цьому пункті встановлюються особливості визначення витрат і доходу для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 14.1.178 ст. 14 Кодексу податок на додану вартість - непрямий податок, який додається до ціни та сплачується на кожному етапі постачання товарів (послуг). Особливості адміністрування податку на додану вартість визначені у розділі V Кодексу.

Згідно з коментованою нормою, при визначенні чистого оподатковуваного доходу фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, які входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). Відповідно, ці суми не можуть бути взяті до уваги при визначенні ані чистого оподатковуваного доходу, ані розміру податкового зобов’язання.

Суми податку на додану вартість, які входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг), визначаються за даними податкового обліку, тобто лише такими даними, які містяться у встановлених Кодексом документах, а у передбачених законом випадках - на підставі інших документів.

177.4. У цьому пункті встановлюються особливості визначення переліку витрат для подальшого визначення чистого оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця з метою оподаткування.

Під словосполученням «документально підтверджені витрати» потрібно розуміти лише ті витрати, які підтверджені документально і понесені у зв’язку з провадженням господарської діяльності.

Статтею 138 Кодексу встановлено склад витрат та врегульовано порядок їх визнання.

Витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6-139.9 ст. 138 Кодексу; інших витрат, визначених згідно з пп. 138.5, 138.11, 138.13 ст. 138, пунктом 140.1 ст. 140, ст. 141 Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 ст. 138 та у ст. 139 Кодексу.

Витрати операційної діяльності містять: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування (з урахуванням пунктів 138.2, 138.12 ст. 138, пунктів 140.2-140.5 ст. 140, ст.ст. 142 і 143 та інших статей Кодексу), які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ (згідно з вимогами ч. 2 п. 138.1.1 ст. 138 Кодексу).

Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, а також інших документів, встановлених, відповідно до розділу ІІ Кодексу, за датою нарахування доходу, для отримання якого здійснені такі витрати, якщо інше не встановлено цим розділом.

У разі, якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов’язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Суми, відображені у складі витрат платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, у якому вони були здійснені, з урахуванням особливостей, установлених п. 138.5 ст. 138 Кодексу.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визначається відповідно до обсягу їх реалізації протягом податкового періоду.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з їх виробництвом (наданням); інших прямих витрат.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. До складу прямих витрат на оплату праці входить заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені ст. Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв. Склад інших витрат встановлюється за правилами пп. 138.11-138.13 ст. 138 Кодексу.

У ст. 138 Кодексу врегульовано правила щодо складу витрат та порядок їх визнання, у ст. 139 Кодексу врегульовано витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, у ст. 140 Кодексу встановлено особливості визнання витрат подвійного призначення, у ст. 141 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями, у ст. 142 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру, у ст. 143 Кодексу визначено особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи.

Не може бути зараховано до складу витрат з метою визначення чистого оподатковуваного доходу ті витрати, які безпосередньо не пов'язані з провадженням господарської діяльності (витрати на купівлю продуктів харчування для кінцевого споживання, утримання житлового приміщення, особисті телефонні переговори тощо). Також згідно з п. 177.4 ст. 177 Кодексу не належить до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, у разі, якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності та/або не використовується у такій діяльності.

177.5. У цьому пункті встановлюється загальний порядок звітування фізичних осіб-підприємців про результати господарської діяльності. Таке звітування здійснюється шляхом подання до органу державної податкової служби податкової декларації за місцем податкової адреси. У декларації також зазначаються авансові платежі з податку на доходи. Декларація подається у строки, встановлені для річного звітного податкового періоду.

Згідно з п. 46.1 ст. 46 Кодексу податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені Законом і на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації є податковими для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов’язань. Додатки до податкової декларації є її невід’ємною частиною.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України. У такому самому порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов’язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Органи державної податкової служби в порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби, безоплатно забезпечують платників податків формами податкових декларацій стосовно податків і зборів, що подаються органам державної податкової служби.

Пунктом 1 ст. 47 Кодексу визначено коло осіб, які несуть відповідальність за складання податкової звітності.

Статтею 48 визначено загальні правила складення податкової звітності. Форми обов'язкової податкової звітності (податкові декларації чи податкові розрахунки) повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку та збору, а також затвердженому центральним контролюючим органом порядку їх складання та подання. Податкова звітність подається із зазначенням податкового номера.

Авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менше ніж 100 відсотків річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у зіставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 відсотків щокварталу: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада.

Фізичні особи-підприємці, які зареєстровані протягом року або перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності цим Кодексом, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, у якому розпочата така діяльність, або відбувся перехід на загальну систему оподаткування.

Уперше зареєстровані підприємці в податковій декларації також зазначають інформацію про майновий стан та доходи станом на дату державної реєстрації підприємцем. Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені у пп. 177.5.1 ст. 177 Кодексу, які настануть у звітному податковому році.

Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно за даними, зазначеними у річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи та суми плати за торговий патент на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Надмірно сплачені суми податку (тобто коли фактичний розмір податкових платежів перевищив розраховане податкове зобов’язання) підлягають зарахуванню у рахунок майбутніх платежів або поверненню платнику податку у порядку, передбаченому Кодексом.

Статтею 49 визначено загальний порядок подання податкової звітності до органів державної податкової служби. Податкова звітність подається платником податків або іншою особою, на яку цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами покладено обов'язки з подання органам державної податкової служби податкової звітності, за звітний період в установлені цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку такий платник податків. Платник податків, незалежно від того, чи провадив він господарську діяльність у звітному періоді, повинен подати податкову звітність за такий період, крім випадків, коли він не є платником відповідного виду податку.

Прийняття податкової звітності є обов'язком органу державної податкової служби. Податкова звітність приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників уповноваженою службовою (посадовою) особою органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відмова службової (посадової) особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висунення нею будь яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи органу державної податкової служби щодо відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

Якщо службова (посадова) особа органу державної податкової служби порушує норми ст. 49 Кодексу, платник податків зобов’язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення. До декларації додається заява на ім’я керівника відповідного органу державної податкової служби, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 49.7 ст. 49 Кодексу визначено, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період. Згідно з пп. 49.7.5 ст. 49 податкові декларації за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року. Під терміном «базовий звітний (податковий) період» потрібно розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом Кодексу.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

177.6. Цим пунктом встановлено особливості оподаткування інших доходів, ніж від провадження підприємницької діяльності, в межах обраних ним видів такої діяльності.

Визначено, що такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку-фізичних осіб.

Ставка податку на доходи фізичних осіб визначена у ст. 167 Кодексу.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пп. 167.2­167.4 ст. 167 Кодексу), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв’язку з відносинами трудового найму та в умовах цивільно-правового договору; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

У разі, якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому п. 167.1 ст. 1.

В інших пунктах ст. 167 Кодексу встановлено ставки оподаткування доходів фізичних осіб за окремими видами доходів.

177.7. Цим пунктом визначено, що фізична особа-підприємець вважається податковим агентом працівника-фізичної особи, що перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи стосовно будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

Відповідно до п. 162.2 ст. 162 податковий агент є платником податку на доходи фізичних осіб.

Згідно з положеннями пп. 14.1.182 ст. 14 Кодексу податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента ­юридичної особи, які, незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі), зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом ІУ Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому розділом ІV Кодексу.

Податковий агент, як випливає із змісту пп. 14.1.157 ст. 14 Кодексу, зобов’язаний сплатити до відповідного бюджету суму коштів як податок або збір на підставі, у порядку та у строки, визначені податковим законодавством (тобто виконати податкове зобов'язання).

Відповідно до п. 168.1.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу.

Відповідно до п. 169.4.3 роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги.

Відповідно до п. 51.1 ст. 51 Кодексу податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

Крім того, згідно із підпунктом „д" пункту 176.1 податковий агент зобов’язаний подавати до органу державної податкової служби за місцем його реєстрації податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб за базовий податковий період, що дорівнює календарному місяцю, за формою, встановленою центральним податковим органом, про загальні суми доходів, що нараховані (виплачені, надані) на користь платників податку, і загальні суми податку на доходи фізичних осіб, що утримані з цих доходів, а також обсяги перерахованого податку до бюджету.

Така декларація подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку податковий агент протягом звітного періоду.

177.8. Цим пунктом врегульовано особливості врахування податкових зобов’язань, пов'язаних із нарахуванням (виплатою) фізичній особі-підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності. Суб’єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок з доходів у джерела виплати, якщо фізичною особою-підприємцем, який отримує такий дохід, надано копію свідоцтва про державну реєстрацію його як суб’єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця.

Копія вказаного свідоцтва засвідчується у порядку, визначеному Законом. Зокрема, копію свідоцтва про державну реєстрацію можуть завірити державний нотаріус, приватний нотаріус, державний реєстратор, а у визначених Законом випадках - інші посадові і службові особи.

177.9. Цим пунктом визначено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем, яка обрала іншу систему оподаткування доходів від провадження господарської діяльності, здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом з врахуванням підрозділу 8 розділу ХХ Кодексу.

177.10. Цим пунктом визначено обов'язок ведення фізичними особами - підприємцями Книги обліку доходів і витрат, а також закріплено вимогу про наявність підтверджувальних документів щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

Як випливає зі змісту ст.1 Закону «Про державну податкову службу в Україні», центральним органом державної податкової служби в Україні є Державна податкова адміністрація України.

Затвердження форми Книги обліку доходів і витрат та порядку її ведення здійснюється шляхом видання документа нормативно-розпорядчого характеру (наказу).

Як випливає із назви, у Книзі обліку доходів і витрат мають відображатися облікові дані (облікова інформація) про здійснені фізичною особою-підприємцем доходи і витрати.

Підтверджувальними документами щодо походження товару можуть бути будь-які документи, які встановлюють (закріплюють) право власності на товар та/або особливості його обігу (угоди, договори, товарні квитанції, товарні чеки, акти прийому-передачі, товарно-транспортні накладні, свідоцтва про право власності, гарантійні талони та ін.), з яких повною мірою випливає зміст здійсненої угоди або господарської операції.

Загальні правила використання назви країни походження товару встановлено у ст. 161 Господарського кодексу.

Фізичні особи-підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі_ громадського харчування та послуг».

Відповідно до ч. 2 ст. 2 вказаного Закону реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, у якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп’ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо. Відповідно до ст. 1 вказаного Закону реєстратори розрахункових операцій застосовуються, зокрема, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, або які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також суб’єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

177.11. У вказаному пункті врегульовано окремі особливості подання фізичними особами-підприємцями річної податкової декларації, у якій поряд з доходами від підприємницької діяльності вони мають відобразити інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Зокрема, зазначено, що така декларація подається у строк, визначений пп. 49.7.3 ст. 49 Кодексу.

У пп. 49.18.3 п. 49.7 ст. 49 Кодексу вказано, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених пп. 49.18.4 та 49.18.5 ст. 49, протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

У пп. 49.18.4 п. 49.7 ст. 49 Кодексу вказано, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, до 1 квітня року, що настає за звітним.

У пп. 49.18.5 п. 49.7 ст. 49 Кодексу вказано, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року.

До інших доходів з джерел їх походження з України та іноземних доходів включаються всі доходи, що отримані від іншої, ніж господарська, діяльності.

Згідно з п. 163.1 ст. 163 Кодексу об'єктом оподаткування резидента податком на доходи фізичних осіб є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України, а, відповідно до п. 163.2 вказаної статті, об'єктом оподаткування нерезидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

177.12. У вказаному пункті врегульовано особливості оподаткування доходів іноземців та осіб без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України.

З метою оподаткування іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України, визнаються резидентами.

Оподаткування доходів іноземців та осіб без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України, здійснюється за загальним порядком, визначеним п. 177.11 ст. 177 Кодексу.

Згідно з п. 177.11 ст. 177 фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений пп. 49.18.3 ст. 49 Кодексу, у якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають відобразити інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Стаття 178. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність

178.1. Особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати свідоцтво про таку реєстрацію згідно із статтею 65 цього Кодексу.

178.2. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

178.3. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

У разі неотримання свідоцтва особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об'єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.

178.4. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.

Іноземці та особи без громадянства, які стали на облік в органах державної податкової служби як самозайняті особи, є резидентами і у річній податковій декларації поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

178.5. Під час виплати суб'єктами господарювання - податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов'язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії свідоцтва про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

178.6. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності.

Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

178.7. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.

178.1. Коментована стаття визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність. Попередній Закон України від 22.05.2003 р. N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» не містив окремих положень (статей) щодо регулювання діяльності фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Поняття незалежної професійної діяльності наведено у пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

У цьому пункті вказується на обов'язок фізичних осіб, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання. При цьому такі особи стають на податковий облік як самозайняті особи (п. 63.5 ст. 63). Порядок взяття на податковий облік регулюється ст. 65 розділу ІІ Кодексу. Пунктом 178.1 коментованої статті передбачається необхідність в отриманні Свідоцтва про реєстрацію, тобто взяття на облік в органах державної податкової служби. При цьому п. 65.5 ст. 65 Кодексу передбачає видачу лише довідки про взяття на облік платника податку - особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Свідоцтво про реєстрацію розглядається як документ, який підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності і видається при здійсненні державної реєстрації такої діяльності відповідним уповноваженим органом. Тому, застосовуючи положення даної ст. 178, під Свідоцтвом про реєстрацію в органах ДПС потрібно розуміти саме довідку про взяття на податковий облік.

178.2. Відповідно до даного пункту коментованої статті оподаткування доходів, отриманих громадянами від провадження незалежної професійної діяльності, здійснюється на загальних підставах. Тобто до них застосовується основна ставка 15 %, а у випадку, коли загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку з доходів фізичних осіб становить 17 % суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою 15 %.

178.3. Об'єктом оподаткування фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, відповідно до п. 178.3, є скупний чистий дохід, який визначається як різниця між доходом та витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. Такі витрати мають бути документально підтвердженими. Зокрема, відповідно до Листа Мін'юсту від 02.02.2006 р. N 31-35/20, діяльність приватних нотаріусів як фізичних осіб, що провадять незалежну професійну діяльність, пов'язана із такими обов'язковими витратами на:

  • користування приміщенням (орендна плата, платежі за надання комунальних послуг та інші обов'язкові платежі), яке є робочим місцем приватного нотаріуса (ст. 25 Закону України «Про нотаріат»);
  • користування телефонним зв’язком;
  • одержання спеціальних бланків нотаріальних документів, книг обліку та реєстрів, необхідних у роботі нотаріуса;
  • виготовлення печаток та штампів, а також їх заміну (ст. 26 Закону України «Про нотаріат»);
  • укладання договору службового страхування або внесення страхової застави (ст. 28 Закону України «Про нотаріат»);
  • придбання канцелярського приладдя;
  • оплату інформаційно-технічних послуг щодо користування державними реєстрами, що діють у системі нотаріату; модернізацію та обслуговування комп’ютерної та копіювальної техніки, придбання комплектів картриджів;
  • оплату праці найманих працівників за трудовими угодами;
  • сплату нотаріусами внесків до Пенсійного фонду України, у тому числі на користь найманих працівників, та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування;
  • придбання офіційних видань, рекомендованих Міністерством юстиції України, проходження навчання з підвищення професійного рівня;
  • використання електронної бази законодавства.

Разом з тим зазначається, що фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність і не отримали свідоцтва про взяття на облік, не мають права зменшувати отримані у процесі діяльності доходи на величину витрат, пов’язаних з отриманням цих доходів. Для таких осіб об'єктом оподаткування податку з доходів фізичних осіб є отриманий сукупний дохід.

178.4. Закріплюється обов'язок фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, подавати податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб. При цьому, відповідно до пп. 49.18.4 коментованого Кодексу, базовим звітним періодом для подання такої декларації є календарний рік. Строк подання декларації для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним. Разом з тим іноземці та особи без громадянства, які стали на облік в органах державної податкової служби як самозайняті особи, є резидентами. Вони у своїх річних податкових деклараціях повинні відобразити не тільки доходи від здійснення незалежної професійної діяльності, а й доходи з джерел їх походження в Україні та іноземні доходи.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, може використовувати найману працю не більше як чотирьох фізичних осіб. У такому випадку, перша буде виступати податковим агентом для фізичних осіб, які перебувають з нею в трудових відносинах. У такому разі, відповідно до п. 51.1 ст. 51 даного Кодексу, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність як податковий агент зобов'язана буде подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

Крім того, згідно із підпунктом „д" пункту 176.1 податковий агент зобов’язаний подавати до органу державної податкової служби за місцем його реєстрації податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб за базовий податковий період, що дорівнює календарному місяцю, за формою, встановленою центральним податковим органом, про загальні суми доходів, що нараховані (виплачені, надані) на користь платників податку, і загальні суми податку на доходи фізичних осіб, що утримані з цих доходів, а також обсяги перерахованого податку до бюджету.

Така декларація подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку податковий агент протягом звітного періоду.

178.5. Фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, можуть отримувати доходи за здійснення своєї діяльності від інших суб'єктів господарювання - податкових агентів. У такому випадку, відповідно до п. 178.5 даної статті, якщо вони пред’являють копію свідоцтва про взяття їх на податковий облік як фізичних осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність, то податок з їх доходів у джерела виплати не утримується. У такому разі, відповідно до пп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Кодексу, якщо платник податку отримує окремі види доходів (прибутків), що не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, то він самостійно зобов'язаний включити таку суму доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з податку на доходи фізичних осіб.

Разом з тим фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, може надавати певні послуги або виконувати певну роботу на підставі цивільно-правового договору. Таким цивільно-правовим договором може бути договір підряду чи договір про надання послуг. Відносини, які виникають за такими договорами, регулюються Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. N 435-IV. Зокрема, за договором підряду, відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу. У такому випадку, якщо відносини за цивільно-правовим договором визнаються трудовими, а сторони договору прирівнюються до роботодавця та працівника відповідно до пп. 14.1.197 та 14.1.224 розділу І коментованого Кодексу, то податок буде стягуватися з доходів фізичної особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, у джерела виплати. Тобто податок буде нараховувати та сплачувати податковий агент.

178.6 Закріплено обов'язок фізичних осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, вести облік доходів і витрат від такої діяльності. (При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт "Профі Вінс" (www.profiwins.com.ua) обов’язкове) При цьому форма такого обліку та порядок його ведення окремо визначаються центральним органом державної податкової служби.

178.7. Оскільки фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, може отримувати доходи як від податкових агентів, так і від осіб, які не є податковими агентами, то виникає необхідність у здійсненні остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб. Пунктом 178.7 передбачається, що остаточний розрахунок податку за звітний податковий рік здійснюється платником податку самостійно за даними, зазначеними у податковій декларації. Відповідно до пп. 169.2.3 та 166.4.2 фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, не має права на отримання податкової соціальної пільги та податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб.

Стаття 179. Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації)

179.1. Платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу або інших законів України.

179.2. Відповідно до цього розділу обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи:

виключно від податкових агентів, крім випадків, прямо передбачених цим розділом;

від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.

179.3. Платники податку - резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов'язані подати до органу державної податкової служби податкову декларацію не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду.

Орган державної податкової служби протягом 30 календарних днів після надходження податкової декларації зобов'язаний перевірити визначене податкове зобов'язання, сплату належної суми податку і видати довідку про таку сплату та про відсутність податкових зобов'язань з цього податку, що подається до органів митного контролю під час перетину митного кордону і є підставою для проведення митних процедур.

Форма такої довідки встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Порядок застосування цього пункту визначається Кабінетом Міністрів України.

179.4. Платники податку звільняються від обов'язку подання податкової декларації в таких випадках:

а) незалежно від виду та суми отриманих доходів платниками податку, які:

є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб (у тому числі батьків) та/або держави станом на кінець звітного податкового року;

перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув'язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації;

перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року;

перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року;

б) в інших випадках, визначених цим розділом.

179.5. Податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу II цього Кодексу.

179.6. Обов'язок щодо заповнення та подання податкової декларації від імені платника податку покладається на таких осіб:

опікуна або піклувальника - щодо доходів, отриманих неповнолітньою особою або особою, визнаною судом недієздатною;

спадкоємців (розпорядників майна, державних виконавців) - щодо доходів, отриманих протягом звітного податкового року платником податку, який помер;

державного виконавця, уповноваженого здійснювати заходи щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, визначеного в установленому порядку банкрутом.

179.7. Фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Сума податкових зобов'язань, донарахована органом державної податкової служби, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом.

179.8. Сума, що має бути повернена платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, зазначену в декларації, протягом 60 календарних днів після надходження такої податкової декларації.

179.9. Форма податкової декларації встановлюється Міністерством фінансів України виходячи з таких умов:

загальна частина податкової декларації повинна мати спрощений вигляд та не містити відомостей про доходи (витрати), що отримує (несе) незначна кількість платників податку;

податкова декларація є уніфікованою та єдиною для всіх законодавчо встановлених випадків її подання;

відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов'язання фінансового характеру, інформація щодо вказаних відомостей членів сім'ї надаються окремими категоріями громадян, визначеними відповідно до законодавства;

розрахунки окремих видів доходів (витрат) мають міститися в додатках до податкової декларації, що заповнюються виключно платниками податку за наявності таких доходів (витрат);

податкова декларація та додатки до неї мають складатися з використанням загальновживаної термінології, а також містити детальні інструкції щодо їх заповнення;

податкова декларація та додатки до неї мають ідентифікувати платника податку та містити інформацію, необхідну для визначення суми його податкових зобов'язань або суми податку, що підлягає поверненню у разі використання платником податку права на податкову знижку.

Бланки податкових декларацій мають безоплатно надаватися органами державної податкової служби платникам податку на їх запит, а також бути загальнодоступними для населення.

179.10. Платник податку до 1 березня року, що настає за звітним періодом, має право звернутися з запитом до відповідного органу державної податкової служби з проханням надати роз'яснення щодо заповнення річної податкової декларації, а орган державної податкової служби зобов'язаний надати безоплатні послуги за таким зверненням.

179.11. Фізичні особи у випадках та обсягах, визначених законом, подають податкову декларацію, де зазначаються відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов'язання фінансового характеру, а також в додатку до податкової декларації зазначається інформація щодо вказаних відомостей членів сім'ї в усіх випадках її подання, передбачених законом.

Податкова декларація та додатки до декларації подаються фізичною особою згідно з цією статтею протягом будь-якого податкового періоду у звітному податковому році із зазначенням доходів (активів) станом на день її подання.

179.12. За зверненням платника податку орган державної податкової служби, до якого було подано податкову декларацію, видає довідку про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) за формою,встановленою центральним органом державної податкової служби.

179.1. Загальний обов’язок громадян щодо щорічного подання декларацій про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому Законом до податкових інспекцій за місцем проживання, визначений частиною 2 ст. 67 Конституції України. Норма п. 16.4 ст. 16 Податкового кодексу безпосередньо зобов’язує платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Податкова декларація - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених Податковим кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені Законом, і на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи платників податку на доходи фізичних осіб визначений ст. 170 Податкового кодексу. Обов'язок щодо подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкову декларацію) покладено на платників, визначених у ст. 162 Податкового кодексу.

179.2. Відповідно до цього пункту платник податку на доходи фізичних осіб звільняється від обов'язку подання податкової декларації в тих випадках, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів та/або від операцій купівлі-продажу (міни) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні яких був сплачений податок (див. коментар до ст. 172, 173. 174 Податкового кодексу). Крім того, згідно із підпунктом „є" пункту 176.1 платник податку зобов'язаний подавати податкову декларацію за результатами звітного року у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, виплачується платнику податку двома або більше податковими агентами, і при цьому загальна сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

За платником податку зберігається обов’язок щодо подання декларації, якщо це прямо зазначено ст. 179 Податкового кодексу, незалежно від джерел отримання доходів таким платником (наприклад, див. коментар до п. 179.1, 179.3 Податкового кодексу).

179.3. Платники податку - резиденти (див. коментар до пп. 4.1.215 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу), які виїжджають за кордон для проживання на території будь-якої держави, не мають постійного місця проживання на території інших держав і мають намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання таким резидентом службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом)1, зобов'язані подати органу державної податкової служби податкову декларацію не пізніше закінчення 60 календарних днів, що передують виїзду. Після надходження податкової декларації орган державної податкової служби зобов'язаний протягом 30 календарних днів перевірити визначене податкове зобов’язання.

179.4. У цьому пункті певні категорії платників податку на доходи фізичних осіб звільняються від обов’язку подання податкової декларації. Незалежно від виду та суми отриманих доходів не зобов'язані декларувати отримані доходи такі фізичні особи:

  • неповнолітні (не досягли вісімнадцятирічного віку2) або недієздатні (не здатні усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними3) особи, які перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави станом на кінець звітного податкового року;
  • особи, які перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язнені на території інших держав станом на граничний строк подання декларації;
  • особи, які перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року;
  • особи, які перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року.

179.5. Відповідно до ст. 48 Податкового кодексу форма податкової декларації повинна відповідати нормам та змісту податку на доходи фізичних осіб, а також затвердженому центральним контролюючим органом порядку її складання та подання.

179.6. Від імені платника податку на доходи фізичних осіб зобов'язання щодо заповнення та подання податкової декларації можуть бути покладені на таких осіб:

- щодо доходів, отриманих неповнолітньою або недієздатною особою, - на опікуна або піклувальника (див. коментар до п. 4 ст. 179 Податкового Кодексу);

- щодо доходів, отриманих протягом звітного податкового року платником податку, який помер, - на спадкоємців (розпорядників майна, державних виконавців);

- щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, визначеного в установленому порядку банкрутом, - на уповноваженого державного виконавця.

179.7. Згідно з цією нормою Кодексу фізична особа повинна самостійно протягом 7 місяців, до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, що була зазначена в поданій ним податковій декларації. Фактично податкова декларація зі сплати податку на доходи фізичних осіб може бути подана у будь-який день протягом строку декларування доходів, а саме - до 1 травня року, що настає за звітним. Проте обов'язок зі сплати податкових зобов'язань і граничний термін декларування доходів розмежовано з метою заохочення рівня добровільності сплати податків, підвищення податкової культури. Після граничного терміну декларування фактично платник податку отримує 120-денне відстрочення зі сплати податку.

179.8. Відповідно до пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, у тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Платник податків має право на повернення помилково та/або надміру сплачених сум податку відповідно до ст. 43 Податкового кодексу. Помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податкового боргу повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок платника податків в установі банку або шляхом повернення готівкою за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Суми повернення надміру утриманих (сплачених) платником податку з доходів фізичних осіб розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку.

179.9. Форма податкової декларації встановлюється Міністерством фінансів України.

Цей пункт наділяє платника податку на доходи фізичних осіб правом на здійснення запиту до відповідного органу державної податкової служби до 1 березня року, що настає за звітним періодом з проханням про надання консультації щодо заповнення річної податкової декларації. Відповідно до ст. 2 Закону від 04.12.1990 р. N 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» одним із завдань органів державної податкової служби є надання консультацій з питань оподаткування. Згідно з пп. 17.1.1 п. 1 ст. 17 Податкового кодексу платник податків має право безоплатно отримувати в органах державної податкової та митної служб, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов’язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю (див. коментар до ст. 52 Податкового кодексу).

Подання фізичними особами інформації про доходи та майно, крім норм Податкового кодексу, передбачене також нормами інших законів.

Згідно зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 р. N 2756-ІV особи, які претендують на зайняття посади державного службовця третьої - сьомої категорій, передбачених ст. 25 Закону від 16.12.1993 р. N 3723-ХІІ «Про державну службу», подає за місцем майбутньої служби довідку органу державної податкової служби про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію). У декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації) зазначаються відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, а також у додатку до податкової декларації зазначаються відомості стосовно членів сім'ї.

Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої та другої категорій, передбачених статтею 25 Закону «Про державну службу», повинна зазначити в податковій декларації також відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери.

Декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) державним службовцем подається щорічно органу державної податкової служби за своєю податковою адресою.

Порядок зберігання і використання довідок та цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Особи, які претендують на зайняття посади в органах місцевого самоврядування, повинні декларувати доходи та зобов'язання фінансового характеру. Згідно зі ст. 13 Закону від 07.06.2001 р. N 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» особа, яка претендує на зайняття посади в органах місцевого самоврядування третьої - сьомої категорії, подає за місцем майбутньої служби довідку органу державної податкової служби про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію).

У декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації) зазначаються відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, а також у додатку до податкової декларації вказуються зазначені відомості стосовно членів сім’ї.

Особа, яка претендує на зайняття посади в органах місцевого самоврядування першої та другої категорій, повинна зазначити в податковій декларації також відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери.

Декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) подається посадовою особою органів місцевого самоврядування щорічно органу державної податкової служби за своєю податковою адресою.

Згідно зі ст. 25 Закону від 17.11.1992 р. N 2790-ХІІ «Про статус народного депутата України» народний депутат зобов’язаний при оформленні на роботу у Верховну Раду України, а потім щорічно протягом здійснення своїх повноважень, але не пізніше 1 травня року, наступного за звітним фінансовим роком, подавати до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), із зазначенням відомостей про себе та членів своєї сім'ї (дружина, чоловік, батьки, повнолітні діти), про доходи та зобов'язання фінансового характеру, у тому числі і за кордоном, а також про нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери.

179.10. Податкові органи зобов’язані безоплатно надавати консультації платникам податків щодо заповнення річної податкової декларації. Такі консультації надаються на безоплатній основі лише протягом перших 2 місяців року, що настає за звітним податковим періодом.

________________________________________________________________________________

1 Ст. 1 Закону «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» від 13.09.2001 р. N 2681-III.

2 Ст. 32 Цивільного кодексу від 16.01.2003 р. N 435-IV.

3 Ст. 39 Цивільного кодексу від 16.01.2003 р. N 435-IV.

 

МЕНЮ

Закон України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» N 2629-VIII

Податковий кодекс України N 2755-VI

Таблиця відповідності видів порушень норм законів типам повідомлень-рішень, які складаються при застосуванні відповідних штрафних санкцій

Календар бухгалтера

Червень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
27 28 29 30 31 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30