logo
Українська (UA)Російський(RU)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 30.07.2010 р. N 1156/11/13-10

Головам апеляційних адміністративних судів України

На додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 24.01.2008 р. N 116/9/1/13-08 щодо застосування положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" доводимо до відома постанову Верховного Суду України, в якій викладено правову позицію з відповідного питання.

Просимо цей лист довести до відома місцевих адміністративних судів відповідного апеляційного округу.

Додаток: копія постанови Верховного Суду України:

1. від 13.04.2010 р. N 10/62.

2. від 18.05.2009 р N 10/87.

В. о. Голови суду

Д. Ліпський

Додаток 1

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ В АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ

ПОСТАНОВА

13.04.2010 р.

Справа N 21-21во10,
N 10/62

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ) справу за позовом Приватного підприємства "Проектміськбуд" (далі - Підприємство) до ДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановила:

У липні 2006 року Підприємство звернулося до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ: від 8 серпня 2005 року N 0000732313/0, від 18 жовтня 2005 року N 0000732313/1, від 17 січня 2006 року N 0000732313/2, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 5339360 грн. (у т. ч. основний платіж - 3584000 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1755360 грн.), та частково недійсним рішення про результати розгляду скарги від 17 жовтня 2005 року N 33355/10/25-01.

Позивач зазначав, що оспорювані податкові повідомлення-рішення, прийняті ДПІ на підставі акта від 5 серпня 2005 року N 66/23-13/32308852 про результати планової виїзної документальної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) Підприємством за період з 31 березня 2003 року по 31 квітня 2005 року, яким встановлено порушення останнім підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334/94-ВР) у зв’язку з віднесенням до складу валових витрат сум, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На обґрунтування своїх вимог Підприємство посилалося на те, що правомірність віднесення ним до складу валових витрат сум, пов'язаних з оплатою придбаних товарів (робіт, послуг) МПП "Донбаспромзабезпечення", ТОВ "Корпорація Індастрі Сітемз", ТОВ "Лагос", ТОВ "ФПК "Тар", ТОВ "Інтерн Гало", ТОВ "Торгово-промислова корпорація" та ПП "Агроконтракт", підтверджено відповідними документами.

Господарський суд м. Києва постановою від 20 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2009 року, позов задовольнив частково.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 листопада 2009 року рішення судів апеляційної та першої інстанцій залишив без змін.

Рішення судів мотивовані тим, що ДПІ правомірно нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток позивачу за наслідками його взаємовідносин з МПП "Донбаспромзабезпечення", у зв’язку з встановленням факту підписання документів, які надані в підтвердження формування валових витрат, не уповноваженою особою та фактичну відсутність господарських операцій між ними. В іншій частині, суди вказали про обґрунтованість віднесення Підприємством до складу валових витрат сум, пов'язаних з оплатою придбаних товарів (робіт, послуг) ТОВ "Корпорація Індастрі Сітемз", ТОВ "Лагос", ТОВ "ФПК "Тар", ТОВ "Інтерн Гало", ТОВ "Торгово-промислова корпорація" та ПП "Агроконтракт", і відсутність порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону N 334/94-ВР, оскільки він мав усі необхідні розрахункові та платіжні документи для віднесення відповідних сум до складу валових витрат.

У скарзі до Верховного Суду України ДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить рішення судів касаційної, апеляційної та першої інстанцій в частині задоволення позову скасувати, прийняти нове рішення - про відмову в позові. Як на підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, відповідач надав постанову Верховного Суду України від 25 березня 2008 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2008 року, в яких по-іншому, на його думку, застосована одна й та ж сама норма права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що підстав для задоволення скарги немає.

Відповідно до частини 1 статті 243 КАС Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Частиною 1 статті 244 КАС встановлено, що Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

Оскільки обставини, що стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися, керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2009 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Додаток 2

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ В АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ

ПОСТАНОВА

від 18 травня 2010 року N 10/87

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Терлецького О. О., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Тітова Ю. Г., при секретарі судового засідання Бурнишевій О. Е., за участю представників: позивача - М. В. П., К. І. О., Генеральної прокуратури України - Т. Ю. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою заступника Генерального прокурора України справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Алчевський коксохімічний завод" (далі - ВАТ) до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області (далі - ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:

У травні 2006 року ВАТ звернулося до суду із позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ОДПІ від 25 квітня 2006 року N 000004220/2, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1007634 грн. (у тому числі 335878 грн. - основного платежу, 671756 грн. - штрафних (фінансових) санкцій) у зв’язку з порушенням вимог пункту 13.2 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334/94-ВР) в частині неутримання та несплати податку на прибуток підприємства під час виплати доходу нерезиденту.

Господарський суд Луганської області постановою від 17 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2006 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 листопада 2009 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що доходи, які були виплачені позивачем резидентам Чеської Республіки та Федеративної Республіки Німеччина на підставі Конвенції між Урядом України та Урядом Чеської Республіки та Угоди між Україною та Федеративною Республікою Німеччина, які були ратифіковані в Україні, мали оподатковуватися в договірних державах, тому ВАТ діяло відповідно до вимог національного податкового законодавства.

У скарзі до Верховного Суду України заступник Генерального прокурора України порушив питання про перегляд за винятковими обставинами зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України та скасування ухвалених у справі судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, а саме: статей 159, 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було отримано від нерезидентів послуги з розробки документації базового інжинірингу, а також з підготовки інженерно-технологічних висновків щодо підвищення продуктивності коксової батареї N м9-Біс на загальну суму 344816,5 євро. На користь нерезидентів позивачем було перераховано 344872,5 євро (2239188,67 грн.).

Відповідно до частини 1 пункту 13.1 статті 13 Закону N 334/94-ВР будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Пунктом 13.2 цієї статті передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Конвенцією між Урядом України і Урядом Чеської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, яка була ратифікована Україною 17 березня 1999 року та набула чинності 20 квітня 1999 року (далі - Конвенція) та Угодою між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, яка була ратифікована Україною 22 листопада 1995 року та набула чинності 4 жовтня 1996 року (далі - Угода) передбачено, що види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які йдеться у попередніх статтях, будуть оподатковуватись тільки в цій Державі (частини 1 статей 21 Конвенції та Угоди).

З огляду на положення міжнародних договорів та вимоги національного податкового законодавства, суди дійшли вірного висновку про правомірність оподаткування доходів нерезидентів, отриманих в Україні, в державах, резидентами яких вони є.

Відповідно до частини 1 статті 4 Конвенції термін "резидент однієї Договірної Держави" означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місцезнаходження керівного органу або іншого аналогічного критерію. Аналогічне положення закріплене й у частині 1 статті 4 Угоди.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач надав для перевірки відповідні документи на підтвердження резидентства його контрагентів. Проте ОДПІ не визнала такі докази достатніми та дійшла висновку про порушення позивачем податкового законодавства.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справа Верховного Суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що доводи ОДПІ не ґрунтуються на вимогах закону та положеннях міжнародних договорів, а тому скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду касаційної інстанції ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі.

З огляду на вищенаведене та керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справа Верховного Суду України постановила:

Відмовити заступнику Генерального прокурора України у задоволенні скарги.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2009 р залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку,встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

МЕНЮ

Проект Закону «Про Державний бюджет України на 2018 рік» N 7000

Закон «Про Державний бюджет України на 2017 рік» N 1801-VIII

Податковий кодекс України N 2755-VI

Таблиця відповідності видів порушень норм законів типам повідомлень-рішень, які складаються при застосуванні відповідних штрафних санкцій

Календар бухгалтера

Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 1 2 3