logo
Українська (UA)Російський(RU)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 16.07.2010 р. N 1087/11/13-10

Головам апеляційних адміністративних судів України

На додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 04.02.2008 р. N 189/9/1/13-08 стосовно застосування норм чинного законодавства при вирішенні справ щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень про визначення сум податкових зобов'язань із податку на додану вартість доводимо до відома постанови Верховного Суду України, в яких викладено правові позиції з відповідного питання.

Просимо цей лист довести до відома місцевих адміністративних судів відповідного апеляційного округу.

Додаток: копії постанов Верховного Суду України:

1. від 11.05.2010 N 10/66;

2. від 11.05.2010 N 10/67;

3. від 26.05.2010 N 10/69;

4. від 01.06.2010 N 10/81;

5. від 01.06.2010 N 10/82;

6. від 08.06.2010 N 10/83.

Голова суду

О. Пасенюк


Додаток 1

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ

ПОСТАНОВА

від 11 травня 2010 року N 10/66

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Терлецького О. О., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Тітова Ю. Г., при секретарі судового засідання Міщенко Т. В. (за участю представників: позивача - Ч. Ю. А., Б. О. Г., Державної податкової адміністрації України - Р. В.І.), розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - Підприємство) справу за його позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановила:

У квітні 2007 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 лютого 2007 року N 0000742309/0, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 19022454 грн. та штрафні санкції в розмірі 9511227 грн. 50 коп.; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 лютого 2007 року N 0000312202/0, згідно з яким йому нараховано штрафну санкцію у розмірі 6946893 грн. за порушення вимог чинного валютного законодавства; рішення про застосування фінансових санкцій від 10 лютого 2007 року N 0000322202/0, згідно з яким позивачу нараховано пеню в розмірі 109399 грн. за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Під час розгляду справи позивач змінив позовні вимоги і просив додатково скасувати податкове повідомлення-рішення від 5 квітня 2007 року N 0000742309/1.

Господарський суд м. Києва постановою від 30 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року, позов задовольнив частково: скасував податкові повідомлення-рішення від 10 лютого 2007 року N 0000742309/0 та від 5 квітня 2007 року N 0000742309/1; рішення про застосування фінансових санкцій від 10 лютого 2007 року N 0000312202/0 та N 0000322202/0 в частині нарахування пені у розмірі 109399 грн.

Вищий адміністративний суд України постановою від 25 червня 2009 року зазначені судові рішення скасував та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого адміністративного суду України Підприємство просить її скасувати та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з неоднаковим порівняно з іншими справами та неправильним застосуванням у цій справі касаційним судом підпункту 7.3.6 пункту 7.3 та підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон) щодо оподаткування аеронавігаційних послуг. На підтвердження своїх вимог Підприємство додало ухвалу цього суду, в якій, на його думку, вказану норму права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з таких підстав.

На підставі акта перевірки від 30 січня 2007 року відповідачем були прийняті: 1) податкове повідомлення-рішення N 0000742309/0, яким Підприємству зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на суму 19022454 грн. та визначені штрафні (фінансові) санкції в розмірі 9511227 грн. 50 коп.; 2) рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій N 0000312202/0 за порушення правил ведення валютних операцій у розмірі 6946893 грн.; 3) рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій N 0000322202/0 у розмірі 109399 грн. за порушення порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті.

Суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору обґрунтовано дійшли висновку, що аеронавігаційні послуги не є операціями, оподаткування яких регулює пункт 5.15 статті 5 Закону. Водночас суди виходили з того, що такі операції регулюються підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону. Колегія суддів погоджується з такою правовою позицією, оскільки вона відповідає міжнародним угодам України (Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Угода про принципи справляння непрямих податків під час експорту та імпорту товарів (робіт, послуг) між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав від 25 листопада 1998 року та ін.), дія яких може бути ефективною при її поширенні на всі міжнародні рейси. Така правова позиція неодноразово підтримана Державною податковою адміністрацією України в листах від 26 грудня 2005 року N 25782/7/16-1517 та від 12 березня 2010 року N 2437/6/16-1515.

Відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Згідно підпункту 4.4.2 зазначеного пункту роз'яснення окремих положень податкового законодавства надаються контролюючими органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1 цього пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі України "Про систему оподаткування", та економічного змісту податку, збору (обов'язкового платежу), який розглядається.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суди першої та апеляційної інстанцій в цій частині постановили рішення, що відповідає вимогам закону.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що зміст підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону про те, що датою виникнення права на податковий кредит є дата сплати податку по податкових зобов'язаннях слід розуміти в узгодженості з підпунктом 7.3.6 Закону, який визначає підстави (як юридичні факти) виникнення права на податковий кредит.

У даному випадку всі суми податку на додану вартість з операцій по наданню послуг нерезидентами враховані в податковій декларації після настання підстав, визначених підпунктом 7.3.6 Закону для виникнення права на податковий кредит. Їх реальна сплата для настання права, а відтак і визначення дати виникнення права на податковий кредит (підпункт 7.5.2 Закону), при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, Законом не вимагається.

Відповідач прийшов до помилкового висновку про порушення Підприємством правил ведення валютних операцій, оскільки не врахував, що виниклі правовідносини були, зокрема, підпорядковані міжнародній угоді України, - Кредитній угоді з Європейським банком реконструкції та розвитку. Дії Підприємства не порушили законодавства, умов вищезгаданої міжнародної угоди, в зв’язку з чим рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій судами обґрунтовано визнані незаконними.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів законності своїх рішень. Такий висновок підтверджений, зокрема і вищезгаданими роз'ясненнями Державної податкової адміністрації України (якій підпорядкований відповідач) своєї позиції в правозастосуванні підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону, оскільки поведінка позивача відповідала змісту такого роз'яснення.

Вищий адміністративний суд України як суд касаційної інстанції помилково скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України може скасувати рішення суду касаційної інстанції і залишити в силі помилково скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року скасувати, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року та постанову господарського суду м. Києва від 30 травня 2007 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку,встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Додаток 2

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ

ПОСТАНОВА

від 11 травня 2010 року N 10/67

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Терлецького О. О., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Тітова Ю. Г., при секретарі судового засідання Міщенко Т. В., за участю представників: позивача - С. О. В., відповідача - Р. Д. М., розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області (далі - ДПІ) справу за позовом Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування" (далі - Компанія) до ДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень, встановила:

У грудні 2005 року Компанія звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 18 травня 2005 року N 0002092301/0 та від 14 червня 2005 року N 0002092301/1 в частині, що не скасована рішенням Державної податкової адміністрації у Харківській області від 26 серпня 2005 року N 3428/10/25-010, а саме щодо нарахування податку на додану вартість у сумі 23696243 грн. 47 коп., а також податкове повідомлення-рішення від 9 вересня 2005 року N 0002092301/2.

Господарський суд Харківської області постановою від 1 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 5 червня 2006 року, позов задовольнив частково: скасував податкове повідомлення-рішення N 0002092301/2 від 9 вересня 2005 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 листопада 2008 року касаційну скаргу відповідача залишив без задоволення, судові рішення - без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР), порушує питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового - про відмову в задоволенні позову. На підтвердження наведеного відповідач надав постанову Вищого адміністративного суду України від 14 травня 2009 року та ухвалу цього ж суду від 4 грудня 2008 року, в яких, на його думку, названі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Заслухавши представників сторін, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у даному випадку відсутнє неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР.

Разом з тим, виконуючи покладений на Верховний Суд України частиною 1 статті 47 Закону України від 7 лютого 2002 року N 3018-III "Про судоустрій України" обов'язок при здійсненні правосуддя забезпечити однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, колегія суддів вважає, що у цій справі має місце неоднакове, порівняно з іншими справами, застосування Вищим адміністративним судом України положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у зв’язку з чим скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 КАС суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Задовольняючи позов у частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення N 0002092301/2 від 9 вересня 2005 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що господарська операція з придбання Компанією простих векселів (цінних паперів) в обмін на нафтопродукти за договорами міни є бартерною та згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону N 168/97-ВР оподатковується податком на додану вартість. Витрати позивача на придбання таких векселів відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" є валовими, а отже і суму сплаченого при цьому податку на додану вартість правомірно включено останнім до складу податкового кредиту.

Між тим, такі висновки судів зроблені без урахування положень абзаців 1, 3 пункту 4.8 статті 4 Закону N 168/97-ВР, за правилами яких, у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку.

Вищий адміністративний суд України, переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, всупереч вимогам статті 220 КАС, не звернув уваги на допущені порушення і залишив у силі помилкові рішення судів попередніх інстанцій.

Оскільки при вирішенні справи суди всіх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, то ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2008 року, ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 5 червня 2006 року та постанову господарського суду Харківської області від 1 березня 2006 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку,встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Додаток 3

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ

ПОСТАНОВА

від 26 травня 2010 року N 10/69

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Терлецького О. О., суддів: Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурсна компанія" (далі - ТОВ) справу за його позовом до Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області (далі - ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановила:

У серпні 2004 року ТОВ звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 18 червня 2004 року N 0000132600/0, N 00000162600/0 та N 0000172600/0, другу податкову вимогу ДНІ від 5 серпня 2004 року N 2/133 та рішення ДПІ від 6 вересня 2004 року N 5. Позивач послався на те, що він дотримав вимоги законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Справу суди розглядали неодноразово.

Вищий господарський суд України постановою від 16 червня 2005 року справу в частині позовних вимог про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ від 18 червня 2004 року N 00000162600/0 (яким позивачу визначено податкове зобов'язання в сумі 17535,90 грн. з ПДВ) та N 0000172600/0 (яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі: за серпень 2003 року - 1580 грн., за листопад 2003 року - 825 грн., за грудень 2003 року - 272439 грн., за січень 2004 року - 1037554 грн.), другої податкової вимоги ДПІ від 5 серпня 2004 року N 2/133 та рішення ДПІ від 6 вересня 2004 року N 5 (про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів) повернув на новий розгляд до суду першої інстанції.

Господарський суд Івано-Франківської області постановою від 23 грудня 2005 року в задоволенні позову відмовив, пославшись на те, що за результатами господарських операцій ПДВ до бюджету не надійшов.

Львівський апеляційний господарський суд постановою від 29 березня 2006 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив. При цьому суд виходив із того, що позивач здійснив розрахунок із постачальником, у тому числі сплатив ПДВ у ціні придбаного товару.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 квітня 2007 року рішення суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ТОВ порушило питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а саме: статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.

Розглядаючи доводи приведені у скарзі в сукупності із встановленими судами фактичними обставинами і викладеними в судових рішеннях мотивами, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України враховує правові позиції в аналогічних справах. Зокрема, неодноразово висловлювалася позиція, що однією з підстав для включення сум ПДВ до податкового кредиту, які підлягають бюджетному відшкодуванню, є фактична сплата цих сум у ціні товару, а також що у справах, в яких ставиться питання про позбавлення платника податків права на бюджетне відшкодування внаслідок фактичного ненадходження сум ПДВ до бюджету у зв’язку із допущеними порушеннями контрагентів, суди повинні надавати податковому органу можливість довести, що укладені угоди з такими контрагентами спрямовані на отримання податкових пільг, а не на досягнення господарсько-фінансового результату.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між ТОВ (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю МЖК "Конкріт ЛТД" (продавець; ТОВ МЖК "Конкріт ЛТД") було укладено договір купівлі-продажу товарів народного вжитку від 3 грудня 2003 року на умовах товарного кредиту вартістю 115178772 грн. (ПДВ - 19196462 грн.). Порядок розрахунків за вказаним договором сторонами змінювався. Розрахунок за цим договором позивач здійснив у грудні 2005 року.

Порушень, допущених позивачем при обчисленні та формуванні податкового кредиту, суди на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, не встановили. Не встановлено будь-яких порушень і його безпосереднім контрагентом-постачальником - ТОВ МЖК "Конкріт ЛТД".

Проте, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився Вищий адміністративний суд України, виходив із того, що позивач не мав права на бюджетне відшкодування заявлених у грудні 2003 року сум ПДВ на підставі того, що контрагент ТОВ МЖК "Конкріт ЛТД" - Приватне підприємство "Армада" в податковій декларації не відобразило податкових зобов'язань за угодою з ТОВ МЖК "Конкріт ЛТД", яке надалі виступило продавцем за угодою з позивачем. Також суд керувався тим, що державна реєстрація покупця - Закритого акціонерного товариства "Скіф" за угодою з позивачем, скасована рішенням господарського суду Волинської області від 30 червня 2004 року. Крім того, суд послався на те, що контрагент цього товариства - Товариство з обмеженою відповідальністю "УБК Лекум-К" (покупець за угодою від 1 грудня 2003 року) до податкових органів не звітує з серпня 2003 року.

З огляду на вищенаведене обставини справи судами встановлені повно і досліджені всебічно, з урахуванням рекомендацій, висловлених Вищим господарським судом України при направленні справи на новий розгляд.

Однак, встановивши порушення податкового законодавства окремими платниками податків у ланцюгу господарських операцій купівлі-продажу, в якому є позивач, суди дійшли необґрунтованого висновку про протиправність дій останнього. Зазначений недолік не був виправлений судом касаційної інстанції, який, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, повинен був вирішити питання про наявність правового зв’язку між діями позивача щодо здійснення відповідних господарських операцій і заявлення сум ПДВ до бюджетного відшкодування. При цьому Вищий адміністративний суд України обмежився констатацією положень пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" і зазначив, що позивач безпідставно включив суми ПДВ до податкового кредиту у зв’язку із ненадходженням цього податку до бюджету.

Крім того, поза увагою судів залишилось вирішення правового питання про виникнення в позивача права на бюджетне відшкодування у відповідному періоді при чому, що фактичний розрахунок за договором відбувся значно пізніше.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, чого він не зробив.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зазначені порушення норм процесуального права є істотними і такими, що призвели до неправильного вирішення справи, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурсна компанія" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2007 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку,встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Додаток 4

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ

ПОСТАНОВА

від 1 червня 2010 року N 10/81

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області (далі - ОДПІ) справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" (далі - ВАТ) до ОДПІ про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, встановила:

У січні 2007 року ВАТ звернулося з позовом до ОДПІ про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення N 0000962310/0 від 18 грудня 2006 року, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в загальному розмірі 12491061,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції - 6245530,50 грн.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте в результаті проведення ОДПІ виїзної планової перевірки ВАТ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2005 року до 30 вересня 2006 року. За наслідками цієї перевірки було складено акт від 13 грудня 2006 року N 2087/231-05441447 про встановлення порушення останнім вимог пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування в загальному розмірі 12491061,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій - 6245530,50 грн.

Господарський суд Луганської області постановою від 22 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2007 року, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 червня 2009 року касаційну скаргу ОДПІ залишив без задоволення, рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами ухвали суду касаційної інстанції ОДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. На підтвердження своїх вимог відповідач додав до скарги постанову Верховного Суду України від 1 грудня 2009 року у справі N 21-1621во09, в якій, на його думку, одну й ту саму норму права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі та запереченні на неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні скарги слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

У частині 2 статті 71 КАС установлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОДПІ, суд касаційної інстанції керувався тим, що відповідач у судах першої та апеляційної інстанцій не довів природу походження природного газу, увезеного на митну територію України за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними на виконання міжнародних договорів України, та оформленого митними органами в режимі випуску у вільний обіг із звільненням від обкладання ПДВ, як того вимагає пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1729 "Про забезпечення споживачів природним газом" (у редакції від 2 березня 2006 року N 244).

Зокрема, у цій нормі вказано, що в 2006 році природний газ, ввезений на митну територію України за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними на виконання міжнародних договорів України, та оформлений митними органами в режимі випуску у вільний обіг із звільненням від обкладення податком на додану вартість, реалізується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", дочірньою компанією "Газ України" та дочірнім підприємством "Газ-тепло", а також суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, із застосуванням нульової ставки податку на додану вартість (крім постачання населенню, бюджетним установам та іншим споживачам, які не є платниками зазначеного податку), за наявності: договорів на таке придбання із зазначенням, кому належить поставлений газ; договорів на власну поставку такого газу з обов'язковим зазначенням, кому належить поставлений газ та індивідуального податкового номера споживача - платника податку на додану вартість; вантажосупровідних документів товаротранспортних і податкових накладних, актів приймання-передачі), в яких обов'язково зазначається, кому належить поставлений газ, суб'єкт господарювання та його індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як убачається зі скарги ОДПІ, викладаючи у ній вимоги про оскарження рішення суду касаційної інстанції за винятковими обставинами, відповідач не вказав на наведену вище обставину (походження імпортованого природного газу), а додана постанова Верховного Суду України від 1 грудня 2009 року в якості підтвердження неоднакового правозастосування не може вважатися належним для цього підтвердженням, оскільки в ній містяться обставини, які є відмінними від тих, на які ОДПІ посилається у скарзі до Верховного Суду України.

У зв’язку з цим, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися, а тому, відповідно до частини 1 статті 244 КАС, відмовляє у задоволенні скарги.

Керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні скарги Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку,встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Додаток 5

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ

ПОСТАНОВА

від 1 червня 2010 року N 10/82

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ) справу за позовом Приватного підприємства "Армавір" (далі - ПП) до ДПІ, третя особа - Головне управління Державного казначейства України у м. Києві, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:

У березні 2006 року ПП звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 29 листопада 2005 року N 0001642230/0. Згодом позивач змінив свої вимоги та просив визнати недійсним оскаржуване податкове повідомлення-рішення та зобов'язати ДПІ надати відділенню Державного казначейства Печерського району м. Києва висновок, передбачений підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР), із зазначенням суми в розмірі 1708694 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На обґрунтування позову ПП посилалося на те, що сума податкового кредиту за серпень, жовтень, листопад 2004 року підтверджені належно оформленими накладними, а сума ПДВ в розмірі 1781273 грн. - сплачена до Державного бюджету України. Крім цього, за наслідками проведеної податковими органами перевірки контрагентів заниження податкових зобов'язань щодо господарських операцій виявлено не було.

Відповідач заперечував проти позову з тих підстав, що, порушуючи вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР, ПП до складу податкового кредиту за серпень, жовтень, листопад 2004 року було необґрунтовано включено сума ПДВ за товар, придбаний по ланцюгу у підприємств, яких визнано банкрутом або реєстрацію яких скасовано, оскільки у результаті перевірки податковими органами ланцюга постачальників позивача факту надмірної сплати ПДВ до бюджету не встановлено.

Господарський суд м. Києва постановою від 4 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2007 року, адміністративний позов ПП задовольнив частково: визнав недійсним податкове повідомлення-рішення від 29 листопада 2005 року N 0001642230/0, в іншій частині позову - відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що сума податкового кредиту позивача за серпень, жовтень та листопад 2004 року підтверджується документально та нормативно, а тому її зменшення є необґрунтованим.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 лютого 2010 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення залишив без змін, в іншій частині заявлених позовних вимог - відмовив із закриттям провадження у справі.

У скарзі до Верховного Суду України ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування судами положень Закону N 168/97-ВР, просить ухвалені у справі судові рішення - скасувати та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову. На підтвердження зазначеного скаржник навів ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 січня, 19 березня 2009 року та постанову Верховного Суд України від 1 вересня 2009 року.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що у задоволенні скарги слід відмовити.

Так, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже неодноразово висловлювала правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування. Зокрема, у постановах від 26 грудня 2006 року у справі N 21-262 во 06, від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500 во 08, від 11 жовтня 2006 року у справі N 21-593 во 06 викладено висновок, що Законом N 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної. Сума податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування позивачем формується правильно, якщо ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцю.

Пунктом 1.8 статті 1 Закону N 168/97-ВР визначено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону N 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону N 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У правових позиціях, що містяться у згаданих вище постановах Верховного Суду України, звернуто увагу на юридичні підстави для зменшення суми бюджетного зобов'язання, тобто, на необхідність доведення податковим органом недійсності відомостей, наведених у податкових накладних, наприклад, у випадку, коли власне самі операції не проводилися.

Як убачається зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього самого Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, висновок Вищого адміністративного суду України в інших справах, на рішення в яких посилалася ДПІ як на підставу для перегляду оскаржуваного судового рішення за винятковими обставинами про те, що відшкодуванню ПДВ підлягають лише суми, сплачені до бюджету, є помилковим.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У цій справі касаційний суд, закриваючи провадження в частині вимог щодо зобов'язання вчинити дії на відшкодування бюджетної заборгованості, реалізуючи положення статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, правильно виходив з оцінки виникнення обставин порушення права позивача, оскільки лише у разі порушення охоронюваних законом прав та інтересів спірні правовідносини можуть стати предметом розгляду адміністративними судами за правилами вказаного кодифікованого акта.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що правовідносини з відшкодування бюджетної заборгованості виникають між платником податку та державою в особі відповідного органу державної податкової служби, який здійснює контроль за своєчасною та правильною сплатою до бюджету податків і зборів, та, із урахуванням запровадженої Бюджетним кодексом України казначейської форми обслуговування Державного бюджету, між відповідним територіальним органом Державного казначейства України.

Ураховуючи наведене, а також беручи до уваги, що обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися, а оскаржуване рішення касаційного суду прийнято з правильним застосуванням норм матеріального права та є законним, то колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, постановила:

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку,встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Додаток 6

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ

ПОСТАНОВА

від 8 червня 2010 року N 10/83

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі - Інспекція) справу за позовом Херсонського морського торгівельного порту до Інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, встановила:

У жовтні 2006 року Херсонський морський торгівельний порт звернувся до суду з позовною заявою до Інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень: від 2 серпня 2006 року N 0003172301/2, від 16 жовтня 2006 року N 0003172301/3, якими йому визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 1221397 грн. та застосовано штрафні санкції - 560459,9 грн.

Господарський суд Херсонської області постановою від 21 грудня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 27 березня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2010 року, позов задовольнив.

У скарзі до Верховного Суду України Інспекція, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанцій положень Закону N 168/97-ВР, просить ухвалу касаційного суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.

На підтвердження неоднакового правозастосування скаржник наводить ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2007 року та 17 квітня 2008 року, в яких, на його думку, було неоднаково застосовано одні й ті самі положення закону.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та заперечення на неї, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що у задоволенні скарги слід відмовити.

Предметом спору у цій справі є розмір ставки оподаткування ПДВ супутніх послуг при експорті товарів.

Із обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, убачається, що комплексною плановою документальною перевіркою дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 червня 2004 року до 31 грудня 2005 року установлено, що на порушення вимог пункту 4.1 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР) в базу оподаткування за ставкою 20 % не включено вартість послуг (навантаження, розвантаження, перевантаження), здійснених на митній території України при обслуговуванні товарів, які експортуються, в сумі 6106986,43 грн.

Приймаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган за результатами розгляду адміністративної скарги платника податків у процедурі апеляційного узгодження податкового зобов'язання встановив йому новий строк оплати. Інспекція виходила з того, що позивач, надаючи послуги з навантаження, розвантаження, перевантаження товарів, які експортуються, не мав права застосовувати нульову ставку з ПДВ, оскільки не вважається експортером.

Верховний Суд України, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні процесуального законодавства, у раніше прийнятих постановах від 24 березня 2009 року N 21-2022во08, від 25 березня 2009 року N 21-2218во08 звертав увагу на те, що надані нерезиденту послуги з перевалки та транспортної обробки товарів, що експортуються з України та вартість яких включена безпосередніми резидентами-експортерами до вантажної митної декларації як складової митної вартості експортованого товару, слід розглядати супутніми послугами в розумінні пункту 1.14 статті 1 Закону N 168/97-ВР, до яких згідно з вимогою пункту 6.2 статті 6 цього Закону застосовується нульова ставка податку до бази оподаткування.

Оскільки застосування судами положень Закону N 168/97-ВР щодо оподаткування супутніх послуг є правильним і відповідає усталеній судовій практиці, то підстав для скасування ухвали касаційного суду не має.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції у м. Херсоні відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку,встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

Оскільки застосування судами положень Закону N 168/97-ВР щодо оподаткування супутніх послуг є правильним і відповідає усталеній судовій практиці, то підстав для скасування ухвали касаційного суду не має.

Головуючий

В. В. Кривенко

Судді:

М. Б. Гусак

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

МЕНЮ

Проект Закону «Про Державний бюджет України на 2018 рік» N 7000

Закон «Про Державний бюджет України на 2017 рік» N 1801-VIII

Податковий кодекс України N 2755-VI

Таблиця відповідності видів порушень норм законів типам повідомлень-рішень, які складаються при застосуванні відповідних штрафних санкцій

Календар бухгалтера

Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 1 2 3